Постанова
Іменем України
26 березня 2025 року
м. Київ
Справа № 372/4262/21
Провадження № 61-4476св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є
позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Приймак Аліна Олександрівна (далі - адвокат позивача),
відповідачка- ОСОБА_2 (далі- відповідачка), інтереси якої представляє адвокат Кулініченко Геннадій Володимирович (адвокат відповідачки),
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Козинська селищна рада Обухівського району Київської області(далі - селищна рада),
про визнання протиправним і скасування рішення ради, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою
за касаційною скаргою позивача на рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 жовтня 2022 року, ухвалене суддею Висоцькою Г. В., і постанову Київського апеляційного суду від 6 грудня 2023 року,ухвалену колегією суддів у складі Нежури В. А., Невідомої Т. О., Соколової В. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Сторони спору є власниками суміжних земельних ділянок. Відповідачка розпочала будівництво на її земельній ділянці, через яку проходить охоронна зона ліній електропередачі. Позивач стверджував, що цим відповідачка порушила встановлені обмеження на будівництво у вказаній зоні, а також перешкоджає позивачеві заїжджати до його домоволодіння через її земельну ділянку. Тому звернувся до суду з вимогами визнати незаконним рішення сільської ради про надання відповідачці дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та зобов`язати відповідачку усунути перешкоди позивачеві у користуванні обома земельними ділянками шляхом знесення її незавершеного будівництва.
2. Суди першої й апеляційної інстанцій виснували про необґрунтованість позову. Вважали помилковим твердження позивача про порушення відповідачкою охоронної зони ліній електропередачі, бо органи влади, до компетенції яких належить відповідний контроль, таке порушення не встановили.
3. Позивач із висновками судів попередніх інстанцій не погодився. У касаційній скарзі стверджував, зокрема, що оскільки відповідачка порушила охоронну зону ліній електропередачі, що може вплинути на безпечне користування позивачем його земельною ділянкою, він має право на відповідний позов; суди безпідставно не взяли до уваги висновок експертів за результатами проведення комплексного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи має право власник однієї земельної ділянки на позов, який стосується забезпечення дотримання охоронної зони ліній електропередачі суміжним власником на іншій ділянці. Відповідь на це питання позитивна за умови, що використання суміжним землевласником його права може завдати шкоди правам та інтересам позивача і впливає на безпечне користування останнім його земельною ділянкою. Позивач такі обставини не довів. Тому суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову, хоча й з інших мотивів.
(2) Зміст позовної заяви
5. У листопаді 2021 року позивач подав до суду позовну заяву, у якій просив:
- визнати протиправним (незаконним) і скасувати рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - рада) від 3 вересня 2015 року № 12 про надання дозволу відповідачці на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (далі - рішення ради) з кадастровим номером 3223186803:02:004:0050 і площею 0,0400 га (далі - земельна ділянка відповідачки);
- зобов`язати відповідачку усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивача з кадастровим номером 3223186803:02:004:0014 і площею 0,1500 га (далі - земельна ділянка позивача) та належною відповідачці земельною ділянкою, "на якій встановлена санітарно-захисна зона навколо об`єкта та на якій встановлена заборона на здійснення будівництва", шляхом знесення за власні кошти незавершеного будівництва на земельній ділянці відповідачки.
6. Мотивував вимоги так:
6.1. Позивач є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: Київська область, Обухівський район, село Романків (далі - земельна ділянка позивача). Між цією ділянкою та центральною дорогою є земельна ділянка відповідачки, облаштована для заїзду на земельну ділянку позивача;
6.2. 3 вересня 2015 року рада ухвалила рішення № 12, згідно з яким надала дозвіл відповідачці на розробку проєкту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3223186803:02:004:0050 для ведення особистого селянського господарства (далі - земельна ділянка відповідачки). Її змінене цільове призначення - 03.07 - для будівництва й обслуговування будівель торгівлі. Ця ділянка розташована безпосередньо під лініями електропередачі й облаштована для заїду до домоволодіння позивача.
6.3. На день подання позову відповідачка будувала багатоповерхові приміщення. Тому виникла аварійна ситуація, яка може зумовити пожежу. Крім того, підприємства енергетики будуть позбавлені можливості забезпечити аварійний доступ до ліній електропередачі, бо в охоронній зоні цих ліній розташована будівля відповідачки.
(3) Зміст судових рішень суду першої інстанції
7. 3 жовтня 2022 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову і скасував заходи забезпечення останнього, застосовані на підставі ухвали від 2 лютого 2022 року. Мотивував так:
7.1. Позивач не надав документи органів архітектурно-будівельного контролю, які би підтверджували незаконність здійсненого відповідачкою будівництва; відповідні доводи засновані на припущеннях.
7.2. Представник позивача у судовому засіданні на запитання головуючого відповів, що позов зумовлений порушенням права на заїзд до земельної ділянки позивача. Це твердження сформувало у суду думку про те, що перетинання земельної ділянки відповідачки із охоронною зоною ліній електропередачі є лише приводом, який позивач використовує для скасування права власності відповідачки; дійсний спір стосується проїзду через її ділянку до ділянки позивача. Вказане підтверджує також зміст позову, який позивач подав у 2016 році щодо скасування права власності на земельну ділянку відповідачки, хоча ще не було мови про ведення нею будівництва у межах охоронної зони ліній електропередачі.
(4) Зміст постанови апеляційного суду
8. 6 грудня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою відмовив у задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення суду першої інстанції залишив без змін. Мотивував так: відповідачка отримала земельну ділянку відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, розпочала та здійснювала будівництво згідно із затвердженим проєктом; твердження позивача про порушення відповідачкою "природоохоронної зони та зон електричної мережі" є хибним; відповідний контроль не належить до його повноважень, а входить до компетенції державних органів.
(5) Провадження у суді касаційної інстанції
9. 27 березня 2024 року адвокат позивача подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
10. 9 травня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про залишення без руху касаційної скарги позивача та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали.
11. 23 травня 2024 року адвокат позивача подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
12. 12 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на судові рішення щодо суті спору.
13. 10 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Позивач мотивував касаційну скаргу так:
14.1. Право на звернення з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. А у разі порушення прав інших осіб вони можуть звернутися до суду за умови, що доведуть таке порушення (стаття 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) (див. постанову Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16).
14.2. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно має знести особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). У цьому випадку знесення можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила самочинне будівництво, провести відповідну перебудову. Це логічно та виправдано, бо такі види самочинного будівництва, безперечно, не можна привести до легітимного стану шляхом перебудови. Об`єкт будівництва слід обов`язково (безальтернативно) знести лише у випадках, якщо він споруджений на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, що дає право виконувати будівельні роботи (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18).
14.3. Знесення самочинного будівництва відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника та можливе лише тоді, коли використані всі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування і притягнення винної особи до відповідальності, та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості, чи особа відмовляється від такої перебудови. З урахуванням змісту наведеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимогу про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, може заявити такий власник або користувач ділянки чи інша особа, права якої порушені, за умови доведення порушення прав цих осіб самочинною забудовою (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19).
14.4. Об`єкт будівництва слід обов`язково знести, якщо він побудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 3 березня 2021 року у справі № 826/13266/18).
14.5. Відповідальність за зведення самочинно збудованого об`єкта несе саме особа, яка здійснила таке будівництво, за замовчуванням - власник самочинно реконструйованого об`єкта або власник чи користувач земельної ділянки, на якій здійснене нове будівництво (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року у справі № 814/1109/16).
14.6. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 114 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах.
14.7. Суди попередніх інстанцій не застосували жодних висновків Верховного Суду. Крім того, належно не дослідили як доказ висновок експертів за результатами проведення комплексного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження від 20 вересня 2021 року № 198/07-2021; у разі відхилення цього висновку суд мав навести відповідні мотиви.
14.8. Суд призначає експертизу, коли висновок експерта не зможуть замінити інші засоби доказування, коли необхідно провести певні обчислення, або якщо докази є суперечливими, сумнівними, неясними, неповними (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2021 року у справі № 160/3944/19).
14.9. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанції суперечать усталеній практиці Європейського суду з прав людини. Експертиза є одним із засобів встановлення або оцінки обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури (див. рішення від 1 червня 2006 року у справі "Дульський проти України" (Dulskiy v. Ukraine), заява № 61679/00, § 71).
14.10. Суди попередніх інстанцій помилково виснували про недоведеність тверджень позивача лише тому, що відсутні документи органів архітектурно-будівельного контролю, які б могли підтвердити незаконність будівництва відповідачкою. Оскільки остання будує в охоронній зоні ліній електропередачі, в якій будівництво заборонене, то висновок вказаних органів не є необхідним, бо таке будівництво неможливо привести до легітимного стану.
(2) Позиції інших учасників справи
15. 5 грудня 2024 року адвокат відповідачки подав відзив на касаційну скаргу (вх. № 38417/0/220-24 від 9 грудня 2024 року). Просив залишити оскаржені судові рішення без змін. Мотивував так:
15.1. Відповідачка жодне право позивача не порушила. Позивач аргументував позов наявністю "природоохоронної зони та зони електричної мережі", до яких він не має жодного стосунку, адже нагляд у вказаних сферах належить до компетенції відповідних органів влади.
15.2. Відповідачка отримала земельну ділянку згідно з нормами чинного законодавства. Вона здійснює будівництво на своїй ділянці відповідно до затвердженого проєкту, без порушення правил. Тому немає підстав зобов`язувати її зносити незавершене будівництво.
15.3. 24 жовтня 2016 року Обухівський районний суд Київської області постановив ухвалу про закриття провадження у справі № 372/2385/16-а за позовом позивача до ради про визнання незаконним її рішення, яке є предметом оскарження також у цій справі.
15.4. Постанови Верховного Суду, на які вказав позивач у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до тих, які виникли у сторін цього спору.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
16. 12 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставах, визначених у пунктах 1, 3 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
18. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
19. Відповідачка надіслала відзив на касаційну скаргу після спливу строку для надання такого відзиву.
20. Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України).
21. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
22. 12 червня 2024 року в ухвалі про відкриття касаційного провадження Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду надав учасникам справи десять днів із моменту отримання копії тієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу. Поштову кореспонденцію, надіслану вчетверте, відповідачка отримала 18 листопада 2024 року, що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення. Відзив на касаційну скаргу подала лише 5 грудня 2024 року, тобто після спливу відповідного строку. Тому цей відзив слід залишити без розгляду.