П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 990/134/24
провадження № 11-306заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Шевцової Н. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,
за участю:
секретаря судового засідання Лук`яненко О. О.,
позивачки ОСОБА_1,
представника позивачки - Дульського О. Л.,
представника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - Петренко Ю. В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 6 листопада 2024 року (судді Дашутін І. В., Васильєва І. А., Гімон М. М., Хохуляк В. В., Яковенко М. М.) у справі № 990/134/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, і
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 19 березня 2024 року № 347/дс-24 (далі - спірне рішення), яким відмовлено у внесенні рекомендації Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області;
- зобов`язати ВККС провести повторну співбесіду з ОСОБА_1, переможницею конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів, оголошеного рішенням ВККС від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню як таке, що не містить мотивів, на підставі яких Комісія дійшла висновку про відмову у внесенні рекомендації ВРП про призначення її на посаду судді.
3. Позивачка переконує, що це рішення не містить посилань на жоден із показників, які для цілей встановлення відповідності кандидата на посаду судді критерію професійної етики та доброчесності Комісія визначила у Положенні про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженому рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі -
Положення № 143/зп-16).
4. Так, позивачка не погоджується з висновком відповідача щодо її невідповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та наполягає на необґрунтованості, зокрема, викладених у спірному рішенні сумнівів ВККС щодо її здатності пояснити мотиви укладення договору дарування нерухомого майна родичу судді, який систематично розглядав справи за її участю як адвоката, оскільки під час проведення співбесід вона надавала вичерпні пояснення щодо мотивів та обставин відчуження земельної ділянки через збитковість.
5. У цьому контексті позивачка пояснила, що згадувану земельну ділянку вона отримала на підставі безоплатної приватизації і так само безоплатно відчужила, оскільки після того як її чоловік виявив намір взяти участь у конкурсі до Верховного Суду, вони вирішили надалі проживати в іншій місцевості, відтак більше не мали наміру доглядати цю земельну ділянку, яка до того ж не мала сприятливого розташування (не знаходилася у рекреаційній зоні) та потребувала значних вкладень у благоустрій та планування (була нерівна і захаращена).
Той факт що обдарований виявився особою, яка займається юридичною діяльністю та є братом судді, пояснюється тим, що вона і обдарований, а також його брат (суддя), здійснювали свою професійну діяльність в адміністративно-територіальній одиниці з невеликою кількістю населення, де провадили діяльність лише три адвокати, а у відповідному районному суді здійснювали правосуддя лише четверо суддів. Обмежена кількість фахівців у правовій сфері в регіоні спричинила часті випадки розгляду справ під головуванням судді, який є братом обдарованого, за її участю як адвоката або захисника. Позивачка також зауважила, що, проаналізувавши всі справи, які розглядалися під головуванням значеного судді і в яких вона брала участь, можна прослідкувати, що не всі справи вирішувалися на користь її клієнтів, що доводить відсутність беззаперечно лояльного ставлення судді до неї чи її клієнтів.
Позивачка вважає необґрунтованим припущення відповідача щодо потенційного впливу обдарованого на діяльність його брата як судді, оскільки не було встановлено конкретного рівня їхніх стосунків. Як наполягає позивачка, правочин дарування земельної ділянки брату судді не вплинув на об`єктивність і неупередженість судді в розгляді справ за її участі та, відповідно, не міг бути підставою для відводу судді. При цьому позивачка наголошує, що ніколи не приховувала інформацію щодо укладення зазначеного договору дарування, коли брала участь як адвокат (захисник) у розгляді справ під головуванням судді, який є братом обдарованого. Як зауважує позивачка, інформація щодо дарування земельної ділянки не з`ясовувалася під час розгляду справ або кримінальних проваджень, проте, у разі виникнення відповідних питань під час розгляду справ, вона б повідомила усіх учасників справ про мотиви відчуження земельної ділянки та інші обставини, що позбавило б учасників справи усіх сумнівів у неупередженості судді.
Також позивачка пояснила, що відчужила земельну ділянку саме шляхом дарування, а не купівлі-продажу, за порадою нотаріуса, який повідомив про мізерну грошову оцінку земельної ділянки через її призначення та стан, а тому таку земельну ділянку варто просто подарувати.
6. Крім того, позивачка наполягає на недоречності висновку ВККС у спірному рішенні про те, що неповідомлення інформації про укладення згаданого договору дарування є порушенням статті 44 Правил адвокатської етики, і в цьому контексті стверджує, що вона ніколи не вчиняла дій, які б порушували Правила адвокатської етики, і не притягалася до дисциплінарної відповідальності.
7. Не погоджується позивачка і з твердженнями ВККС у спірному рішенні про сумніви в її незалежності, чесності, сумлінності у дотриманні етичних норм та бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, оскільки вважає такий висновок взагалі необґрунтованим, а зазначені вище обставини, на її переконання, не впливають саме на ці критерії. При цьому, як зауважила позивачка, жодних інших питань ВККС під час співбесіди з нею не порушувала.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
8. Рішенням ВККС від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів, визначено строки подання документів та затверджено умови подання документів та допуску до добору і відбіркового іспиту кандидатів на посаду судді місцевого суду, а також форму, зміст і зразки відповідних документів.
9. ОСОБА_1 2 травня 2017 року подала заяву про допуск до участі у доборі та пакет відповідних документів, за результатами дослідження яких Комісія рішенням від 27 вересня 2017 року № 261/дс-17 допустила її до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду та складення відбіркового іспиту.
10. Рішенням від 3 листопада 2017 року № 117/зп-17 Комісія встановила прохідний бал з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад - 115, визначила декодовані результати складеного 31 жовтня 2017 року анонімного тестування для перевірки рівня володіння державною мовою на стадії складення відбіркового іспиту та анонімного тестування для перевірки рівня загальних теоретичних знань у сфері права на стадії складення відбіркового іспиту в межах процедури добору, а також затвердила результати учасників цих анонімних тестувань, зокрема, ОСОБА_1, загальний бал якої становить 124.
11. ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей кандидата на посаду судді під час складення відбіркового іспиту в межах процедури добору, за результатом якого складено висновок та визначено рівень особистих морально-психологічних якостей.
12. Рішенням від 6 грудня 2017 року № 126/зп-17 Комісія затвердила результати анонімного тестування для перевірки рівня особистих морально-психологічних якостей на стадії складення відбіркового іспиту в межах процедури добору, а також перелік кандидатів, які успішно його склали. До цього переліку включено ОСОБА_1 з результатом тестування - високий рівень.
13. Рішенням ВККС від 6 грудня 2017 року № 127/зп-17 ОСОБА_1 попередньо допущено до наступного етапу оголошеного Комісією 3 квітня 2017 року добору як особу, що успішно склала у межах цього добору відбірковий іспит.
14. Комісія провела спеціальну перевірку ОСОБА_1 як кандидата на посаду судді місцевого суду.
15. Національне агентство з питань запобігання корупції повідомило ВККС про встановлення розбіжностей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданій ОСОБА_1 як кандидатом на посаду судді.
16. На пропозицію ВККС ОСОБА_1 надала письмові пояснення щодо наявних у декларації розбіжностей, які Комісія взяла до уваги.
17. Рішенням від 7 червня 2018 року № 249/дс-18 ВККС визнала ОСОБА_1 такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим законом вимогам до кандидата на посаду судді.
18. За результатами спеціальної перевірки ВККС рішенням від 1 серпня 2018 року № 184/зп-18 направила ОСОБА_1 для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України протягом дев`яти місяців.
19. Згідно з висновком про результати спеціальної перевірки кандидата на посаду судді ОСОБА_1 успішно виконала Програму спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, тому матеріали щодо неї були надіслані ВККС для подальшого складення кваліфікаційного іспиту.
20. Рішенням від 24 червня 2019 року № 107/зп-19 ВККС призначила кваліфікаційний іспит у межах процедури добору та визначила черговість етапів його проведення.
21. Рішенням від 1 серпня 2019 року № 141/зп-19 ВККС затвердила декодовані результати складеного кандидатами письмового анонімного тестування під час кваліфікаційного іспиту та допустила їх до виконання анонімних письмових практичних завдань під час кваліфікаційного іспиту, зокрема й ОСОБА_1 .
22. Рішенням від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 ВККС затвердила декодовані результати анонімного письмового завдання під час кваліфікаційного іспиту, зокрема ОСОБА_1 .
23. Рішенням від 1 серпня 2023 року № 45/зп-23 ВККС затвердила резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів місцевого загального суду, згідно з яким ОСОБА_1 у рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду посіла 108 місце.
24. Рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 ВККС оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.
25. ОСОБА_1 звернулася до ВККС із заявою від 11 жовтня 2023 року щодо допуску до участі в оголошеному конкурсі.
26. Рішенням від 1 грудня 2023 року № 10/дс-23 ВККС допустила до участі в конкурсі на заміщення вакантних посад суддів у місцевих судах кандидатів, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, зокрема ОСОБА_1 .
27. Рішенням від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 Комісія затвердила рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, який оприлюднила на своєму офіційному вебсайті. Цим рішенням, зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області, у якому ОСОБА_1 посіла 3 місце - переможну позицію.
28. 27 лютого та 19 березня 2024 року ВККС у складі колегії провела співбесіду з ОСОБА_1, за результатами якої відмовила в наданні рекомендації про її призначення на посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області, про що прийняла оспорюване в цій справі рішення від 19 березня 2024 року
№ 347/дс-24.
29. За змістом цього рішення, приймаючи його, Комісія враховувала інформацію щодо кандидатки на посаду судді ОСОБА_1, викладену у зверненні Громадської організації "Всеукраїнське об`єднання "Автомайдан".
У цьому зверненні, зокрема, повідомлялося, що у 2016 році позивачка подарувала земельну ділянку площею 320 кв. м, розташовану в Турійському районі Волинської області, іншій особі за договором дарування. Обдарований є братом судді Турійського районного суду Волинської області, який упродовж 2015-2017 років розглянув 15 справ, участь у яких брала позивачка як представник (захисник). Зокрема, 8 листопада 2016 року, за 20 днів до укладення договору дарування земельної ділянки між нею та братом судді, цей суддя постановив ухвалу у справі
№ 169/495/15-ц, якою затвердив мирову угоду між сторонами, одну з яких представляла саме позивачка. 9 грудня 2016 року, через 11 днів після укладення зазначеного договору дарування, суддя відкрив провадження у справі № 169/655/16-ц, де одну зі сторін також представляла позивачка, а згодом затвердив мирову угоду між сторонами та закрив провадження. Також позивачка представляла інтереси різних сторін у справах, у яких головував суддя, брат обдарованого. Крім того, у зверненні вказано, що батько судді є власником п`яти земельних ділянок, які розташовані поруч з подарованою кандидатом земельною ділянкою.
30. Як зазначено у спірному рішенні, обставини та умови укладення договору дарування позивачка під час співбесіди пояснила тим, що обговорювану земельну ділянку вона набула у власність у 2014 році шляхом безоплатної приватизації. Ця земельна ділянка потребувала значних витрат коштів для її очищення та ландшафтного планування, тоді як родинний бюджет сім`ї позивачки мав інші пріоритети. Стосунки з обдарованим, який є адвокатом, позивачка охарактеризувала виключно як ділові та робочі. Обговорюваний правочин, за твердженням позивачки, жодним чином не пов`язаний з її професійною адвокатською діяльністю, зокрема з її участю як представника та захисника в цивільних та кримінальних справах, що перебували у провадженні судді Турійського районного суду Волинської області, який є рідним братом обдарованого. Судові рішення у таких справах є законними та обґрунтованими, їх зміст відповідав вимогам чинного законодавства, а рішення не оскаржувались. ОСОБА_1 підкреслила, що в жодній зі справ, які перебували у провадженні зазначеного судді, вона не брала участі як сторона, а виключно як представник сторони чи захисник. При цьому згідно з пунктом 16 частини першої статті 23 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) однією з ключових гарантій адвокатської діяльності є заборона ототожнення адвоката з клієнтом. Наведені факти, на думку ОСОБА_1, свідчать про відсутність будь-якого негативного (прямого чи прихованого) впливу правочину на результати її професійної адвокатської діяльності.
На запитання Комісії, чи можуть в описаній ситуації вбачатися наявність суб`єктивного або об`єктивного критерію для відводу судді, позивачка відповіла, що в подібній ситуації (дарування близькій судді особі нерухомого майна представником іншої сторони у справі), швидше за все, заявила б відвід судді.
31. Оцінюючи наведені факти і обставини, а також ураховуючи надані позивачкою пояснення щодо них, Комісія дійшла висновку, що нездатність кандидата пояснити мотиви укладення договору дарування нерухомого майна родичу судді, який систематично розглядав справи за участі кандидата як адвоката; приховування цієї інформації від інших учасників судових процесів під головуванням судді, родич якого є обдарованим згідно із згаданим договором дарування; надання пояснень щодо укладення договору відчуження вказаної земельної ділянки у спосіб дарування, а не купівлі-продажу, через небажання кандидата нести витрати на експертну грошову оцінку земельної ділянки та тяганину зі сплати податків не відповідають критеріям, що висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді.
32. За результатами вивчення суддівського досьє та співбесіди з ОСОБА_1 . ВККС виснувала, що отримана інформація стосовно позивачки викликає обґрунтований сумнів у її незалежності, чесності, сумлінності, у дотриманні етичних норм, бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті.
33. На підставі викладеного Комісія дійшла висновку про невідповідність позивачки вимогам до кандидата, передбаченим Конституцією України та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі -
Закон № 1402-VIII), що є підставою для ухвалення рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області.
34. Вважаючи протиправним оспорюване рішення, позивачка звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із цим позовом.
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
35. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 6 листопада 2024 року відмовив у задоволенні позову.
36. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідність критерію доброчесності є обов`язковою передумовою для зайняття вакантної посади судді, яка має особливий, високий конституційно-правовий статус та займає визначне місце у демократичному суспільстві, відіграє важливу роль у розбудові правової держави. Проведення Комісією співбесіди як завершального етапу конкурсу має на меті остаточно підтвердити відповідність кандидата на посаду судді усім встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів. При цьому повноваження ВККС, які вона реалізує у межах конкурсної процедури на зайняття вакантної посади судді, є дискреційними та належать до виключної компетенції Комісії як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
Разом із цим суд першої інстанції зауважив, що в разі оскарження рішення суд здійснює контроль за тим, чи дотрималася Комісія вимог закону, коли проводила кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді. Оскільки доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні та законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності. Здійснюючи контроль за реалізацією відповідачем дискреційних повноважень, суд, з`ясовуючи питання відповідності такого рішення критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), повинен перевірити: чи не є викладені у такому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів, чи не було допущено адміністративним органом при здійсненні ним дискреційних повноважень свавільного втручання у права і свободи особи, чи не була надана органові дискреція необмеженою, чи не вийшов він за межі дискреції.
37. Перевіряючи обґрунтованість спірного рішення, суд першої інстанції врахував, що позивачка не заперечує сам факт наявності обставин, на оцінці яких основується спірне рішення, а саме: укладення договору дарування земельної ділянки з родичем судді, який розглядав справи за її участі як адвоката. Натомість, позивачка висловлює незгоду із самою оцінкою цих обставин ВККС, уважаючи наведені Комісією мотиви стосовно цих обставин необґрунтованими й такими, що не можуть слугувати підставою для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидатки критерію доброчесності.
Проаналізувавши положення статті 36 Цивільного процесуального кодексу України, (далі - ЦПК України), які передбачають підстави для відводу судді, зокрема, у разі, якщо існують обставини, які можуть викликати обґрунтовані сумніви щодо неупередженості судді, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, а також усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) щодо оцінки безсторонності судді, суд першої інстанції виснував, що одним із способів врегулювання конфлікту інтересів є розкриття інформації про конфлікт інтересів, що надає сторонам процесу або іншим зацікавленим особам можливість заявити судді відвід, якщо вони будуть уважати, що виявлена інформація дійсно викликає сумнів у необ`єктивності та неупередженості судді. При цьому проінформованість учасників судового розгляду щодо наявності чи відсутності таких обставин є важливим чинником, який впливає на ефективну реалізацію ним передбаченого процесуальним законодавством права на відвід судді.
Як зазначив суд першої інстанції, дарування земельної ділянки родичу судді потенційно могло б сприйматись як вплив на ухвалення рішень суддею у справах, у яких ОСОБА_1 представляла сторони. Це створює реальний чи, щонайменше, потенційний конфлікт інтересів, що відповідає підставам, передбаченим процесуальними нормами для заявлення відводу судді. Хоча сама позивачка зазначає, що цей правочин відбувся без прихованих мотивів, факт відчуження майна безпосередньо перед і після розгляду відповідних судових справ, на думку суду першої інстанції, очевидно, може викликати підозри в об`єктивного спостерігача щодо впливу цих обставин на об`єктивність суду. Навіть з урахуванням того, що безпосередніх доказів впливу на процес немає, така ситуація може бути сприйнята іншими адвокатами як перевага, якої вони не мають, що, відповідно, порушує принцип рівноправності в судовому процесі. Суд першої інстанції підкреслив, що ця ситуація також може викликати відчуття нерівного становища для представників інших сторін, які могли б засумніватися в неупередженості судді та реалізувати право на відвід, якби знали про обговорювану в цій справі інформацію, але позивачка, знаючи про таку інформацію, не повідомляла її під час судового розгляду.
Суд першої інстанції також зауважив, що заявлення відводу є засобом захисту права на справедливий судовий розгляд, що передбачає не тільки реальну, а й видиму неупередженість суду. Відповідно, укладення ОСОБА_1 договору дарування з близьким родичем судді могло бути підставою для відводу судді або його самовідводу. Більше того, сама ОСОБА_1 під час співбесіди визнала, що в подібній ситуації могла б заявити відвід, а це, за висновком суду першої інстанції, свідчить про її усвідомлення того, що розглядувана ситуація дійсно створює певний конфлікт інтересів.
38. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що викладені у спірному рішенні висновки Комісії щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними, вони підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Оцінивши ці обставини у сукупності, Комісія дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики. Такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі виключної дискреції Комісії оцінювати кандидатів.
39. Суд першої інстанції наголосив, що дотримання високих стандартів поведінки означає, що суддя повинен добровільно і свідомо відстоювати доброчесність та незалежність судової влади, що, у свою чергу, зумовлює обов`язок сумлінно, чесно і кваліфіковано виконувати призначення носія судової влади. Він також добровільно приймає для себе обмеження, пов`язані з виконанням своїх професійних обов`язків, які унеможливлюють створення умов, що викликатимуть сумніви у доброчесності поведінки судді та його безсторонності, незалежності й об`єктивності.
40. У підсумку Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував, що спірне рішення ВККС прийняла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для визнання протиправним і скасування цього рішення немає. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ВККС провести повторну співбесіду з позивачкою суд першої інстанції відмовив з огляду похідний характер цієї вимоги.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
41. ОСОБА_1 не погодилася з таким судовим рішенням та подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, у результаті чого прийняв незаконне рішення.
42. Скаржниця наполягає, що у рішенні про відмову в наданні рекомендації про призначення її на посаду судді з підстави невідповідності критерію доброчесності та професійної етики ВККС мала б вмотивовано описати підстави такої відмови з посиланням на конкретні показники, визначені для критерію доброчесності та професійної етики в Положенні № 143/зп-16. Однак як відповідач у спірному рішенні, так і суд першої інстанції під час розгляду цієї справи не застосовували норми Положення № 143/зп-16.
43. З покликанням на положення статті 62 Конституції України скаржниця доводить, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень мають трактуватися на користь позивача. У цьому контексті скаржниця зазначає, що сумніви Комісії як підстава для відмови кандидату на посаду судді в наданні відповідної рекомендації мають бути обґрунтовані ВККС у її рішенні та основуватися не на особистих припущеннях членів Комісії, а на дослідженні фактичних даних, які спростовували б доводи особи або вказували б на їх суперечність або алогічність (беззмістовність). Однак, за твердженням скаржниці, Комісія формально поставилася до своїх повноважень і не вжила жодних заходів задля перевірки викладеної у зверненні інформації, зокрема, не зверталася до Ради адвокатів України з метою отримання інформації про наявність чи відсутність у її діях порушень Правил адвокатської етики або ж до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області з метою з`ясування інформації про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
44. При цьому зміст спірного рішення, як переконує скаржниця, не дозволяє зрозуміти, на чому основуються сумніви ВККС у її незалежності, чесності, сумлінності, у дотриманні етичних норм, бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті. Однак суд першої інстанції залишив поза увагою її доводи у цій частині, викладені у позовній заяві.
45. На переконання скаржниці, оскільки як на момент проведення Комісією співбесіди з нею, так і станом на час розгляду цієї справи в суді першої інстанції не було доказів на підтвердження висновків ВККС, викладених у спірному рішенні, то суд першої інстанції дійшов висновку про встановлення обґрунтованості висновку Комісії щодо невідповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики без урахування критерію доведення "поза розумними сумнівом" та з порушенням статей 74, 76 КАС України.
46. Скаржниця наполягає, що вона надала суду першої інстанції документи на спростування висновків Комісії, однак суд її аргументи, підтверджені доказами, не врахував, як і не врахував того, що відповідач у порушення вимог частини другої статті 77 КАС України не надав доказів на підтвердження своїх висновків, викладених у спірному рішенні.
47. На підставі викладеного скаржниця просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 6 листопада 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Позиція інших учасників справи
48. У відзиві на апеляційну скаргу ВККС наполягає, що суд першої інстанції на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, ґрунтуючись на засадах верховенства права, правильно встановив обставини справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, ухваливши при цьому судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
49. Ураховуючи викладене, ВККС просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 6 листопада 2024 року - без змін.
Рух апеляційної скарги
50. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 січня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 13 лютого 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 6 березня 2025 року. У судовому засіданні 6 березня 2025 року оголошено перерву до 20 березня 2025 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
51. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
52. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
53. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов`язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
54. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
55. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
56. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
57. Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
58. При цьому частина перша статті 129 Конституції України зобов`язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й врахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
59. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі "С. проти Бельгії" (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі "Сідабрас та Джяутас проти Литви" (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).
60. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі "Овчаренко та Колос проти України" (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери "приватного життя" у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) "внутрішнє коло" заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі "Денісов проти України" [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
61. У цій справі позивачка оскаржує рішення ВККС, прийняте щодо неї у процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17, а в подальшому за результатами проведення співбесіди у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, яким їй відмовлено в наданні рекомендації для призначення на посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області. Відповідно оспорюване позивачкою рішення безпосередньо зачіпає її право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
62. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті Конвенції як таке, що було здійснене "згідно із законом", переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення цієї цілі / цих цілей.
63. Так, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
64. За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
65. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
66. Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
67. На підставі частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
68. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.
69. Так, за змістом статті 69 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час складення позивачкою кваліфікаційного іспиту) на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.
70. Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII визначено, що ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
71. Статтею 93 Закону № 1402-VIII визначено повноваження ВККС, до яких згідно з пунктами 2, 3 частини першої цієї статті належать: проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту; внесення до ВРП рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
72. Відповідно до частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі стадії: 1) рішення ВККС про оголошення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів; 2) розміщення ВККС на своєму офіційному вебсайті оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді. В оголошенні має бути зазначено кінцевий термін подання документів до ВККС, що не може бути меншим ніж 30 днів із дати розміщення оголошення, а також прогнозована кількість вакантних посад суддів на наступний рік; 3) подання особами, які виявили намір стати суддею, до ВККС відповідної заяви та документів, визначених статтею 71 цього Закону; 4) здійснення ВККС перевірки відповідності осіб, які звернулися із заявою для участі в доборі, установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді на основі поданих документів; 5) допуск ВККС осіб, які за результатами перевірки на час звернення відповідають установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді, до участі у доборі та складенні відбіркового іспиту; 6) складення особою, допущеною до участі у доборі, відбіркового іспиту; 7) встановлення ВККС результатів відбіркового іспиту та їх оприлюднення на офіційному вебсайті ВККС; 8) проведення стосовно осіб, які успішно склали відбірковий іспит, спеціальної перевірки в порядку, визначеному законодавством про запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених статтею 74 цього Закону; 9) проходження кандидатами, які успішно склали відбірковий іспит та пройшли спеціальну перевірку, спеціальної підготовки; отримання свідоцтва про проходження спеціальної підготовки; 10) складення кандидатами, які пройшли спеціальну підготовку, кваліфікаційного іспиту та встановлення його результатів; 11) зарахування ВККС кандидатів на посаду судді за результатами кваліфікаційного іспиту до резерву на заміщення вакантних посад судді, визначення їх рейтингу, оприлюднення списку кандидатів на посаду судді, включених до резерву та рейтингового списку, на офіційному вебсайті ВККС; 12) оголошення ВККС відповідно до кількості вакантних посад судді у місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад; 13) проведення ВККС конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації ВРП щодо призначення кандидата на посаду судді; 14) розгляд ВРП рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді; 15) видання указу Президента України про призначення на посаду судді - у разі внесення ВРП подання про призначення судді на посаду.
73. Згідно із частиною першою статті 72 Закону № 1402-VIII добір кандидатів на посаду судді полягає у проходженні особами, допущеними до добору, відбіркового іспиту, організації проведення ВККС щодо осіб спеціальної перевірки в порядку, встановленому законодавством у сфері запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, а також у проходженні спеціальної підготовки та складенні кваліфікаційного іспиту.
74. Так, відповідно до частини п`ятої статті 73 Закону № 1402-VIII за результатами відбіркового іспиту ВККС ухвалює попереднє рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору і оприлюднює це рішення на офіційному вебсайті ВККС.
75. Згідно із частинами першою та четвертою статті 74 Закону № 1402-VIII для проведення спеціальної перевірки ВККС не пізніше трьох робочих днів після ухвалення попереднього рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору надсилає до уповноважених органів запити про перевірку відповідних відомостей щодо вказаних осіб. Зазначені запити підписує голова або заступник голови ВККС.
За результатами спеціальної перевірки ВККС ухвалює рішення про направлення осіб, які відповідають установленим до кандидата на посаду судді вимогам, для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України.
76. Частиною першою статті 75 Закону № 1402-VIII визначено, що повна перевірка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої кандидатом на посаду судді, здійснюється відповідно до закону центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення.
77. Відповідно до частини п`ятої статті 77 Закону № 1402-VIII за результатами спеціальної підготовки кандидати отримують свідоцтво установленого ВККС зразка. Проходженням кандидатом спеціальної підготовки вважається успішне виконання програми підготовки.
78. Частинами першою, другою, сьомою статті 78 Закону № 1402-VIII передбачено, що кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду судді.
Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, у тому числі отриманого за результатами спеціальної підготовки, а також ступеня його здатності здійснювати правосуддя.
Якщо особа набрала менше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту, вона вважається такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
79. За частинами дев`ятою та десятою статті 78 Закону № 1402-VIII ВККС визначає рейтинг кандидатів на посаду судді відповідно до кількості набраних кандидатами балів за результатами кваліфікаційного іспиту. У рейтингу також окремо відображаються бали із завдань, якими перевіряють здатність кандидата бути суддею за відповідними спеціалізаціями.
ВККС зараховує до резерву на заміщення вакантних посад суддів тих кандидатів, які набрали не менше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту.
80. Згідно із частинами першою, восьмою, сімнадцятою статті 79
Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.
ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно.
За результатами конкурсного добору ВККС надсилає до ВРП відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями.
81. Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 взяла участь у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням ВККС від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17, та була допущена до складення кваліфікаційного іспиту. Позивачка склала анонімне тестування для перевірки рівня володіння державною мовою на стадії складання відбіркового іспиту, анонімне тестування для перевірки рівня загальних теоретичних знань у сфері права на стадії складання відбіркового іспиту, пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей кандидата на посаду судді під час складання відбіркового іспиту в межах процедури добору, за результатами яких Комісія прийняла рішення від 6 грудня 2017 року № 127/зп-17, яким ОСОБА_1 попередньо допущено до наступного етапу оголошеного ВККС 3 квітня 2017 року добору як особу, що успішно склала у межах нього відбірковий іспит. У подальшому Комісія рішенням від 7 червня 2018 року № 249/дс-18 визнала ОСОБА_1 такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим законом вимогам до кандидата на посаду судді, а рішенням від 1 серпня 2018 року № 184/зп-18 направила ОСОБА_1 для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України протягом дев`яти місяців. Позивачка успішно виконала Програму спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, тому матеріали щодо неї було надіслано до Комісії для подальшого складання кваліфікаційного іспиту. Згідно з рішенням ВККС від 1 серпня 2023 року № 45/зп-23 за результатами проходження кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 у рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду посіла 108 місце.
82. Суд першої інстанції також установив, що рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 ВККС оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, а рішенням від 1 грудня 2023 року № 10/дс-23 допустила, зокрема, ОСОБА_1 до участі в цьому конкурсі. Рішенням від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 Комісія затвердила та оприлюднила на своєму офіційному вебсайті рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, відповідно до якого ОСОБА_1 посіла третє місце (переможну позицію) за рейтингом до Ковельського міськрайонного суду Волинської області.
83. Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри", який набрав чинності 30 грудня 2023 року, внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема викладено в новій редакції розділ IV "Порядок зайняття посади судді" та доповнено пунктами 57-61 розділ XII "Прикінцеві та перехідні положення".
84. За змістом абзацу першого пункту 58 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII Комісія завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри".
85. Так, відповідно до частин першої та другої статті 79-5 Закону № 1402-VIII (тут і далі - в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року) після визначення переможця конкурсу ВККС на своєму засіданні проводить з ним співбесіду.
За результатами співбесіди ВККС ухвалює: 1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; 2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
86. Після набрання чинності Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри" ВККС визнала за необхідне узгодити з чинним законодавством Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затверджене її рішенням від 2 листопада 2016 року № 141/зп-16 (далі - Положення № 141/зп-16), а тому рішенням від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24 виклала це Положення у новій редакції, у якій серед іншого визначила відповідний порядок проведення співбесіди з переможцем конкурсу, її етапи і коло питань для обговорення. У попередній редакції зазначене Положення таких правил не містило.
87. Так, за змістом пунктів 8.4-8.12 Положення № 141/зп-16 (тут і далі - в редакції рішення ВККС від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24) під час співбесіди обговорюються дані щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики та пов`язана з цим інформація (пункт 8.4).
Співбесіда складається з таких етапів: оголошення доповіді членом Комісії; надання кандидату можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; послідовне обговорення з кандидатом даних щодо його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики та пов`язана з цим інформація (пункт 8.5).
Під час обговорення доповідач і члени Комісії ставлять кандидату запитання, на які він надає відповіді і пояснення (пункт 8.6).
Співбесіди із переможцями конкурсу фіксуються за допомогою технічних засобів та можуть проводитися у режимі прямої відеотрансляції (пункт 8.7)
Кандидат на посаду судді до проведення співбесіди має право: знайомитися з матеріалами досьє; надавати документи (завірені копії документів) чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує чи уточнює дані, що містяться у досьє; надавати свої пояснення, зокрема у письмовому вигляді (пункт 8.8).
Письмові пояснення подаються кандидатом не пізніше ніж за один робочий день до дати проведення співбесіди. Усні пояснення надаються кандидатом під час співбесіди (пункт 8.9.).
Члени Комісії мають право ставити кандидату запитання щодо оголошених під час доповіді відомостей, самостійно знайомитися з досьє, ставити запитання доповідачу, порушувати перед Комісією питання, які виникли під час ознайомлення з досьє (пункт 8.10).
У разі необхідності під час співбесіди може бути оголошено перерву (пункт 8.11).
88. Згідно з пунктом 8.12 Положення № 141/зп-16 за результатами співбесіди Комісія ухвалює: рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
89. Рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді ухвалюється Комісією за наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики (абзац перший пункту 8.13 Положення № 141/зп-16).
90. Пункт 8.13. Положення № 141/зп-16 кореспондує частині третій
статті 79-5 Закону № 1402-VIII, якою визначено, що ВККС ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.
91. Так, за змістом частини дев`ятої статті 69 Закону № 1402-VIII кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
92. Згідно із частиною четвертою статті 101 Закону № 1402-VIII палати та колегії ВККС ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.
93. Рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні (частина п`ята статті 101
Закону № 1402-VIII).
94. Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27 лютого та 19 березня 2024 року Комісія провела співбесіду з ОСОБА_1 у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року
№ 95/зп-23, та прийняла оспорюване позивачкою рішення, яким відмовила в наданні рекомендації про призначення її на посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області.
95. Відповідно до частини сьомої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.
96. При цьому пунктом 48 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення"
Закону № 1402-VIII визначено, що рішення ВККС оскаржуються відповідно до статті 88 цього Закону.
97. Так, частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
98. Згідно із частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
99. Велика Палата Верховного Суду не встановила обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1-3 статті 88
Закону № 1402-VIII.
100. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо.
101. При цьому, якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
102. У свою чергу, ВККС є уповноваженим суб`єктом з питань проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
103. Оцінюючи оспорюване рішення в аспекті його відповідності частині третій статті 79-5 Закону № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
104. Оспорюване рішення Комісія прийняла, реалізуючи її визначені законом повноваження у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, за результатами проведення співбесіди із позивачкою, яка посіла третє місце за рейтингом до Ковельського міськрайонного суду Волинської області.
105. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що відповідно до частин другої та третьої та статті 79-5 Закону № 1402-VIII ВККС може відмовити в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді виключно у разі наявності у неї обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
106. Велика Палата Верховного Суду (як і в інших справах з такими самими предметом і підставами позову) підтверджує, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
107. Варто зауважити, що Закон № 1402-VIII не визначає переліку обставин у професійній діяльності та особистому житті кандидата на посаду судді, які можуть зумовити виникнення у ВККС обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а отже, стати підставою для відмови ВККС надати рекомендацію про призначення цього кандидата на посаду судді.
108. Водночас у спірних правовідносин слід ураховувати, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
109. У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа
№ 1-123/2018 (4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
110. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
111. Європейська Комісія "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь "Верховенство права" (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
112. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
113. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.
114. Виходячи з практики ЄСПЛ за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки", від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства", від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру", від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії").
115. Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, які посіли переможні позиції за рейтингом до відповідного суду, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про рекомендування яких на посаду судді розглядалося ВККС, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
116. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежать від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку мають показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВККС, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
117. При цьому частиною третьою статті 79-5 та частиною п`ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов`язок ВККС вмотивувати рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
118. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що вмотивованість рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
119. Слід також зазначити, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.
120. Отже, відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду має перевірити викладені в оспорюваному рішенні висновки ВККС на предмет їхньої об`єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі в межах апеляційної скарги.
121. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема, за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
122. При цьому вимога щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб`єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
123. Отже, визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді в аспекті його відповідності частині третій статті 79-5 Закону № 1402-VIII є встановлення Комісією обставин, які стали підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків.
124. Тобто у процедурі розгляду Комісією питання про надання чи відмову у наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді негативне рішення має містити не лише посилання на визначені законом підстави відмови у наданні рекомендації, а й мотиви, з яких ВККС дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов`язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
125. Велика Палата Верховного Суду не заперечує, що ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можлива рекомендація цього кандидата для призначення на посаду судді.
126. Проте нормативне визначення підстав оскарження рішення ВККС щодо кандидата на посаду судді у зв`язку з тим, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, означає, що підстави відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не повинні бути формальними, номінальними чи декларативними.
127. У цьому аспекті варто зауважити, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні
морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
128. При цьому доброчесність як вимога до судді (кандидата на посаду судді) запроваджена в українське законодавство Законом № 1401-VIII, однак законами України не визначено змісту цього поняття, як і показників (індикаторів) для оцінки ВККС відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності.
129. У цьому контексті, реагуючи на доводи позивачки щодо відсутності у спірному рішенні посилань на показники відповідності кандидата на посаду судді критерію професійної етики та доброчесності, визначені Положенням № 143/зп-16, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскільки, як установлено дослідженням матеріалів справи, співбесіду з позивачкою ВККС провела 27 лютого та 19 березня 2024 року, тобто після набрання чинності новою редакцією Положення № 141/зп-16, якою визначено порядок проведення співбесіди з переможцем конкурсу, то саме цим Положенням і мала керуватися Комісія під час проведення співбесіди з позивачкою і прийняття за її наслідками рішення.
130. Разом з цим Велика Палата Верховного Суду враховує, що доброчесністю, як цей термін визначено в Сучасному словнику з етики, є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
131. У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів ідеться про те, що ці принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів, серед іншого з уваги на те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
Так, одним зі схвалених є принцип, згідно з яким дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід`ємною частиною діяльності суддів.
132. Щодо добору і підвищення по службі суддів у пункті 44 Рекомендації
CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи Державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки зазначено, що рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності.
133. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
134. Як можна зрозуміти зі змісту оспорюваного рішення та пояснень сторони відповідача, ВККС ухвалила його, маючи сумніви щодо відповідності позивачки як кандидата на посаду судді критерію доброчесності, оцінивши обставини укладення у 2016 році договору дарування земельної ділянки площею 320 кв. м, розташованої в Турійському районі Волинської області, між позивачкою та іншим адвокатом, який виявся рідним братом судді, який у 2015-2017 роках розглянув 15 справ, участь у яких брала позивачка як представник (захисник). При цьому Комісія виснувала, що позивачка виявилася нездатною пояснити мотиви укладення договору дарування нерухомого майна родичу судді, який систематично розглядав справи за її участі як адвоката, і водночас приховувала інформацію про укладення цього договору від інших учасників судових процесів під головуванням судді, родич якого є обдарованим згідно зі згаданим договором дарування. Свій сумнів Комісія пов`язувала також із тим, що позивачка відчужила земельну ділянку саме за договором дарування, а не купівлі-продажу, маючи на меті уникнути понесення витрат на експертну грошову оцінку земельної ділянки та тяганини зі сплати податків.
135. Отже, в оцінці доводів апеляційної скарги та відзиву на неї Велика Палата Верховного Суду має з`ясувати, чи існували в розумінні положень частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII обставини, які давали ВККС підстави для висновку про відмову в наданні рекомендації про призначення позивачки на посаду судді.
136. У цьому контексті варто нагадати, що частина дев`ята статті 69
Закону № 1402-VIII встановлює умови визначення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, які законодавець пов`язує з наявністю / відсутністю обґрунтованих сумнівів у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
137. Відтак наявність у Комісії обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики згідно із частиною третьою статті 79-5 Закону № 1402-VIII є підставою для прийняття ВККС рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
138. У рішенні від 12 січня 2023 року "Овчаренко та Колос проти України", аналізуючи законність втручання у право на повагу до приватного життя, ЄСПЛ зазначив, що конструкція "згідно із законом" у пункті 2 статті 8 Конвенції по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов`язання забезпечувати дотримання його матеріально-правових і процесуальних норм (див. рішення від 5 червня 2014 року у справі "Акопян проти України" (Akopyan v. Ukraine), заява № 12317/06, пункт 109). Якщо було доведено, що втручання не відповідало закону, то зазвичай порушення статті 8 Конвенції встановляється без визначення того, чи переслідувало втручання "законну мету" або чи було воно "необхідним у демократичному суспільстві" (див., наприклад, рішення від 19 червня 2007 року у справі "Чорап проти Молдови" (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункт 104, від 22 жовтня 2015 року у справі "Халікова проти Азербайджану" (Khalikova v. Azerbaijan), заява № 42883/11, пункт 128, від 5 листопада 2015 року у справі "Чукаєв проти росії" (Chukayev v. Russia), заява № 36814/06, пункт 137, та від 21 березня 2017 року у справі "Поровський проти Польщі" (Porowski v. Poland), заява № 34458/03, пункт 171). До того ж визначення "згідно із законом" стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе. Таким чином, це визчення, inter alia, передбачає, що формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам належну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права за Конвенцією (див. рішення у справі "Фернандез Мартінез проти Іспанії" [ВП] (Fernandez Martinez v. Spain) [GC], заява № 56030/07, пункт 117, ЄСПЛ 2014 (витяги), з подальшими посиланнями). Крім того, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання органів державної влади. У цьому контексті необхідним є існування чітких процесуальних гарантій. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів відповідного втручання (див. згадане рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 170, з подальшими посиланнями) (пункти 93, 94).
139. Застосовуючи ці підходи ЄСПЛ до спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду висновує, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі суддівської кар`єри, а відповідно й практика його застосування, мають бути достатньо ясними, чіткими та передбачуваними, щоб судді (кандидати на посаду судді) могли розуміти наслідки своїх дій, а також обставини та умови, які можуть бути розтлумачені компетентним органом як підстава для прийняття негативного для них рішення.
140. Не заперечуючи того, що високий статус суддів зумовлює підвищену увагу до них з боку суспільства, а отже і певні обмеження щодо їх поведінки, зокрема і в особистому житті, які могли б здатися обтяжливими пересічному громадянину, Велика Палата Верховного Суду наполягає, що такі обмеження все ж не можуть бути неосяжними, що несумісно з принципом верховенства права.
141. Якщо певна не заборонена законом поведінка судді (кандидата на посаду судді) може розглядатися компетентними органами, зокрема ВККС, як така, що не відповідає вимогамдоброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), тоді законом або ж цим органом мають бути сформульовані достатньо чіткі об`єктивні критерії (показники / індикатори) для оцінки відповідності поведінки судді (кандидата на посаду судді) вимогам доброчесності та професійної етики.
142. Схожу правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже викладала у постанові від 20 червня 2014 року у справі № 990/2/24 (провадження
№ 11-88заі24).
143. Проаналізувавши наведене вище правове забезпечення оцінювання доброчесності кандидатів на посаду судді, Велика Палата Верховного Суду вимушена констатувати, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі добору на посаду судді місцевого суду, у питанні переліку критеріїв доброчесності та індикаторів, що свідчать про їх дотримання / недотримання, якими має керуватися ВККС, не є достатньо чітким і передбачуваним, а отже, не відповідає вимогам щодо "якості закону", як їх розуміє ЄСПЛ.
144. Разом з тим, ураховуючи визначену в частині першій статті 69
Закону № 1402-VIII мету [призначення на посаду судді компетентних та доброчесних кандидатів], можна презюмувати, що обставини, з якими ВККС пов`язує відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними) і негативними настільки, щоб не лише викликати сумнів у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Ці обставини мають оцінюватися також з погляду можливості їх негативного впливу на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
145. При цьому поняття "обґрунтовані сумніви" в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.
146. Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб`єктивними, вони повинні мати об`єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними), яка може бути перевірена і оцінена судом.
147. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже викладала у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24 (провадження
№ 11-204заі24).
148. Повертаючись до обставин цієї справи та надаючи оцінку обґрунтованості спірного рішення у частині сумнів ВККС у мотивах, з яких позивачка уклала договорів відчуження земельної ділянки у спосіб дарування, а не купівлі-продажу, родичу судді, який систематично розглядав справи за її участі як адвоката, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
149. Як можна зрозуміти зі змісту спірного рішення, у цій частині сумніви ВККС щодо відповідності позивачки критерію доброчесності пов`язані із несприйняттям пояснень, які надала позивачка, про причини укладення договору дарування земельної ділянки.
150. Так, у спірному рішенні ВККС зазначила про нездатність позивачки пояснити мотиви укладення договору дарування нерухомого майна родичу судді, який систематично розглядав справи за її участі як адвоката, і водночас констатувала, що відчуження вказаної земельної ділянки у спосіб дарування, а не купівлі-продажу, відбулося через небажання позивачки нести витрати на експертну грошову оцінку земельної ділянки та тяганину зі сплати податків.
151. Дослідженням матеріалів справи встановлено, що під час співбесіди ОСОБА_1 пояснила, що згадувану земельну ділянку вона отримала на підставі безоплатної приватизації і так само безоплатно відчужила за договором дарування, оскільки земельна ділянка не мала сприятливого розташування та потребувала значних витрат грошових кошів на її благоустрій та планування (очищення від густого чагарнику і вирівнювання), тоді як зміна певних життєвих обставин обумовила інші пріоритети спрямування сімейного бюджету позивачки. Також ОСОБА_1 повідомила, що обдарований є її колегою-адвокатом, стосунки із яким вона охарактеризувала як ділові та робочі. При цьому позивачка наполягала, що договір дарування повністю охоплюється принципом свободи цивільного договору і не має жодних прихованих мотивів, зокрема жодним чином не пов`язаний з її професійною адвокатською діяльністю, у тому числі з її участю як представника та захисника в цивільних та кримінальних справах, що перебували у провадженні судді Турійського районного суду Волинської області, який є рідним братом обдарованого.
152. У цьому контексті варто зазначити, що особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників і регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України [далі - ЦК України]).
153. Стаття 2 ЦК України визначає, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
154. За частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
155. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
156. Згідно із частинами першою - третьою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
157. За змістом пункту 3 частини першої статті 4 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.
158. Правочином, як про це зазначено у статті 202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
159. Так, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).
160. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
161. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
162. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, доки ця презумпція не буде спростована.
163. Отже, учасники цивільних відносин наділені правом вільно розпоряджатися своїм майном, яке може реалізовуватися, серед іншого, й шляхом укладення договору дарування.
164. Таким чином, у сенсі наведених вище положень ЦК України відчуження власником належного йому майна як за договором купівлі-продажу, так і за договором дарування вважається правомірною поведінкою, допоки не буде спростована презумпція правомірності відповідного правочину.
165. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду наголошує, що за правилами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
166. Тобто в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на останнього покладено обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов`язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
167. Докази, надані відповідачем, мають бути належним чином досліджені судом із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності рішень та дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
168. Однак дослідженням матеріалів справи встановлено, що ВККС як суб`єкт владних повноважень під час розгляду цієї справи не надала доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про протиправність згаданого вище договору, за яким позивачка безоплатно передала належну їй земельну ділянку у власність своєму колезі.
169. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що зі змісту спірного рішення у частині оцінки мотивів, з яких позивачка уклала договір відчуження земельної ділянки, не зрозуміло, якому саме критерію професійної етики та якому критерію доброчесності, визначеному в Законі № 1402-VIII, на думку ВККС, не відповідає ОСОБА_1 . Так, ВККС лише вказала, що поведінка позивачки не відповідає критеріям, що висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді, а також перелічила всі викладені в частині дев`ятій статті 69
Закону № 1402-VIII підстави для можливого виникнення сумніву у відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності (сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті), однак не мотивувала, чому оцінила наведену поведінку позивачки як таку, що не відповідає певним із цих складових критерію доброчесності.
170. Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що викладені ВККС в оспорюваному рішенні мотиви щодо невідповідності позивачки вимогам доброчесності, пов`язані з оцінкою мети, яка спонукала позивачку укласти договір дарування нерухомого майна, є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що не дають змоги як позивачці, так і сторонньому спостерігачу зрозуміти, чому наведені обставини Комісія оцінила як такі, що ставлять під сумнів незалежність, чесність, сумлінність позивачки, дотримання нею етичних норм, її бездоганну поведінку у професійній діяльності та особистому житті.
171. В оспорюваному рішенні ВККС свій висновок про невідповідність позивачки критеріям доброчесності пов`язувала також із тим, що вона не повідомляла учасників судових процесів під головуванням судді, родич якого є обдарованим згідно зі згаданим договором дарування, про укладення цього договору, що ВККС оцінила як приховування позивачкою цієї інформації, покликаючись при цьому на частину другу статті 44 Правил адвокатської етики.
172. Так, у преамбулі Правил адвокатської етики, затверджених 9 червня 2017 року Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року, зазначено, що ці Правила слугують обов`язковою для використання адвокатами системою орієнтирів при збалансуванні, практичному узгодженні своїх багатоманітних, іноді суперечливих професійних прав та обов`язків відповідно до статусу, основних завдань адвокатури і принципів її діяльності, визначених Конституцією України, Законом № 5076-VI та іншими законодавчими актами, а також закріплюють єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката.
173. Стаття 44 цих Правил орієнтує адвокатів на дотримання принципів чесності та порядності під час здійснення професійної діяльності в суді, зокрема, передбачає, що адвокат має поважати процесуальні права адвоката, який представляє іншу сторону, і не вдаватись до дій, що грубо порушують останні.
174. Таке ж правило було закріплене у частині третій статті 45 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З`їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року.
175. За змістом статті 36 ЦПК України, яка визначає підстави для відводу судді, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), зокрема, за наявності обставин, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Аналогічні положення викладені у процесуальних нормах, які регулюють кримінальне, господарське та адміністративне судочинства.
176. Відповідно до частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
177. Згідно зі статтею 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року, неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об`єктивного рішення у справі.
178. У Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, зокрема, зазначено, що положення статті 15 цього Кодексу випливають з принципу об`єктивності, визначеного у Бангалорських принципах поведінки суддів, відповідно до якого об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
В Рекомендаціях № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів" зазначено, що судді зобов`язані утримуватись від винесення вироку у справі чи відмовитись від розгляду справи, коли на те існують достатні причини, і лише в цьому випадку. Такі причини повинні бути визначені законом і можуть стосуватись, наприклад, серйозних захворювань, суперечності між інтересом судді та інтересами правосуддя.
Суддя може розглядати справу за наявності обставин, які, на думку поміркованої, розумної, законослухняної та поінформованої людини, можуть здаватися такими, що створюють конфлікт особистих інтересів судді з його професійними обов`язками, за умови, якщо він повідомив про існування таких обставин сторонам і вони не заперечують проти участі судді у розгляді справи, а сторони та їх адвокати мають можливість порадитися і прийняти рішення щодо продовження слухання справи цим суддею. Суддя, який має (або створює враження такого, що має) конфлікт інтересів, але вважає, що може розглядати справу неупереджено, може брати участь в провадженні у разі згоди сторін. Процес досягнення згоди має бути справедливим і неупередженим, включати повідомлення сторонам підстав для конфлікту, можливість сторонам і їх адвокатам порадитися за відсутності судді, одностайну згоду сторін, а в разі її відсутності - неповідомлення судді про особи тих, хто погодився або не погодився.
179. Таким чином, саме суддя має повідомляти сторони та їхніх адвокатів про наявність обставин, які, на думку поміркованої, розумної, законослухняної та поінформованої людини, можуть здаватися такими, що створюють конфлікт особистих інтересів судді з його професійними обов`язками.
180. При цьому відвід судді повинен бути вмотивованим, тобто підставою для його заявлення мають бути не щонайменші сумніви одного з учасників справи чи його представника, а достатні підстави вважати, що суддя не є безстороннім або що йому бракує неупередженості під час розгляду справи.
181. Жодного процесуального механізму для адвокатів щодо повідомлення сторін у справі та їх адвокатів про існування обставин, які, на думку поміркованої, розумної, законослухняної та поінформованої людини, могли би здатися такими, що створюють конфлікт особистих інтересів судді з його професійними обов`язками, чинне законодавство не визначає.
182. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що підставою для відмови кандидату на посаду судді в наданні відповідної рекомендації можуть бути не просто сумніви членів Комісії у доброчесності кандидата, а обґрунтовані сумніви, тобто такі, які ґрунтуються не на припущеннях, а на оцінці фактичних даних, і які спростовували б доводи кандидата або вказували б на їх суперечність або алогічність (беззмістовність).
183. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що правочин, про який йде мова у цій справі, було укладено між позивачкою і братом судді 28 листопада 2016 року. ВККС установила, що за період 2015-2017 років суддя розглянув за участі позивачки 15 справ. Однак ВККС далі не проаналізувала суті цих справ (тих, що розглядалися до зазначеного вище правочину, і особливо тих, які розглядалися після нього), для чого достатньо було ознайомитися з текстами відповідних судових рішень, опублікованими в Єдиному державному реєстрі судових рішень. При цьому позивачка послідовно заявляла, що це були звичайні справи, де вона не мала особистого інтересу, а лише представляла своїх клієнтів. Дійсно, підозрювати адвоката в тому, що він / вона подарув/ала родичу судді власне майно для того, щоб потім розраховувати на прихильність судді у справах за його або її участі, можна було б лише в разі, якщо б йшлося про справи, за результатами розгляду яких адвокат міг би отримати більшу вигоду, ніж вартість подарунка. Натомість справи, про які йдеться, є доволі простими і такими, що не відрізняються від багатьох інших (зокрема, після правочину позивачка була представником: потерпілої в кримінальному провадженні за частиною другої статті 286 Кримінального кодексу України (справа № 169/2/17), де обвинувачений визнав свою винуватість і позов повністю; позивача у справі № 169/17/17, де позовну заяву до управління Пенсійного фонду України суд залишив без розгляду; позивача у справі № 169/655/16-ц, де суд затвердив мирову угоду між сторонами у позові щодо виселення зі житлового приміщення, тощо). Тому з урахуванням характеру наведених справ, пояснення позивачки про те, що вона не повідомляла про факт дарування земельної ділянки родичу судді, оскільки не вважала це важливим, можна вважати розумними і достатньо обґрунтованими.
184. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що сам по собі факт укладення угоди між позивачкою та братом судді не є достатнім для визнання її недоброчесною, якщо відсутні докази того, що ця угода дійсно вплинула або могла вплинути на судові рішення, ухвалені суддею у справах за участю позивачки. Таким чином, наявність договірних відносин між позивачкою та братом судді не може автоматично призводити до негативних правових наслідків.
185. Отже, в обсязі з`ясованих обставин цієї справи з урахуванням того, що безпосередніх доказів впливу згаданого договору дарування земельної ділянки на об`єктивність і неупередженість судді в розгляді справ за участі позивачки як представника (захисника) під час розгляду цієї справи ВККС не навела та й не стверджує про це у спірному рішенні, Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з тим, що висновок ВККС про те, що позивачка, приховавши інформацію про укладення зазначеного договору дарування земельної ділянки від учасників судових процесів під головуванням судді, родич якого є обдарованим згідно із цим договором, грубо порушила процесуальні права адвокатів, які представляли іншу сторону у справах, має належне обґрунтування та підстави, які у своїй сукупності могли спонукати Комісію до нього.
186. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що зі змісту спірного рішення і у цій частині не зрозуміло, якому саме критерію професійної етики та якому критерію доброчесності, визначеному в
Законі № 1402-VIII, на думку ВККС, не відповідає ОСОБА_1, оскільки ВККС лише вказала, що поведінка позивачки не відповідає всім критеріям, що висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді, а також перелічила викладені в частині дев`ятій статті 69 Закону № 1402-VIII підстави для можливого виникнення сумніву у відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності (сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті), однак не мотивувала, чому оцінила наведену поведінку позивачки як таку, що не відповідає певним із цих складових критерію доброчесності.
187. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду висновує, що спірне рішення не відповідає вимогам частини третьої статті 79-5
Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
188. Підсумовуючи викладене, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених позивачкою в її апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду висновує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, однак дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.