П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 320/10955/23
провадження № 11-5апп25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідачки Усенко Є. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Проценко Р. А.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача - Яценка Д. С.,
представника відповідача - Добролюбова В. І.,
представника третьої особи - не з`явився,
розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 320/10955/23 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційними скаргами Верховного Суду на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 (суддя Лиска І. Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 (суддя-доповідач Кузьменко В. В., судді Василенко Я. М., Ганечко О. М.), додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 (суддя-доповідач Кузьменко В. В., судді Василенко Я. М., Ганечко О. М.),
У С Т А Н О В И Л А:
1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1.1. ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Верховного Суду (далі також - відповідач), третя особа - Державна казначейська служба України, у якому просив:
- визнати протиправними дії Верховного Суду щодо припинення нарахування та сплати йому, судді Верховного Суду ОСОБА_1, суддівської винагороди з 19.07.2022;
- визнати протиправним та скасувати наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.07.2022 № 10-к "Про внесення змін до наказу від 05.03.2022 № 3/0/203-22 "Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони";
- зобов`язати Верховний Суд відновити нарахування та виплату судді Верховного Суду ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до положень статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), а саме посадового окладу з розрахунку 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також доплат за вислугу років та науковий ступінь з відрахуванням обов`язкових податків та зборів;
- стягнути з Верховного Суду на його, ОСОБА_1, користь недоотриману суддівську винагороду за період з 19.07.2022 по день ухвалення судового рішення у розмірі, визначеному відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII, а саме посадового окладу з розрахунку 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також доплат за вислугу років та науковий ступінь (з відрахуванням обов`язкових податків та зборів).
1.2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що з 04.03.2022 проходить військову службу в лавах Сил територіальної оборони Збройних Сил України, однак з 19.07.2022 йому всупереч положенням статей 18, 21, 22, пункту 14 статті 92, статей 126, 130 Конституції України, статей 56, 135 Закону № 1402-VIII не виплачується суддівська винагорода. Її виплату було припинено наказом голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.07.2022 № 10-к "Про внесення зміни до наказу від 05.03.2022 № 3/0/203-22 "Про увільнення від роботи ОСОБА_2 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони", який, як стверджує позивач, є протиправним.
1.3. Зазначає, що чинне законодавство не передбачає зупинення виплати суддівської винагороди суддям, які проходять військову службу в Збройних Силах України. Таке зупинення є протиправним обмеженням гарантованих Конституцією України прав судді.
2. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024, позов задоволено.
2.2. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виплата суддівської винагороди унормована статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому до спірних правовідносин не застосовуються норми Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-ІХ) [цим Законом внесено, зокрема, зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), згідно з якими положення щодо збереження середнього заробітку за місцем роботи за працівниками на час призову на військову службу виключено].
2.3. Суди виснували, що оскаржуваний наказ, ненарахування та невиплата ОСОБА_1, судді Верховного Суду, який проходить військову службу, суддівської винагороди з 19.07.2022 є протиправними.
2.4. Шостий апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 18.04.2024 стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Верховного Суду на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, в розмірі 20 000,00 грн.
3. Короткий зміст касаційних скарг
3.1. Верховний Суд подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) касаційні скарги на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а заяву позивача про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, залишити без розгляду.
3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 130 Конституції України, статті 135 Закону № 1402-VIII, частини третьої статті 119 КЗпП, що призвело до неправильного вирішення спору. Згідно з позицією відповідача суддя, який проходить військову службу, отримує грошове забезпечення військовослужбовця. На нього також поширюються гарантії, передбачені для осіб, які виконують військовий обов`язок в особливий період, Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
3.3. Посилаючись на те, що позивач не заявляв про відшкодування витрат на правову допомогу, які він сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв додаткову постанову з порушенням норм статей 139, 143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та без урахування висновку щодо застосування цих норм процесуального права в постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 160/16902/20.
4. Позиція позивача щодо касаційних скарг відповідача
4.1. ОСОБА_1 у відзиві на касаційні скарги Верховного Суду не погоджується з наведеними в них доводами, стверджує, що вони не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо підстав задоволення його позову, законності та обґрунтованості цих судових рішень.
4.2. Позивач зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі. Разом з тим з огляду на особливий статус судді правове регулювання організації праці суддів визначається винятково Конституцією України та Законом № 1402-VIII, а не положеннями КЗпП. Тобто на суддю як на особу публічного права з особливим статусом не розповсюджуються загальні норми трудового законодавства.
4.3. Стосовно строку звернення до суду позивач зазначає, що питання про поновлення строку звернення до суду входить до дискреційних повноважень суду і вирішується ним на стадії відкриття провадження у справі, однак зі змісту касаційної скарги не вбачається наявності заперечень на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі.
4.4. До того ж, як стверджує позивач, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 відповідачу було відмовлено в задоволенні апеляційної скарги, то він (позивач) має безумовне право на відшкодування відповідних судових витрат у строки та спосіб, визначені процесуальним законодавством, а тому суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткову постанову у справі, дослідив усі обставини та прийняв законне судове рішення.
5. Рух касаційних скарг
5.1. Касаційний адміністративний суд ухвалами від 29.04.2024 відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами Верховного Суду, а ухвалою від 24.12.2024 передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС.
5.2. Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду виходила з того, що справа містить виключну правову проблему, яка зводиться до вирішення питання щодо співвідношення норм Закону № 1402-VIII та КЗпП, а саме чи підлягає застосуванню норма частини третьої статті 119 КЗпП у правовідносинах щодо виплати суддівської винагороди суддям, які призвані на військову службу.
5.3. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 06.02.2025 прийняла справу до розгляду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 346 КАС, визнавши це доцільним задля забезпечення однакового застосування судами норм матеріального права у правовідносинах щодо виплати суддівської винагороди суддям, які увільнені з посади судді у зв`язку з проходженням військової служби.
5.4. Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС).
6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
6.1. Указом Президента України від 07.05.2019 № 195/2019 ОСОБА_1 призначений суддею Верховного Суду, а наказом в. о. Голови Верховного Суду від 14.05.2019 № 849-к призначений на посаду судді Верховного Суду у Касаційний цивільний суд та зарахований до штату цього суду.
6.2. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.03.2022 № 31-2 (наказ виданий на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану", Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" та у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України) відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом сержант ОСОБА_1 призначений на посаду командира міномета 3-го мінометного взводу мінометної батареї частини військової частини НОМЕР_1 .
6.3. Згідно з довідкою командира військової частини НОМЕР_2 від 25.02.2023 № 830 ОСОБА_1 з 04.03.2022 проходить військову службу в Силах територіальної оборони Збройних Сил України як мобілізований.
6.4. Наказом голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.03.2022 № 3/0/203-22 "Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони" ОСОБА_1, суддю Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, увільнено від роботи у зв`язку з призивом по мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони (військова частина НОМЕР_1 ) з 04.03.2022 на невизначений термін зі збереженням за ним місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати (підстава - довідка командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2022 № 7).
6.5. 19.07.2022 голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду видав наказ № 10-к, яким відповідно до частини сьомої статті 42 Закону № 1402-VIII, підпункту 17 пункту 1 розділу І Закону № 2352-ІХ унесено зміни до наказу від 05.03.2022 № 3/0/203-22, а саме слова "зі збереженням… місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати" замінено словами "зі збереженням… місця роботи і посади".
6.6. З 19.07.2022 нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди припинено.
7. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування у цій справі
7.1. Велика Палата Верховного Суду, перевіривши обґрунтованість наведених у касаційній скарзі та відзиві на неї доводів та вирішуючи питання щодо застосування норм права відповідно до сформульованої Касаційним адміністративним судом виключної правової проблеми, дійшла таких висновків.
7.2. Статус судді визначено Конституцією України (статті 126-129) та Законом № 1402-VIII.
7.3. Так, відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
7.4. Особа, призначена на посаду судді указом Президента України, набуває повноважень судді із здійснення правосуддя, включаючи право на отримання доплат до посадового окладу, за умов зарахування у штат відповідного суду, складення присяги судді і проходження початкової підготовки у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Датою набуття суддею повноважень із здійснення правосуддя визначається дата виконання останньої з цих умов (стаття 81 Закону № 1402-VIII).
7.5. Повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України (стаття 119 цього ж Закону).
7.6. Частиною першою статті 48 Закону № 1402-VIII закріплено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
7.7. Незалежність судді забезпечується правовими гарантіями, перелік яких наведено в частині п`ятій статті 48 Закону № 1402-VIII, зокрема належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
7.8. Передбачене законом матеріальне забезпечення судді означає виплату суддівської винагороди, яка, як це встановлено частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII, регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Той факт, що суддівська винагорода отримала такий правовий захист також на рівні конституційної норми [статтею 130 Конституції України визначено, зокрема, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій], свідчить про неабияке значення суддівської винагороди у забезпеченні незалежності судді.
7.9. На це неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України в низці своїх рішень. Так, у Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд") Конституційний Суд України зазначив, що суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу. Згідно з висновком у цьому рішенні системний аналіз положень Конституції України свідчить, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, у тому числі, розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що така його позиція збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
7.10. Згідно із частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
7.11. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина десята цієї статті).
7.12. Частину десяту статті 135 Закону № 1402-VIII слід застосовувати з урахуванням висновку Конституційного Суду України в Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) щодо неконституційності (невідповідності статті 126 Конституції України) аналогічних за змістом положень частини десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" для цілей застосування окремих положень Закону № 1402-VIII - частини першої статті 55 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду); частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації); частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді).
7.13. Наведені положення Закону № 1402-VIII стосуються випадків, коли суддя не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин, які безпосередньо пов`язані з організацією судочинства.
7.14. Законом № 1402-VIII не врегульовано, чи виплачується суддівська винагорода в разі проходження суддею, повноваження якого не припинені, військової служби, зокрема за призовом по мобілізації до лав Збройних Сил України в особливий період (з такої підстави військову службу проходить ОСОБА_1 ). Вочевидь суддя у такому випадку не виконує свій професійний обов`язок щодо здійснення правосуддя з незалежних від нього причин, які також не пов`язані з організацією судочинства.
7.15. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Закон № 2232-ХІІ).
7.16. Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
7.17. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (положення частини другої зазначеної статті).
7.18. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
7.19. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частини третя, четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ в порядку викладення).
7.20. Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами (стаття 40 Закону № 2232-ХІІ).
7.21. Додатково частиною другою статті 39 цього ж Закону встановлено, що громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".
7.22. Частиною третьою статті 119 КЗпП (зі змінами, внесеними Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022) установлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
7.23. У редакції, чинній до 19.07.2022, частина третя статті 119 КЗпП передбачала збереження за визначеним нею колом осіб також середньої заробітної плати.
7.24. При співвідношенні норм частини третьої статті 119 КЗпП та статті 135 Закону № 1402-VIII слід мати на увазі, що вони є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їх застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.
7.25. Як уже зазначено вище, у правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов`язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу.
7.26. У такому випадку суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, встановлених законом.
7.27. Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї. Засада оплати праці - "праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)" [це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці"] - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.
7.28. Оцінка судами першої та апеляційної інстанцій суддівської винагороди як гарантії незалежності судді відповідає нормам Конституції України, Закону № 1402-VIII та висновку Конституційного Суду України, однак, вирішуючи спір у цій справі, суди розширили сферу дії такої гарантії, тоді як вона стосується лише виконання суддею професійного обов`язку щодо здійснення правосуддя.
7.29. Статтею 7 КАС установлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України (частини перша, друга цієї статті).
7.30. Застосування у правовідносинах, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби і які окремо не врегульовані законодавством, яке регулює цей вид публічної служби, норм КЗпП, що регулюють подібні за змістом правовідносини, цілком правомірне з огляду на їх спорідненість з нормами, які регулюють публічну службу. Такий підхід Велика Палата Верховного Суду вже застосувала, зокрема, в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 при вирішенні питання про застосування норми частини другої статті 233 КЗпП у правовідносинах зі стягнення грошової винагороди за виконання публічної служби.
7.31. Призначення і звільнення судді з посади охоплюється сферою публічних відносин, разом з тим у нього виникають трудові відносини з відповідним судом, про що прямо зазначено в статті 125 Закону № 1402-VIII, згідно з якою припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин з відповідним судом, про що голова суду видає наказ. Ці відносини виникають на підставі наказу про зарахування судді до штату відповідного суду, про що також ідеться в статті 81 зазначеного Закону.
7.32. Отже, в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини.
7.33. Наведене вище дає підстави визнати наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.07.2022 № 10-к "Про внесення зміни до наказу від 05.03.2022 № 3/0/203-22 "Про увільнення від роботи ОСОБА_2 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони" правомірним. Голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду діяв на підставі закону, зокрема частини третьої статті 119 КЗпП, та у межах своїх повноважень.
7.34. Поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.
7.35. Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права: неправильно витлумачили норми статті 135 Закону № 1402-VIII та не застосували у спірних правовідносинах норму частини третьої статті 119 КЗпП, яка підлягала застосуванню. Це призвело до неправильного вирішення спору та задоволення позову ОСОБА_1 за відсутності для цього правових підстав.
Призвавши позивача для виконання конституційного обов`язку по захисту Батьківщини, держава взяла зобов`язання надати йому відповідні правові та соціальні гарантії, в тому числі й щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Це відповідає й змісту норми частини третьої статті 119 КЗпП у чинній редакції, яка звільняє роботодавця від обов`язку виплачувати працівникові, призваному на військову службу, заробітну плату. За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі призову на військову службу, вимоги ОСОБА_1 до Верховного Суду про виплату суддівської винагороди при фактичному виконанні обов`язків військової служби, а не відправленні правосуддя не мають правового підґрунтя.
7.36. Ураховуючи підстави, з яких справа була прийнята до розгляду, Велика Палата Верховного Суду формує висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах: у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.
7.37. Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на доводи сторін, зокрема, в касаційній скарзі та відзиві на неї.