ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 462/3243/21
провадження № 61-17269св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
2. Позов обґрунтовано тим, що 03 березня 2019 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 отримав від позивача грошові кошти у розмірі 45 000 євро та зобов`язався повернути отримані кошти до 01 вересня 2019 року.
3. Після спливу обумовленого в розписці терміну відповідач взятого на себе обов`язку не виконав, позику не повернув. На момент укладення договору позики від 03 березня 2019 року ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, якій достеменно було відомо про укладення її чоловіком ОСОБА_4 договору позики в інтересах їхньої сім`ї, оскільки листування з приводу повернення ними заборгованості за договором позики від 03 березня 2019 року позивач здійснював безпосередньо також і з відповідачкою.
4. Вважав, що оскільки за спільними зобов`язаннями подружжя, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, останнє відповідає солідарно, просив стягнути з відповідачів заборгованість за договором позики від 03 березня 2019 року.
5. В ході судового розгляду ухвалою суду від 09 червня 2023 року провадження в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_4 закрито та позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з ОСОБА_2 45 000 євро заборгованості за договором позики від 03 березня 2019 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
6. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 09 червня 2023 року провадження в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 закрито.
7. Постановою Львівського апеляційного суду від 29 березня 2024 року клопотання ОСОБА_2 про відмову від апеляційної скарги і закриття апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 09 червня 2023 року задоволено.
8. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 09 червня 2023 року закрито.
9. Апеляційну скаргу арбітражного керуючого Білоусової Таміли Дмитрівни залишено без задоволення.
10. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 09 червня 2023 року залишено без змін.
11. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 лютого 2024 року у складі судді Гедз Б. М. позов задоволено.
12. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 03 березня 2019 року в розмірі 45 000,00 євро. Здійснено розподіл судових витрат.
13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4, отримавши грошові кошти, не повернув їх у визначений строк, при цьому на час отримання позики ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2, тому вказані кошти є спільною сумісною власністю подружжя, які використані в інтересах сім`ї, що дає підстави для стягнення боргу з ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
14. Постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
15. Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із недоведеності факту укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих коштів для задоволення потреб сім`ї, тому, на думку суду, відсутні підстави для покладення обов`язку повернення коштів за договором позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, на ОСОБА_2 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. У грудні 2024року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 13 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.
20. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц, від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц, від 19 травня 2021 року в справі № 641/9402/13-ц, від 07 жовтня 2021 року в справі № 295/8319/18, від 01 листопада 2021 року в справі № 591/6998/18, від 01 березня 2023 року № 285/3873/20, від 09 березня 2023 року в справі № 638/4373//18, від 31 березня 2023 року в справі № 369/6433/20, від 26 квітня 2023 року в справі № 522/16362/16-ц, від 31 січня 2024 року в справі № 638/18499/18-ц, від 13 березня 2024 року в справі № 753/9645/21, від 10 липня 2024 року в справі № 758/11022/21, від 27 листопада 2024 року в справі № 127/5778/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме: недослідження зібраних в справі доказів; нерозгляд клопотання та безпідставне відхилення клопотання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
22. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача та його представника, не забезпечив представнику можливості взяти участь у судових засіданнях.
23. Заявник вказує, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
24. Суд апеляційної інстанції не врахував, що ненадання письмової згоди другого з подружжя на отримання позики сам по собі не вказує на відсутній солідарний обов`язок повернення боргу за договором позики.
25. Крім того, доведення того, що правочин укладено не в інтересах сім`ї, а в особистих інтересах, має бути здійснено саме тією особою, яка спростовує презумпцію спільності майна подружжя.
26. Зазначає, що матеріали справи містять докази отримання позики та використання коштів в інтересах сім`ї, а саме в межах здійснення подружжям господарської діяльності як єдиними засновниками та директорами ТОВ "Пас-Транс", зареєстрованого в Чеській республіці.
27. У свою чергу відповідачкою не доведено, що грошові кошти, отримані за договором позики, було витрачено не в інтересах сім`ї.
28. Вважає, що відповідачкою не спростовано презумпцію спільності майна подружжя, як і не надано доказів звернення до суду із позовом про визнання договору позики недійсним, оскільки такий укладено другим із подружжя без його згоди.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
29. У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30. 03 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики грошових коштів на суму 45 000 євро та згідно змісту письмової розписки, наданої ОСОБА_4, останній зобов`язувався повернути вказану суму у строк до 01 вересня 2019 року.
31. 24 березня 2020 року ОСОБА_4 було письмово підтверджено про те, що станом на 24 березня 2020 року він не повернув ОСОБА_1 отриману від нього суму у розмірі 45 000 євро згідно розписки від 03 березня 2019 року.
32. Станом на час розгляду справи оригінал розписки перебуває у позивача, що підтверджує невиконання зобов`язання за договором позики від 03 березня 2019 року.
Позиція Верховного Суду
33. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
34. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
35. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
36. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
37. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
38. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_4 не виконав зобов`язання за договором позики від 03 березня 2019 року щодо повернення грошових коштів у розмірі 45 000 євро, а оскільки грошові кошти було отримано під час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, позивач вважав, що останні мають бути солідарними боржниками.
39. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд стягнути суму заборгованості з ОСОБА_2 .
40. Місцевий суд, ухвалюючи судове рішення, виходив із того, що ОСОБА_4, отримавши грошові кошти, не повернув їх у визначений строк, при цьому, на час отримання позики ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2, тому вказані кошти є спільною сумісною власністю подружжя, які використані в інтересах сім`ї, що дає підстави для стягнення боргу з ОСОБА_2 .
41. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із недоведеності факту укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих коштів для задоволення потреб сім`ї, тому, на думку суду, відсутні підстави для покладення обов`язку повернення коштів за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, на ОСОБА_2 .
42. Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду з огляду на наступне.
43. Так, судами встановлено та сторонами не заперечувалось, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 03 березня 2019 року укладено договір позики на суму 45 000 євро, яку ОСОБА_4 зобов`язався повернути до 01 вересня 2019 року.
44. Із заяви ОСОБА_4 від 24 березня 2020 року вбачається, що останній підтверджує, що станом на 24 березня 2020 року він не повернув суму, отриману від ОСОБА_1, у розмірі 45 000 євро.
45. Під час укладення договору позики ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
46. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
47. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
48. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
49. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
50. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
51. Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.
52. Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
53. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
54. Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
55. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
56. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
57. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).
58. Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).
59. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
60. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).
61. Велика Палата Верховного Суду погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня
2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
62. За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами.
63. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
64. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
65. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
66. Тягар доведення обґрунтованості заявлених вимог за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
67. Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини прави, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, оскільки позивачем не надано достатньо доказів, які б свідчили про укладення договору позики та витрату отриманих грошових коштів для задоволення потреб сім`ї.
68. Так, судами обох інстанцій було встановлено, що 03 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_1 суму 45 000 євро, яку зобов`язався повернути до 01 вересня 2019 року. На підтвердження укладення правочину була складена розписка.
69. В тексті розписки не визначена мета, на досягнення якої передавалися грошові кошти. Крім того, розписка не містить підпису ОСОБА_2, та підтвердження того, що остання надає згоду на отримання ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 45 000 євро.
70. З наданих переписок, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_2 до вересня 2019 року (місяць і рік переписки, який не заперечують обидві сторони) нічого не знала про наявність боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_1, що підтверджується показами самої ОСОБА_2 як свідка. Зі змісту переписки також вбачається, що станом на вересень 2019 року ОСОБА_2 також не знала про розмір боргу, дату укладення договору позики, куди спрямовано отримані ОСОБА_4 кошти.
71. З наведеного вбачається, що ОСОБА_2 не була обізнана про укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договору позики грошових коштів у розмірі 45 000 євро й, відповідно, згоди на його укладення не надавала.
72. Колегією суддів враховано, що перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.
73. Зі змісту наявних в матеріалах справи розширених інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 жовтня 2021 року № 280406512 та №280405503, від 20 жовтня 2021 року № 280160068 випливає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 після отримання ОСОБА_4 позики 03 березня 2019 року та станом на жовтень 2021 року не придбали жодного нерухомого майна. Також жодного нерухомого майна не було придбано на ім?я їхнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
74. Таким чином, матеріали справи не містять доказів, що могли б підтвердити використання грошових коштів в інтересах сім`ї.
75. Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно виснував, що докази, долучені ОСОБА_1 і та досліджені судом під час розгляду справи, а саме: договір лізингу № 1741 від 03 липня 2017 року, угода про розірвання договору лізингу від 12 березня 2019 року, договір купівлі-продажу від 12 березня 2019 року, виписка за березень 2019 року по рахунку ТОВ "Конфін", лист Департаменту транспорту Муніципалітету міста Врхлабі від 25 січня 2023 року вих. № 3543/2023, карта транспортного засобу VIN НОМЕР_1 ; витяг з торгового реєстру по ТОВ "Пас-Транс", не підтверджують, що кошти, отримані в позику ОСОБА_4 за договором від 03 березня 2019 року, були спрямовані на рахунок чеської компанії Пас-Транс та саме ці кошти від позики ОСОБА_4 поклав на рахунок Пас-Транс, ними розрахувався за лізинговий автобус, а також діяв з відома ОСОБА_2 та в інтересах сім`ї.
76. Колегією суддів також враховано, що відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно з частинами першою-третьою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу до статутного капіталу господарського товариства таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Майно господарського товариства належить йому на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику) товариства та його подружжю (колишньому подружжю). Тобто в разі передання подружжям свого майна як вкладу до статутного капіталу господарського товариства для участі одного з них у товаристві, зазначене майно стає власністю такого товариства, а подружжя набуває право на частку в статутному капіталі такого товариства. Якщо майно передано у власність господарського товариства, то саме частка в статутному капіталі такого господарського товариства, а не його майно, може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю.
Таким чином, з наведеного вбачається, що майно, придбане юридичною особою, є власністю такої юридичної особи.
77. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду щодо недоведеності позивачем факту укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих коштів для задоволення потреб сім`ї, тому відсутні підстави для покладення обов`язку повернення коштів за договором позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, на ОСОБА_2 .
78. При цьому колегіє суддів враховано, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 11 червня 2024 року у справі № 914/990/23, яка набрала законної сили, відмовлено у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_4, а тому позивач не позбавлений права звернутися із відповідними вимогами безпосередньо до ОСОБА_4 .
79. Колегія судді відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на те, що розгляд справи відбувся за відсутності позивача та його представника. З матеріалів справи вбачається, що позивач користувався своїми процесуальними правами та подавав відзив на апеляційну скаргу, брав разом із своїм представником участь у судовому засіданні.
Так, позивач разом із представником брали участь у судовому засіданні, яке відбулось 12 серпня 2024 року. Розгляд справи було відкладено на 30 вересня 2024 року.
23 вересня 2024 року представником позивача було подано клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.
30 вересня 2024 року представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
30 вересня 2024 року розгляд справи відкладено на 11 листопада 2024 року.
11 листопада 2024 року представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення 11 листопада 2024 року за відсутності позивача та його представника не порушив вимог норм процесуального права, оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
80. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
81. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
82. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду