?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 622/1362/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 (колегія суддів: Шутенко І. А., Гребенюк Н. В., Слободін М. М.) та рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2024 (суддя Трофімов І. В.) у справі
за позовом Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області; 2) ОСОБА_1, про скасування наказу, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,
за участі:
прокурора - Савицької О. В,
представника відповідача-2 - Біловуса Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2019 року Богодухівська окружна прокуратура Харківської області (далі - Прокурор) звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Харківської області до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області) та 2) ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), в якому просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 05.06.2015 № 1682-СГ про надання відповідачу-2 земельної ділянки в оренду;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.07.2015 з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 загальною площею 11,8306 га;
- скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 14.07.2015 з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 загальною площею 11,8306 га;
- зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Золочівської селищної ради Харківської області (об`єднаної територіальної громади) земельну ділянку з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306 га, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області.
2. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що у ході вивчення правомірності передачі в оренду ряду земельних ділянок, розташованих на території Золочівського району Харківської області, Дергачівська місцева прокуратура Харківської області встановила, що наказом Головного Управління Держземагенства у Харківській області (далі - ГУ Держземагенства у Харківській області) від 05.06.2015 № 1682-СГ відповідачу-2 передана в оренду земельна ділянка, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 площею 11,8306 га за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства строком на 49 років всупереч вимогам закону.
3. Прокурор зазначив, що, отримавши спірну земельну ділянку в оренду у 2015 році без проведення земельних торгів, відповідач-2 не створив нового фермерського господарства. Вказані обставини ГУ Держземагентства у Харківській області не були враховані, що має наслідком прийняття спірного наказу, який не відповідає вимогам положень Закону України "Про фермерське господарство", тому такий наказ є незаконним та підлягає скасуванню. У зв`язку із незаконністю вказаного наказу договір оренди земельної ділянки від 14.07.2015 з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 площею 11,8306 га також є таким, що укладений з порушенням положень вказаного Закону, що є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку (тобто, як оспорюваного) відповідно до частини першої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та повернення земельної ділянки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4. 05.06.2015 ГУ Держземагенства у Харківській області (правонаступником якого є відповідач-1) видано наказ № 682-СГ, яким фізичній особі ОСОБА_1 (відповідач-2) надано в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306 га, за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства строком на 49 років.
5. На виконання зазначеного наказу 14.07.2015 ГУ Держземагенства у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306 га, відповідно до якого спірна земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (пункти 2, 14 договору).
6. Разом із цим суди встановили, що розпорядженням Золочівської райдержадміністрації від 03.07.1997 № 372 ОСОБА_1 надавалася земельна ділянка площею 43,28 га на території Одноробівської сільської ради для розширення фермерського господарства, на підставі якого останній отримав державний акт на право постійного користування землею серія ХР-13-00-000890.
7. Крім того, ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності серії ІІІ-ХР №085228 належить земельна ділянка площею 7,25 га, розташована на території Одноробівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також на підставі державного акта серії ЯГ №075495 від 10.04.2007 у власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 5,1958 га, розташована на території Олександрівської сільської ради Золочівського району Харківської області для ведення фермерського господарства.
8. Суди також установили, що ОСОБА_1 є засновником та керівником в таких підприємствах: Товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження-1881", Селянська Спілка Управління Фермерських Господарств, Громадська організація Сільгосптоваровиробників та Фермерське господарство "Альфа" (засновано та зареєстровано 04.08.1998).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
9. Справа розглядалась судами неодноразово.
10. Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 30.03.2023 у задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності.
11. Постановою Полтавського апеляційного суду від 19.12.2023 рішення Диканського районного суду Полтавської області від 30.03.2023 скасовано, а провадження у справі закрито.
12. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25.12.2023 справу № 622/1362/19 передано за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Харківської області.
13. 03.04.2024 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.06.2024, про відмову у позові.
14. Рішення та постанова мотивовані тим, що:
- вимога Прокурора про визнання незаконним та скасування наказу не є належним способом захисту, у зв`язку з чим така вимога задоволенню не підлягає;
- позовна вимога Прокурора про визнання договору оренди землі недійсним є доведеною обґрунтованою з огляду на порушення передбаченої Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання відповідачем-2 у користування (оренду) спірної земельної ділянки;
- разом з цим, враховуючи сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації договору оренди землі, а також щодо похідної вимоги про зобов`язання відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку.
Короткий зміст касаційної скарги
15. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати ці судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди землі та зобов`язання відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку та ухвалити нове рішення - про задоволення позову. В іншій частині - рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.
16. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні судових рішень без урахування висновків Верховного Суду, викладених:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц щодо застосування статей 261, 267, 391 ЦК України;
- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23 щодо застосування частини другої статті 215, частини першої, другої статті 228 ЦК України;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20 щодо застосування статей 14, 73, 74, частини першої та пунктів 4, 5 частини третьої статті 162, частини першої статті 237 ГПК України стосовно принципу "jura novit curia" ("суд знає закони");
- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20 щодо застосування статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України;
- у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23 щодо застосування статті 391 ЦК України - в контексті визначення критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів.
17. Прокурор стверджує, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірний договір укладений без дотримання конкурентних засад, дійшли необґрунтованого висновку про його оспорюваність та безпідставно не дослідили обставини, що характеризують його нікчемність за приписами частин першої та другої статті 228 ЦК України, як правочину, що порушує публічний порядок. Відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою надає власнику право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном, тобто, заявити негаторний позов.
18. Загалом доводи касаційної скарги Прокурора зводяться до того, що суди порушили процесуальне законодавство, не здійснивши самостійно кваліфікацію правової природи спірних правовідносин та не застосувавши принцип "jura novit curia".
19. Також зазначає, що дана справа містить виключну правову проблему і передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Прокурор, посилаючись на постанови Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20, стверджує, що Верховний Суд вказував у цих постановах на такий спосіб захисту цивільного права, як усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Проте у деяких випадках Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в аналогічних, на думку скаржника, правовідносинах (постанови Верховною Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, від 06.06.2023 у справі № 922/3120/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21, від 19.09.2023 у справі № 917/724/21, від 20.02.2024 у справі №922/3953/21 тощо), стверджував про існування між сторонами договірних правовідносин і застосування такого способу захисту, як визнання правочину недійсним (стаття 215 ЦК України), та в подальшому за наслідками розгляду заяв відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог прокурора застосовувалася позовна давність.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
20. ГУ Держгеокадастру у Харківській області у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відповідач-1 зазначає про безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі, та про правильність встановлення судами попередніх інстанцій обставин щодо відсутності поважних причин для поновлення пропущеного Прокурором строку для звернення з позовом.
Позиція Верховного Суду
21. У відповідності до частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами господарського судочинства є, зокрема, змагальність, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами.
22. Відповідно статті 13 та 14 ГПК України визначають, що:
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;
- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом;
- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом;
- кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій;
- суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:
- керує ходом судового процесу;
- сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
- роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
- сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
- запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків;
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом;
- учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
23. За частиною першою статті 55 ГПК України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.
24. Як зазначалося вище, у цій справі Прокурор заявив вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, як такої, що укладено всупереч вимогам закону, стверджуючи про його оспорюваність та посилаючись на обставини, які це підтверджують, а також заявивши вимогу про застосування наслідків недійсності правочину.
25. Відповідачі у цій справі заперечували позовні вимоги як по їх суті, вважаючи, що договір укладений у відповідності до приписів чинного законодавства, так і шляхом подання заяви про застосування позовної давності, як законної можливості уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Цей доктринальний підхід наразі підтримується практикою ЄСПЛ та сталою позицією Верховного Суду.
26. Заявляючи про позовну давність, відповідачі виходили перш за все з особливостей перебігу позовної давності у відповідності до заявлених Прокурором позовних вимог.
27. Розглядаючи позов у відповідності до предмету та підстав, заявлених Прокурором, суд першої інстанції власне погодився з його доводами про укладення договору всупереч вимогам закону.
28. При цьому констатував, що:
- за змістом частин першої-третьої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки;
- передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу;
- згідно з частиною другою статті 134 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;
- згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
- можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницькоїʼ діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19);
- за змістом положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.
- з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121,123,134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, у постановах Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19.
29. Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1, звертаючись до ГУ Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, мав на меті не створення нового фермерського господарства, а розширення земельного банку вже існуючого Фермерського господарства "Альфа", засновником якого він є, шляхом отримання земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів.
30. Вказане підтверджується, зокрема, тим, що після укладання договору оренди землі від 14.07.2015 ОСОБА_1 не створив нового фермерського господарства.
31. За таких встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновків про те, що відсутність перевірки з боку ГУ Держземагенства у Харківській області можливостей та намірів ОСОБА_1 щодо використання землі, а також того факту, що останній вже використав своє право на отримання землі для ведення фермерського господарства призвели до незаконної передачі йому спірної земельної ділянки.
32. Водночас суд першої інстанції застосував позовну давність за заявою відповідачів, виходячи з її спливу щодо заявлених позовних вимог.
33. Суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду не виявив підстав для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
34. Прокурор у касаційній скарзі, з посиланням на принцип "jura novit curia", вказує на те, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірний договір укладений без дотримання конкурентних засад, необґрунтовано не застосували до спірних правовідносин приписи частин першої та другої статті 228 ЦК України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про оспорюваність договору оренди, а не про його нікчемність.
35. Так, у цивільному та господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закон").
36. Зміст цього принципу полягає у тому, що у випадку, якщо суд при вирішенні спору дійде до переконання, що позивач на обґрунтування своїх вимог та заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, то суд має право самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
37. Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх постановах, в яких суд вказував на принцип "jura novit curia" або "суд знає закон" (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
38. Водночас Верховний Суд у постанові від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23 виснував, що застосування судом принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") не є безмежним. Принцип "jura novit curia", з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача; з іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін, яких не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
39. Як зазначалось раніше, доводи касаційної скарги також ґрунтуються на твердженнях про те, що суди порушили процесуальне законодавство, не здійснивши самостійно кваліфікацію правової природи спірних правовідносин та не застосувавши принцип "jura novit curia". Вказуючи на негаторний спосіб захисту як на належний у спірних правовідносинах, Прокурор прагне передусім поставити під сумнів можливість у цьому спорі законно уникнути притягнення до відповідальності в суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
40. Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права.
41. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. (див. постанову Верховного Суду від 10.04.2019 у справі N 390/34/17 (провадження N 61-22315сво18)).
42. На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.(див. постанову Верховного Суду від 18.10.2021 у справі N 299/3611/19 (провадження № 61-9218св21)).
43. Добросовісність учасників судового процесу, зокрема, полягає у тому, щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов`язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.
44. У даній справі Прокурор звернувся з позовом, в якому, зокрема, просив визнати договір оренди землі від 14.07.2015 недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину та зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі спірну земельну ділянку (статті 203, 216 ЦК України), а також визнати поважними причини пропуску позовної давності.
45. Разом з цим у апеляційній та касаційній скаргах Прокурор стверджує, що заявлені ним позовні вимоги про зобов`язання ОСОБА_1. повернути державі земельну ділянку є негаторним позовом про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), до якого позовна давність не застосовується, а договір оренди землі - нікчемним (стаття 228 ЦК України), тому визнання його недійсним у судовому порядку не є належним способом захисту прав.
46. Однак така суперечлива процесуальна поведінка Прокурора не може бути розцінена Судом як добросовісна, а його право на касаційне оскарження судових рішень з підстав, якими не було обґрунтовано позов, та з посиланням на аргументи, які не наводились скаржником в суді першої інстанції, не є таким, що підлягає захисту.
47. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 ГПК України.