Постанова
Іменем України
09 січня 2019 року
м. Київ
справа № 689/1157/16-ц
провадження № 61-19770св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_4, фізична особа - підприємець ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року в складі судді Овсюка І. Ю. та на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 березня 2017 року в складі суддів: Марчук В. С., Зайцева А. Ю., Луценка В. В.,
ВСТАНОВИВ :
У серпні 2016 року фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому просили визнати недійсними договори оренди нежитлового приміщення комерційного призначення (павільйону), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі-павільйон).
В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначали, що 01 червня 2015 року ОСОБА_6 уклала договір оренди павільйону з ФОП ОСОБА_4, а 01 липня 2015 року вона уклала ще один договір оренди цього ж павільйону з ФОП ОСОБА_5, передавши спочатку одному орендарю в строкове орендне користування вказаний павільйон для здійснення діяльності у сфері громадського харчування - розміщення кафе без права передачі його в суборенду строком на 2 роки 11 місяців із щомісячною орендною платою в розмірі 1 165 грн, а через місяць - іншому орендарю на той же строк, але із щомісячною орендною платою в розмірі 3 495 грн.
Позивачі, посилаючись на те, що укладення відповідачем договорів оренди павільйону здійснено за відсутності у неї права власності на цей об'єкт і відповідного дозволу на його розміщення, що відповідно до статті 203, частини третьої статті 215 ЦК України є підставою для визнання цих договорів недійсними, просили суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року позов ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_7 задоволено. Визнано недійсними договори оренди нежитлового приміщення (павільйону), розташованого по АДРЕСА_1, укладених 01 червня 2015 року між ОСОБА_6 і ФОП ОСОБА_4 та 01 липня 2015 року між відповідачем і ФОП ОСОБА_5 Стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивачів по 1378 грн кожному судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач уклала з позивачами договори оренди павільйону за відсутності в неї правовстановлюючих документів на об'єкт оренди та на земельну ділянку, на якій він розташований, а тому наявні підстави для визнання вказаних договорів оренди недійсними.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13 березня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
У квітні 2017 року ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року та на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 березня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області зазначену справу.
13 травня 2017 року зазначена справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
09 червня 2017 року від ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_6, які мотивовані тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обгрунтованими, оскільки ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційна скарга ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.