П О С Т А Н О В А
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 192/1855/17
Провадження № 14-569цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ЛященкоН.П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А.,
ДанішевськоїВ.І., КібенкоО.Р., КнязєваВ.С., ЛобойкаЛ.М., ПрокопенкаО.Б., Рогач Л.І., СаприкіноїІ.В., СитнікО.М., ТкачукаО.С., УркевичаВ.Ю., ЯновськоїО.Г.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року (судді Городнича В. С., Варенко О. П., Лаченкова О. В.)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди та
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області (далі - Сільради), в якому просила: визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Сільради від 19 вересня 2017 року про звільнення її з посади виконувача обов'язків спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Сільради та поновити на зазначеній посаді; стягнути з відповідача 6 тис. 196 грн 05 коп. заборгованості із заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 вересня до 10 листопада 2017 року, 10 тис. грн. моральної шкоди та витрати на правову допомогу в розмірі 6 тис. грн.
Позовну заяву мотивувала тим, що 09 червня 2015 року між нею та Сільрадою укладено контракт, відповідно до умов якого її прийнято на роботу виконувача обов'язків спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника). 01 грудня 2015 року укладено додаткову угоду № 1 до цього контракту. З 19 по 28 вересня 2017 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності. 25 вересня 2017 року чоловік позивачки на її прохання прибув до Сільради з метою підписати направлення до реабілітаційного центру на лікування дружини, оскільки вона особисто перебувала в лікарні. Сільський голова КопильцовВ.М. повідомив йому, що ОСОБА_1 з роботи звільнено. У подальшому їй стало відомо, що звільнення, оформлене розпорядженням голови Сільради КопильцоваВ.М., відбулося нібито за її власним бажанням, на підставі заяви про звільнення. Позивачка такої заяви не подавала. У квітні 2016 року під примусом голови Сільради КопильцоваВ.М. вона, як і інші працівники, писала заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати її складання, але не подавала її, тому така заява не може бути підставою для звільнення. ОСОБА_1 вважає, що звільнення відбулося незаконно, без належних правових підстав, тому її слід поновити на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Окрім того, з грудня 2016 року позивачці недоплачували заробітну плату відповідно до розміру, встановленого законом, тому вона просить стягнути на власну користь заборгованість із заробітної плати. Вищезазначеними діями відповідача порушено право на працю позивачки, чим завдано їй значних моральних страждань.
Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2018 року провадження у справі закрито, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Повідомлено ОСОБА_1, що справа за її позовом відноситься до юрисдикції Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що спір, який виник у ОСОБА_1 з відповідачем, є публічно-правовим, оскільки пов'язаний з її звільненням з публічної служби, тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу районного суду та закриваючи провадження у справі, виходив з того, що ОСОБА_1 на підставі її заяви було прийнято на посаду виконувача обов'язків спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) за розпорядженням голови Сільради з укладанням трудового договору, який за своєю природою є цивільно-правовим, що спростовує висновки суду про виникнення між сторонами публічно-правового спору. Окрім того, суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема приналежність ОСОБА_1 до посадових осіб органів місцевого самоврядування, внаслідок чого допустив порушення норм процесуального права та право позивачки на цивільний захист прав та інтересів, що суперечить основним засадам цивільного судочинства.
У червні 2018 року Сільрада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач вважає помилковим твердження апеляційного суду про те, що трудовий договір з ОСОБА_1 за своєю природою є цивільно-правовим. Позивачка була прийнята на посаду виконувача обов'язків спеціаліста II категорії (землевпорядника) відповідно до положень статті 10 Закону України від 07 червня 2001 року № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-ІІІ) та отримувала заробітну плату згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 353 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів». З урахуванням зазначеного, на думку відповідача, спір між сторонами пов'язаний зі звільненням позивачки з публічної служби, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Зазначила, що її прийняли та звільнили з роботи на загальних підставах, визначених Кодексом законів про працю України. Вона не складала присяги, ранг їй не присвоювався, надбавок, передбачених законодавством для державних службовців, вона не отримувала. У матеріалах справи немає доказів на підтвердження того, що її трудову діяльність на займаній посаді можна вважати публічною службою.
14 серпня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
14 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки Сільрада оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13 грудня 2018 року справу прийнято до розгляду.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), якщо не зазначено інше) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічні норми викладено у статті 19 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Водночас згідно із частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час подання позову), юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень, владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Аналогічні норми викладено у статті 19 КАС України у редакції Закону № 2147-VIII.
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час подання позову).