ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2025 року
м. Київ
справа № 552/2739/17
провадження № 51-2673км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170020000136 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2, раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Київський районний суд м. Полтави вироком від 23 листопада 2017 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, і призначив йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки без застосування додаткового покарання в силу положень ст. 77, 98 КК України.
На підставі положень ст. 104, ст. 75 КК України суд звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
ОСОБА_8 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, і призначив йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією всього належного йому майна, й на підставі положень ст. 71 КК призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки й 1 місяць з конфіскацією всього належного йому майна.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 25 березня 2019 року вирок Київського районного суду м. Полтави від 23 листопада 2017 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 залишив без зміни.
Верховний Суд постановою від 03 грудня 2019 року ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2019 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 скасував і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Полтавський апеляційний суд вироком від 27 вересня 2024 року вирок Київського районного суду м. Полтава від 23 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасував і ухвалив в цій частині новий вирок.
ОСОБА_7 призначив покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки без застосування додаткового покарання в силу положень ст. 98 КК України.
ОСОБА_8 апеляційний суд призначив покарання за ч. 2 ст. 187, ст. 71 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років і 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
В решті вирок місцевого суду апеляційний суд залишив без зміни.
Згідно з вироком 06 січня 2017 року, приблизно о 05:00, ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_8 поблизу супермаркету "АТБ", що по вул. Гожулівській у м. Полтаві, з метою заволодіння чужим майном вчинили напад на потерпілого ОСОБА_9, поєднаний із застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я останнього.
Зокрема вони підійшли до ОСОБА_9, й ОСОБА_7 розпочав розмову з останнім, в ході якої почав ображати ОСОБА_9 й несподівано завдав один удар кулаком в обличчя. Після цього потерпілому було нанесено удар ногою по нижнім кінцівкам, від якого останній упав. У цей час, продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_7 з ОСОБА_8 почали наносити удари ногами по тулубу ОСОБА_9, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Після цього ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відкрито заволоділи майном потерпілого на загальну суму 26 673,14 грн і з місця злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить скасувати оскаржуваний вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог КПК України.
Захисник вважає, що на час постановлення вироку апеляційним судом ОСОБА_7 вже відбув покарання, призначене йому вироком Київського районного суду м. Полтави від 23 листопада 2017 року, і не може бути повторно притягнутий до відповідальності за ці ж діяння.
Також зазначає, що апеляційний суд не вирішив питання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, оскільки кримінальне правопорушення було вчинено 16.01.2017, а оскаржуваний вирок було ухвалено 27.09.2024, тому на момент постановлення апеляційним судом цього вироку визначений ст. 106 КК України семирічний строк давності закінчився. Стороною обвинувачення не було надано будь-яких доказів вчинення ОСОБА_7 до спливу зазначеного строку давності нового кримінального правопорушення.
Також як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону захисник посилається на те, що вирок апеляційного суду ухвалено колегією суддів за участю головуючого судді ОСОБА_10, який є суддею судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду.
Крім цього, захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі посилається на порушення права ОСОБА_7 на захист у зв`язку з таким.
24.09.2024 захисником на адресу Полтавського апеляційного суду було надіслано клопотання про відкладення апеляційного розгляду, призначеного на 27.09.2024, у зв`язку із його зайнятістю в іншому судовому засіданні.
27.09.2024 він взяв участь у судовому засіданні апеляційного суду за допомогою засобів відеоконференцзв`язку з метою переконатися, що його клопотання отримано судом, і додатково заявити клопотання про відкладення апеляційного розгляду, однак суд відмовив у задоволенні його клопотання і продовжив розгляд, не надав додаткового часу на підготовку до захисту, чим позбавив можливості надати ОСОБА_7 належну правничу допомогу.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_7 заявив клопотання про заміну адвоката ОСОБА_6, призначеного регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, на іншого захисника, який здійснює захист на підставі договору, однак суд відмовив у його задоволенні, чим порушив право на захист.
Крім цього, в судовому засіданні ОСОБА_7 заявив клопотання про участь у судовому розгляді його законного представника, оскільки на момент вчинення кримінального правопорушення він був неповнолітнім, однак суд також відмовив в цьому, що, на переконання сторони захисту, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений, будучи присутнім в одному з судових засідань в суді касаційної інстанції, та захисник підтримали подану касаційну скаргу. Крім цього засуджений подав заяву про розгляд провадження без його участі, підтримав подану касаційну скаргу.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів зазначає таке.
У касаційній скарзі захисник посилається на те, що за вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 був звільнений від відбування призначеного йому покарання на підставі положень статей 104, 75 КК України з іспитовим строком 2 роки, й на нього було покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
24 грудня 2019 року ОСОБА_7 був знятий з обліку Київського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" в Полтавській області у зв`язку з відбуттям іспитового строку на підставі ухвали Київського районного суду м. Полтави від 04 грудня 2019 року. Також цією ухвалою ОСОБА_7 було звільнено від покарання призначеного вироком Київського районного суду м. Полтави від 23.11.2017.
Таким чином, сторона захисту вважає, що ОСОБА_7 вже відбув призначене йому покарання і не може бути повторно притягнутий до відповідальності за вчинене ним діяння.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими доводами сторони захисту і вважає їх необґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвала Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2019 року, якою вирок Київського районного суду м. Полтави від 23 листопада 2017 року щодо ОСОБА_7 було залишено без зміни, була скасована постановою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, й Верховним Судом було призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 не було закінчено, а повторно розглядалося в суді апеляційної інстанції після скасування судом касаційної інстанції попереднього рішення апеляційного суду, а тому в цьому провадженні відсутній факт притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності повторно, про що безпідставно зазначає у касаційній скарзі захисник.
Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2023 року (справа № 525/1058/20, провадження № 51-1450км21).
Крім того, на момент ухвалення вироку апеляційного суду від 27 вересня 2024 року ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26 травня 2022 року за заявою прокурора про перегляд ухвали суду за нововиявленими обставинами було скасовано ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 04 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_7 від покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку. Вказана ухвала була залишена без зміни ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року.
Доводи касаційної скарги захисника про порушення права на захист ОСОБА_7 колегія суддів також не вбачає обґрунтованими.
При прослуховуванні аудіозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції було встановлено, що під час розгляду справи 27.09.2024 захисник ОСОБА_6 заявив клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із його зайнятістю у іншому судовому засіданні. При цьому захисник був присутній у судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції.
Суд розглянув це клопотання і відмовив у його задоволенні, вказавши, що не вбачає перешкод для продовження розгляду справи.
На доводи захисника про те, що він не готовий до апеляційного розгляду, оскільки вважав, що розгляд буде відкладено, суд обґрунтовано вказав, що справа в апеляції вже слухається тривалий час, і захисник мав достатньо часу для підготовки до розгляду. Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду і вбачає їх умотивованими.
Як вбачається з матеріалів провадження, кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надійшло до апеляційного суду після розгляду у Верховному Суді і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції 18 грудня 2019 року і з цього часу перебувало на розгляді у Полтавському апеляційному суді.
Адвокат ОСОБА_6 був призначений захисником ОСОБА_7 10 січня 2022 року (т. 4 а. с. 94), а апеляційний розгляд здійснений судом 27 вересня 2024 року. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду не вбачає умотивованими доводи захисника про те, що він не мав достатньо часу підготуватися до розгляду.
Також в судовому засіданні ОСОБА_7 заявив клопотання про відмову від захисника ОСОБА_6 у зв`язку із залученням ним іншого захисника за договором.
При цьому, на запитання головуючого щодо залучення ним іншого захисника, ОСОБА_7 повідомив, що у цьому провадженні на момент здійснення апеляційного розгляду він захисника ще не залучив, однак має намір це зробити.
Відповідно до ч. 3 ст. 54 КПК України відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов`язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
Оскільки ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення у неповнолітньому віці, участь захисника у кримінальному провадженні щодо нього є обовʼязковою, а захисник ОСОБА_6 вже здійснював захист ОСОБА_7 за призначенням, і документів про залучення іншого захисника для здійснення захисту ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційного суду надано не було, тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого про відмову від захисника.
Крім цього, не є порушенням права на захист й відмова апеляційного суду у задоволенні клопотання ОСОБА_7 про участь законного представника неповнолітнього під час апеляційного розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що 20 липня 2022 року судом було залучено в якості законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7 представника служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної ради в м. Полтаві як представника органу опіки і піклування у зв`язку із тим, що мати ОСОБА_7 ОСОБА_11 перебувала за межами країни (т. 4 а. с. 144-146).
25 вересня 2024 року зі служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної ради у м. Полтаві на адресу Полтавського апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд кримінального провадження без їх участі (т. 5 а. с. 14).
Відповідно до ч. 2 ст. 488 КПК України законні представники викликаються в судове засідання. Їхнє неприбуття не зупиняє судового провадження, крім випадків, коли суд визнає необхідною їх участь.
Апеляційний суд встановив, що орган опіки і піклування був належним чином повідомлений про час та дату апеляційного розгляду і просив здійснювати розгляд без їх участі, тому умотивовано відмовив у задоволенні зазначеного вище клопотання ОСОБА_7 .
Доводи про те, що визначення головуючим суддею в апеляційному суді судді ОСОБА_10, який є суддею судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду, є істотним порушенням вимог КПК України, також не ґрунтуються на положеннях закону.
Відповідно до матеріалів провадження ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року задоволено заяву про самовідвід судді ОСОБА_12, який був визначений суддею-доповідачем у цьому кримінальному провадженні (т. 4 а. с. 247-248).
Повторним автоматизованим розподілом судової справи суддею-доповідачем визначено суддю ОСОБА_10, про що в матеріалах справи є відповідний протокол (т. 5 а. с. 1).
Також у справі є довідка в.о. начальника відділу забезпечення діяльності судової палати з розгляду кримінальних справ, у якій зазначено, що відповідно до п. 4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Полтавського апеляційного суду, у разі неможливості автоматизованим розподілом визначити склад колегії суддів при оскарженні ухвали слідчого судді (11-СС) та оскарженні судових рішень у кримінальних провадженнях (11-КП), розгляду подання місцевого суду або клопотання сторін щодо направлення кримінального провадження з одного суду до іншого (11-П) з числа суддів судової палати з розгляду кримінальних справ через відсутність необхідної кількості суддів, склад колегії суддів, окрім судді-доповідача по справі, визначається за допомогою автоматизованого розподілу з числа слідчих суддів зі складу суддів судової палати з розгляду цивільних справ (т.5 а.с. 2).
У випадку, коли члени колегії, визначені автоматизованим розподілом зі складу колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ, а суддю-доповідача та інших членів колегії неможливо визначити автоматизованим розподілом через відсутність необхідної кількості суддів з числа суддів судової палати з розгляду кримінальних справ, то суддя-доповідач та інші члени колегії визначаються з числа слідчих суддів зарахованих до складу судової палати з розгляду цивільних справ.
Тому виникла необхідність включити до складу судової палати з розгляду кримінальних справ слідчих суддів зарахованих до складу судової палати з розгляду цивільних справ.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що визначення судді-доповідача у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 було здійснено з дотриманням вимог ст. 35 КПК України.
Стосовно доводів про незастосування апеляційним судом до ОСОБА_7 положень статей 106, 49 КК України колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 106 КК України звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку; 2) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину; 3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину; 4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
За змістом ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02 лютого 2023 року (справа № 735/1121/20, провадження № 13-26кс22) зробила висновок, відповідно до якого у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого частиною першою статті 49 КК України, подовженого на період ухилення.
Згідно з вироком ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 187 КК України, 06 січня 2017 року, будучи на момент його вчинення неповнолітнім. Це кримінальне правопорушення за правилами ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, тому строк давності притягнення його до відповідальності за цим злочином становить 7 років.
Визначений ст. 106 КК України диференційований семирічний строк притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності спливав 05 січня 2024 року.
Однак, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалою Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційне провадження щодо ОСОБА_7 було зупинено і його було оголошено в розшук у зв`язку з ухиленням від суду. Зокрема в ухвалі зазначено, що на виклики до суду він не з`являється, ухвала про його привід виконана не була, і його місце перебування не відоме (т. 4 а. с. 19-21).
В процесі розшуку апеляційний суд у зв`язку з його значною тривалістю листом від 08 жовтня 2021 року на адресу начальника СУ ГУНП в Полтавський області звертався з нагадуванням та проханням повідомити про результати розшуку ОСОБА_7 (т. 4 а.с. 75), на що була отримана відповідь від 21 жовтня 2021 року про те, що з метою встановлення місця знаходження розшукуваного проводяться необхідні оперативно-розшукові заходи, передбачені чинним законодавством (т. 4 а.с. 78).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06 січня 2022 року раніше зупинене апеляційне провадження щодо ОСОБА_7 було поновлено у звязку з необхідністю призначення іншого захисника з центру надання безоплатної вторинної правничої допомоги (т. 4 а. с. 91-93).
Також в матеріалах справи наявна розписка ОСОБА_7 від 31.01.2022, яку він надав в Полтавському апеляційному суді про явку в Полтавський апеляційний суд на 13:00 10 лютого 2022 року (матеріали за клопотанням прокурора про затримання з метою приводу для обрання запобіжного заходу та оголошення обвинуваченого ОСОБА_7 у розшук, а.с. 7а). Таким чином, не пізніше 31.01.2022 ОСОБА_7 з`явився в суд, де надав відповідну розписку.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що в період щонайменше з 01 березня 2021 року по 06 січня 2022 року, коли зупинене у зв`язку з розшуком апеляційне провадження було поновлене, ОСОБА_7 ухилявся від суду.
Тому за вказаною вище позицією Великої Палати Верховного Суду визначений ст. 106 КК України семирічний строк давності притягнення його до відповідальності за ч. 2 ст. 187 КК України має бути продовжений на період такого ухилення від суду, тобто щонайменше на 10 місяців і 6 днів.
За таких обставин строк давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 187 КК України мав закінчитися 11 листопада 2024 року.
Вирок Полтавського апеляційного суду щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК України було постановлено 27 вересня 2024 року, тобто до закінчення визначеного ст. 106 КК України строку, продовженого на період ухилення ОСОБА_7 від суду, тому підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі положень статей 49, 106 КК України у суду не було.
Доводи сторони захисту в судовому засіданні касаційного суду про те, що ОСОБА_7 не ухилявся від суду, а просто не був повідомлений про необхідність з`явитися до Полтавського апеляційного суду і не знав про те, що він оголошений у розшук, колегія суддів Верховного Суду не вбачає переконливими.
Як вже зазначалось вище, постановою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року було скасовано ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2019 року щодо ОСОБА_7 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. ОСОБА_7 був присутній під час касаційного розгляду і йому було відомо про постановлене рішення. Таким чином, він достеменно знав, що розгляд кримінального провадження щодо нього не закінчено.
Надалі після скасування ухвали Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2019 року кримінальне провадження надійшло до апеляційного суду і було призначене до розгляду на 25.02.2020, але ОСОБА_7 вперше з`явився до апеляційного суду у цьому провадженні лише в січні-лютому 2022 року, змінивши при цьому місце проживання, про що він сам указав в суді касаційної інстанції, будучи присутнім в одному з судових засідань.
Враховуючи це, колегія суддів не вбачає обґрунтованими доводи захисника про те, що колишній захисник ОСОБА_7 не роз`яснив йому особливостей його правового становища, внаслідок чого він добросовісно думав, що вже відбув своє раніше призначене йому покарання, від відбування якого він був звільнений з випробуванням.
Не вбачаються переконливими й доводи захисника про те, що сам апеляційний суд вирішуючи питання про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання відповідно до ухвали від 10 лютого 2022 року (матеріали за клопотанням прокурора про затримання з метою приводу для обрання запобіжного заходу та оголошення обвинуваченого ОСОБА_7 у розшук, а.с. 18-20), констатував, що ОСОБА_7 не ухилявся від суду, й тому зазначений вище розшук був неправомірним та необґрунтованим, оскільки у зазначеній ухвалі апеляційний суд констатував, що ОСОБА_7 не мав наміру ухилятися від суду, що не є тотожним констатації відсутності факту такого ухилення.
Крім цього, оцінка таких обставин апеляційний судом в контексті вирішення питання про застосування запобіжного заходу враховується, однак не є визначальною, при вирішенні цього питання касаційним судом в комплексі за наслідками касаційного розгляду.
За таких обставин колегія суддів касаційного суду вбачає, що зупинення строку давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності на період ухилення, який обмежується принаймні періодом указаного вище зупинення апеляційним судом апеляційного провадження у зв`язку з оголошенням ОСОБА_7 у розшук, є законодавчо обґрунтованим та фактично підтвердженим.
Таким чином, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно й усебічно розглянути провадження і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.
Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд