ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
справа № 127/10809/23
провадження № 61-859св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Вінницька міська рада,
третя особа - державний нотаріус Першої Вінницької державної нотаріальної контори Сушицька Анна Олексіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2023 року у складі судді Борисюк І. Е. та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вінницької міської ради, третя особа - державний нотаріус Першої Вінницької державної нотаріальної контори Сушицька А. О., про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання особи спадкоємцем четвертої черги.
Позов мотивований тим, що з 2015 року по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом з ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1, проживав його друг ОСОБА_2, який своєї сім`ї не мав.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належну йому на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а тому він звернувся до державного нотаріуса Першої Вінницької державної нотаріальної контори із заявою для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак, йому відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки відсутні докази родинних відносин між ним та ОСОБА_2 .
Померлий ніде не працював, а тому перебував на його утриманні. Він його годував, купував ліки та інші необхідні речі, вони вели спільне господарство, крім того, він приймав участь у похованні ОСОБА_2 . Хоча прямі родинні зв`язки між ними відсутні, позивач завжди вважав померлого своєю сім`єю, ставився до нього як до свого рідного брата. Встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем необхідно йому для подальшої реалізації спадкових прав після смерті ОСОБА_2 .
Позивач просив:
встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_2 з 2015 року до дня смерті останнього та визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2023 року, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_2 з 2015 року до дня смерті останнього та визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2 .
Судовий збір в сумі 1 073,60 грн залишено за ОСОБА_1 .
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які б були достатніми для встановлення існування обставин, які б свідчили про факт спільного проживання ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_2 з 2015 року до дня смерті останнього однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1, а також ведення ними спільного господарства, наявності спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, взаємних прав та обов`язків тощо.
Вказані в акті № 2 свідчення про те, що ОСОБА_2 з березня 2015 року постійно, до дня своєї смерті, проживав з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, не були прийняті судом та заначено, що відповідно до цього акта за цією адресою зареєстровано ще чотири особи, крім позивача. При цьому належних й допустимих доказів того, що дані особи не проживають та/або не проживали за адресою: АДРЕСА_1, матеріали справи не містять. Надаючи оцінку показанням свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, суд зробив висновок, що будинковолодіння АДРЕСА_1 використовувалось сім`єю ОСОБА_6 не як постійне житло: батьки позивача проживали за адресою: АДРЕСА_3 використовували як дачу, місце для відпочинку, мали там город, який обробляли; позивач мав, зокрема, інше житло; і ОСОБА_2, і позивач, і зокрема його батько, порались по господарству на території будинковолодіння АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 допомагав фізичною працею не лише позивачу, але й його батькові та іншим особам, які просили про таку допомогу; і позивач, і зокрема його батько й мати, надавали померлому одежу, годували його, мали доброзичливі стосунки. Водночас, вказані обставини, на думку суду, не є тотожними із фактом проживання однією сім`єю. Самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.
Власне ставлення позивача до нині померлого ОСОБА_2, придбання для нього продуктів харчування, ліків, одежі, а згодом і прийняття участі у похованні, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками.
Надані позивачем копії рахунку замовлення ритуальних товарів № 0447 від 11 серпня 2021 року, рахунку за поминальний обід від 11 серпня 2021 року, дозволу на видачу трупа від 10 серпня 2021 року, довідки про причину смерті від 10 серпня 2021 року, довідки № 807 та свідоцтва про поховання від 11 серпня 2021 року не є належними доказами, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування.
Надані адвокатом позивача разом із позовом судові рішення від 20 січня 2022 року і від 29 вересня 2022 року не є доказом у цій справі в розумінні положень статей 76, 77 ЦПК України, а також не звільняють позивача від доказування, оскільки обставини, встановлені у цих судових рішеннях, не стосуються учасників цієї справи.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не врахували, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця чи навпаки не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом;
суди показання свідків трактували проти позивача. Так, суд першої інстанції неправильно витлумачив показання свідка ОСОБА_3 та зробив необґрунтований висновок про начебто наявність у позивача іншого житла, в якому він наче проживав. Позивач не має жодного іншого житла, а те, що він можливо іноді і не ночував вдома за спірною адресою пояснюється лише тим, що позивач є молодим, неодруженим чоловіком і він має право на особисте життя;
суд апеляційної інстанції взагалі не вказав про акт підтвердження проживання покійного ОСОБА_2 із позивачем і не прокоментував показання свідків, та зробив висновок, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив докази, на які позивач посилався як на підставу позову;
суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року в справі № 953/19926/19, в якій зазначено, що "позивач не збирав жодних доказів, оскільки не мав намірів успадкувати майно померлого, а допомагав, утримував, прийняв до себе на проживання покійного виключно із почуття "людяності", а не з якоїсь вигоди".
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.
У квітні 2024 року матеріали цивільної справи № 127/10809/23 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 06 березня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду від 23 травня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 317/2329/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17, від 16 грудня 2020 року у справі №493/915/16-ц, від 14 лютого 2022 року у справі № 953/19926/19, від 12 січня 2022 року у справі № 147/78/19, від 25 березня 2020 року у справі № 219/10482/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вінниці помер ОСОБА_2 померлим ОСОБА_2 заповіт не складався.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої увійшла кв. АДРЕСА_4 .
Державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Сушицькою А. О. відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру після смерті ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_1 не надано документів, що підтверджують родинні або інші відносини зі спадкодавцем, про що винесено відповідну постанову № 1781/02-31 від 09 листопада 2022 року.
Відповідно до оглянутих і досліджених судом першої інстанції матеріалів спадкової справи № 517/2021 до майна померлого ОСОБА_2 31 серпня 2021 року до Першої Вінницької державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини, повідомивши про відсутність інших спадкоємців. Інші особи із заявами про прийняття спадщини або відмову від неї до нотаріуса не зверталися.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, повідомили, що померлий ОСОБА_2 дійсно досить тривалий час близько 10-15 років проживав за адресою: АДРЕСА_1, допомагав по господарству, не лише позивачеві, а й його батькам, та іншим сусідам.
При цьому сестра позивача ОСОБА_3 вказала, що брат (позивач) та батьки використовували будинок АДРЕСА_1 як дачу, мали там город, голуб`ятню. Також цей свідок повідомила, що в будинку кожен день з ранку до вечора перебував її батько, хоча ночував у квартирі за адресою: АДРЕСА_5, де він проживав разом із мамою, а брат (позивач по справі) приїздив ввечері, оскільки періодично проживав і за адресою: АДРЕСА_1, і за іншою адресою, де має житло. Із позивачем ОСОБА_2 був в звичайних дружніх стосунках, його забезпечували одягом, взуттям та їжею.
Відповідно до акта № 2, складеного головою КК "Центральний" ОСОБА_7 30 серпня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: 1) ОСОБА_1 (позивач у справі); ОСОБА_8 (брат позивача за повідомленням останнього); 3) ОСОБА_9 (сестра позивача за повідомленням останнього); 4) ОСОБА_3 (колишня дружина позивача за повідомленням останнього); 5) ОСОБА_10 (сестра ОСОБА_8 - брата позивача за повідомленням останнього). Також у цьому акті вказано, що: "зі слів сусідів було встановлено, що ОСОБА_2 з березня 2015 року постійно, до дня своєї смерті, проживав з гр. ОСОБА_1 . Свідчення про ведення спільного господарства підтверджують особи (сусіди), які проживають по АДРЕСА_1 …".
Відповідно до довідок Головного Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 1932 від 12 серпня 2021 року, Вінницького міського центу зайнятості № 02-18/2218 від 12 серпня 2021 року та Вінницького відділення Управління виконавчої дирекції ФСС України у Вінницькій області № 110 від 12 серпня 2021 року ОСОБА_2 не перебував на обліку в ПФ, пенсію та інші виплати не отримував, як безробітний та ФОП зареєстрований не був.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно з статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
Згідно з частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 522/21808/18 (провадження № 61-17920св23) зазначено, що: "в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18). Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. […] До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року в справі № 365/455/20 (провадження № 61-13326св21))".
Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених в ЦК умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини) (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року в справі № 643/14592/18 (провадження № 61-15094св20)).
З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім`єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19 (провадження № 61-2851св22), від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначено, що: "законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки".
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду ОСОБА_1 вказав, що з 2015 року по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом з ним, за адресою: АДРЕСА_1, проживав його друг ОСОБА_2, який своєї сім`ї не мав. Померлий ніде не працював, а тому перебував на утриманні позивача. ОСОБА_1 годував померлого ОСОБА_2, купував ліки та інші необхідні речі, вони вели спільне господарство. Позивач приймав участь у похованні ОСОБА_2 . Хоча прямі родинні зв`язки між ними відсутні, позивач завжди вважав померлого своєю сім`єю, ставився до нього як до свого рідного брата. Встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем необхідно йому для подальшої реалізації спадкових прав після смерті ОСОБА_2 ;
відмовляючи у задоволенні позову суди вказали, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про факт спільного проживання ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_2 з 2015 року до дня смерті останнього однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1, а також ведення ними спільного господарства, наявності спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, взаємних прав та обов`язків тощо. Суди зазначили, що власне ставлення позивача до нині померлого ОСОБА_2, придбання для нього продуктів харчування, ліків, одежі, а згодом і прийняття участі у похованні, наявність доброзичливих стосунків між ними, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками;
таким чином, встановивши, що позивачем не доведено спільне проживання зі спадкодавцем, існування взаємних прав та обов`язків між ними, а також того, що вони були пов`язані спільним побутом, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду в постановах від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 317/2329/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17,від 14 лютого 2022 року у справі № 953/19926/19 не свідчить про те, що судові рішення ухвалені без їх урахування.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Таким чином, оскільки допущені судом першої інстанції недоліки під час розгляду справи не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства, справу судами вирішено правильно, колегія суддів відхиляє вказані доводи касаційної скарги.