ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 686/30682/23
провадження № 61-14957св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа- приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Нагорна Тетяна Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Терлич Валерій Габорович, на постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І. та додаткову постанову цього ж суду від 29 жовтня 2024 року
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Нагорна Т. В., про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про державну реєстрацію права власності.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, проте не може успадкувати в цілому належну батьку на час смерті квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), через те, що із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя звернулася колишня батькова дружина ОСОБА_2 .
23 травня 2023 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на зазначену квартиру та відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 67711381 від 23 травня 2023 року нотаріусом було зареєстровано за нею право власності на вказану частку квартири.
Вказувала, що ОСОБА_2 приховала від нотаріуса відомості про наявність шлюбного договору між нею та ОСОБА_3, відповідно до пункту 1.1. якого сторони змінили правовий режим майна набутого під час шлюбу та узгодили, що майно придбане подружжям під час зареєстрованого шлюбу, є особистою приватною власністю того із подружжя, на чиє ім`я це майно придбано та зареєстровано.
Враховуючи викладене ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя № 1145, видане 23 травня 2023 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т. В. на ім`я ОСОБА_2 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ;
- скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності на 1/2 частки зазначеної квартири на ім`я ОСОБА_2, що внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 67711381 від 23 травня 2023 року, прийнятого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т. В.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 червня 2024 року в складі судді Мазурок О. В. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що спірна квартира, з урахуванням умов шлюбного договору (пункт 1.1. договору), є обʼєктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2, тому дії приватного нотаріуса щодо видачі останній свідоцтва про право власності на її 1/2 частку є правомірними.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником ОСОБА_4, задоволено частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право власності, посвідчене приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т. В. та зареєстроване в реєстрі за № 1145, від 23 травня 2023 року, на ім`я ОСОБА_2 на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 888498268101).
В решті позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на частку у спірній квартирі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що на правовідносини з приводу права власності на квартиру АДРЕСА_1 сторони ретроспективно поширили умови шлюбного договору від 06 липня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки це майно придбане під час шлюбу та було зареєстроване на праві власності за ОСОБА_3, отже, відсутні підстави стверджувати, що вказана квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і ОСОБА_2 має право на 1/2 частки у спільному майні подружжя.
Відмовляючи у скасуванні запису про державну реєстрацію за ОСОБА_2 на спірну квартиру, суд апеляційної інстанції керувався тим, що заявлена позивачкою вимога про скасування запису про державну реєстрацію права власності не відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та є неефективним способом захисту прав.
Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 288,32 грн судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги.
Додаткова постанова мотивована тим, що відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 відповідно до пункту 9 частини першої статі 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору у цій справі, оскільки, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсним свідоцтво про право власності та скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності, відповідачем за матеріально-правовими вимогами є ОСОБА_2, отже позовні вимоги спрямовані на захист майнових прав, які ОСОБА_1 вважала порушеними, та безпосередньо не стосуються реалізації ОСОБА_2 прав чи виконання обовʼязків як законного представника дитини з інвалідністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 листопада 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від імені ОСОБА_2 - адвокат Терлич В. Г. подав касаційну скаргу на постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив їх скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 10 травня 2022 року у справі № 755/5802/20, від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, від 14 грудня 2022 року у справі № 683/16671/16-ц, від 23 лютого 2023 року у справі № 369/2435/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 334/7687/21, від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказала, що текст шлюбного договору не містить умов, за якими сторони змінювали би статус раніше придбаного нерухомого майна, зокрема і спірної квартири, яку сторони придбали у 2016 році у спільну сумісну власність подружжя. За відсутності чітко викладеної умови шлюбного договору про його розповсюдження на раніше придбане майно (до укладення цього шлюбного договору), апеляційний суд не мав права розширеного тлумачення цих умов та висновку про розповсюдження режиму особистої приватної власності на майно, придбане подружжям за весь період шлюбу.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
З 14 грудня 2012 року до 28 вересня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.
29 березня 2016 року за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т. В. та зареєстрованим у реєстрі за № 1871, ОСОБА_3 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Того ж дня здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру (рішення про державну реєстрацію прав № 29000689).
Згідно із пунктом 10 цього договору придбання квартири за цим договором вчиняється за письмовою згодою дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_2
06 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Твердохліб Г. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 1712, відповідно до пункту 1.1. якого майно, яке не підлягає державній реєстрації та підлягає державній реєстрації, що буде придбане подружжям під час зареєстрованого шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я придбано та зареєстровано рухоме або нерухоме майно, так як буде вважатися, що таке майно придбане за особисті кошти, тобто на таке майно не поширюється положення статті 60 СК України.
Відповідно до пункту 1.2. шлюбного договору грошові кошти в сумі 733 000 грн є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
У випадку набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2, вона буде рахуватись придбаною за особисті кошти ОСОБА_2 відповідно до статті 57 СК України, не буде являтися спільною сумісною власністю подружжя і на вказану квартиру не будуть поширюватись положення статті 60 СК України. Майно, яке було придбано до реєстрації шлюбу, буде являтись особистою власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане (пункти 1.3., 1.4. шлюбного договору).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із спадковою справою № 23/2022, заведеною після смерті ОСОБА_3, із заявою про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5
23 травня 2023 року приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Нагорна Т. В. видала свідоцтво про право власності, яким посвідчила, що ОСОБА_2, яка згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, є тим з подружжя, яка пережила колишнього чоловіка ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно набуте подружжям за час шлюбу; спільне майно колишнього подружжя, право власності на яке у вказаній частці посвідчується цим свідоцтвом складається з квартири АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.
Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Статтею 92 СК України встановлено право на укладення шлюбного договору.
Відповідно до частини першої статті 92 та частини першої статті 93 СК України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям; шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки.
Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу.
Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Аналізуючи зміст пункту 1.1. шлюбного договору, укладеного між спадкодавцем ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_2, відповідно до якого сторони домовилися, що майно, яке не підлягає державній реєстрації та підлягає державній реєстрації, що буде придбане подружжям під час зареєстрованого шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я придбано та зареєстровано рухоме або нерухоме майно, так як буде вважатися, що таке майно придбане за особисті кошти, тобто на таке майно не поширюється положення статті 60 СК України, можна зробити висновок, що сторони цього договору визначили правовий режим майна, яке на момент укладання договору ще не було придбано та/або набуте будь-ким з них, погодивши між собою правовий режим майна, придбаного у шлюбі у майбутньому.
Вказаним шлюбним договором сторони також врегулювали поширення режиму особистої приватної власності на майно, яке придбано до реєстрації шлюбу (пункти 1.3., 1.4. договору).
Оскільки шлюбний договір є особливим способом урегулювання наявних між подружжям майнових відносин або майнових відносин, що можуть виникнути в майбутньому, засобом захисту майнових прав подружжя, а також засобом здійснення майнових обов`язків, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, особам надається право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.
Отже, принцип свободи договору відповідно до статті 6, частини першої статті 626, статті 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Недійсність укладеного шлюбного договору прямо не встановлена законом, цей договір не визнано у судовому порядку недійсним, його правомірність презюмується згідно з вимогами статті 204 ЦК України.
При вирішенні спору в цій справі колегія суддів також звертає увагу на те, що наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23).
У постанові від 05 березня 2025 року (справа № 362/1998/23, провадження № 61-6092св24) Верховний Суд вказав, що "сторони шлюбного договору можуть домовитися, що: майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності; режим спільності майна (стаття 60 СК України) може бути змінений за домовленістю сторін на режим роздільності. Сторони можуть включити до шлюбного договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно)".
Таким чином, цивільне законодавство надає можливість сторонам шлюбного договору повністю виключити можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна.
Установивши, що сторони у шлюбному договорі врегулювали майнові відносини між подружжям, про що свідчить пункт 1.1. шлюбного договору, а текст шлюбного договору не містить умов, за яким сторони би змінювали статус раніше придбаного нерухомого майна, зокрема квартири АДРЕСА_1, яку ОСОБА_3 придбав за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, що містить згоду його дружини ОСОБА_2 на придбання цього нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин висновок місцевого суду про те, що спірна квартира, з урахуванням умов шлюбного договору, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2, тому дії приватного нотаріуса щодо видачі останній свідоцтва про право власності на її 1/2 частку є правомірними, колегія суддів вважає законним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи.
У справі, що переглядається, позивачем не доведено, що умови шлюбного договору розповсюджуються на майно, придбане подружжям, до його укладення.
Навпаки, заперечуючи вказане, відповідач в порядку статті 81 ЦПК України надала належні та допустимі докази того, що шлюбний договір відповідає вимогам законодавства, волевиявленню сторін.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, зазначеного вище не врахував, а також належним чином не дослідив умови шлюбного договору, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя недійсним та скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
При цьому колегія суддів вважає безпідставним посилання апеляційного суду на висновки, зроблені Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року в справі № 755/11605/21 (провадження № 61-11935св22).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Так, у зазначеній справі № 755/11605/21 Верховний Суд виснував про те, що "у справі, що переглядається, оспорюваний договір довічного утримання на момент його укладення мав певні вади, зокрема, оскільки на той момент діяла презумпція спільності майна придбаного в шлюбі, однак не було згоди іншого з подружжя на розпорядження спільним майном іншим з них. Втім, в подальшому подружжя врегулювало усі майнові відносини між собою та визначило правовий режим усього без винятків майна, придбаного протягом періоду шлюбу, пов`язавши належність майна до особистої приватної власності одного із подружжя чи до складу об`єктів права спільної сумісної власності подружжя виключно з фактом державної реєстрації права власності на конкретне майно.".
Натомість, у справі, що переглядається, сторони шлюбного договору домовилися, що майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності. Тобто сторони визначили правовий режим майна, що буде набуте ними у майбутньому. Проте, у справі № 755/11605/21 суди установили, що подружжя врегулювало усі майнові відносини між собою та визначило правовий режим усього без винятків майна, придбаного протягом періоду шлюбу.
Отже, встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі № 755/11605/21 відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається, а тому суд апеляційної інстанції послався на таку судову практику безпідставно.