ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 683/2431/21
провадження № 61-11554св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Пророка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРОНЕКС",
відповідачі: Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1, виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду
від 29 червня 2023 року у складі колегії суддів Янчук Т.О., Грох Л. М.,
Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю "МІРОНЕКС" (далі - ТОВ "МІРОНЕКС") звернулося до суду з позовом до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), ОСОБА_1, виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив :
- скасувати державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку, кадастровий номер 6810800000:04:002:0126, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови за адресою: АДРЕСА_1, а саме державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади міста Старокостянтинів, від імені якої діє Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.03.2019, номер запису 30906670, та похідну від нього державну реєстрацію речових прав - право оренди земельної ділянки, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.06.2021, номер запису 42695465, орендар ОСОБА_1, орендодавець Старокостянтинівська міська рада;
- скасувати державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та закрити поземельну книгу на неї.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області
від 25 квітня 2023 року закрито провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Позивачу роз`яснено, що розгляд даної справи віднесено до суду адміністративної юрисдикції.
Ухвала суду мотивована тим, що позивач оспорює речове право органу місцевого самоврядування на спірну земельну ділянку. Предметом позову є вимога позивача немайнового характеру про припинення речових прав на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки, тому цей спір має розглядатися саме в порядку адміністративного судочинства. Спірна земельна ділянка в силу закону належить до комунальної власності, стосовно якої Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області здійснювала владні управлінські повноваження, визначені законодавством в сфері землеустрою по обслуговуванню будівлі громадської забудови. Скасування права оренди земельної ділянки власника розташованої на ній будівлі здійснюється на підставі чинного договору оренди, який ніким не оспорюється. Сама по собі позовна вимога про скасування державної реєстрації речових прав на спірну земельну ділянку не свідчить про обмеження, звуження, невизнання чи порушення цивільного права товариства, яке до того ж не зверталось до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області щодо оформлення свого права (в тому числі права земельного сервітуту) на земельну, ділянку кадастровий номер 6810800000:04:002:0126.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 29 червня 2023 року ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 25 квітня
2023 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи виказану постанову, апеляційний суд послався на те, що в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.
Спір, що розглядається у даній справі, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на нерухоме майно від порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.
Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права користування належним йому нерухомим майном - цілісним майновим комплексом готелю "Случ" та порушення відповідачами його прав користування своїм майном.
Отже, закриваючи провадження у даній справі Старокостянтинівський районний суд не врахував того, що цей спір є спором про цивільне право позивача, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача ТОВ "МІРОНЕКС" відносно спірної земельної ділянки відповідача.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважав, що спір про скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, кадастровий номер 6810800000:04:002:0126, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови за адресою: АДРЕСА_1, а саме державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади міста Старокостянтинів, від імені якої діє Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, зареєстрованого в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.03.2019, номер запису 30906670, та похідного від нього державної реєстрації речових прав - права оренди земельної ділянки, зареєстрованого в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.06.2021, номер запису 42695465, орендар ОСОБА_1, орендодавець Старокостянтинівська міська рада; скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки та закриття поземельної книги на неї має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача.
Позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 липня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 червня 2023 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 червня 2023 року, а ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 25 квітня
2023 року залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження постанови Хмельницького апеляційного суду від 29 червня 2023 року заявник вказує порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 червня 2023 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
19 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку, що даний спір містить приватно-правовий характер, оскільки, на думку заявника, між Старокостянтинівською міською радою та ТОВ "МІРОНЕКС" взагалі відсутній предмет спору щодо речових прав на земельну ділянку, оскільки вказане майна перебуває у комунальній власності в силу закону. Незгода позивача стосується виключно правильності проведення громадської забудови, яка не є предметом спору, а тому заявник вважає, що даний спір має публічно-правовий характер.
Крім цього, заявник вважає, що апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 листопада 2021 року у справі
№ 480/1910/19, від 15 червня 2021 року у справі № 240/82/19, від 07 квітня 2021 року № 811/968/18, від 10 червня 2021 року у справі № 240/4964/18, від 19 вересня 2021 року у справі № 260/18/19, від 01 лютого 2021 року у справі № 560/1282/19, від 27 січня 2021 року у справі № 560/1334/19, від 24 січня 2020 року у справі
№ 316/979/18, від 14 липня 2020 року у справі № 916/1998/19, від 31 липня
2019 року у справі № 806/5308/15.
Аргументи інших учасників справи
02 жовтня 2023 року представник ТОВ "МІРОНЕКС" - адвокат Смішна І. В. через підсистему "Електронний Суд" звернулась до Верховного Суду із відзивом, в якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 червня 2023 року - без змін, вважаючи її законною.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
19 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 21 березня 2025 року, справу призначено судді доповідачеві Ігнатенку В. М., судді які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Пророк В. В., Ситнік О. М., Фаловська І. М.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ТОВ "МІРОНЕКС" є власником готелю "Случ" по
АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 28 лютого 2015 року.
Даний готель розташований на земельній ділянці площею 1623 кв. м, кадастровий номер 6810800000:04:002:0021, власником якої є ТОВ "МІРОНЕКС". Цю земельну ділянку позивач орендував, а в подальшому викупив у Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідно до рішення Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області №16 п.2/43/VII від 20 листопада 2020 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 квітня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, остання набула право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 . 28 травня 2021 року ОСОБА_1 уклала з Старокостянтинівською міською радою Хмельницької області договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6810800000:04:002:0126, що розташована за тією ж адресою, що перебувала до цього в користуванні ОСОБА_2 . Надалі вказане приміщення було реконструйоване. Наразі ОСОБА_1 є власником торгового приміщення загальною площею 119,5 кв. м. по АДРЕСА_1 .
Земельні ділянки кадастровий номер 6810800000:04:002:0121 та кадастровий номер 6810800000:04:002:0126 межують між собою.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за №НВ-9906618952022 від 25 грудня 2022 року земельна ділянка, кадастровий
номер 6810800000:04:002:0121, розташована по
АДРЕСА_2, цільове призначення: категорія - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, форма власності - приватна, площа - 0,1623 га, дата державної реєстрації земельної ділянки - 13 грудня 2011 року.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за №НВ-9906619702022 від 25 грудня 2022 року земельна ділянка, кадастровий
номер 6810800000:04:002:0126, розташована по
АДРЕСА_1, цільове призначення: категорія - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, форма власності - комунальна, площа - 0,02 га, дата державної реєстрації земельної ділянки - 28 січня 2019 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року
№ 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
У рішенні від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.
Суд "встановлений законом" має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Під час вирішення спору насамперед необхідно вирішити питання про його юрисдикційність, а, отже, про належний суд, який має розглядати справу.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постановах
від 20 червня 2024 року в справі № 2-а-460/08/2704, від 22 травня 2024 року в справі № 760/30077/19 та інших.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Зміст поняття "публічно-владні управлінські функції" полягає в наявності в суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
До справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 229/1026/21, на яку посилається заявник в касаційній скарзі.
Отже, виходячи з наведеного, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Натоміть приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, відступаючи від висновків викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 804/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зазначила: "Такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору".
У цій справі відповідач Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, зокрема право оренди на спірну земельну ділянку, не мала публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої фізичної особи.
У цьому випадку виник спір про право, а не спір з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір не є публічно-правовим і належить до цивільної юрисдикції, оскільки саме суть правовідносин (зміст та характер спору) є вирішальною під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, а не суб`єктний склад та участь суб`єкта владних повноважень, який сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за його участю.
Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю у ТОВ "МІРОНЕКС" права користування належним йому нерухомим майном - цілісним майновим комплексом готелю "Случ" та порушення відповідачами, зокрема ОСОБА_1, прав користування цим майном та усунення перешкод у його користуванні.
Тобто цей позов поданий на захист цивільного (речового) права позивача.
Спір про скасування рішення та/чи запису про державну реєстрацію прав чи обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у якому позивачем є особа, яка не була заявником щодо вчинення відповідних реєстраційних дій, а відповідачем - державний реєстратор, що вчинив відповідні дії за заявою іншої особи, є приватноправовим.
Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на нерухоме майно від порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права.
Посилання заявника на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 480/1910/19, від 15 червня 2021 року у справі № 240/82/19, від 07 квітня 2021 року № 811/968/18, від 10 червня 2021 року у справі № 240/4964/18, від 19 вересня 2021 року у справі № 260/18/19,
від 01 лютого 2021 року у справі № 560/1282/19, від 27 січня 2021 року у справі
№ 560/1334/19, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18, предметом розгляду у яких було оскарження бездіяльності суб`єкту владних повноважень щодо відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, від 14 липня 2020 року у справі № 916/1998/19, предметом спору у якій є розірвання договору оренди та від 31 липня 2019 року у справі № 806/5308/15, предметом спору у якій є достовірність відомостей, внесених до декларації про готовність об`єкта до експлуатації в частині документа, що дає право на використання земельної ділянки під забудову магазину, є безпідставним, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи, питання щодо визначення юрисдикції в цих справах не вирішувалось.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява
№ 4909/04, пункт 58), за якими принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).