ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 758/1302/23
провадження № 61-17179св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І.,Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український нафтопродукт",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року у складі судді Якимець О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у складі колегії суддів Поліщук Н. В., Мережко М. В., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український нафтопродукт" (далі - ТОВ "Український нафтопродукт"), про припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності.
Позов обґрунтовувала тим, що їй належить право на 34/100 частки у спільній частковій власності на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 24 березня 1994 року.
Іншими співвласниками цього будинку є відповідачі та треті особи, а саме:
право на 1/8 частку у спільній частковій власності належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 травня 2003 року;
право на 67/1000 часток у спільній частковій власності належить ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 26 травня 2003 року, а також право на 67/1000 часток - на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 01 липня 2011 року;
право на 1/4 частку у спільній частковій власності належить Відкритому акціонерному товариству Трест "Київміськбуд-1" імені М. П. Загороднього (далі - ВАТ Трест "Київміськбуд-1") на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 28 березня 2007 року, а також право на 1/8 частки - на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 22 червня 2007 року;
право на 26/2000 часток у спільній частковій власності належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03 жовтня 2007 року;
право на 26/2000 часток у спільній частковій власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 вересня 2007 року.
Зазначала, що спірний будинок побудований у 1957 році, загальна площа 280,7 кв. м, житлова площа 171,7 кв. м, будинок має 44 % зносу.
Відповідачам належить право лише на 26/2000 часток у спільній частковій власності будинку кожному, що становить по 3,6 кв. м із загальної площі. Відповідачі не користуються вказаними частками у спільному майні, за вказаною адресою не зареєстровані, не беруть участі в утриманні будинку.
Позивач вважала, що спільне користування майном з відповідачами як співвласниками та виділ у натурі належних їм часток є технічно неможливим, що підтверджується експертним висновком від 23 серпня 2017 року № 1602/17-42.
ОСОБА_1 зазначала, що раніше зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про припинення права на 26/2000 часток кожного у спільній частковій власності на спірний будинок. Відповідачі заперечували проти позову, не погоджувалися із визначеною вартістю належних їм часток.
Так, Подільський районний суд міста Києва рішенням від 21 жовтня 2020 року у справі № 758/5448/15-ц, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, відмовив у задоволенні її позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні у зв`язку із неправильним визначенням вартості часток відповідачів. Верховний Суд постановою від 28 жовтня 2021 року залишив зазначені судові рішення без змін. Суд касаційної інстанції погодився із висновками судів про те, що ринкова вартість частки майна площею 3,6 кв. м має визначатись згідно з висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 серпня 2017 року № 1602/17?42, яка становить 128 375 грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
припинити право ОСОБА_2 на 26/2000 часток у спільній частковій власності на будинок АДРЕСА_2, виплатити на його користь грошову компенсацію вартості цієї частки у розмірі 128 375 грн, внесену ОСОБА_1 на депозитний рахунок Подільського районного суду міста Києва, визнати за ОСОБА_1 право на відповідну частку у спільному майні;
припинити право ОСОБА_3 на 26/2000 часток у спільній частковій власності на будинок АДРЕСА_2, виплатити на його користь грошову компенсацію вартості цієї частки у розмірі 128 375 грн, внесену ОСОБА_1 на депозитний рахунок Подільського районного суду міста Києва, визнати за ОСОБА_1 право на відповідну частку у спільному майні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Подільський районний суд міста Києва рішенням від 18 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про припинення права на частку у майні та виплату відповідачам грошової компенсації вартості частки у майні, місцевий суд керувався тим, що на підставі поданих позивачем доказів неможливо установити дійсну ринкову вартість 26/2000 часток у спільному майні на час розгляду справи, а також не доведено неможливості спільного користування спірним житловим будинком.
Щодо позовної вимоги про визнання права на частку у спільному майні суд першої інстанції вважав, що недопустимим є одночасне поєднання у позові вимог про припинення права на частку у майні та визнання права.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначала, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив висновок експерта від 23 серпня 2017 року № 1602/17-42, яким визначено ринкову вартість часток у спірному майні. Вважала помилковим висновок суду першої інстанції щодо недопустимості поєднання конструкції позову про припинення права на частку та визнання права, що не суперечить чинному законодавству.
Київський апеляційний суд постановою від 11 листопада 2024 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що недопустимим є одночасне поєднання у позові вимог про припинення права на частку у майні та визнання права, відхиливши відповідні доводи позивача про помилковість таких висновків місцевого суду.
Апеляційний суд виснував, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження дійсної вартості спірної частки у спільному майні на час розгляду справи, тому відсутні підстави для стягнення грошової компенсації.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року, у якій позивач просить рішення судів скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14.
На думку заявниці, у цій справі доведено усі обставини, які є необхідними для реалізації нею суб`єктивного права, передбаченого статтею 365 ЦК України, та мають важливе значення для правильного її вирішення.
Позивач вважає помилковим висновок апеляційного суду, який погодився з місцевим судом, про недопустимість одночасного поєднання у позові вимог про припинення права на частку у майні та визнання права на частку, оскільки такі вимоги є взаємопов`язаними та передбачені чинним законодавством.
Також ОСОБА_1 посилається на те, що суди допустили порушення норм процесуального права, оскільки розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду у порядку загального позовного провадження.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву, заперечень щодо вимог та змісту касаційної скарги до Верховного Суду не надіслали.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 26 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
У січні 2025 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 19 березня 2025 року справу призначив до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до інформаційної довідки Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП КМР "КМ БТІ") від 18 жовтня 2022 року ПБ-2022 № 1002 співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 є:
ОСОБА_1, якій належить право на 34/100 частки у спільній частковій власності на підставі договору дарування від 24 березня 1994 року, посвідченого Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 24 березня 1994 року, № 5-1707;
ОСОБА_2, якому належить право на 26/2000 часток у спільній частковій власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 19 вересня 2007 року, № 1-1955;
ОСОБА_3, якому належить право на 26/2000 часток у спільній частковій власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 03 жовтня 2007 року, № 1-2061;
ОСОБА_4, якій належить право на 1/8 частку у спільній частковій власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 30 травня 2003 року, № 12-542;
ОСОБА_5, якому належить право на 67/1000 часток у спільній частковій власності на підставі договору дарування, посвідченого Шостою Київською державною нотаріальною конторою 26 травня 2003 року, № 6-1796, а також право на 67/1000 часток у спільній частковій власності на підставі договору дарування, посвідченого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 01 липня 2011 року, № 2-1535;
ВАТ Трест "Київміськбуд-1", якому належить право на 1/4 частку у спільній частковій власності на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 28 березня 2007 року, а також право на 1/8 частку - на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 22 червня 2007 року.
Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Форвард Київ?сервіс 05" (далі - ТОВ "Форвард Київ сервіс 05") ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровані та не проживають, участі в утриманні майна не беруть.
Відповідно до довідки від 14 жовтня 2022 року № 1-10/2022, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Гончари-Кожум`яки" (далі - ТОВ "Гончари-Кожум`яки"), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровані та не проживають, участі в утриманні майна не беруть.
Згідно з висновком експерта від 23 серпня 2017 року № 1602/17-42 за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, проведеної в межах справи № 758/5448/15-ц, ринкова вартість 26/2000 часток житлового будинку АДРЕСА_1 становить 128 375 грн. Виділ у натурі 26/2000 часток є технічно неможливим.
Інші співвласники спірного житлового будинку заперечень щодо вимог позову до суду не надіслали.
Подільський районний суд міста Києва рішенням від 21 жовтня 2020 року у справі № 758/5448/15-ц, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні. Верховний Суд постановою від 28 жовтня 2021 року залишив зазначені судові рішення без змін.
Згідно з інформаційною довідкою від 14 жовтня 2022 року № 03/10-22, виданою ФОП ОСОБА_6, ринкова вартість 26/2000 часток будинку АДРЕСА_1 становить 128 375 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що належні кожному з відповідачів по 26/2000 часток у спірному житловому будинку є незначними порівняно із загальною площею будинку, становлять по 3,6 кв. м, виділ їх у натурі є технічно неможливим, відповідачі не користуються вказаними частками у спільному майні, за вказаною адресою не зареєстровані, не беруть участі в утриманні будинку, тому просила суд припинити право відповідачів на 26/2000 часток кожного у спільній частковій власності спірного майна, виплатити на їх користь грошову компенсацію вартості часток, внесену позивачем на депозитний рахунок суду, та визнати за позивачем право на відповідні частки у спільному майні.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
У статті 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тлумачення змісту статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь?якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Саме ця обставина є визначальною під час вирішення спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року в справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16, на неврахування апеляційним судом висновків яких посилається у касаційній скарзі ОСОБА_1 .
Відсутність конструкції "за наявності одночасно" у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21).
Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).
Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
Істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.
Отже, у цій справі для припинення права ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на частки у спільному майні на підставі позову іншого співвласника ОСОБА_1 необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1?3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідних співвласників - відповідачів у справі (пункт 4 частини першої цієї статті), та попереднього внесення позивачем вартості цих часток на депозитний рахунок суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався, зокрема тим, що ОСОБА_1 звернулася з позовом про припинення права на частку у спільній частковій власності відповідно до статті 365 ЦК України, попередньо внісши на депозитний рахунок суду вартість спірних часток нерухомого майна, а також одночасно заявила вимоги про визнання права на відповідні частки у спільному майні, що є недопустимим.
Місцевий суд мотивував зазначений висновок тим, що за змістом пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України такий спосіб захисту, як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою. Вважав, що за відсутності суб`єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права.
Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції, відхиливши відповідні доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що поєднання конструкції позову про припинення права на частку та визнання права не суперечить чинному законодавству.
Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком апеляційного суду, враховуючи таке.
Апеляційний суд, мотивуючи відхилення аргументів позивача щодо помилковості висновків місцевого суду про неможливість поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) одночасно, посилався на висновки, викладені у справі за подібних правовідносин, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).
У зазначеній справі № 233/4580/20 розглядався спір про визнання права оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та припинення речового права, яке виникло на підставі договору оренди землі. У наведеній заявником постанові Верховного Суду сформульовано такі висновки: "У випадку виділення орендодавцю (спадкоємцю орендодавця) земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) й сторонами при цьому передбачено можливість продовження орендних правовідносин щодо земельної ділянки шляхом переукладення договору оренди землі, за умови, що договір оренди землі між орендодавцем та орендарем не було переукладено відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, право оренди земельної ділянки не виникло, що свідчить про неможливість визнання за орендарем права оренди цієї земельної ділянки. Належним та ефективним способом судового захисту у таких правовідносинах слід вважати позовну вимогу орендаря про переукладення договору оренди (зміну правовідношення в частині предмета договору оренди), а не про визнання права оренди земельної ділянки за орендарем на підставі договору оренди земельної частки (паю).".
Отже, фактичні обставини справи № 233/4580/20, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права, не є подібними з обставинами у справі, яка переглядається. Верховний Суд у справі № 233/4580/20 не викладав висновку щодо застосування статті 365 ЦК України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України.
Колегія суддів зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.
Метою поданого ОСОБА_1 позову у справі, що переглядається, є набуття права на частку у нерухомому майні, яка є незначною та належить іншим співвласникам - відповідачам у справі.
Набуття права власності позивачкою на припинені частки відповідачів у спільному майні в порядку статті 365 ЦПК України відповідає визначеній частиною п`ятою статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов`язків.
Крім того, визнання права застосовується не лише у разі наявності порушення такого права, а також у разі його невизнання чи оспорення, що узгоджується з частиною першою статті 15 та статтею 392 ЦК України.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 (забезпечено надання загального доступу у Єдиному державному реєстрі судових рішень 17 вересня 2024 року) вирішував питання можливості поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) одночасно.
Так, у наведеній постанові Верховний Суд виснував, що за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору під час проведення державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.
Отже, апеляційний суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, не врахував наведеного вище, зокрема, що реалізація співвласником свого суб`єктивного права, передбаченого статтею 365 ЦК України, спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права).
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені вище висновки Верховного Суду, які підлягали врахуванню судом під час перегляду рішення суду першої інстанції, зокрема щодо доцільності одночасного вирішення позовної вимоги про припинення права на частку у спільному майні разом із заявленою вимогою про визнання права на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки, що не суперечить висновкам, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
Апеляційний суд усупереч наведеним вище нормам матеріального та процесуального права не досліджував та не аналізував доводи позову, надані позивачкою докази щодо наявності обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду, зокрема, не навів мотивів відхилення висновку експерта від 23 серпня 2017 року № 1602/17-42, який є належним та допустимим доказом та підтверджує технічну неможливість виділу в натурі 26/2000 часток будинку в окремий об`єкт нерухомого майна, враховуючи конфігурацію приміщень та їх площі, за умови відсутності обґрунтованих заперечень відповідачів щодо їх оцінки, зазначених обставин не оцінив, не навів мотивів, як припинення права відповідачів на 26/2000 часток кожного завдасть істотної шкоди їх інтересам.
З огляду на приписи статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд вважає частково обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, який допущених порушень судом першої інстанції не усунув, оскаржуване рішення по суті не переглянув, оцінку доводів апеляційної скарги не здійснив, необхідних для правильного застосування статті 365 ЦК України обставин не встановив, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Слід звернути увагу, що умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства"), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснене: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
Доводи касаційної скарги про те, що суди допустили порушення норм процесуального права, оскільки розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду у порядку загального позовного провадження, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частин першої-третьої статті 274 ЦПК України (у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Під час вирішення питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову у справі, яка переглядається, становить 256 750 грн, тобто не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня 2023 року - 671 000 грн), та не належить до тих, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, не допустили порушення вимог процесуального законодавства щодо порядку розгляду справи.