Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 757/27172/15-ц
провадження № 61-16463св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Івченко Анастасія Володимирівна,
третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року у складі судді Фаркош Ю. А., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Івченко А. В. про захист спадкових прав.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її син ОСОБА_7
У листопаді 2014 року приватний нотаріус Івченко А. В. завела спадкову справу за її заявою та заявою дружини померлого ОСОБА_5 про прийняття спадщини.
16 лютого 2015 року вона звернулася до приватного нотаріуса Івченка А. В. із заявою про включення частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Теплокор» (далі - ТОВ «Теплокор»), яка належала її синові ОСОБА_7, до складу спадкового майна, проте отримала відмову у зв'язку з відсутністю відомостей щодо належності цього майна померлому.
За таких обставин позивач просила суд зобов'язати приватного нотаріуса Івченко А. В. вчинити дії щодо витребування та включення до складу спадкового майна доходів, отриманих спадкоємцем ОСОБА_5, та зобов'язати вчинити дії щодо включення до складу спадщини належної ОСОБА_7 частки корпоративних прав у ТОВ «Теплокор».
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спадкодавець ОСОБА_7 на момент смерті не був учасником ТОВ «Теплокор», частка у статутному капіталі вказаного товариства є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_5, що унеможливлює включення її до складу спадкового майна.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване відсутністю правових підстав для включення спірного майна до спадкової маси, оскільки спадкодавець за життя відчужив його своїй дружині.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки договору дарування частки у статутному капіталі ТОВ «Теплокор» від 29 квітня 2013 року, шлюбному договору від 14 травня 2013 року, а також внесення відповідачем змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців після смерті спадкодавця та звернення позивача до нотаріуса із заявою про включення належних її синові корпоративних прав у ТОВ «Теплокор» до спадкової маси.
У червні 2017 року ОСОБА_5 подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суди установили, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 з 14 лютого 1996 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого (14 травня 2013 року) уклали шлюбний договір, згідно із яким спільною сумісною власністю подружжя є будь-які майнові права (в тому числі корпоративні), набуті за час шлюбу, і не віднесені подружжям до особистої приватної власності одного із подружжя.