ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 363/5398/21
провадження № 61-16934св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Вишгородська міська рада, ОСОБА_2,
третя особа: державний реєстратор Пірнівської сільської ради Демидюк Юлія Михайлівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10 травня 2024 року у складі судді Свєтушкіної Д. А. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вишгородської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 26 лютого 2020 року він звернувся до Вишгородської міської ради із клопотанням, в якому просив надати йому дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення вільної земельної ділянки площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом розміщення модульного будинку.
У відповідь на вказане клопотання він отримав лист, у якому зазначено, що бажана земельна ділянка відповідно до плану зонування території м. Вишгород, розташована в рекреаційній зоні озеленених територій загального користування Р-3, в межах якої не передбачено розміщення житлових будинків.
14 квітня 2020 року він вдруге звернувся до Вишгородської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га, для ведення садівництва, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Листом Виконавчого комітету Вишгородського міської ради від 13 травня 2020 року № 2-31/355 йому повідомлено, що бажана земельна ділянка відповідно до плану зонування території м. Вишгород, розташована в рекреаційній зоні озеленених територій загального користування Р-3, в межах якої не передбачено ведення особистого селянського господарства та ведення індивідуального садівництва.
У зв`язку із тим, що Вишгородська міська рада у строк, встановлений законом, не розглянула його клопотання від 14 квітня 2020 року, він звернувся до суду з позовом про визнання бездіяльності протиправної.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 320/4797/20 його адміністративний позов до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
На виконання цього судового рішення рішенням Вишгородської міської ради від 30 червня 2022 року № 18/73 йому відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо безоплатного відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,10 га, розташованої на АДРЕСА_1, відповідно до викопіювання з кадастрової карти.
Вказував на те, що спірна земельна ділянка площею 0,10 га на підставі заяви ОСОБА_2 та рішення Вишгородської міської ради від 26 червня 2020 року № 64/65 зареєстрована за ОСОБА_2 .
Зазначав, що ОСОБА_2 розробив проєкт землеустрою цієї земельної ділянки і подав його лише у червні 2020 року і рішенням Вишгородської міської ради від 26 червня 2020 року № 64/65 затверджено ОСОБА_2 проєкт землеустрою та передано земельну ділянку у власність, чим порушено його права.
Вважав, що рішення Вишгородської міської ради ухвалено незаконно, а право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку необхідно скасувати, оскільки він також звертався із клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність та має право на першочергове отримання у власність земельної ділянки, однак Вишгородська міська рада надала необґрунтовану і незаконну перевагу у відведенні земельної ділянки ОСОБА_2, навіть незважаючи на його недобросовісні дії та зволікання у виготовленні проєкту землеустрою.
З урахуванням зазначеного та заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
- скасувати рішення Вишгородської міської ради від 26 червня 2020 року № 64/65, прийняте на 64 сесії VII скликання про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 3221810100:01:236:6014) для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення державного реєстратора Демидюк Ю. М., індексний номер: 53610940 від 14 серпня 2020 року, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку під кадастровим номером 3221810100:01:236:6014, яке зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 серпня 2020 року, запис за номером 37762533;
- визнати противоправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 30 червня 2022 року № 18/73 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо безоплатного відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,10 га, розташованої на АДРЕСА_1, відповідно до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов`язати Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради повторно розглянути його клопотання про дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо безоплатного відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,10 га, розташованої на АДРЕСА_1, відповідно до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 ЗК України.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Вишгородської міської ради від 26 червня 2020 року № 64/65 та скасування рішення державного реєстратора Демидюк Ю. М. індексний номер: 53610940 від 14 серпня 2020 року, відмовлено.
В іншій частині позовних вимог провадження у справі закрито.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішень Вишгородської міської ради від 26 червня 2020 року № 64/65 та державного реєстратора Демидюк Ю. М. від 14 серпня 2020 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт його першочергового звернення до Вишгородської міської ради із клопотанням про надання спірної земельної ділянки від 14 квітня 2020 року щодо земельної ділянки, яка була передана у власність ОСОБА_2, а також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного рішення його прав та охоронюваних законом інтересів.Натомість відповідачами доведено правомірність та обґрунтованість прийняття Вишгородською міською радою рішення від 26 червня 2020 року № 64/65 про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 на підставі розробленого проєкту землеустрою.
Водночас апеляційний суд зазначив, що скасування вказаних рішень у судовому порядку не є підтвердженням переважного права позивача перед іншими громадянами на передачу спірної земельної ділянки йому у власність. Вишгородська міська рада діяла в межах наданих їй повноважень і підстав для скасування рішень про передачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки суд не вбачає. ОСОБА_1 не довів незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку.
Крім того, дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання противоправним та скасування рішення Вишгородської міської ради від 30 червня 2022 року № 18/73 та зобов`язання Вишгородської міської ради на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради повторно розглянути клопотання позивача про дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо безоплатного відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення садівництва відповідно до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 ЗК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що вказані позовні вимогине підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір, який виникає з цивільних правовідносин, відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення Вишгородської міської ради, яка у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень, що свідчить про те, що ця справа відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що Вишгородська міська рада надала необґрунтовану перевагу у відведенні земельної ділянки ОСОБА_2, тобто діяла недобросовісно, що є порушенням конституційного права на рівність перед законом, гарантованого статтею 24 Конституції України. ОСОБА_2 також діяв недобросовісно, оскільки звернувся до міської ради з клопотанням про надання йому дозволу на розробку проєкту землеустрою у вересні 2019 року, а подав проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у червні 2020 року, тобто після звернення позивача з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність.
Позивач бажав отримати земельну ділянку не лише відповідно до прав, встановлених статтею 118 ЗК України, але і на підставі права, наданого Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", однак протиправною бездіяльністю його права були порушені, оскільки учасники бойових дій мають першочергове право на отримання земельної ділянки, тобто при поданні на одну і ту саму земельну ділянку клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою двома особами, Вишгородська міська рада мала виконати вимоги Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і прийняти рішення на користь учасника бойових дій.
Надання ОСОБА_2 31 жовтня 2019 року дозволу на розробку проєкту землеустрою не означає, що Вишгородська міська рада немала права задовольнити клопотання позивача, які подані пізніше. Вишгородська міська рада мала право відмовити ОСОБА_2 у затвердженні і передачі у власність земельної ділянки, оскільки у Вишгородській міській раді на розгляді перебувало клопотання позивача, який має статус учасника бойових дій, та, відповідно, першочергове право на отримання земельної ділянки.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 740/4635/16-а (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Вишгородської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована на АДРЕСА_1 (прямокутна форма) (вх. № 2-31/Л-4291).
Рішенням Вишгородської міської ради від 31 жовтня 2019 року № 57/13 "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2" міська рада вирішила надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .
26 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,05 гектара (суміжна земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:236:1761), яка знаходиться в межах земель змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом розміщення модульного будинку, відповідно до викопіювання з кадастрової карти (вх. № 2-31/3-2341).
У відповідь на клопотання ОСОБА_1 . Виконавчий комітет Вишгородської міської ради від 24 березня 2020 року № 2-31/270 повідомив, що згідно з наданими ОСОБА_1 графічними матеріалами бажаного місця розташування земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка, яка розглядається ним як можлива для надання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, відповідно до плану зонування території м. Вишгорода, затвердженого на сесії Вишгородської міської ради від 28 січня 2016 року № 5/11 частково розташована в зоні "Ділові зони Г-2". В межах цієї зони передбачено надання земельних ділянок у власність виключно під існуючими житловими будинками (присадибна ділянка). Також ця земельна ділянка частково розташована в рекреаційній зоні озеленених територій загального користування Р-3. В межах вказаної зони не передбачено ведення особистого селянського господарства та ведення індивідуального садівництва.
14 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га, для ведення садівництва, розташованої на АДРЕСА_1 (суміжна земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:123:0100). До вказаного клопотання ОСОБА_1 додав такі документи: копію паспорта, схему викопіювання на 2-х аркушах, копію довідки внутрішньо переміщеної особи, копію посвідчення учасника бойових дій та копію витягу ділянки, згідно з яким зазначена земельна ділянка має трикутну форму та знаходиться на АДРЕСА_1 .
Листом Виконавчого комітету Вишгородського міської ради від 13 травня 2020 року № 2-31/355 ОСОБА_1 повідомлено, що у результаті розгляду його звернення встановлено, що бажана земельна ділянка відповідно до плану зонування території м. Вишгорода, затвердженого на сесії Вишгородської міської ради від 28 січня 2016 року № 5/11, розташована в рекреаційній зоні озеленених територій загального користування Р-3, в межах якої не передбачено ведення особистого селянського господарства та ведення індивідуального садівництва.
Відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 08 травня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області державним кадастровим реєстратором відділу у Вишгородському районі Головного управління Босенко С.В. на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок розроблених ФОП ОСОБА_4 та за заявою ОСОБА_5 від 02 квітня 2020 року № 9703199432020 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер: 3221810100:01:236:6014. Підставою для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є рішення Вишгородської міської ради про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 від 31 жовтня 2019 року № 57/13.
Рішенням Вишгородської міської ради від 26 червня 2020 року № 64/65 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,10 га (кадастровий номер 3221810100:01:236:6014) для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Згідно зі скріншоту з Кадастрової карти, зазначена земельна ділянка прямокутної форми та знаходиться на АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 3221810100:01:236:6014, площею 0,1 га, з 11 серпня 2020 року зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 26 червня 2020 року № 64/65.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 320/4797/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 14 квітня 2020 року про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га, для ведення садівництва, розташованої на АДРЕСА_1, відповідно до викопіювання з кадастрової карти.
Зобов`язано Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні в межах місячного строку розглянути клопотання ОСОБА_1 від16 квітня 2020 року, що зареєстроване у Вишгородській міській раді 16 квітня 2020 року за № 2-31/3-2705, про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 га, для ведення садівництва, розташованої на АДРЕСА_1, відповідно до викопіювання з кадастрової карти, у порядку та спосіб, передбачені статтею 118 ЗК України.
Рішенням Вишгородської міської ради від 30 червня 2022 року № 18/73 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 320/4797/20 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо безоплатного відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,10 га, розташованої на АДРЕСА_1, відповідно до викопіювання з кадастрової карти.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки касаційна скарга не містить доводів стосовно закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання противоправним та скасування рішення Вишгородської міської ради від 30 червня 2022 року № 18/73 та зобов`язання Вишгородської міської ради повторно розглянути клопотання позивача про дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо безоплатного відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, тому з огляду на положення статті 400 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у цій частині не переглядається судом касаційної інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок зі земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (пункт "г" частини першої статті 121 ЗК України).
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження цих проектів регулюються статтями 118, 186-1 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, відповідний орган у разі ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).
Відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про землеустрій" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Дозвіл на розроблення проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет, який планується набути право власності. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність у майбутньому.
Рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробленню проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розроблення такого проєкту самостійно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16-ц, (провадження № 14-301цс18), від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 673/554/21 та інші).).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги зокрема і тим, що згідно із визначеними йому як учаснику бойових дій Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" правами він звернувся до органу місцевого самоврядування із клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, проте відповідач безпідставно відмовив у задоволенні цієї заяви, надавши при цьому перевагу іншій особі - ОСОБА_2 .
Водночас позивач вказував на порушення його прав, закріплених у статті 118 ЗК України.
У справі, що переглядається, встановлено, що позивач 26 лютого 2020 року та 16 квітня 2020 року звертався до органу місцевого самоврядування із клопотаннями про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок пізніше, ніж ОСОБА_2, та не отримавши відповідного дозволу від Вишгородської міської ради, самостійно такий проєкт не розробив та на затвердження до міської ради не подав.
Натомість відповідач ОСОБА_2 раніше за позивача (03 жовтня 2019 року) звернувся із заявою до Вишгородської міської ради і, отримавши відповідний дозвіл, розробив проєкт землеустрою земельної ділянки, подав його на затвердження до міської ради і отримав спірну земельну ділянку у власність.
За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, чи погодження проєкту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки.
Такі висновки Верховний Суд сформулював у постановах від 27 березня 2024 року у справі № 695/1038/22 (провадження № 61-8921св23), від 11 квітня 2024 року у справі № 607/10862/22 (провадження № 61-13281св23) та від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20-ц (провадження № 61-3508св21), на яку, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі.
Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку, а отже і порушення відповідних прав позивача, могли виникнути у разі його звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування із проханням затвердити самостійно розроблений проєкт землеустрою та передати спірну земельну ділянку, чого у цій справі встановлено не було.
Так, при вирішенні спору в цій справі суди підставно констатували, що дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.
За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про відсутність порушеного права позивача є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги про те, що орган місцевого самоврядування фактично надав необґрунтовану перевагу при відведенні спірної земельної ділянки ОСОБА_2 - безпідставними.
Отже, судами правильно встановлено, що Вишгородська міська рада, приймаючи рішення від 26 червня 2020 року № 64/65 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2", діяла в межах наданих їй повноважень.
З огляду на зазначене суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для скасування рішення Вишгородської міської ради від 26 червня 2020 року № 64/65 про передачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, та, відповідно, відсутність правових підстав для скасування рішення державного реєстратора Демидюк Ю. М. від 14 серпня 2020 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
Зважаючи на принципи справедливості, розумності і добросовісності при розподілі землі, колегія суддів під час вирішення цієї справи враховує, що саме ОСОБА_2 першочергово (жовтень 2019 року) звернувся до органу місцевого самоврядування та отримав дозвіл на розробку проєкту землеустрою спірної земельної ділянки, тоді як ОСОБА_1 звернувся із відповідним клопотанням до Вишгородської міської ради у лютому 2020 року. При цьому ОСОБА_6 не довів, що ОСОБА_2 знав про його звернення або діяв зловмисно.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки останній не мав підстав для захисту своїх прав за рахунок законних інтересів ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанційвсупереч висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, не надали будь-яких висновків відносно добросовісності/недобросовісності дій Вишгородської міської ради в ОСОБА_2 для визначення правомірності чи неправомірності надання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на те, що встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зазначено, що "…може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи. З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду. Неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції" (див. пункти 39, 40, 41, 42, 78, 79 постанови).
Висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище справі стосувались тих фактичних обставин, коли земельна ділянка була надана в оренду для ведення фермерського господарства особі, яка звернулась за укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства значно пізніше позивача, який розробив проєкт землеустрою та подав його на затвердження.
Натомість, у справі, що переглядається, позивач звернувся за наданням дозволу на розроблення проєкту землеустрою значно пізніше, ніж відповідач, а за затвердженням проєкту землеустрою і передачу земельної ділянки у власність не звертався до органу місцевого самоврядування взагалі.
Крім того, на відміну від справи № 688/2908/16-ц, у справі, що переглядається, позивач також оскаржив рішення Вишгородської міської ради від 30 червня 2022 року про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою. Суди попередніх інстанцій не оцінювали його законність у звʼязку із закриттям провадження в цій частині позовних вимог, тому і не надавали оцінку добросовісності дій Вишгородської міської ради у зволіканні із наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується з аргументами касаційної скарги про те, що суди не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо порушення його прав, закріпленим у пункті 14 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", натомість зауважує, що вказане не вплинуло на правильність вирішення справи судами (частина друга статті 410 ЦПК України).
Водночас Верховний Суд підкреслює, що переважне право на отримання земельної ділянки не може скасовувати вже набуті права третіх осіб, якщо ті отримали їх законно та добросовісно. Отже, у випадку порушення переважного права особа має право на відповідний судовий захист, проте це не означає автоматичного скасування прав третіх осіб.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.