ПОСТАНОВА
Іменем України
15 січня 2019 року
м. Київ
справа №826/25591/15
касаційне провадження №К/9901/28372/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2015 (суддя Вовк П.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016 (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі № 826/25591/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття податкового повідомлення-рішення від 28.04.2015 № 623-17.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 18.12.2015 адміністративний позов задовольнив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.02.2016 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2015 без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві оскаржила їх у касаційному порядку.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2015, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: підпунктів 14.1.72, 14.1.74 пункту 14.1 статті 14, пункту 287.2 статті 287, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, зазначає, що позивач безпідставно не сплачував земельний податок.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2015 № 623-17, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 593555,18 грн.
Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії стало те, що ОСОБА_1 є власником будівель та споруд, що знаходяться на земельній ділянці в АДРЕСА_1.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, з того, що позивач є платником єдиного податку, віднесений з 01.01.2015 до третьої групи платників єдиного податку, видами його діяльності, в тому числі є складське господарство та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується відомостями витягу з реєстру платників єдиного податку від 03.03.2015 № 2128/П/26-59-17-04-31, а розглядувана земельна ділянка використовується ОСОБА_1 у власній господарській діяльності шляхом передачі розміщених на ній будівель та споруд в оренду третім особам.
Відтак, на переконання судових інстанцій, позивач на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільняється від сплати податку за земельну ділянку, на якій розташовані відповідні будівлі та споруди.
За правилами підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2536-XII (в редакції, чинній на момент укладання договору від 29.07.2008 купівлі-продажу нерухомого майна в АДРЕСА_1) власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання договору від 29.07.2008 купівлі-продажу нерухомого майна в АДРЕСА_1) встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Аналогічним чином перехід права власності та права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання договору від 29.07.2008 купівлі-продажу нерухомого майна в АДРЕСА_1).
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.