Постанова
Іменем України
26 березня 2025 року
м. Київ
Справа № 544/1116/22
Провадження № 61-7167св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є
позивачка - ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Ступнік Сергій Васильович (адвокат позивачки),
відповідач - ОСОБА_2 (далі - відповідач), інтереси якого представляє адвокат Гордієнко Юрій Петрович (далі - адвокат відповідача),
про визнання недійними правочинів та визнання права власності
за касаційною скаргою позивачки на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2023 року, ухвалене суддею Сайко О. О., та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивачка успадкувала за заповітом усе майно її чоловіка, який помер у 2017 році. Але не змогла успадкувати ту частину, яку він у 2016 році продав відповідачу, - торгівельний комплекс і земельну ділянку. Стверджувала, що цей продаж відбувся без наміру зумовити юридичні наслідки; у такий спосіб чоловік намагався уникнути витребування майна його донькою. Остання у суді оспорила договір, за яким у 2007 році подарувала недобудований торгівельний комплекс і відповідну ділянку батькові, а також просила визнати за нею право власності на половину цих об`єктів і витребувати їх від батька. З огляду на це у 2022 році позивачка звернулася до суду з вимогою визнати недійсними договори купівлі-продажу щодо відчуження її чоловіком майна на користь відповідача та визнати за нею право власності на об`єкти нерухомості, які відповідач утворив внаслідок поділу придбаних.
2. Суд першої інстанції вважав позов обґрунтованим, але відмовив у його задоволенні через сплив позовної давності. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову. Виснував, що наявність на момент укладення оспорюваних договорів відкритого судового провадження у справі за позовом доньки до батька про недійсність договору дарування торгівельного комплексу та земельної ділянки не означає майбутнє задоволення судом заявлених позовних вимог, тобто не підтверджує фіктивність оспорюваних договорів купівлі-продажу. Зауважив, що відповідач здійснював господарську діяльність щодо придбаного у відповідача майна.
3. Позивачка у касаційній скарзі, зокрема, стверджувала, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду стосовно фіктивних правочинів, які мають ознаки фраудаторних, а суд першої інстанції помилково не зважив не те, що позивачка пропустила позовну давність з поважних причин. Тому просила скасувати судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти, зокрема, на питання про те, чи можна визнати фраудаторними договори купівлі-продажу за позовом спадкоємиці продавця, яка надала останньому згоду на відчуження майна та стверджує, що вказані договори укладені з метою уникнути витребування цього майна іншою особою.
Виснував, що кредитором, на шкоду якому вчинений фраудаторний правочин, не може бути сторона оспорюваного договору або її правонаступник, зокрема спадкоємець. Тому така сторона чи її правонаступник не може вимагати визнання договору недійсним як фраудаторного.
Заявлення позивачкою, яка надала чоловікові згоду на укладення договорів купівлі-продажу, позову до покупця про визнання цих договорів недійсними як фраудаторних (укладених для уникнення витребування відповідного майна в іншій справі) є проявом зловживання правом. Позивачка не може отримати у суді перевагу від її недобросовісної поведінки.
(2) Зміст позовної заяви
5. У вересні 2022 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати недійсними укладені 21 жовтня 2016 року ОСОБА_3 (далі - чоловік позивачки) з відповідачем договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1500 га з кадастровим номером 5323810100:00:045:0001 (далі - договір купівлі-продажу земельної ділянки) і договір купівлі-продажу торгівельного комплексу (далі - договір купівлі-продажу торгівельного комплексу), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (далі разом - договори купівлі-продажу);
- визнати за позивачкою право власності на:
(1) нежитлову будівлю А-1 загальною площею 93,4 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 182440515323);
(2) нежитлову будівлю "А-1" загальною площею 409,3 кв. м, сарай "В", замощення "І", огорожу № "1-3" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824383453238);
(3) земельну ділянку площею 0,0611 га з кадастровим номером 5323810100:00:045:0031 і цільовим призначенням для будівництва й обслуговування будівель торгівлі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824329253238);
(4) земельну ділянку площею 0,0141 га з кадастровим номером 5323810100:00:045:0032 і цільовим призначенням для будівництва й обслуговування будівель торгівлі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824303753238);
(5) земельну ділянку площею 0,0748 га з кадастровим номером 5323810100:00:045:0033 і цільовим призначенням для будівництва й обслуговування будівель торгівлі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824319153238).
6. Мотивувала вимоги так:
6.1. Із 16 вересня 2008 року позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з чоловіком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Все його майно вона успадкувала за заповітом від 13 вересня 2010 року.
6.2. 15 серпня 2007 року чоловік позивачки на підставі договору дарування (далі - договір дарування) отримав у дар від ОСОБА_4 (далі - донька) незакінчений будівництвом торгівельний комплекс А-1 (готовність 28%) та земельну ділянку з цільовим призначенням для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності площею 0,150 га і з кадастровим номером 5323810100:00:045:0001, на якій розміщений вказаний об`єкт нерухомості.
6.3. Згідно з технічним паспортом торгівельного комплексу до його складу ввійшли: нежитлова будівля власне торгівельного комплексу (літ "А-1") загальною площею 502,70 кв. м, сарай ("літ. В"), замощення (літ. "І"), огорожа (№ "1-3"). На вказаній ділянці також розташований незавершений готельний комплекс, будівництво якого розпочалося у 2006 році (в експлуатацію не введений, право власності на нього незареєстроване).
6.4. У вересні 2016 року донька звернулася з позовом до батька (чоловіка позивачки) про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 5323810100:00:045:0001 та 1/2 торгівельного комплексу і витребування цього майна з незаконного володіння. Щоб уникнути витребування, чоловік позивачки вчинив фіктивний правочин, продавши відповідне майно відповідачеві. Останній вартість предмета купівлі-продажу не оплатив, про що повідомив суд у справі № 544/690/19.
6.5. Фактично чоловік позивачки продовжував володіти та користуватися майном, отримувати з нього дохід, що підтверджує, зокрема, договір про постачання електричної енергії № 1236 від 24 травня 2016 року, який чоловік позивачки уклав із ПАТ "Полтаваобленерго".
6.6. Відповідач поділив придбану земельну ділянку на три окремі, а нежитлову будівлю - на два самостійні об`єкти. Державна реєстрація за відповідачем права власності на нежитлову будівлю "літ. А-1" загальною площею 93,4 кв. м, нежитлову будівлю "літ. А-1" загальною площею 298 кв. м, сарай "літ. В", замощення літ. "І", огорожу № "1-3", земельні ділянки площею 0,0611 га з кадастровим номером 5323810100:00:045:0031 і площею 0,0748 га з кадастровим номером 5323810100:00:045:0033 (тобто крім земельної ділянки площею 0,0141 га з кадастровим номером 5323810100:00:045:0032) "була припинена за результатами розгляду справи № 544/690/19".
6.7. На підставі статті 234 ЦК України слід визнати договори купівлі-продажу недійсними та визнати право власності позивачки на об`єкти, що були предметом цих договорів.
(3) Зміст рішення суду першої інстанції
7. 25 серпня 2023 року Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову через пропуск позовної давності; стягнув із позивачки на користь відповідача 30 000,00 грн відшкодування витрат на правничу допомогу. Мотивував рішення так:
7.1. Доводи відповідача про те, що справжність його намірів укласти договори купівлі-продажу підтверджують дії з реалізації прав власника (ремонт, укладення договорів оренди приміщень), слід оцінювати критично. Передання в оренду приміщень може, зокрема, засвідчувати спробу сторін підтвердити, що фіктивна угода нібито відбулась, щоб переконати причетних до спору осіб про зміну власника та приховати справжні наміри учасників правочину. Свідки, які здійснювали підприємницьку діяльність у торгівельному комплексі та були допитані судом, підтвердили, що відповідач до укладення договору часто виконував доручення чоловіка позивачки з організаційних і технічних дій стосовно роботи торгівельного комплексу (поточний ремонт, обслуговування комплексу).
7.2. Оспорювані договори купівлі-продажу слід визнати недійсними на підставі статті 234 ЦК України, оскільки під час їхнього укладення воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, а сторони не передбачали реального настання юридичних наслідків, зумовлених правочином; на момент укладення договорів в обох сторін був умисел на фіктивність таких дій.
7.3. У задоволенні позову слід відмовити через сплив позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.
(4) Зміст постанови апеляційного суду
8. 23 квітня 2024 року Полтавський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про залишення позову без задоволення; стягнув із позивачки на користь відповідача 58 000,00 грн судових витрат. Мотивував так:
8.1. Договори купівлі-продажу сторони уклали в належній формі. Вони приступили до фактичного виконання: відповідач оплатив визначену договорами суму коштів і зареєстрував за собою право власності на відповідне нерухоме майно.
8.2. Немає доказів того, що на момент укладення оспрюваних договорів у чоловіка позивачки було невиконане та прострочене боргове зобов`язання, і що спірне майно було відчужене на момент виникнення цього зобов`язання. Те, що на момент укладення цих договорів було відкрите судове провадження у цивільній справі № 544/1092/16-ц за позовом доньки до чоловіка позивачки та відповідача про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та витребування його з незаконного володіння, не означає майбутнє задоволення судом цих вимог. Тому помилковим є висновок суду першої інстанції про фіктивність оспорюваних договорів купівлі-продажу з огляду на те, що їх справжньою метою було унеможливлення чи ускладнення витребування майна у разі задоволення позову доньки.
8.3. На підставі договорів купівлі-продажу за відповідачем зареєстроване у визначеному законом порядку право власності на придбане нерухоме майно, яке він ремонтував, здавав в оренду, тобто вчинив дії, спрямовані на реальне виконання цих договорів. Вказане спростовує доводи позивачки про необхідність визнання тих договорів недійсними.
8.4. Позивачка не довела обставини, необхідні для визнання оспорюваних договорів фіктивними, такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, як і не довела порушення відповідачем її прав та законних інтересів укладенням тих договорів.
(5) Зміст вимог касаційної скарги й ухвал суду касаційної інстанції
9. 16 травня 2024 року адвокат позивачки сформував у системі "Електронний суд" касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції - у частині відмови у задоволенні позову через пропуск позовної давності й ухвалити нове судове рішення про повне задоволення позову.
10. 10 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки; відмовив у задоволенні її клопотання про зупинення виконання оскарженої постанови в частині стягнення судових витрат.
11. 10 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:
12.1. Апеляційний суд в оскарженій постанові не врахував висновки щодо фіктивних правочинів, які мають ознаки фраудаторних, викладені у постановах:
- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23), від 24 квітня 2024 року у справі № 759/1244/23 (провадження № 61-16324св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18 (провадження № 61-18350св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 363/3701/20 (провадження № 61-10823св23), від 17 квітня 2024 року у справі № 461/10170/19 (провадження № 61-13728св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у справі № 754/18852/21 (провадження № 61-3711св23), (критеріями кваліфікації договору як фраудаторного є зокрема: відчуження майна боржником за значної непогашеної заборгованості; таке відчуження після подання позову про стягнення заборгованості з боржника (хоча є винятки з цього правила, але головне довести, що останній розумів, що має заборгованість і ухилявся у такий спосіб від її сплати); майно відчужене на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також винятки, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена, тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родича чи власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за зобов`язаннями перед кредитором. Зазначені обставини є вирішальними для доведення фраудаторності, а отже, недійсності відповідного договору; вони підтверджують те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчужив належне йому майно з метою уникнення звернення стягнення на нього кредитором);
- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20 (провадження № 61-1432св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 3 березня 2020 року у справах № 910/7976/17 і № 904/7905/16 (реально виконаний правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, не виключає те, що цей правочин спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, а тому може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства);
- Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) (позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), а також послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, - або передбачену статтею 234 ЦК України, або, наприклад, передбачену статтею 228 ЦК України; за відсутності посилання суд застосовує принцип "jura novit curia").
12.2. Апеляційний суд не врахував жодного критерію фіктивності / фраудаторності оспорюваних договорів купівлі-продажу:
(1) щодо моменту їхнього вчинення саме тоді, коли була загроза витребування майна (коли Пирятинський районний суд Полтавської області розглядав справу № 544/1092/16-ц за позовом доньки про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на частину торгівельного комплексу та земельної ділянки і витребування цього майна з незаконного володіння);
(2) щодо контрагента, з яким вчинені ці правочини (відповідач був із чоловіком позивачки у тісних дружніх стосунках);
(3) щодо ціни (експертиза встановила значну невідповідність ціни та предмета правочинів - заниження відносно ринкової вартості);
(4) наявність/відсутність оплати за договорами (у матеріалах справи немає документальних доказів такої оплати);
(5) щодо наявності умислу в обох сторін укласти саме фіктивний договір (чоловік позивачки був переконаний в існуванні реальної загрози втрати майна у майбутньому та необхідності його захисту, а відповідач зголосився виконати "функцію" покупця);
(6) щодо відсутності іншого майна боржника, на яке можна звернути стягнення, та відсутності доведеної заборгованості чоловіка позивачки перед його донькою;
(7) щодо "реального виконання договору" (відповідач мав виконувати "роль" власника майна);
12.3. Торгівельний комплекс і земельна ділянка не були власністю подружжя, бо чоловік позивачки отримав його у дар від доньки. Спадкові (майнові) права позивачка набула після відкриття спадщини 10 жовтня 2017 року, відповідне свідоцтво отримала 13 квітня 2018 року, а оспорювані правочини вчинені 21 жовтня 2016 року. Суд першої інстанції помилково оцінив дату набуття позивачкою статусу власниці (потенційного позивача) та хибно визначив початок перебігу позовної давності з 21 жовтня 2016 року замість 10 (13) квітня 2018 року. Крім того, позовна давність була продовжена на строк карантину та на період воєнного стану для усіх суб`єктів цивільних правовідносин.
12.4. Пропуск позовної давності (якщо вважати її пропущеною) суд може оцінити як такий, що відбувся з поважних причин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 2 квітня 2019 року у справі № 902/326/16).
12.5. Суд першої інстанції справедливо, з урахуванням критерію розумності оцінив співмірність судових витрат відповідача на оплату професійної правничої допомоги. Немає обмежень для суду першої інстанції застосувати власний аналіз відповідних складових судових витрат навіть за відсутності "контррозрахунку" іншої сторони. Збільшення апеляційним судом розміру відшкодування відповідачеві витрат на професійну правничу допомогу до 58 000,00 грн "заслуговує критичної оцінки".
(2) Позиції інших учасників справи
13. 8 липня 2024 року адвокат відповідача подав відзив на касаційну скаргу, згідно з яким просив залишити постанову апеляційного суду без змін. Мотивував так:
13.1. Сторони у договорах купівлі-продажу підтвердили вільне волевиявлення на відчуження майна (пункт 10 обох договорів) і згоду позивачки на вчинення цих дій її чоловіком щодо торгівельного комплексу (пункт 6 договору купівлі-продажу торгівельного комплексу). Відповідач сплатив повну вартість земельної ділянки та торгівельного комплексу, передбачену пунктом 2 договорів купівлі-продажу.
13.2. Суд у справі № 544/690/19 відмовив у задоволенні позову позивачки до відповідача про визнання недійсним договорів купівлі-продажу з підстави, передбаченої статтею 233 ЦК України. Тому позивачка, зловживаючи правами, повторно намагається оспорити договори купівлі-продажу, але з підстави, передбаченої статтею 234 ЦК України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
14. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
15. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим (частина перша статті 400 ЦПК України).
16. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
17. Колегія суддів звертає увагу на те, що доводи позивачки, сформульовані у позовній заяві (т. 1, а. с. 1-10), апеляційній (т. 2, а. с. 61-66) та касаційній скаргах стосуються фраудаторності оспорюваних договорів купівлі-продажу. Посилання позивачки на приписи статті 234 ЦК України слід тлумачити з урахуванням принципу "jura novit curia". Він полягає у тому, що: 1) суд знає норми права; 2) суд самостійно відшукує ті норми, які регулюють спірні правовідносини безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує норми до обставин справи (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі виявляється, зокрема, у самостійній юридичній кваліфікації судом відносин сторін, виборі та застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, які сторони вважають підставами вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56)).
18. Отже, те, які саме приписи закону вважала застосовними до спірних правовідносин позивачка, і як вона їх тлумачила, не є визначальним для вирішення спору. Верховний Суд вкотре звертає увагу на те, що підставами позову є обставини, якими позивачка обґрунтувала її вимоги щодо захисту права, тоді як юридична кваліфікація цих обставин у позовній заяві й інших заявах по суті справи не обмежує суд у виборі юридичних норм для вирішення спору. Незгода суду з наведеним позивачкою юридичним обґрунтуванням не є підставою для відмови у позові. Застосування судом у рішенні інших юридичних норм, ніж зазначені у позовній заяві, не можна розуміти як вихід суду за межі позовних вимог (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункти 7.42 - 7.43), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункти 49 - 50), від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункти 81, 83 - 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (пункт 9.52), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20 (пункти 59 - 60), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (пункт 32), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 36), від 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (пункт 65)).
19. Інакше кажучи, вказівка позивачкою конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальною для вибору судом тих приписів, які слід застосувати, вирішуючи спір (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)). З`ясувавши під час розгляду справи, які нормативні приписи вказала сторона справи або інший її учасник для обґрунтування вимог чи заперечень, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію спірних правовідносин і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні відносини (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (пункт 33), від 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (пункт 66)).
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи можна визнати фраудаторними договори купівлі-продажу за позовом спадкоємиці продавця, яка надала останньому згоду на відчуження майна та стверджує, що вказані договори укладені з метою уникнути витребування цього майна іншою особою?
20. Позивачка, яка успадкувала за заповітом чоловіка все його майно, просила визнати недійсними договори купівлі-продажу торгівельного комплексу та земельної ділянки, які її чоловік за життя уклав із відповідачем, та визнати за нею право власності на вказані об`єкти. Стверджувала про фраудаторність оспорюваних правочинів. Суд першої інстанції вважав позов обґрунтованим, однак відмовив у його задоволенні через сплив позовної давності. Апеляційний суд виснував про відсутність підстав для визнання оспорюваних правочинів фіктивними, бо сторони виконали умови договорів купівлі-продажу (чоловік позивачки передав, а відповідач прийняв торгівельний комплекс та земельну ділянку, оплатив вартість цього майна і зареєстрував за собою право власності).
21. Позивачка у касаційній скарзі стверджувала, що апеляційний суд не проаналізував усі ознаки фраудаторності договорів купівлі-продажу. Зазначила, що суд першої інстанції безпідставно не врахував поважність причин пропуску позовної давності. Тому просила скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції - у частині відмови у задоволенні вимог через сплив позовної давності й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
22. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що заявлений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким позивачка зловжила. Тому апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, хоч і з інших мотивів.
23. Одними із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність і розумність (пункти 5 і 6 частини першої статті 3 ЦК України).
24. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частини перша і третя статті 16 ЦК України).
25. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).
26. За змістом частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
27. Особа не може отримувати переваги від своєї недобросовісної поведінки (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 травня 2018 року у справі № 907/576/17 (абзац четвертий пункту 5.2.8) і від 15 травня 2019 року у справі № 917/803/18 (абзац другий пункту 5.2.8)).
28. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. За змістом частини третьої статті 13 ЦК України дії особи, які полягають у реалізації її права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження цим майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок такого майна можна кваліфікувати як зловживання правом, бо власник використав повноваження з розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору, кінцевою метою позивача є захист свого права власності на майно, яким він розпорядився за оспорюваним правочином. Позов сторони договору про визнання його недійсним як такого, що укладений із метою уникнення звернення стягнення на майно, не можна задовольнити, оскільки такий позов спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловжила (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 7 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 (пункти 36, 38 - 39, 41, 43)).
29. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
- 15 серпня 2007 року чоловік позивачки отримав у дар від доньки на підставі договору дарування торгівельний комплекс і земельну ділянку;
- 13 вересня 2010 року чоловік позивачки склав на її користь заповіт, згідно з яким все його майно заповів дружині (т. 1, а. с. 16). Позивачка прийняла спадщину після смерті чоловіка й отримала свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна (т. 1, а. с. 41);
- 21 жовтня 2016 року чоловік позивачки продав відповідачу на підставі договорів купівлі-продажу торгівельний комплекс і земельну ділянку;
- продавець засвідчив, що незастережних недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням цього нерухомого майна немає; з моменту набуття продавцем права власності на відчужуваний торгівельний комплекс він не здійснював самочинних або будь-яких інших перебудов чи перепланувань нерухомого майна, що є предметом договору; всі технічні характеристики цього предмета відповідають правовстановлюючому документу та технічному паспорту; покупець не наполягає на проведенні поточної технічної інвентаризації відчужуваного майна; продавець не приховав від покупця обставини, які мають істотне значення; до укладення цього договору торгівельний комплекс або будь-які його складові іншим особам не відчужені, під забороною (арештом), в заставі, податковій заставі не перебувають, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передані; щодо предмета договору відсутні судові спори; обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо торгівельного комплексу немає (пункт 4 договору купівлі-продажу торгівельного комплексу);
- позивачка надала згоду чоловіку на продаж торгівельного комплексу за ціною та на умовах на розсуд продавця, про що зазначила у заяві, засвідченій Пирятинською державною нотаріальною конторою 21 жовтня 2016 року за реєстром № 1-1256 (пункт 6 договору купівлі-продажу торгівельного комплексу);
- продавець повідомив покупця, що земельна ділянка, яка є предметом відповідного договору купівлі-продажу, є особистою приватною власністю продавця, не є спільною сумісною власністю, і осіб, які б могли порушити питання про визнання за ними права власності на цю ділянку, немає, бо вона набута в порядку приватизації (пункт 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки);
- сторони підтвердили, зокрема, те, що укладення договору відповідає їхнім інтересам, волевиявлення є вільним і усвідомленим, відповідає їхній внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені у ньому (пункт 10 обох договорів купівлі-продажу);
- 22 жовтня 2016 року чоловік позивачки підтвердив повний розрахунок із ним відповідача за земельну ділянку та торгівельний комплекс (перерахунок 185 200,00 грн і 716 000,00 грн відповідно на поточний рахунок продавця). Вказане підтверджують заяви, посвідчені державним нотаріусом Пирятинської державного нотаріального округу (т. 1, а. с. 135-136);
- 10 жовтня 2017 року чоловік позивачки помер;
- відповідач поділив придбану у чоловіка позивачки земельну ділянку на три суміжні ділянки та присвоїв їм нові адреси і кадастрові номери (т. 1, а. с. 32-40);
- чоловік позивачки довіряв відповідачу, тому згідно з показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 формально передав майно відповідачеві;
- 22 вересня 2016 року донька звернулася з позовом до батька та відповідача ( ОСОБА_2 ) у справі № 544/1092/16-ц про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 5323810100:00:045:0001 та 1/2 торгівельного комплексу і витребування цього майна з незаконного володіння чоловіка позивачки. Внаслідок його смерті Пирятинський районний суд Полтавської області згідно з ухвалою від 24 травня 2018 року залучив до участі у тій справі правонаступників - позивачку та ОСОБА_9, в інтересах якої діяла позивачка як законна представниця. 26 листопада 2018 року вказаний суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову доньки. Це рішення набрало законної сили;
- позивачка також звернулася з позовом до відповідача у справі № 544/690/19 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу торгівельного комплексу та земельної ділянки, зобов`язання повернути це майно та скасування записів про право власності відповідача на торгівельний комплекс і три земельні ділянки. 26 травня 2021 року Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав вказану справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 24 лютого 2022 року Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, яке 26 вересня 2022 року Полтавський апеляційний суд залишив без змін;
- у справі № 544/1060/19 позивачка звернулася з позовом до відповідача про встановлення факту належності майна померлому чоловіку та витребування його з незаконного володіння. 16 липня 2020 року Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. 17 листопада 2021 року Верховний Суд в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову та залишив в силі рішення суду першої інстанції;
- за обставинами справи № 544/1061/19 позивачка звернулася з позовом до відповідача про визнання права власності на будівельні матеріали, використані в процесі будівництва адміністративно-готельного комплексу, та витребування цих матеріалів з незаконного володіння. 10 березня 2025 року Полтавський апеляційний суд залишив без змін рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 23 серпня 2024 року про часткове задоволення позову: визнав за позивачкою в порядку спадкування після смерті чоловіка право власності на 7/8 частин будівельних матеріалів (300 бетонних фундаментних блоків, 292 000 керамічних цеглин, 168 залізобетонних плит, 335 кв. м профнастилу, 67,64 кв. м віконних блоків, 177,0 куб. м розчину), використаних у процесі будівництва конструктивних елементів об`єкта незавершеного будівництва приміщення адміністративно-готельного комплексу (73 % готовності) на належній відповідачу земельній ділянці з кадастровим номером 5323810100:00:045:0033;
- договір № 1236 від 24 травня 2016 року про постачання електричної енергії до торгівельних павільйонів на АДРЕСА_1, який ПАТ "Полтаваобленерго" уклало з чоловіком позивачки, був чинним до 30 липня 2019 року, після чого переукладений із відповідачем (т. 1, а. с. 105-119);
- за договором підряду на виконання будівельних робіт від 2 листопада 2016 року відповідач замовив у ФОП ОСОБА_10 будівництво громадської вбиральні за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с.137-147);
- 28 листопада 2016 року відповідач уклав із ОСОБА_11 договір на виконання електромонтажних робіт у приміщенні вказаної вбиральні (т. 1, а. с.148-149);
- 8 вересня 2022 року відповідач замовив виготовлення технічного паспорта на готель (незавершене будівництво) з вбудованою вбиральнею (завершене будівництво) за вказаною адресою (т. 1, а. с. 151-156);
- згідно з договором підряду на виконання будівельних робіт від 2 лютого 2017 року відповідач замовив у ФОП ОСОБА_10 роботи з облаштування кафе за тією адресою (т. 1, а. с. 157-162);
- у 2017 - 2018 роках відповідач уклав договори з фізичними особами щодо оренди нежитлових приміщень, розташованих за вказаною адресою (т. 1, а. с. 164-170).
30. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що конструкція фраудаторного правочину (actio Pauliana) спрямована на захист прав та інтересів кредитора, на шкоду якому вчинений правочин. Цю конструкцію під час позаконкурсного оспорювання правочину не можна застосувати тоді, коли особа сама вчинила відповідний правочин для уникнення чи унеможливлення виконання її обов`язку (сплатити кошти, повернути майно, відшкодувати збитки тощо), зокрема на виконання судового рішення, що набрало законної сили, а згодом вона (чи її правонаступник) намагається оспорити такий правочин на тій підставі, що він був фраудаторним. Таке оспорення суперечить конструкції фраудаторного правочину та за змістом є зловживанням правом.
Інакше кажучи, кредитором, на шкоду якому вчинений фраудаторний правочин, не може бути сторона оспорюваного договору або її правонаступник, зокрема спадкоємець. Тому така сторона чи її правонаступник не може вимагати визнання договору недійсним як фраудаторного.
31. Позивачка стверджувала, що її чоловік уклав із відповідачем оспорювані договори купівлі-продажу для уникнення витребування предметів цих договорів донькою, яка у 2007 році подарувала чоловіку позивачки незакінчений будівництвом торгівельний комплекс А-1 (із готовністю 28%) та земельну ділянку площею 0,150 га і з кадастровим номером 5323810100:00:045:0001, на якій розміщений вказаний об`єкт. У цих правовідносинах кредитором, нібито на шкоду інтересам якого вчинені правочини, які позивачка хоче визнати недійсними, була донька, а не позивачка.
32. У вересні 2016 року донька звернулася з позовом до батька (чоловіка позивачки) та відповідача ( ОСОБА_2 ) у справі № 544/1092/16-ц про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 5323810100:00:045:0001 та 1/2 торгівельного комплексу і витребування цього майна з незаконного володіння чоловіка позивачки. Після його смерті у 2017 році суд залучив позивачку та ОСОБА_9 до участі у тій справі як правонаступників померлого. А перед тим у жовтні 2016 року чоловік позивачки уклав із відповідачем договір купівлі-продажу торгівельного комплексу (за її нотаріальною згодою) та договір купівлі-продажу земельної ділянки (особистої приватної власності чоловіка позивачки). На виконання цих договорів він передав, а відповідач прийняв відповідні об`єкти та продовжує ними користуватися, що підтвердили сторони та свідки.
33. З огляду на вказане і з урахуванням висновку щодо застосування норм, сформульованого у пункті 30 цієї постанови, позивачка як правонаступниця її чоловіка - продавця за оспорюваними договорами купівлі-продажу - не може стверджувати про їхню фраудаторність, оскільки не була та не є кредитором продавця. Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, вона надала згоду її чоловіку на відчуження торгівельного комплексу, а земельна ділянка була особистою приватною власністю продавця. Тому заявлення позову у цій справі є проявом недобросовісної поведінки.
34. На час ухвалення судом першої інстанції 25 серпня 2023 року рішення у справі № 544/1116/22 уже набрали законної сили:
- 5 січня 2019 року - рішення суду першої інстанції від 26 листопада 2018 року у справі № 544/1092/16-ц про відмову у задоволенні позову доньки, який стосувався, зокрема, витребування торгівельного комплексу та земельної ділянки від чоловіка позивачки;
- 17 листопада 2021 року - рішення суду першої інстанції від 16 липня 2020 року у справі № 544/1060/19 про відмову у задоволенні позову позивачки до відповідача про встановлення факту належності комплексної трансформаторної підстанції її чоловіку та витребування цього майна з незаконного володіння, яке залишив в силі Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
- 26 вересня 2022 року - рішення суду першої інстанції від 24 лютого 2022 року у справі № 544/690/19 про відмову у задоволенні позову позивачки про визнання недійсними договорів купівлі-продажу торгівельного комплексу та земельної ділянки як таких, що укладені чоловіком позивачки під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, зобов`язання відповідача повернути це майно та скасування записів про його право власності на вказаний комплекс і три земельні ділянки.
35. З огляду на все вищевикладене колегія суддів вважає проявом зловживання правом подання позивачкою (яка надала чоловікові згоду на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу торгівельного комплексу, розміщеного на земельній ділянці) позову до відповідача про визнання обох договорів купівлі-продажу недійсними як фраудаторних (укладених для уникнення витребування відповідного майна в іншій справі за позовом доньки). Позивачка не може отримати у суді перевагу від її недобросовісної поведінки.
36. Оскільки від вирішення вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, у задоволенні яких суд відмовив, у цій справі залежить вирішення вимог про визнання права власності позивачки на дві нежитлові будівлі, сарай, замощення, огорожу і три земельні ділянки, у задоволенні таких вимог слід також відмовити. Таким чином, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову, однак помилився щодо мотивів цієї відмови.
37. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тільки якщо суд встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідною вимогою спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71)). З огляду на висновок щодо суті спору немає підстав для застосування позовної давності.