ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 671/1863/23
провадження № 61-10878св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - Орган опіки та піклування Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Органу опіки та піклування Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області на заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 02 листопада 2023 року у складі судді Никифоров Є. О. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2024 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Талалай О. І., Янчук Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року Орган опіки та піклування Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області (далі - Орган опіки та піклування) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є батьками неповнолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач безвідповідально ставиться до своїх дітей, не цікавиться їх життям, розвитком і станом здоров`я, неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності, своєю поведінкою створила небезпечну обстановку для життя та здоров`я дітей. У зв`язку з цим неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відібрано від матері та поміщено до Комунального некомерційного підприємства "Волочиська багатопрофільна лікарня".
Оскільки ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а залишення у неї дітей є небезпечним для їх життя та здоров`я, то дітей слід у неї відібрати.
Просив суд відібрати неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у матері ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 02 листопада 2023 року позов задоволено. Відібрано неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, без позбавлення її батьківських прав.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання та розвитку дітей, поводиться агресивно по відношенню до них, а залишення неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю може бути небезпечним для їх життя та здоров`я.
Ухвалою Волочиського районного суду Хмельницької області від 02 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 02 листопада 2023 року залишено без задоволення.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 02 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення. В позові Органу опіки та піклування до ОСОБА_1 про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявні у справі докази вказують на те, що протягом червня-липня 2023 року між відповідачем та дітьми виникла напруженість у відносинах, ОСОБА_1 проявляла агресивну поведінку до дітей і вчинила насильство у сім`ї відносно дочки ОСОБА_3 . Після того, як у дочки ОСОБА_4 було виявлено захворювання, відповідач знехтувала рекомендаціями лікарів і відмовила у згоді помістити її на стаціонарне лікування.
Водночас у справі відсутні належні та допустимі докази про те, що ОСОБА_1 умисно не виконувала свої обов`язки по вихованню дітей, систематично та постійно вчиняла відносно дітей неправомірні дії, свідомо нехтувала життям і здоров`ям дітей. Посилання Органу опіки та піклування на наявність таких підстав суперечать фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.
При цьому, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком Органу опіки та піклування від 10 серпня 2023 року про доцільність відібрання неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від матері ОСОБА_1, оскільки цей висновок не відповідає найкращим інтересам дітей. Ні Орган опіки та піклування при складанні письмового висновку щодо розв`язання спору, ні суд першої інстанції при вирішенні цього спору, не з`ясували думку неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо відібрання їх від матері ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості усунути цю неповноту, оскільки наразі місце перебування дітей не відоме.
Вказані обставини виключають можливість задоволення позову Органу опіки та піклування про відібрання дітей у ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав.
Аргументи учасників справи
У липні 2024 року Орган опіки та піклування подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Здійснити розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції інстанцій неправильно застосував положення статті 170 СК України, зокрема безпідставно зазначив, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відібрання дітей у ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав.
Відповідач безвідповідально відноситься до своїх дочок, не цікавиться їх життям, розвитком та станом здоров`я, неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності, своєю поведінкою створила небезпечну обстановку для життя та здоров`я дітей.
Враховуючи протокол № 2 від 14 липня 2023 року засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, рішення виконавчого комітету Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області № 88 від 14 липня 2023 року, встановлено наявність ризику для життя та здоров`я неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не усвідомлює, що її поведінка може привести до негативних наслідків для життя та здоров`я дітей.
Оскільки поведінка ОСОБА_1 з дня винесення висновку про доцільність відібрання дітей фактично не змінилась, відомостей про вчинення нею заходів, які б вплинули на прийняття рішення щодо відібрання дитини суду не надано, факт ухилення ОСОБА_1 від належного виконання своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітніх дітей знайшов своє підтвердження.
Враховуючи викладене, керуючись інтересами неповнолітніх дітей, з метою забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, слід дійти висновку, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своїх неповнолітніх дітей, що є підставою для відібрання у неї неповнолітніх дочок без позбавлення батьківських прав.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову апеляційного суду залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що суд першої інстанції не з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, неправильно витлумачив норми статей 164, 170, 171 СК України та застосував приписи статей 81, 89 ЦПК України. У справі відсутні належні та допустимі докази про те, що ОСОБА_1 умисно не виконувала свої обов`язки по вихованню дітей, систематично та постійно вчиняла відносно дітей неправомірні дії, свідомо нехтувала життям і здоров`ям дітей.
Суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновком Органу опіки та піклування від 10 серпня 2023 року про доцільність відібрання неповнолітніх дітей, оскільки цей висновок не відповідає найкращим інтересам дітей.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 308/12188/18, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від07 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно акту обстеження умов проживання від 05 липня 2023 року умови проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є задовільними, діти забезпечені одягом і продуктами харчування, для їх виховання та розвитку створені умови, діти не знаходять спільної мови з матір`ю, в сім`ї виникають сварки та конфлікти. Встановлено, що на момент візиту до сім`ї ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 з неповнолітніми дочками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і бабою ОСОБА_8 . Молодша дочка ОСОБА_6 знаходилася в ліжку, не реагувала на запитання, які їй ставилися. Мати не надала пояснень про причини перебування дитини в ліжку. Зі слів старшої сестри ОСОБА_10 не встає з ліжка орієнтовно з 15 червня 2023 року. Мати відмовляється від госпіталізації дитини та подальшого обстеження відповідними медичними спеціалістами, вела себе агресивно.
Із довідки лікаря ОСОБА_11 від 06 липня 2023 року слідує, що у неповнолітньої ОСОБА_4 виявлений психічний розлад, матір ОСОБА_1 від госпіталізації дитини відмовилася.
Постановою Волочиського районного суду Хмельницької області від 18 липня 2023 року на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за частиною першою статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу в розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 170 грн. ОСОБА_1 визнано винною в тому, що 03 липня 2023 року близько 21:30 год. вона, перебуваючи за місцем проживання, вчинила домашнє насильство психологічного та економічного характеру відносно своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3, що виражалось у висловлюванні нецензурною лексикою в її адресу, прогнала дочку з дому, закрила двері на замок та не впускала її до будинку, що завдало шкоди психологічному здоров`ю потерпілої.
В актах проведення оцінки рівня безпеки дитини від 14 липня 2023 року відносно неповнолітньої ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_4 спеціалістом встановлено наступне: старша дочка ОСОБА_7 здійснила виклик на номер 102 і повідомила, що їй загрожує небезпека. Зі слів баби мати вдарила дочку та вигнала з будинку. В дитини спостерігалися такі поведінкові ознаки як страх та мовчазність, дитина здорова, охайна, але особисто просить про допомогу, так як мати здійснює над нею фізичне насилля. Мати проявляє агресивну поведінку, через що у дитини з`являється тривожність, а також те, що спостерігаючи за матір`ю можна зробити висновок, що мати потребує допомоги психолога і її агресивна поведінка загрожує життю та здоров`ю дітей. Стосовно молодшої дочки ОСОБА_6 зазначено, що вона не йде на контакт, одягнена в брудний одяг, лежить у ліжку, ні на кого не реагує, замкнута. В коментарях спеціаліста зазначено, що мати веде себе агресивно, перебуває "не в собі", категорично проти госпіталізації молодшої доньки для подальшого її обстеження. У ОСОБА_6 спостерігається замкнутість, на звертання реагує рухом голови та у зв`язку з тим, що є загроза для життя і здоров`я дитини - потрібно негайно вилучити дитину в медичний заклад.
Вказані факти також підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_12, якийв суді підтвердив, що ОСОБА_1 проявляла до дітей агресивну поведінку, не здійснювала належний догляд за ними, не приділяла уваги їх стану здоров`я.
На підставі рішення виконавчого комітету Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області від 14 липня 2023 року № 88 неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відібрано від матері ОСОБА_1 і влаштовано до Комунального некомерційного підприємства "Волочиська багатопрофільна лікарня" у зв`язку з виникненням безпосередньої загрози для життя та здоров`я дітей.
10 серпня 2023 року виконавчий комітет Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області рішенням № 107 затвердив висновок про доцільність відібрання неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від матері ОСОБА_1 .
У висновку виконавчого комітету Війтовецької селищної ради, як орган опіки та піклування, про доцільність відібрання неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від матері ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав вказано, що мати - ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, має низький рівень виховного потенціалу, морально не стабільна, не виявляє інтересу до внутрішнього світу власних дітей, не спілкується з дітьми в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення. Діти не знаходять спільної мови з матір`ю. Також підтверджено обставини, які зазначені у актах проведення оцінки рівня безпеки дитини від 14 липня 2023 року відносно неповнолітніх дочок. Після відібрання неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_6 від матері, дітей розміщено в дитяче відділення КПП "Волочиська багатопрофільна лікарня" та надано медичну допомогу. Після чого, ОСОБА_6 було госпіталізовано на лікування за згодою батька, оскільки мати не надавала згоду, а старша донька ОСОБА_7 поїхала до батька для подальшого проживання та навчання.
Апеляційний суд встановив, що за змістом довідок Війтовецького ліцею від 10 квітня 2024 року за період навчання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в ліцеї ОСОБА_1 відвідувала батьківські збори, в телефонному режимі спілкувалася з класним керівником, брала участь у ремонті класу.
Станом на день винесення постанови апеляційним судом діти проживають у Республіці Польща разом із батьком ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї; ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частини перша, п`ята статті 5 СК України).
Відповідно до частини сьомій статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, чергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави - учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину (стаття 19 Конвенції).
У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 України суд може постановити таке рішення у випадку, якщо батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини (частина третя статті 170 СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що "під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року. У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому, як правильно вважала колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Ухвалюючи рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09). У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов`язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини. Підсумовуючи, слід зазначити, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей".
У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 308/12188/18, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:
"ухвалюючи рішення про відібрання малолітньої дитини від відповідача без позбавлення останнього батьківських прав, суд першої інстанції виходив із доведеності позивачем факту того, що ОСОБА_2 вчиняє відносно своєї неповнолітньої доньки - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, фізичне та психологічне насильство, внаслідок чого дитина боїться свого батька і не бажає повертатися до нього. Зазначене у судовому засіданні підтвердила й сама неповнолітня дитина. Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради № 789-X11 від 27 лютого 1991 року, в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї.
тлумачення статті 4, частини першої статті 170 СК України дає змогу дійти висновку про те, що у разі неможливості (у тому числі, на час пред`явлення позову і вирішення справи) передати дитину родичам, то дитина передається органу опіки та піклування для вжиття заходів щодо захисту особистих та майнових прав дитини й забезпечення тимчасового влаштування дитини. Зазначене повністю узгоджується із положеннями частини четвертої та п`ятої статті 167 СК України, згідно з якими, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим; якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування".
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін,кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
предметом позову у цій справі є відібрання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, без позбавлення батьківських прав у матері, з яким Орган опіки та піклування звернувся 14 серпня 2023 року, а отже на момент звернення до суду ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було 17 і 15 років відповідно;
аналіз матеріалів справи свідчить, що позивачем при прийнятті відповідного рішення та під час розгляду справи судом першої інстанції думка дітей, які досягли чотирнадцяти років, щодо відібрання їх у матері заслухана не була, як і не запропоновано вирішення питання подальшого влаштуваннядітей, тобто кому саме передаються діти для вжиття заходів щодо захисту їх особистих та майнових прав й забезпечення тимчасового влаштування;
апеляційний суд наведене врахував, встановив, що наявні у справі докази вказують на те, що протягом червня-липня 2023 року між відповідачем та дітьми виникла напруженість у відносинах, ОСОБА_1 проявляла агресивну поведінку до дітей, знехтувала рекомендаціями лікарів і відмовила у згоді помістити молодшу дочку, у якої виявлений психічний розлад, на стаціонарне лікування; водночас у справі відсутні належні та допустимі докази про те, що ОСОБА_1 умисно не виконувала свої обов`язки по вихованню дітей, систематично та постійно вчиняла відносно дітей неправомірні дії, свідомо нехтувала життям і здоров`ям дітей, відповідні посилання Органу опіки та піклування суперечать фактичним обставинам справи.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що Орган опіки та піклування не підтвердив доцільність відібрання неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від матері ОСОБА_1 і що в цій конкретній ситуації розлучення дітей з матір?ю відповідає їх бажанню та необхідне в якнайкращих інтересах дітей.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.