ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 357/12260/21
провадження № 61-5560св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренесанс компані",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року в складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс компані" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренесанс компані" (далі - ТОВ "Ренесанс компані") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Ренесанс компані" зазначало, що 03 листопада 2006 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 69/П/13/2006/840, на забезпечення належного виконання якого цього ж дня між ОСОБА_5 та ПАТ "КБ "Надра" укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира, загальною площею 69,9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира).
09 січня 2020 року між ПАТ "КБ "Надра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Фінансів" (далі - ТОВ "Світ Фінансів") було укладено договір про відступлення прав вимоги № GL3N212458, за умовами якого банк відступив новому кредитору належні банку права вимоги за кредитними договорами до боржників, у тому числі за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_5
10 січня 2020 року між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Світ Фінансів" було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до якого ТОВ "Світ Фінансів" набуло статусу іпотекодержателя за договорами іпотеки, зокрема який був укладений на забезпечення виконання умов кредитного договору від 03 листопада 2006 року № 69/П/13/2006-840 з ОСОБА_5
27 березня 2020 року ТОВ "Світ Фінансів" відповідно до статей 38, 37, 38, 40 Закону України "Про іпотеку" направило боржнику лист-вимогу за № 27/03/2020-104, який залишено без виконання.
28 вересня 2021 року між ТОВ "Світ Фінансів" (продавець) та ТОВ "Ренесанс компані" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме спірної квартири, на підставі якого товариство набуло право власності на цю квартиру.
У спірній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Оскільки у добровільному порядку відповідачі не звільнили житлове приміщення, ТОВ "Ренесанс компані" як новий власник спірного майна на підставі статті 40 Закону України "Про іпотеку", статей 109, 150, 156 ЖК України, статей 3, 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" просило суд усунути перешкоди у реалізації своїх прав власника шляхом припинення права користування ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 нерухомим майном та виселення відповідачів зі спірної квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 13 липня 2022 року у задоволенні позову ТОВ "Ренесанс компані" відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що відсутні передбачені законом підстави для захисту прав нового власника майна шляхом позбавлення права користування спірним житлом відповідачів та для виселення їх зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення з огляду на те, що позивач, набуваючи у власність спірну квартиру, знав про наявні обтяження на квартиру, був обізнаний щодо спору, а тому міг передбачати наслідки придбання цього майна з електронних торгів. Позивач був обізнаний, що квартира перебувала в іпотеці для забезпечення грошових зобов`язань ОСОБА_5, міг дізнатися про наявність чи відсутність іншого житла у попереднього власника, про наявні спори щодо спірної квартири. Банк (іпотекодержатель) при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК України, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення. При цьому суд першої інстанції врахував те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що квартира, яка є предметом іпотеки, була придбана за кредитні кошти.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ТОВ "Ренесанс компані" задовольнив.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов ТОВ "Ренесанс компані" задовольнив.
Усунув перешкоди у реалізації прав власника ТОВ "Ренесанс компані" шляхом припинення права користування ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .
Виселив ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючі позовні вимоги, апеляційний суд керувався тим, що спірна квартира була придбана ОСОБА_5 за рахунок коштів, отриманих за кредитним договором від 03 листопада 2006 року № 69/П/13/2006/840. Та обставина, що датою укладення договору купівлі-продажу квартири є 02 листопада 2006 року, не спростовує факту цільового призначення кредиту, обумовленого сторонами кредитного договору у пункті 1.2. Відповідачі не надали доказів на спростування доводів позивача про те, що квартира була придбана не за рахунок кредитних коштів, про джерела походження грошових коштів на придбання квартири не зазначали.
Тому, встановивши, що позивач ТОВ "Ренесанс компані" як новий власник, який придбав спірну квартиру, в установленому законом порядку не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідачі, які втратили право користування цим житловим приміщенням у зв`язку з його відчуженням, відмовляються знятися з реєстрації та виселятися з нього, дійшов висновку, що порушене право позивача як нового законного власника спірної квартири підлягає захисту в обраний ним спосіб, а саме шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою та їх виселення, оскільки вони займають спірне майно без законних на те підстав.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
11 квітня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а також застосував норму права (частину другу статті 109 ЖК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 361/4481/19, від 31 жовтня 2018 року в справі № 753/12729/15, постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року в справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1731цс16.
Заявник не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що спірна квартира придбана за рахунок кредитних коштів, отриманих ОСОБА_5 за кредитним договором, укладеним 03 листопада 2006 року. Зазначає, що суд не врахував те, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладений 02 листопада 2006 року та відповідно до його умов продаж квартири вчинено за 207 050,00 грн, які отримані продавцем від покупця до підписання цього договору. На думку відповідача, це свідчить про те, що ОСОБА_5 розрахувався за квартиру ще до отримання кредиту, а тому квартира, яка була предметом іпотеки, не була придбана за кредитні кошти.
Також звертає увагу на те, що відповідачі не отримували від позивача письмової вимоги про виселення, а надані позивачем як докази лист-вимога та опис вкладення не свідчать про їх отримання відповідачами, крім того, вони адресовані ОСОБА_5, який не є мешканцем спірної квартири.
Посилаючись на практику Верховного Суду щодо застосування положень статті 109 ЖК України та статті 40 Закону України "Про іпотеку", зазначає про відсутність підстав для їх виселення без надання іншого житлового приміщення.
Також зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме частини першої статті 244 ЦПК України щодо дотримання таємниці нарадчої кімнати.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 29 травня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У червні 2024 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою від 17 березня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
03 листопада 2006 року між ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 69/П/13/2006/840, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (кредит) у сумі 40 900,00 дол. США в порядку і на умовах, визначених цим договором (т. 1, а. с. 24, 25).
Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору сторони визначили цільове використання кредиту - проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, що укладений між позичальником та ОСОБА_6, згідно з яким позичальник придбаває у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .
У забезпечення виконання кредитного договору від 03 листопада 2006 року № 69/П/13/2006/840 цього ж дня було укладено договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира, загальною площею 69,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 22-24).
09 січня 2020 року між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Світ Фінансів" укладено договір № GL3N212458 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого ПАТ "КБ "Надра" передав ТОВ "Світ Фінансів", а ТОВ "Світ Фінансів" прийняло належні ПАТ "КБ "Надра" права вимоги за кредитними договорами, зокрема і за кредитним договором від 03 листопада 2006 року № 69/П/13/2006/840, укладеним з ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 15-17).
10 січня 2020 року між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Світ Фінансів" було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. за реєстровим номером 9, відповідно до якого ТОВ "Світ Фінансів" набуло статусу іпотекодержателя за договорами іпотеки, зокрема який був укладений на забезпечення виконання умов кредитного договору від 03 листопада 2006 року № 69/П/13/2006/840 з ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 18-20).
27 березня 2020 року ТОВ "Світ Фінансів" направило на адресу ОСОБА_5 лист-вимогу за № 27/03/2020-104 щодо повернення у 30-денний строк з дня отримання вимоги всієї суми заборгованості за кредитним договором, що станом на 09 січня 2020 року становила 2 122 483,92 грн, а у разі неповернення повідомляло про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку", а також просило звільнити (виселитися, знятись з реєстрації місця проживання) разом із іншими членами сім`ї спірну квартиру, яка є предметом іпотеки (т. 1, а. с. 26).
28 вересня 2021 року між ТОВ "Світ Фінансів" (продавець) і ТОВ "Ренесанс компані" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким продавець, діючи відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку", продав, а покупець купив спірну квартиру (т. 1, а. с. 11, 12).
Надалі, ОСОБА_5 у порядку, встановленому абзацами 9, 10 пункту 26 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2016 року № 207, був знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, за заявою нового власника квартири.
Згідно з Витягом з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади станом на 08 жовтня 2021 року у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 27).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Постанову апеляційного суду про задоволення позовних вимог та виселення відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення оскаржує лише ОСОБА_1 . Інші відповідачі постанову апеляційного суду не оскаржують.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 2 ЦПК України основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, інші відповідачі ( ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженим судовим рішенням у частині задоволених вимог заявлених до них. У зв`язку з чим колегія суддів щодо інших відповідачів оскаржувану постанову не переглядає.
Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Предметом заявленого позову ТОВ "Ренесанс компані" є усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів із іпотечної квартири.
У статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом статті 38 Закону України "Про іпотеку", якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
У справі, що розглядається, суди установили, що ТОВ "Ренесанс компані" набуло право власності на спірну квартиру на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку", уклавши з ТОВ "Світ Фінансів" договір купівлі-продажу спірної квартири.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Ренесанс компані" як новий власник, який набув право власності на спірну квартиру, посилався на те, що не може користуватися своєю власністю, оскільки ОСОБА_1 відмовляється виселятися з цієї квартири.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
У статті 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку").
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону України "Про іпотеку").
Належним правилом, яке встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є положення статті 109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.
Отже, частиною другою статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Отже, визначальним під час вирішення питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у житловому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК України.
Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15 (провадження № 14-317цс18) погодилася з такими висновками. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила й про те, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, ураховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), вирішуючи питання щодо виселення з іпотечного майна при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, зазначила, що аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторони не погодили більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.
Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення під час вирішення судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно, - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.
У справі, яка переглядається в касаційному порядку, суд апеляційної інстанції встановив, що не спростовано матеріалами справи та ОСОБА_1, що спірна квартира була придбана за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, на яку було звернено стягнення у позасудовому порядку на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку".
Установивши, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виселення відповідача з іпотечної квартири, оскільки у разі придбання іпотечного житлового приміщення за рахунок кредиту допускається виселення мешканців без надання іншого постійного житлового приміщення (стаття 40 Закону України "Про іпотеку" і стаття 109 ЖК України), що включає і право власника вимагати припинення права користування таким житлом.
Відповідач на спростування заявлених позовних вимог ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не надав належних та допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана не за кредитні кошти.
Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача про те, що спірна квартира була придбана не за кредитні кошти, про що свідчить договір купівлі-продажу спірної квартири, який укладений 02 листопада 2006 року, тобто ще до укладення договору кредиту - 03 листопада 2006 року, оскільки такі доводи спростовуються змістом самого кредитного договору, зокрема пунктом 1.2, яким встановлено цільове використання кредиту, а саме проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, що укладений між позичальником та ОСОБА_6, згідно з яким позичальник придбаває у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 . Крім того, такі доводи відповідача спростовуються змістом пункту 4.9 договору купівлі-продажу спірної квартири та датою державної реєстрації зазначеного договору (04 листопада 2006 року) (т. 1, а. с. 58).
Враховуючи зміст зазначених договорів, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач довів те, що спірна квартира була придбана ОСОБА_5 за рахунок коштів, отриманих за кредитним договором від 03 листопада 2006 року № 69/П/13/2006/840.
Та обставина, що датою укладення договору купівлі-продажу квартири є 02 листопада 2006 року, не спростовує факту цільового призначення кредиту, обумовленого сторонами кредитного договору у пункті 1.2.
ОСОБА_1 зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростувала.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі не отримували від іпотекодержателя вимоги про виселення, колегія суддів не бере до уваги, оскільки як відомо з матеріалів справи, 27 березня 2020 року ТОВ "Світ Фінансів" як новий кредитор та іпотекодержатель відповідно до статей 35, 37, 38, 40 Закону України "Про іпотеку" направляло боржнику ОСОБА_5 лист-вимогу, в якому, зокрема, просило погасити заборгованість за кредитним договором, а також повідомляло про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку та просило ОСОБА_5 як боржника та іпотекодавця протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги виселитись, знятись з реєстрації місця проживання / перебування разом з іншими членами сім`ї зі спірної квартири.
Посилання в касаційній скарзі на те, що вимога була адресована ОСОБА_5, який не є мешканцем спірної квартири, є безпідставним, оскільки на час направлення вимоги, ОСОБА_5 був зареєстрований у спірній квартирі.
У зв`язку з чим доводи касаційної скарги про ненаправлення вимоги про виселення є безпідставними.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 перешкоджає позивачу у здійсненні його права власності на квартиру, тому підлягає виселенню з підстав, визначених статтею 109 ЖК України, без надання іншого житлового приміщення, оскільки зазначена квартира була придбана за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме частини першої статті 244 ЦПК України щодо дотримання таємниці нарадчої кімнати, колегія суддів керується таким.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
- ухвалою апеляційного суду від 05 червня 2023 року справу було призначено до розгляду на 26 липня 2023 року (т. 1, а. с. 178);
- 26 липня 2023 року у зв`язку з неявкою у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, справу відкладено на 18 жовтня 2023 року (т. 1, а. с. 199);
- 18 жовтня 2023 року у зв`язку з неявкою у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, справу було відкладено на 29 листопада 2023 року (т. 1, а. с. 207);
- 29 листопада 2023 року у зв`язку з неявкою у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, справу було відкладено на 07 лютого 2024 року (т. 1, а. с. 228).
Матеріали справи не містять інформації про те, що 18 жовтня 2023 року суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення. Відповідно до протоколу судового засідання колегія суддів Київського апеляційного суду вийшла до нарадчої кімнати для ухвалення рішення саме 07 лютого 2024 року.
Тому безпідставними є доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме частини першої статті 244 ЦПК України щодо дотримання таємниці нарадчої кімнати.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, не дають підстав вважати, що суд порушив норми процесуального права та/або неправильно застосував норми матеріального права.
Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, зробленим апеляційним судом.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.