ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 522/23370/21
провадження № 61-2891св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Кострицького В. В., Назарової М. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_2 1 759 997,35 доларів США.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що юридичні особи, засновниками та бенефіціарними власниками яких були сторони у справі, впродовж 2012-2020 років спільно займалися підприємницькою діяльністю пов`язаною з торгівлею зерновими та масляничними культурами в Одеському регіоні.
У меморандумі від 31 грудня 2016 року сторони зафіксували наявність заборгованості компаній, що прямо чи опосередковано контролювалися позивачем, перед ОСОБА_2 та підконтрольними йому та його пасинку - ОСОБА_3 компаніями.
Договірні відносини між позивачем та відповідачем належним чином не оформлювалися.
З метою гарантії повернення заборгованості підприємствам відповідача, позивач був змушений взяти у борг у ОСОБА_4 кошти, на загальну суму - 1 914 991 доларів США, що підтверджується договорами позики, які додані до позовної заяви.
Після отримання грошових коштів від ОСОБА_4, позивач, починаючи з 2017 року почав здійснювати передачу цих коштів на користь ОСОБА_2, особисто та через своїх довірених осіб, а саме, грошові кошти відповідачу передавали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на загальну суму в розмірі 1 759 997,35 доларів США.
У 2020 року у позивача з`явилися сумніви у правильності розрахунків заборгованості його компаній перед відповідачем та контрольованими ним компаніями.
У результаті перерахунку, виявилось, що заборгованість відсутня, а кошти у розмірі
1 759 997,35 доларів США були передані на користь відповідача за відсутності реальної заборгованості та відповідної правової підстави. Крім того, позивач переконаний, що на теперішній час існує заборгованість у компаній, що контролюються відповідачем, перед ним, що підтверджується актами звірки між підприємствами позивача та відповідача.
Відповідач у добровільному порядку відмовляється повернути кошти, що були отримані ним від позивача за відсутності правової підстави.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 18 травня 2023 року під головуванням судді Ковтун Ю. І. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд вважав, що надані позивачем докази на підтвердження заявлених ним вимог не підтверджують обставин щодо передачі ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 759 997,35 доларів США та отримання цих коштів відповідачем.
Одеський апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 18 травня 2023 року скасував.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів закрив, роз`яснив ОСОБА_1, що розгляд таких вимог заявника віднесений до юрисдикції господарського суду.
Роз`яснив ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом 10 днів з дня отримання постанови звернутися до Одеського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Приймаючи оскаржену постанову апеляційний суд зауважував, що з меморандуму
від 31 грудня 2016 року убачається фіксування заборгованості "ООО Вектор Ойл Трейд", "ООО Векта Вин", "ООО Селещанское" перед "ООО Хлебэкспорт", "ООО Хлебэкспорт-2010", "DIRECTINVEST", "Trestcane LTD".
Як зазначив позивач та не заперечував відповідач, компанії "ООО Вектор Ойл Трейд", "ООО Векта Вин", "ООО Селещанское" прямо чи опосередковано контролювалися позивачем, а компанії "ООО Хлебэкспорт", "ООО Хлебэкспорт-2010", "DIRECTINVEST", "Trestcane LTD" відповідачем та його пасинком - ОСОБА_3 .
За таких обставин апеляційний суд вважав, що спір, який виник між сторонами належить до юрисдикції господарського суду, як такий що випливає з правочинів вчинених у господарській діяльності та для забезпечення виконання зобов`язань, сторонами якого є юридичні особи.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Монастирський Д. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, в якій просив оскаржену постанову скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника зазначає, що висновки апеляційного суду про те, що ця справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства помилкові, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах
від 18 жовтня 2023 року у справі № 495/1703/22, від 06 лютого 2019 року у справі
№ 607/6079/18, від 13 липня 2021 року у справі № 199/6042/19.
Арґументом касаційної скарги також є те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що договірні відносини між сторонами цієї справи з приводу передачі грошових коштів були відсутні, а тому висновки про наявність підстав для закриття провадження помилкові.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 14 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Приморського районного суду м. Одеси.
17 травня 2024 року цивільна справа № 522/23370/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 19 березня 2025 року справу призначив до розгляду колегією у складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи з`ясовані судами
Звертаючись до суду позивач посилався на те, що ним та через його довірених осіб, орієнтовно з березня 2017 року по жовтень 2019 року, були передані ОСОБА_2 особисто, а також через його довірених осіб, грошові кошти у загальному розмірі 1 759 997,35 доларів США в рахунок погашення заборгованості компаній позивача перед відповідачем та контрольованими ним компаніями.
У зв`язку з тим, що заборгованість була відсутньою позивач вважав, що вказані кошти були передані ним на користь відповідача за відсутності реальної заборгованості та відповідної правової підстави, а тому підлягають поверненню.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що здійснив за дорученням ОСОБА_1 передачу особисто ОСОБА_2 90 000 доларів США.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що він працював у ОСОБА_1 водієм та виконував його доручення. Підтвердив свої пояснення, які були ним дані у нотаріально посвідченій заяві від 24 листопада 2021 року. Також зазначив, що отримував від ОСОБА_1 та від його довірених осіб кошти, які передавав ОСОБА_2 .
Апеляційний суд встановив, що з меморандуму від 31 грудня 2016 року убачається фіксування заборгованості "ООО Вектор Ойл Трейд", "ООО Векта Вин", "ООО Селещанское" перед "ООО Хлебэкспорт", "ООО Хлебэкспорт-2010", "DIRECTINVEST", "Trestcane LTD".
Також суд апеляційної інстанції вказав, що як зазначав позивач та не заперечував відповідач, компанії "ООО Вектор Ойл Трейд", "ООО Векта Вин", "ООО Селещанское" прямо чи опосередковано контролювалися позивачем, а компанії "ООО Хлебэкспорт", "ООО Хлебэкспорт-2010", "DIRECTINVEST", "Trestcane LTD" - відповідачем ОСОБА_2 та його пасинком - ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.