ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26березня 2025 року
м. Київ
справа № 361/9263/21
провадження № 61-5848св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Військова частина НОМЕР_1,
третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуВійськової частини НОМЕР_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2023 року у складі судді Дутчака І. М. та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1, третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління, про визнання незаконним і скасування рішення житлової комісії про зняття з квартирного обліку та зобов`язання поновити на квартирному обліку,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1, третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління, про визнання незаконним і скасування рішення житлової комісії про зняття з квартирного обліку та зобов`язання поновити на квартирному обліку.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що у період з 17 лютого 1995 року до 16 листопада 2018 року він проходив військову службу у Збройних Силах України, а 14 листопада 2000 року був зарахований на квартирний облік у Військовій частині НОМЕР_2 .
16 листопада 2018 року позивача звільнили з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Рішенням житлової комісії Військової частини НОМЕР_1, оформленим протоколом від 16 вересня 2021 року № 3, позивач разом із членами сім`ї був знятий з квартирного обліку.
Вважав, що за наявності у нього вислуги на військовій службі більше 25 років у відповідача були відсутні правові підстави для зняття його та членів сім`ї з квартирного обліку, а тому зазначені дії є незаконними та порушують його конституційні права.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1, оформлене протоколом від 16 вересня 2021 року № 3;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 поновити його з членами сім`ї на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, з 14 листопада 2000 року за тим самим порядковим номером, що існував на момент зняття з такого обліку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 06 квітня 2023 року позов задовольнив.
Визнав незаконним та скасував рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1, оформлене протоколом від 16 вересня 2021 року № 3, затверджене наказом командира військової частини від 20 вересня 2021 року № 367, про виключення прапорщика запасу ОСОБА_1 з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, зі складом сім`ї 4 (чотири) особи: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, дружина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 зі складом сім`ї 4 (чотири) особи: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, дружина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, з 14 листопада 2000 року за тим самим порядковим номером, що існував на момент зняття з такого обліку.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що оскільки вислуга позивача на військовій службі становить більше 20 років, він був зарахований на квартирний облік до 01 січня 2005 року, звільнений з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту, то відсутні правові підстави для зняття позивача та членів його сім`ї із квартирного обліку у військовій частині.
За таких обставин суд вважав незаконним рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 16 вересня 2021 року та задовольнив позов.
Київський апеляційний суд постановою від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишив без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.
Доводи апеляційної скарги про те, що спір, який виник між сторонами у цій справі, належить до юрисдикції адміністративних судів, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю, колегія суддів оцінила критично, зазначивши, що тривалий розгляд справи та відсутність остаточного судового рішення протягом майже двох років фактично порушує право особи на справедливий суд.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18 та від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20, аналогічно як і сама Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц, хоч і відносить справи подібної категорії до адміністративного судочинства, проте з метою недопущення юрисдикційного конфлікту та унеможливлення порушення права особи на справедливий суд, що встановлене Конвенцією про захист з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), визначає необхідність продовження слухання вже відкритих проваджень у судах загальної юрисдикції.
За таких обставин закриття провадження у цій справі призведе до порушення права на доступ до правосуддя, що визначене частиною першою статті 6 Конвенції, оскільки унеможливить отримання судового рішення по суті справи, навіть після спливу двох років з моменту звернення до суду.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2024 року Військова частина НОМЕР_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, а справу направити на новий розгляд за встановленою підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 і № 712/5476/19, від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 та у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 331/3641/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 389/3690/21, від 10 травня 2023 року у справі № 389/3664/21, від 24 травня 2023 року у справі № 937/8569/20.
Касаційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 мотивувала тим, що військова служба є різновидом служби публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.
Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що ця справа не належить до категорії, на яку поширюється юрисдикція загальних судів, оскільки спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами щодо проходження позивачем військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
Аргументи інших учасників справи
У липні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18 і від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20, аналогічно як і сама Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц, не сформулював висновку щодо юрисдикції суду. Втім, вирішуючи відповідні спори саме за правилами цивільного судочинства, підтвердив їхню належність до юрисдикції суду, який діє за цими правилами.
У липні 2024 року Київське квартирно-експлуатаційне управління також подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить цю скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 11 червня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Броварського міськрайонного суду Київської області.
08 липня 2024 року справу № 361/9263/21 переданодо Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 18 березня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
11 листопада 1990 року ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу, 22 листопада 1990 року прибув до місця проходження ним служби у Військовій частині № НОМЕР_3, АДРЕСА_1 .
20 грудня 1993 року ОСОБА_1 звільнений зі строкової військової служби у запас на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_6 № 48, АДРЕСА_4 .
17 лютого 1995 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу, у добровільному порядку він підписав контракт зі Збройними Силами України строком на 5 років (до лютого 2000 року), який у подальшому неодноразово продовжувався.
30 січня 1996 року ОСОБА_1 присвоєно військове звання "Прапорщик".
14 листопада 2000 року рішенням житлової комісії Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 разом із сім`єю зараховано на квартирний облік як громадян, які потребують покращення житлових умов (том 1, а. с. 14).
28 листопада 2014 року ОСОБА_1 видано ордер на заселення службового житла протягом періоду служби у Семиполківському військовому гарнізоні Військової частини НОМЕР_1, а саме ізольованої однокімнатної квартири житловою площею 19,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, яку він із сім`єю займає дотепер (том 1, а. с. 14, 23, 25).
За період проходження військової служби позивач ОСОБА_1 набув статусу ветерана військової служби, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 18 січня 2019 року.
16 листопада 2018 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "к" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"(у зв`язку із закінченням строку контракту, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до дня оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців із дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), що підтверджується копією витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16 листопада 2018 року № 243 (том 1, а. с. 20).
Із 17 листопада 2018 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (том 1, а. с. 21, 22).
16 вересня 2021 року рішенням житлової комісії Військової частини НОМЕР_1, оформленим протоколом № 3, затвердженим наказом командира цієї частини від 20 вересня 2021 року прапорщика запасу ОСОБА_1 виключено з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, зі складом сім`ї 4 (чотири) особи: він, дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_3, дочка ОСОБА_4 . Підставою виключення позивача із сім`єю з квартирного обліку стала невідповідність підстави його звільнення вимогам пункту 8 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (том 1, а. с. 26, 27).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, що переглядається, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 16 вересня 2021 року та зобов`язати відповідача поновити його на відповідному квартирному обліку.
Суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з цими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У частині першій статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття "суд, встановлений законом" містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміна "владні управлінські функції", то зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрями діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72)).
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Позивач звернувся з позовом про визнання незаконним та скасування рішення житлової комісії та зобов`язання вчинити певні дії. На думку позивача, житлова комісія відповідача протиправно виключила його та членів його сім`ї з обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов.
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок: новозбудованого, вивільненого або придбаного житла; надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця); переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами) (пункт 2 розділу І Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, яка була чинною на час прийняття оспорюваного рішення).
Для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті Міноборони, в Генеральному штабі Збройних Сил України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, а також у військових прокуратурах (далі - військова частина) утворюються житлові комісії (далі - житлова комісія військової частини) (пункт 1 розділу ІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями).
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо: взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею); взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень (службової житлової площі), жилих приміщень для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення; зміни дати зарахування (перебування) на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; внесення змін до облікових справ військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; перегляду раніше прийнятих рішень цією житловою комісією або в порядку правонаступництва.
Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу ІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями рішення житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) оформлюється протоколом (додаток 4), підписується членами комісії, які були присутні на засіданні житлової комісії, та протягом двадцяти робочих днів затверджується командиром військової частини та оголошується в наказі.
Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилим приміщенням на підставі його особливого статусу, визначеного Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є військова служба.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Таким чином, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.
Соціальна гарантія, якої, як вважав позивач, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, які проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби.
Тому спір військовослужбовця щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).
Враховуючи викладене, суди всупереч зазначеним положенням закону не звернули уваги на те, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами щодо проходження позивачем військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) та у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 331/3641/21 (провадження № 61-5521св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 389/3690/21 (провадження № 61-9563св22), від 10 травня 2023 року у справі № 389/3664/21 (провадження № 61-10476св22), від 24 травня 2023 року у справі № 937/8569/20 (провадження № 61-10566св21), від 01 травня 2024 року у справі № 522/8264/20 (провадження № 61-5325св23) та інших.
За таких обставин касаційна скарга є обґрунтованою, наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), підтверджена під час касаційного перегляду.
Суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.
Оскільки справа належить до юрисдикції адміністративного суду, то Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду не має повноважень переглядати справу по суті.
Посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу на те, що апеляційний суд правильно врахував висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства, є безпідставними, оскільки у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду підтримала висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність спору до юрисдикції адміністративного суду. Проте встановила, що закриття провадження у цивільній справі зумовить юрисдикційний конфлікт (04 квітня 2018 року Чернігівський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі), який поставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. І саме для усунення цього конфлікту Велика Палата Верховного Суду направила справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Натомість у справі, що переглядається, юрисдикційного конфлікту немає, а посилання апеляційного суду на тривалий розгляд справи судом першої інстанції та відсутність остаточного судового рішення протягом майже двох років не є підставою для розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) відступила від висновку щодо розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, викладеного, зокрема, у її постанові від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18 і від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20.
Процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступлення від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.
Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід керуватися тим, що висновки, які містяться у судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.
Окрім цього, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи їєрархію та градацію висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні безпідставно застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18 і від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20, щодо розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства у випадку наявності постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 про відступлення від таких висновків.