Окрема думка суддів К. М. Пількова, О. Л. Булейко, Ю. Л. Власова, С. О. Погрібного та О. В. Ступак до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № 990/134/24
1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.03.2025 задовольнила апеляційну скаргу ОСОБА_1 (Позивачка) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (КАС ВС) від 06.11.2024; рішення скасувала; позов задовольнила; визнала протиправним та скасувала рішення Вищої кваліфікаційної комісії України суддів України (ВККС) від 19.03.2024 № 347/дс-24, яким відмовлено у внесенні рекомендації Вищій раді правосуддя про призначення Позивачки на посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області; зобов`язала ВККС провести повторну співбесіду з Позивачкою, переможницею конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів, оголошеного рішенням ВККС від 19.12.2023 № 177/зп-23.
2. У цій справі Позивачка оскаржила до суду рішення ВККС, яким та за результатами співбесіди відмовила Позивачці у наданні рекомендації про її призначення на посаду судді.
3. Своє рішення ВККС мотивувала тим, що у 2016 році Позивачка, практикуючий адвокат, подарувала земельну ділянку площею 320 кв. м. в Турійському районі Волинської області брату судді Турійського районного суду Волинської області, який упродовж 2015-2017 років розглянув 15 справ, у яких Позивачка брала участь як представник (захисник). Батько судді є власником п`яти земельних ділянок, які розташовані поруч з подарованою Позивачкою земельною ділянкою. ВККС дійшла висновку, що нездатність кандидата пояснити мотиви укладення договору дарування нерухомого майна родичу судді, який систематично розглядав справи за участі кандидата як адвоката; приховування цієї інформації від інших учасників судових процесів під головуванням судді, родич якого є обдарованим згідно із згаданим договором дарування; надання пояснень щодо укладення договору відчуження вказаної земельної ділянки у спосіб дарування, а не купівлі-продажу, через небажання кандидата нести витрати на експертну грошову оцінку земельної ділянки та тяганину зі сплати податків не відповідають критеріям, що висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді.
4. КАС ВС у оскарженому рішенні відзначив, що дарування земельної ділянки родичу судді потенційно могло б сприйматись як вплив на ухвалення рішень суддею у справах, у яких Позивачка представляла сторони. Це створює реальний чи, щонайменше, потенційний конфлікт інтересів, що відповідає підставам, передбаченим процесуальними нормами для заявлення відводу судді. Навіть з урахуванням того, що безпосередніх доказів впливу на процес немає, така ситуація може бути сприйнята іншими адвокатами як перевага, якої вони не мають, що, відповідно, порушує принцип рівноправності в судовому процесі. Суд першої інстанції підкреслив, що ця ситуація також може викликати відчуття нерівного становища для представників інших сторін, які могли б засумніватися в неупередженості судді та реалізувати право на відвід, якби знали про обговорювану в цій справі інформацію, але Позивачка, знаючи про таку інформацію, не повідомляла її під час судового розгляду.
Укладення Позивачкою договору дарування з близьким родичем судді могло бути підставою для відводу судді або його самовідводу. Більше того, сама Позивачка під час співбесіди визнала, що в подібній ситуації могла б заявити відвід, а це, за висновком суду першої інстанції, свідчить про її усвідомлення того, що розглядувана ситуація дійсно створює певний конфлікт інтересів.
Суд першої інстанції наголосив, що дотримання високих стандартів поведінки означає, що суддя повинен добровільно і свідомо відстоювати доброчесність та незалежність судової влади, що, у свою чергу, зумовлює обов`язок сумлінно, чесно і кваліфіковано виконувати призначення носія судової влади. Він також добровільно приймає для себе обмеження, пов`язані з виконанням своїх професійних обов`язків, які унеможливлюють створення умов, що викликатимуть сумніви у доброчесності поведінки судді та його безсторонності, незалежності й об`єктивності.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що викладені у спірному рішенні висновки ВККС щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними, вони підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Оцінивши ці обставини у сукупності, ВККС дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності Позивачки критерію доброчесності та професійної етики. Такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі дискреції Комісії оцінювати кандидатів.
У підсумку КАС ВС виснував, що підстав для визнання протиправним і скасування рішення ВККС немає. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ВККС провести повторну співбесіду з Позивачкою суд першої інстанції відмовив з огляду похідний характер цієї вимоги.
5. Велика Палата Верховного Суду з висновками КАС ВС не погодилась, скасувала його рішення і ухвалила нове, про задоволення позову.
6. З цим рішенням не погоджуємось і нижче викладаємо мотиви незгоди.
7. Велика Палата в основу свого рішення поклала аргумент про свободу власника розпорядитись своїм майном, правомірність правочину з дарування (§§ 152-164 постанови), а також про те, що ВККС як суб`єкт владних повноважень під час розгляду цієї справи не надала доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про протиправність згаданого вище договору, за яким Позивачка безоплатно передала належну їй земельну ділянку у власність своєму колезі, який був братом судді (§§ 165-168 постанови).
8. Однак в цій справі не йдеться про протиправність договору дарування.
9. Велика Палата, на нашу думку, зневажила те, на чому засновував своє рішення суд першої інстанції: "Оскільки доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з