УХВАЛА
26 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 902/122/24
провадження № 12-15гс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,
перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за касаційною скаргою першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.07.2024 (суддя Міліціанов Р. В.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 (головуючий Василишин А. Р., судді Бучинська Г. Б., Маціщук А. В.)
за позовом керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації (далі - Адміністрація)
до Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (далі - Рада) та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - Держгеокадастр),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - військова частина НОМЕР_1 (далі - ВЧ),
про визнання недійсним наказу, визнання незаконними та скасування державних реєстрацій,
УСТАНОВИЛА:
1. Прокурор в інтересах держави в особі Адміністрації звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Ради та Держгеокадастру, в якому просив:
- визнати недійсним наказ Держгеокадастру № 65-ОТГ від 04.02.2021 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" у частині передачі із державної в комунальну власність Ради земельних ділянок з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 га та 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 га, цільове призначення - землі запасу, категорія - землі сільськогосподарського призначення (далі - Земельні ділянки);
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) державну реєстрацію права комунальної власності Ради на Земельні ділянки, припинивши зазначене право;
- визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі (далі - Кадастр) державну реєстрацію Земельних ділянок.
2. Позов мотивовано переважно тим, що Земельні ділянки частково розташовані у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, що свідчить про їх приналежність у цих частинах до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання. Таким чином, Земельні ділянки незаконно зареєстровані у Кадастрі та Реєстрі за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу. Водночас наявність такої реєстрації позбавляє Адміністрацію можливості належним чином розпорядитися землею уздовж лінії державного кордону та надати їх у постійне користування ВЧ для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону.
3. Господарський суд Вінницької області рішенням від 29.07.2024, яке Північно-західний апеляційний господарський суд своєю постановою від 06.11.2024 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.
4. Одним з ключових мотивів зазначених судових рішень став висновок про те, що розміщення частин Земельних ділянок у межах прикордонної смуги автоматично не відносить їх до земель оборони самим фактом такого розміщення, тобто встановлення прикордонного режиму та прикордонної смуги не виключає можливості перебування Земельних ділянок у комунальній власності. Звідси надання цих ділянок у постійне користування військовим частинам для виконання завдань з охорони державного кордону може здійснюватись і відповідними представницькими органами територіальної громади, що не зумовлюватиме зміну форми власності на ці землі (з комунальної на державну).
5. 04.12.2024 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшла касаційна скарга першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, у якій він просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 29.07.2024 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
6. Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 77, 84, 117, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статтю 22 Закону України "Про державний кордон", статті 1-3 Закону України "Про використання земель оборони", пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" (далі - Постанова № 1147) та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах від 04.09.2024 у справі № 922/4669/23, від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц та від 26.07.2017 у справі № 914/1748/16, зокрема про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
7. Ухвалою від 20.12.2024 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження, а ухвалою від 25.02.2025 на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала цю справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, яка полягає у необхідності визначення правової природи земельних ділянок, які розміщені в межах прикордонної смуги, встановленої вздовж державного кордону, з урахуванням положень пункту 27-1 Перехідних положень ЗК України, а саме щодо належності / неналежності їх до земель оборони в автоматичному порядку. Від вирішення цього питання залежить установлення дійсного власника вказаних земель, їх належного розпорядника, а відтак і можливість стверджувати про порушення інтересів держави у спірних правовідносинах.
8. Мотивуючи ухвалу про передачу справи, колегія суддів КГС ВС зауважує, що Прокурор у цій справі прагне відновити порушене право держави шляхом повернення частин Земельних ділянок, котрі, на його переконання, належать до земель оборони, а відтак є державною власністю і у власності територіальної громади перебувати не можуть. Звідси для правильного вирішення спору у цій справі першочергово належить вирішити питання правової природи земельних ділянок, які примикають до державного кордону України, тобто знаходяться у прикордонній зоні.
9. Насамперед колегія суддів звертає увагу на різну правову природу земель оборони (частина перша статті 77 ЗК України) та її відмінність від земель прикордонної смуги та створених навколо військових частин захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування (частина третя статті 77 ЗК України). Разом з тим зі змісту статті 77 ЗК України чітко слідує, що законодавець не визначає віднесення відповідних земель (уздовж лінії державного кордону, захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування) виключно до державної власності зі статусом земель оборони.
10. Колегія суддів зазначає, що розмежування правової природи земель оборони та земель з особливим режимом використання в оборонних цілях має послідовне закріплення у нормах спеціального законодавства (статтях 1, 2, 3 Закону України "Про використання земель оборони"), а нормативно-правовими актами, які регулюють питання правового режиму зон з особливим режимом використання земель, є Закон України "Про державний кордон України" та Постанова № 1147.
11. Здійснивши аналіз наведених нормативних актів, колегія виснувала, що ними визначено можливість установлення контрольованих прикордонних районів у межах земель територіальних громад, а встановлення прикордонного режиму та прикордонної смуги не виключає можливості перебування таких земельних ділянок у комунальній власності.
12. На думку колегії суддів КГС ВС, цей висновок також підтверджується пунктом 27-1, внесеним до Перехідних положень ЗК України Законом № 2952-IX від 24.02.2023, який визначив, що військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, надають у постійне користування земельні ділянки державної та комунальної власності уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми у порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу, з урахуванням вимог цього пункту.
13. Звідси колегія суддів КГС ВС дійшла висновку, що законодавець передбачив можливість використання і комунальних земель в "оборонних цілях", однак автоматичного переведення цих земель до категорії земель оборони не визначав.
14. Колегія суддів КГС ВС констатує, що за даними ЄДРСР на розгляді місцевих судів наразі знаходяться десятки ініційованих прокурорами проваджень, предметом дослідження в яких є правова природа земель, розташованих у прикордонній смузі, встановленій уздовж державного кордону України (пошук здійснювався за ключовими словосполученнями "землі оборони", "прикордонна смуга", "прокурор", "державний кордон"). Велика кількість цих проваджень перебуває і в судах апеляційної інстанції. Подібні спори виникають не тільки в господарській, а й у цивільній юрисдикції, позаяк володільцями спірних земельних ділянок часто є фізичні особи. Зі змісту вже ухвалених рішень слідує, що суди попередніх інстанцій по-різному вирішують спірне питання: одні вважають, що розміщення спірних земельних ділянок (чи їх частин) у межах прикордонної смуги відносить їх до земель оборони автоматично і тим самим "консервує" власність держави на ці землі; інші вважають, що встановлення прикордонного режиму та прикордонної смуги не виключає можливості перебування таких земельних ділянок у комунальній власності. Також неоднозначно вирішується судами й питання доказування обставин перебування спірних земельних ділянок у прикордонній смузі.
15. Колегія суддів КГС ВС з`ясувала, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) у постановах від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц та від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц (на які часто покликаються суди попередніх інстанцій) виснував про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" та пункту 1 Постанови № 1147. Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.
Між тим колегія суддів КГС ВС зауважує, що висновків щодо категорії земель, які знаходяться в прикордонній смузі, форми їх власності тощо КЦС ВС у вказаних постановах не надавав, як не висловлювався він і щодо земельної документації, яка може підтверджувати факти накладення земельних ділянок.
16. У свою чергу КГС ВС у постанові від 04.09.2024 у справі № 922/4669/23 виснував, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
Водночас, на думку колегії суддів КГС ВС, вказаний висновок був сформований за обставин перебування на спірних земельних ділянках прикордонних інженерних споруд, а саме протитранспортного рову, валу, рокадної дороги та встановлених інформаційно-попереджувальних знаків.
17. Таким чином, колегія КГС ВС вважає, що вирішення у цій справі питання щодо визначення правової природи земельних ділянок, які розміщені в межах прикордонної смуги, має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. Водночас слід враховувати, що у цій справі існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, а питання щодо правового регулювання, які виникли у цій справі, актуальні не лише у справах господарського чи цивільного права, але й у публічному праві (адміністративному, кримінальному), тобто в невизначеній кількості справ.
18. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
19. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
20. Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є необов`язковою. При цьому в частині другій статті 121 цього Кодексу зазначено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов`язковою.
21. Наведені підстави є достатніми для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про те, що їх явка не є обов`язковою.
Керуючись статтями 120, 121, 233-235, 301, частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду