ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
справа № 463/3310/22
провадження № 51-2013 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 42020000000000461 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Полтави, зареєстрованого у АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 109, ч. 3 ст. 110, ч. 1 ст. 111, ст. 436, ч. 2 ст. 436-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Відповідно до вироку Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2023 року перекваліфіковано дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 110 КК на ст. 436 КК та засуджено за:
- ч. 3 ст. 109 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна;
- ч. 1 ст. 111 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією майна;
- ст. 436 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч. 2 ст. 436-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією майна.
Вказаним вироком також вирішено питання стосовно запобіжного заходу та судових витрат.
Вказане кримінальне провадження розглядалося із застосуванням спеціальної процедури судового розгляду "in absentia".
Відповідно до вироку ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи діючим народним депутатом України, тобто представником влади, у березні 2022 року, але не пізніше 14 березня 2022 року, перебуваючи у студії телепередачі "60 минут" загальноросійського державного федерального телеканалу "россия-1", що у м. Москва російської федерації, тобто використовуючи засоби масової інформації, публічно виступив у прямому ефірі вказаної передачі, запис якої наявний у доступі в мережі інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 під час якого, звертаючись до невизначеного, але значного кола осіб, з детально викладеним у тексті вироку виступом, у якому закликав до насильницької зміни та повалення конституційного ладу в Україні, до захоплення державної влади та проведення агресивної війни, чим вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 109 КК, ст. 436 КК.
Крім того, ОСОБА_7, будучи народним депутатом України, перебуваючи у невстановленому місці, використовуючи соціальний месенджер "Телеграм", а саме власний телеграм-канал " ІНФОРМАЦІЯ_3" ( ОСОБА_7 ), який має посилання ІНФОРМАЦІЯ_4 та info " ІНФОРМАЦІЯ_5", усвідомлюючи, що використання телеграм-каналу надає можливість одночасного перегляду відео та аудіо матеріали 34 151 підписникам, 23 лютого 2022 року о 20:15 розмістив відеофайл під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_9", у якому з детально викладеним у тексті вироку публічним закликом до агресивної війни, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 436 КК.
Крім того, ОСОБА_7, будучи народним депутатом України, усвідомлюючи, що його публічні виступи в ефірі телевізійних каналів російської федерації, будуть використані іноземною державною - російською федерацією для підривної діяльності проти України, діючи умисно, з метою завдання шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, у невстановлений досудовим розслідуванням час, проте не пізніше 28 лютого 2022 року, перебуваючи у студії телепередачі "Время покажет" загальноросійського державного федерального телеканалу "Первый канал", що у м. Москва російської федерації, здійснив публічний виступ, який у подальшому був розміщений у відеохостінгу "Youtube" в мережі інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 та зміст якого детально викладений у вироку суду, чим здійснив державну зраду, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК.
Крім того, ОСОБА_7, будучи народним депутатом України, усвідомлюючи, що при використанні символів комуністичного тоталітарного режиму у загальнодоступній соціальній мережі "Facebook", з якими може ознайомитися необмежена кількість осіб, та публікація, виготовлення, поширення, а також публічне використання яких на території України заборонено відповідно до Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", діючи умисно, з метою наруги над пам`яттю мільйонів жертв та публічного заперечення злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, розуміючи незаконність таких дій, відкрито протягом 2020-2021 років на власній веб-сторінці в мережі інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 20 березня 2020 року, 31 грудня 2020 року, 03 січня 2021 року, розмістив відповідні публікації, зміст яких детально вказаний у вироку суду, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 436-1 КК.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2023 року - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_5 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Не оспорюючи доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 109, ч. 1 ст. 111, ст. 436, ч. 2 ст. 436-1 КК, прокурор вказує, що місцевий суд дійшов безпідставного висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 110 КК на ст. 436 КК, а свого рішення у цій частині не мотивував, при цьому не врахував, що у відеозаписі під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_9" ОСОБА_7, звертаючись до військових російської федерації, просить "звільнити" народ України, що неможливо реалізувати без зміни територіального устрою України. Наголошує, що такі висновки місцевого суду призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що під час перевірки вироку за апеляційною скаргою сторони обвинувачення суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та не спростував доводи прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за цим епізодом злочинної діяльності, у зв`язку з чим необґрунтовано залишив без зміни оскаржуваний вирок, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Водночас стверджує, що допущені судами порушення вимог матеріального та процесуального законів призвели до невідповідності призначеного ОСОБА_7 остаточного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та собі засудженого, яке є явно несправедливим через м`якість. Зокрема, вважає, що за наслідками розгляду кримінального провадження призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 436-1 КК є занадто м`яким. Крім того, враховуючи небезпеку, яку несуть дії ОСОБА_7 для українського народу, вважає, що саме довічне позбавлення волі, як остаточне покарання, буде необхідним і достатнім для засудженого.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник ОСОБА_6, вказуючи про необґрунтованість касаційної скарги прокурора, просив відмовити у її задоволенні.
Відповідно до вимог ст. 323 КПК ОСОБА_7 був повідомлений про касаційний розгляд шляхом опублікування такого повідомлення в газеті "Урядовий курʼєр" та на офіційному сайті Верховного Суду, однак, в судове засідання не зʼявився, що не перешкоджає касаційному розгляду.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 109, ч. 1 ст. 111, ст. 436 (за епізодом від 14 березня 2022 року), ч. 2 ст. 436-1 КК прокурором у касаційній скарзі не оспорюються, а тому у касаційному порядку не перевіряються.
Стверджуючи про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду, прокурор вказує, що таке рішення постановлене з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого.
Зокрема, у касаційній скарзі прокурор зауважує, що місцевий суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 110 КК на ст. 436 КК, а свого рішення у цій частині не мотивував. У свою чергу суд апеляційної інстанції під час перевірки доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, не спростував таких доводів, у зв`язку з чим необґрунтовано залишив без зміни оскаржуваний вирок.
Наведені доводи прокурора колегія судів вважає слушними та такими, що знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК визначено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Тобто, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК).
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та є підставою для скасування судового рішення.
На переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури апеляційний суд вказаних вимог закону не дотримався.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги сторони обвинувачення, що міститься в матеріалах кримінального провадження, прокурор вказував про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку доказів, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, прокурор зазначав, що поза увагою місцевого суду залишилось те, що дії ОСОБА_7 в частині висловлювань про необхідність звільнення українського народу та його об`єднання з російським та білоруським народами, неможливо здійснити без зміни територіальної цілісності України, що є безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 110 КК, тобто здійснював публічні заклики, а також розповсюджував матеріали з публічними закликами до вчинення умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України.
Крім того, прокурор вказував про те, що у вироку не конкретизовано, за якими саме ознаками здійснено відмежування кримінальних правопорушень за ст. 110 КК та ст. 436 КК за наявності очевидних публічних закликів ОСОБА_7 до зміни меж території України та посягання на її територіальну цілісність і недоторканість.
А тому прокурор у апеляційній скарзі вказував про необґрунтованість висновку суду першої інстанції про перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 110 КК на ст. 436 КК.
Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, суд апеляційної інстанції вказані доводи належним чином не перевірив та не спростував.
Зі змісту мотивувальної частини ухвали вбачається, що, обґрунтовуючи свої висновки, апеляційний суд в ухвалі вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора не підлягають задоволенню, адже не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки докази сторони обвинувачення не доводять наявність об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 110 КК - суспільно небезпечних умисних дій, які вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Так, апеляційний суд зауважив, що місцевий суд надав правильну оцінку протоколу огляду від 04 березня 2022 року відеофайлу "ІНФОРМАЦІЯ_9" із телеграм-каналу "ІНФОРМАЦІЯ_3" у соціальному месенджері "Telegram", та висновку за результатом проведення судової лінгвістичної експертизи № 5882/22-61 від 11 березня 2022 року, та дійшов висновку про те, що на вказаному відеофайлі містяться публічні заклики саме до агресивної війни і воєнного конфлікту, а не до зміни меж території та державного кордону України.
Однак, колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду передчасними і такими, що не узгоджуються з вимогами кримінального процесуального закону та дослідженими матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 110 КК кримінальна відповідальність за вчинення діянь, передбачених цією статтею, настає за умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, за ч. 2 ст. 110 КК - за ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, а за ч. 3 ст. 110 КК - за дії, передбачені ч. 1 та ч. 2 цієї статті, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків.
Пропаганда війни, як визначено положеннями КК, зокрема, диспозицією ст. 436 КК, є публічними закликами до агресивної війни або до розв`язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.
Як визначено у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) (далі - Резолюція ООН № 3314), про що правильно вказано у своїх рішеннях судами попередніх інстанцій, ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканості чи політичної незалежності іншої держави, а також застосування збройної сили державною у порушення Статуту ООН.
Так, у ст. 3 Резолюції ООН № 3314 вказано, що будь-яка з наведених нижче дій, незалежно від оголошення війни, за умови та відповідно до положень статті 2 кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройних сил держави на сухопутні, морські чи повітряні сили або морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, в порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припиненню дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншій державі, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що носять настільки серйозний характер, що є рівносильним перерахованим вище актам, або її значна участь у них.
Згідно зі ст. 3 Резолюції ООН № 3314 ніякі міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть служити виправданням агресії. Агресивна війна є злочином проти міжнародного світу. Агресія тягне за собою міжнародну відповідальність. Жодне територіальне придбання або особлива вигода, отримані в результаті агресії, не є і не можуть бути визнані законними.
Виходячи з семантичного аналізу змістовної складової диспозиції кримінальної правової норми ст. 436 КК, яка за своєю формою є бланкетною, та зазначеного вище міжнародно-правового акта, колегія суддів доходить переконання, що кваліфікація дій ОСОБА_7 за ст. 436 КК (за епізодом від 23 лютого 2022 року), про що вказано у мотивувальній частині вироку суду першої інстанції, є безпідставною, оскільки публічні заклики до розв`язання воєнного конфлікту або агресивної війни вчиняються особою, яка прагне щоб такі події сталися в об`єктивній дійсності у майбутньому, тобто у наслідок вчинення таких дій.
Натомість діяння, інкриміновані органом публічного обвинувачення ОСОБА_7, вчинено після розпочатої у 2014 році збройної агресії російської федерації проти України і підлягають кримінально правовій оцінці з урахуванням вказаних обставин.
Зі змісту мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що апеляційний суд констатував, що у діях ОСОБА_7 не вбачається закликів до зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Однак, такий висновок суду не узгоджується з дослідженими судами доказами, а саме висновком експерта № 5882/22-61 від 11 березня 2022 року за результатом проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи.
Мотивуючи свої висновки, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, та також посилався на абзац другий висновку за результатом проведення зазначеної вище експертизи, у якому експертом указано, що у мовленні особи, зовні схожої на народного депутата України ОСОБА_7, зафіксованого у вказаних матеріалах, містяться виражені ознаки пропаганди агресивної війни і воєнного конфлікту.
Разом з тим, як місцевий, так і апеляційний суди залишили поза увагою абзац перший висновку експертизи, у якому експерт констатував, що на відеофайлі "ІНФОРМАЦІЯ_9" із телеграм-каналу " ІНФОРМАЦІЯ_3" у соціальному месенджері "Telegram" містяться висловлювання, які мають пропагандистський характер, формують в суспільстві проросійські та антиукраїнські настрої та містять виражені ознаки інформаційного впливу, спрямованого на підрив української державності.
Колегія суддів зазначає, що українська державність охоплює собою сукупність ознак, визначених статтями 1, 2, 5 Конституції України.
У ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Згідно зі ст. 2 Конституції України суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Положеннями ст. 5 Конституції України закріплено, що Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.
Отже, висновок апеляційного суду і мотиви зазначені в оскаржуваній ухвалі не відповідають вимогам ст. 419 КПК, оскільки апеляційний суд залишив поза увагою, що висновки експертів мають характер загального спрямування в частині з`ясування судами змістовної складової понять, які є юридичними термінами, і мають тлумачитися і застосовуватися саме судами під час надання правової оцінки дій обвинуваченої особи.
Що ж стосується доводів прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого ОСОБА_7, того колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається зі змісту вироку, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 109 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, за ч. 1 ст. 111 КК у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією майна, за ст. 436 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 436-1 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Водночас, на підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією майна.
На думку суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Разом з тим, використовуючи правила часткового складання покарань на підставі ч. 1 ст. 70 КК, суд не навів належного обґрунтування чому за такої сукупності злочинів призначив ОСОБА_7 саме таке остаточне покарання, яке лише на один рік перевищує розмір покарання, що призначене за найбільш тяжкий злочин, вчинений ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 111 КК.
У контексті призначеного покарання наведене вище дає підстави вважати таку кримінально-правову оцінку суспільної небезпечності вчинених ОСОБА_7 діянь передчасною, оскільки така оцінка не відповідає засадам справедливості та пропорційності щодо досягнення мети покарання, визначеної у ст. 50 КК, а визначене місцевим судом покарання, не буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як того передбачають положення ст. 65 КК.
Вказані обставини також залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, який, відповідаючи на доводи касаційної скарги прокурора та відмовляючи у їх задоволенні, вказав про обґрунтованість вироку суду в цій частині.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, не навівши належного обґрунтування своїх висновків з посиланням на конкретні норми закону, якими він керувався, як того вимагають положення ч. 2 ст. 419 КПК, апеляційний суд в ухвалі не зазначив докладних підстав, з яких апеляційну скаргу сторони обвинувачення визнав необґрунтованою.
А тому колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали порушив вимоги кримінального процесуального закону, що призвело до передчасності прийняття рішення про обґрунтованість висновків суду першої інстанції в частині перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 110 КК на ст. 436 КК, та залишення вироку стосовно нього без змін, а також необґрунтованості висновків про безпідставність доводів прокурора в частині м`якості призначеного остаточного покарання.
Як визначено пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Положеннями ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення, передчасність висновків про правильність застосування місцевим судом положень кримінального процесуального закону, та закону України про кримінальну відповідальність, а тому є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
Таким чином касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції суд повинен, використовуючи усі процесуальні можливості, керуючись вимогами процесуального закону, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, надати на них вмотивовану та вичерпну відповідь, а за наслідками апеляційного розгляду - постановити законне й обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд