ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Булейко О. Л.,
Мазура М. В., Погрібного С. О., Ткачука О. С.
у справі № 990/317/23
(провадження № 11-299заі24)
1. 20 березня 2024 року Велика Палата Верховного Суду
у справі № 990/317/23 прийняла постанову, якою апеляційні скарги ОСОБА_1 та Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2024 року - без змін.
2. З результатами розгляду апеляційної скарги ВРП та частково з мотивами відхилення апеляційної скарги ОСОБА_1 не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку з таких міркувань.
Історія справи
3. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив стягнути з відповідача невиплачену винагороду члена ВРП за період з 07 травня до 08 вересня 2022 року в розмірі 817 238,05 грн.
4. Позов мотивував тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2023 року у справі № 990/99/22 наказ в. о. Голови ВРП від 09 травня 2022 року № 106-к "Про припинення нарахувань та виплат ОСОБА_1" (далі - наказ № 106-к) визнаний протиправним і скасований. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що позбавлення діючого члена ВРП ОСОБА_1 винагороди у зв`язку з його відстороненням від посади та зупиненням його повноважень до моменту звільнення його з посади у порядку, встановленому Законом України від 14 липня 2021 року № 1635-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя" (далі - Закон № 1635-ІХ), порушує його право на належну оплату праці та гарантії його незалежності через зниження рівня його матеріального забезпечення.
Зазначав, що його право отримувати винагороду члена ВРП, незважаючи на факт його відсторонення та зупинення повноважень, підтверджено судом, тому у ВРП виник обов`язок нарахувати та виплатити йому цю винагороду за період з 07 травня 2022 року і до моменту звільнення. Однак при звільненні та видачі трудової книжки 08 вересня 2022 року винагорода члена ВРП йому виплачена не була.
5. Ухвалою від 17 квітня 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом та відмовив у задоволенні клопотання ВРП про залишення позову без розгляду.
6. Рішенням від 06 листопада 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду позов задовольнив частково.
Стягнув з ВРП на користь ОСОБА_1 невиплачену винагороду члена ВРП у розмірі 658 986,07 грн.
У задоволенні іншої частини вимог позову відмовив.
7. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що Велика Палата Верховного Суду, здійснивши правову оцінку наказу № 106-к у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 990/99/22, тим самим визнала за ОСОБА_1 право на отримання винагороди за час відсторонення від посади.
Водночас суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 має право на отримання винагороди члена ВРП за період з 07 травня до 22 серпня 2022 року, та не знайшов правових підстав для задоволення його позовних вимог про стягнення винагороди за період з 23 серпня до 08 вересня 2022 року.
У цьому висновку суд першої інстанції керувався тим, що саме 22 серпня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади члена ВРП, адже цього дня в. о. Голови ВРП видав наказ № 232-к про припинення табелювання позивача та виплату йому грошової компенсації за невикористану відпустку, який надіслано ОСОБА_1 електронною поштою разом з повідомленням про необхідність прибути до управління з питань персоналу секретаріату ВРП для отримання трудової книжки.
8. Не погодившись із таким судовим рішенням, сторони оскаржили його в апеляційному порядку.
9. ВРП в апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 залишити без розгляду, а в разі якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду - ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Основним аргументом апеляційної скарги відповідача є те, що з дати прийняття наказу № 106-к та припинення виплати ОСОБА_1 винагороди (09 травня 2022 року) до дати звернення позивача до суду (23 листопада 2023 року) минуло понад 18 місяців, що вказує на пропуск позивачем установленого статтею 122 КАС України строку звернення до суду з адміністративним позовом.
10. ОСОБА_1, від імені якого діє адвокатка Степанюк Ю. М., в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог (стягненні винагороди за період з 23 серпня 2022 року до 08 вересня 2022 року) та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Основним аргументом апеляційної скарги позивача є те, що оскільки наказ про звільнення його з посади члена ВРП не видавали, то датою звільнення є дата видачі йому трудової книжки, яку він отримав 08 вересня 2022 року. Тому позивач вважав, що має право на отримання винагороди до 08 вересня 2022 року включно.
Мотиви постанови Великої Палати Верховного Суду
11. Постановою від 20 березня 2024 року Велика Палата Верховного Суду
апеляційні скарги ОСОБА_1 та ВРП залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2024 року - без змін.
12. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що оскільки ОСОБА_1 вважається звільненим з посади члена ВРП в силу закону, а саме пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1635-IX, який і зазначений у наказі № 232-к як підстава для припинення табелювання, а позивач був обізнаний із цим наказом 22 серпня 2022 року, то його вимоги про стягнення винагороди за період з 23 серпня до 08 вересня 2022 року не ґрунтуються на нормах права.
13. Відхиляючи доводи ВРП щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду із цим позовом, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, отримавши постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2023 року у справі № 990/99/22, ОСОБА_1 13 червня 2023 року, тобто в межах строку, визначеного статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), та з урахуванням положень пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП про його продовження на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом до ВРП про стягнення винагороди (цивільна справа № 761/21537/23).
Велика Палата Верховного Суду врахувала, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2023 року у справі № 761/21537/23 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, яке закрито ухвалою цього суду від 09 листопада 2023 року у зв`язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У постанові від 20 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що питання юрисдикційності спору у справі № 761/21537/23 було вирішено лише 09 листопада 2023 року, тоді як відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) воно мало бути вирішено на стадії відкриття провадження.
У постанові також зазначено, що ЦПК України не передбачає, що у разі закриття провадження у справі судом першої інстанції позивач може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Право на таке звернення передбачено, лише якщо провадження у справі через непідсудність справи суду загальної юрисдикції закривається судом апеляційної або касаційної інстанції. Тож ОСОБА_1 не мав процесуальної можливості звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, що, у свою чергу (так само як і відмова у відкритті судом загальної юрисдикції провадження за його позовом), виключило б пропуск строку звернення з позовом до адміністративного суду.
Велика Палата Верховного Суду в наведеному контексті звернулася і до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який вважає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає від держави передбачити процесуальні засоби для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо підсудності справ (рішення ЄСПЛ від 06 квітня 2000 року щодо прийнятності у справі "Лойен проти Франції").
Оскільки ОСОБА_1 звернувся за захистом порушеного права на отримання грошової винагороди до суду загальної юрисдикції після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 990/99/22 у межах строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП, а суд загальної юрисдикції прийняв його позовну заяву до розгляду, виявивши її непідсудність тільки 09 листопада 2023 року, і процесуальної можливості заявити про направлення справи за підсудністю на розгляд до адміністративного суду позивач не мав, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про необхідність поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду з адміністративним позовом як такого, що пропущений з поважних причин. Суд також взяв до уваги, що з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся невідкладно, відразу після отримання ухвали про закриття провадження у цивільній справі.
Мотиви окремої думки
Щодо періоду, за який позивачу мала бути нарахована й виплачена винагорода члена ВРП
14. Одним з аспектів, щодо яких сторони не могли дійти згоди в цій справі, є, зокрема, період, за який позивач мав право на отримання винагороди члена ВРП.
15. Так, ОСОБА_1 наполягав на тому, що відповідні нарахування повинні були здійснюватися відповідачем до моменту вручення йому трудової книжки (08 вересня 2022 року). Натомість ВРП посилається на те, що днем звільнення позивача є 22 серпня 2022 року, коли було видано наказ про припинення його табелювання.
16. Аналізуючи це питання, автори окремої думки враховують висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 990/99/22, та зауважують, що ОСОБА_2 мав право на отримання винагороди члена ВРП в період перебування на відповідній посаді, тобто до моменту звільнення у встановленому законом порядку.
17. Особливості звільнення члена ВРП визначені Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) та Законом № 1635-IX.
18. Відповідно до норм частини першої статті 24 Закону 1798-VIII підставами для звільнення члена ВРП з посади є: 1) неспроможність виконувати свої повноваження за станом здоров`я за наявності медичного висновку; 2) подання заяви про звільнення з посади члена ВРП за власним бажанням; 3) грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом члена ВРП або виявило його невідповідність займаній посаді, допущення іншої поведінки, що підриває авторитет та суспільну довіру до правосуддя та судової влади, у тому числі недотримання етичних стандартів судді як складової професійної етики члена ВРП; 4) виявлення обґрунтованості наявних обставин щодо його невідповідності вимогам, визначеним у статті 6 цього Закону; 5) істотне порушення вимог, установлених законодавством у сфері запобігання корупції, порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти; 6) систематична неучасть у роботі ВРП чи органу ВРП, до складу якого він входить.
19. Абзацом другим частини другої цієї ж статті передбачено, що рішення про звільнення члена ВРП з посади з підстав, визначених пунктами 3-6 частини першої цієї статті, приймається органом, що обрав (призначив) члена ВРП, за поданням ВРП. Рішення про внесення подання про звільнення члена ВРП ухвалюється більшістю від складу ВРП. З дня внесення зазначеного подання такий член ВРП відсторонюється від посади, а його повноваження зупиняються до ухвалення рішення органом, що обрав (призначив) цього члена ВРП.
20. Водночас відповідно до положень пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1635-IX за результатами одноразового оцінювання Етична рада може ухвалити рішення про внесення до відповідного органу, що обрав (призначив) члена ВРП, мотивованої рекомендації про звільнення члена ВРП з підстав, визначених пунктами 3-5 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII.
21. З дня внесення Етичною радою зазначеного рішення член ВРП, стосовно якого прийнято таке рішення, відсторонюється від посади, а його повноваження зупиняються до ухвалення рішення органом, що обрав (призначив) цього члена ВРП (абзац шостий пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1635-IX).
22. У разі внесення Етичною радою відповідному органу, що обрав (призначив) члена ВРП, мотивованої рекомендації про звільнення члена ВРП цей орган повинен її розглянути протягом трьох місяців з моменту внесення такої рекомендації та ухвалити відповідне рішення (абзац сьомий пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1635-IX).
23. За результатами розгляду мотивованої рекомендації про звільнення члена ВРП орган, що обрав (призначив) члена ВРП, може ухвалити таке рішення: 1) про задоволення рекомендації та звільнення члена ВРП з посади; 2) про відхилення рекомендації Етичної ради про звільнення члена ВРП (абзац восьмий пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1635-IX).
24. Якщо орган, що обрав (призначив) члена ВРП, у встановлений абзацом сьомим цього пункту строк не ухвалив рішення про звільнення члена ВРП з посади або про відхилення рекомендації Етичної ради про звільнення члена ВРП, то після спливу зазначеного строку такий член ВРП вважається звільненим з посади відповідно до закону (абзац дев`ятий пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1635-IX).
25. У разі внесення Етичною радою до відповідного органу, що обрав (призначив) члена ВРП, мотивованої рекомендації про звільнення члена ВРП з підстав, визначених пунктами 3-5 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII, положення абзацу другого частини другої статті 24 Закону № 1798-VIII щодо внесення подання ВРП про звільнення члена ВРП не застосовуються (абзац шістнадцятий пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1635-IX).
26. У справі, що переглядається, суд установив, що рішенням Етичної ради від 07 травня 2022 року № 6 ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена ВРП, а також ухвалено внести до з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ (далі - З`їзд) рекомендацію про звільнення члена ВРП ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктами 3-5 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII.
Рекомендація Етичної ради внесена З`їзду 08 травня 2022 року.
Питання щодо підтримання чи відхилення рекомендації Етичної ради розглядалося З`їздом 19 серпня 2022 року, але жодне з рішень щодо рекомендації не набрало необхідної кількості голосів.
27. Отже, на наше переконання, ОСОБА_1 мав уважатися звільненим з посади члена ВРП з 08 серпня 2022 року на підставі прямої вказівки закону, а саме абзаців сьомого й дев`ятого пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1635-IX (за спливом тримісячного строку з дня внесення рекомендації Етичної ради).
28. Тому Велика Палата Верховного Суду мала відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення винагороди члена ВРП за період з 23 серпня до 08 вересня 2022 року саме з тих підстав, що він уважався звільненим із займаної посади ще з 08 серпня 2022 року, а не у зв`язку з ознайомленням позивача з наказом про припинення табелювання 22 серпня 2022 року.
29. Водночас Велика Палата Верховного Суду як суд апеляційної інстанції в цій справі мала врахувати, що апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, третя статті 308 КАС України).
30. У своїй апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу позивача ВРП як дату припинення трудових відносин з ОСОБА_1 визнавала 22 серпня 2022 року (дата видання наказу про припинення табелювання позивача) та наполягала на тому, що якщо нагорода члена ВРП і підлягає стягненню на користь позивача, то лише до вказаної дати.
31. Тому, з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності судового процесу, спірним періодом у цій справі, який підлягав оцінці Великою Палатою Верховного Суду як судом апеляційної інстанції на предмет наявності підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 винагороди члена ВРП, є період з 07 травня до 22 серпня 2022 року.