ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
справа № 353/886/24
провадження № 61-15497св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником Кулібабою Олександром Олександровичем, на ухвалу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2024 року у складі судді Лущак Н. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В., Луганської В. М.,
Історія справи
Короткий зміст заяви
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про встановлення факту перебування дитини на утриманні, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_2 .
В обґрунтування заяви зазначив, що ОСОБА_1 є багатодітним батьком та разом із дружиною ОСОБА_4 має на утриманні трьох дітей віком до 18 років: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, (сина дружини від попереднього шлюбу), ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 (батьком яких є заявник).
У травні 2024 року заявник став на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_6 . Враховуючи перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, має намір звернутися до РТЦК із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Серед переліку документів, визначеного Додатком 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, з метою підтвердження факту перебування дитини на утриманні вказано, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 ЦПК України.
Відтак, встановлення факту утримання дитини ОСОБА_5 є обов`язковою умовою отримання ним такої відстрочки.
Також зазначив, що він зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 01 лютого 2019 року, за рахунок своїх доходів придбав будинок в с. Угорники, де проживає з дружиною та трьома дітьми. ОСОБА_7 тимчасово не працює, займається господарством та вихованням дітей. Єдиним джерелом доходу сім`ї є доходи ОСОБА_1, який займається підприємницькою діяльністю. Тобто ОСОБА_1 забезпечує утримання всієї родини, включаючи сина дружини від попереднього шлюбу - ОСОБА_5 . Зокрема, оплачує навчання та відпочинок цієї дитини, придбання їжі та одягу, і всіх необхідних речей.
Біологічний батько ОСОБА_5 - ОСОБА_2 частково сплачував аліменти на утримання сина, однак цієї суми не було достатньо для його утримання. А з серпня 2024 року виплата таких аліментів припинена. Тобто ОСОБА_2 не виконує своїх зобов`язань щодо повного матеріального утримання сина. У зв`язку з чим всі витрати по утриманню дитини зобов`язаний нести вітчим - заявник по справі.
Заявник просив:
встановити факт перебування ОСОБА_5 (сина дружини від попереднього шлюбу, пасинка заявника), ІНФОРМАЦІЯ_3, на утриманні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою адвоката Кулібаби О. О., який діє в інтересах ОСОБА_1, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2, про встановлення факту перебування дитини на утриманні.
Ухвала суду мотивована тим, що:
заявник просив встановити факт утримання заявником ОСОБА_5 (сина дружини від попереднього шлюбу - пасинка), ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
в заяві представник позивача вказує, що рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2017 року визначено місце проживання ОСОБА_5 (сина дружини від попереднього шлюбу, пасинка заявника), ІНФОРМАЦІЯ_3, за місцем проживання його матері ОСОБА_8 (на даний час ОСОБА_7 ). З батька дитини ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на користь ОСОБА_9 (дружина заявника) на утримання сина ОСОБА_5 . Проте, як стверджує представник заявника, біологічний батько дитини аліменти сплачує періодично, в неповній мірі, а з серпня 2024 року виплата аліментів припинилася повністю. Навіть у періоди виплати аліментів їх розмір був очевидно недостатнім для утримання дитини, у зв`язку з чим всі витрати щодо утримання або доутримання дитини ніс його вітчим ОСОБА_1 (заявник);
метою встановлення зазначеного у заяві факту є необхідність для отримання права на відстрочку від мобілізації відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв`язку з утриманням трьох дітей;
тобто, заявлені вимоги, враховуючи їх мету, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за заявником певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, тому суд відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулібаби О. О. задоволено частково.
Ухвалу Тлумацького районного суду від 09 вересня 2024 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, але щодо мотивів відмови вказав, що:
у справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування дитини на його утриманні. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, на утриманні якого троє дітей віком до 18 років.
відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України);
з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Вітчим має обов`язок утримувати своїх падчерку та пасинків, прямо передбачений законом, лише за сукупності таких обставин: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу. У батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків. Проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батьків дитини. Доведення факту перебування дітей на утриманні стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом;
оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт утримання дитини вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі щодо виконання батьками обов`язків з виховання та утримання дитини;
з огляду на зазначене, апеляційний суд вказав, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від такої участі, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника, і підлягає розгляду в порядку позовного провадження. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Таким чином, зазначені у заяві ОСОБА_1 обставини щодо утримання ним дитини дружини від попереднього шлюбу можуть доводитися при вирішенні справи в порядку цивільного судочинства, але не окремого, а позовного провадження, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі частини 4 статті 315 ЦПК України.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 через свого представника Кулібабу О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, а також формування єдиної правозастосовної практики.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд не врахував, що батько дитини ОСОБА_2 був вказаний заявником як заінтересована особа. Ні від батька, ні від матері дитини щодо обставин, викладених у заяві про встановлення факту перебування дитини на утриманні клопотань не надходило. Мати дитини не подавала клопотання про розгляд справи за її участю. Вказане свідчить, що у справі мова йде не про спір між батьками, а щодо встановлення існування певних обставин в умовах війни, а саме факту утримання заявником дитини дружини від попереднього шлюбу;
поза увагою апеляційного суду залишилося те, що у цій справі метою встановлення факту перебування дитини на утриманні заявник зазначив отримання відстрочки від мобілізації. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, перелік яких не є вичерпним. Крім того, чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд таких справ у цивільному судочинстві в порядку окремого провадження;
вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою, що законодавець передбачив встановлення факту утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку на підставі статті 315 ЦПК України, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь[1]-яким іншим органом влади. Таким чином, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, висновок суду апеляційної інстанції стосовно можливості розгляду заяви про встановлення факту утримання дитини лише в межах справи при наявності спору між батьками щодо зміни обсягу їх батьківських прав та обов`язків, суперечить правовій меті Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в частині отримання особами, які утримають троє і більше дітей віком до 18 років відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
У грудні 2024 року матеріали цивільної справи № 353/886/24 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 грудня 2024 року зазначено, що касаційна скарга подана у передбачений законом строк та з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Фактичні обставини
Суди встановили, що батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .
Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської областівід 15 березня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розірвано. Місцем проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, визначено місце проживання його матері ОСОБА_8 .
01 лютого 2019 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_8 . Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - " ОСОБА_10".
Від вказаного шлюбу подружжя має двох спільних малолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
30 березня 2023 року сім`я заявника отримала посвідчення багатодітної сім`ї серії НОМЕР_1, де дітьми зазначено: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Позиція Верховного Суду
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зазначено, що:
"з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
73. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
74. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
75. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
76. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право. […]
У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
82. Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
83. З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). […]
88. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. […]
суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року справа № 551/812/23 (провадження № 61-9313св24) зазначено, що: "задовольняючи вимоги заяви ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки доведення факту утримання падчерки вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких біологічний батько дитини не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини та безумовно впливає на права і інтереси самої дитини. Такий факт утримання дитини не біологічним батьком, а вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Таким чином, за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі батька дитини у її матеріальному забезпеченні/утриманні, а отже, питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій батька дитини ОСОБА_8 - ОСОБА_3 та може вирішуватись у межах спору про право за загальним правилом у позовному провадженні".
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц (провадження № 61-3238св22) вказано, що: "під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право".
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2023 року в справі № 198/99/15-ц (провадження № 61-7049св22) вказано, що:
"згідно з частиною шостою статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. […]
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права".
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
заявник просить встановити факт перебування на його утриманні ОСОБА_5, який є його пасинком та має рідного батька - ОСОБА_2 ;
метою встановлення факту заявник визначив отримання права на відстрочку від мобілізації відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв`язку з утриманням трьох дітей;
суд апеляційної інстанції правильно вказав, що у справі наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі ОСОБА_2 (батька дитини)у вихованні та утриманні дитини ОСОБА_5 та/або ухилення від такої участі, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника, і підлягає розгляду в порядку позовного провадження та обґрунтовано змінив мотиви суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення їх переоцінки, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).