ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 490/4887/22
провадження № 61-10868св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дітей.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований 30 травня 2014 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис № 363.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку та доходів, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку для кожної дитини, починаючи з 04 листопада 2022 року і до досягнення дітьми повноліття.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору, сплаченого за подачу позову про розірвання шлюбу, в розмірі 992,40 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави суму судового збору у розмірі 992,40 грн за подачу позивачем позовної заяви про стягнення аліментів.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2023 року у цій справі залишено без задоволення.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року зупинено провадження у справі № 490/4887/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2023 року до закінчення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Апеляційний суд виходив з того, що під час розгляду справи представник ОСОБА_2 - адвокат Хоменко О. М. посилалась на те, що відповідач перебуває на службі у складі Збройних Сил України.
Процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 456/2541/19 та від 29 листопада 2023 року в справі № 161/8166/23.
У зв`язку із військовою агресією проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено відповідними Указами Президента України і який діє до цього часу. ОСОБА_2 є відповідачем у цій справі та відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 29 квітня 2023 року перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у вказаній частині з 26 лютого 2022 року. Відповідний запис внесений і до військового квитка відповідача, виданого 25 лютого 2022 року. Станом на 27 лютого 2024 року матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач ОСОБА_2 звільнений з військової служби. За таких обставин апеляційний суд зробив висновок про наявність у суду обов`язку зупинити провадження у справі до припинення перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що принцип правової визначеності передбачає зрозумілість, прогнозованість та усталений порядок застосування процесуальних норм. У даному випадку норми процесуального права, зокрема пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України, які покладають на суд безумовний обов`язок зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, є чіткими та прогнозованими в частині того, що вони встановлюють неможливість вирішення спору у відношенні сторони, яка перебуває у складі Збройних Сил України під час воєнного стану, а тому позивач не вправі мати законних очікувань з приводу розгляду та вирішення справи за такої обставини. При цьому стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує справедливий судовий розгляд не тільки позивачу, а й іншій стороні - відповідачу, в тому числі при вирішенні питання щодо його перебування у складі Збройних Сил України. Таким чином, постановлення апеляційним судом ухвали про зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України ґрунтується на законі та переслідує легітимну мету, а також має розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами і поставленою метою, не суперечить принципу юридичної визначеності.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року скасувати та здійснити розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України мають своєю метою захист процесуальних прав учасника цивільного процесу, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Вони покликані забезпечити об`єктивний розгляд справи та реалізацію процесуальних прав, зокрема, військовослужбовців. Провадження у справі підлягає зупиненню лише у разі наявності обставин, які перешкоджають розгляду справи. Якщо такі перешкоди відсутні, то суд зобов`язаний розглянути справу у визначені процесуальним законом порядку та строки;
норма частини другої статті 252 ЦПК України конкурує з принципами забезпечення якнайкращих інтересів дитини, забезпечення розумного строку розгляду справи і нормою статті 180 СК України (зокрема, у справах про стягнення аліментів, зміну розміру аліментів, способу стягнення аліментів, тощо, тобто справ які стосуються утримання дітей) та іншими, які зобов`язують батьків належно, своєчасно та стабільно утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Проте тривале, на невизначений час зупинення провадження у цій справі не відповідає правам та інтересам дітей щодо їх належного утримання, гарантованим як внутрішнім законодавством, так і міжнародними актами. Такий висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 683/2078/23 (провадження № 61-424ск24);
апеляційний суд належним чином не оцінив баланс прав та інтересів батька та дітей у цій справі; не надав перевагу інтересам дітей щодо їх належного, своєчасного, достатнього утримання, а також справедливого вирішення спору протягом розумного строку; не врахував, що інтереси військовослужбовця, який перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України під час воєнного стану, представляє адвокат. Тому суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та зупинення провадження у цій справі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2024 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги до 07 жовтня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги до 28 листопада 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги до 18 грудня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 01 січня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 490/4887/22 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У січні 2025 року матеріали справи № 490/4887/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 01 січня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року).
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 371 ЦПК України).
Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20 (провадження № 61-7918св22) зазначено, що:
"відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної ухвали) (далі - Положення).
Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Результат аналізу пункту 12 Положення дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом оформлюється письмовими наказами по особовому складу.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.