ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 753/17584/21
провадження № 61-4806св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2023 року в складі судді Якусика О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_5 надала в борг ОСОБА_2 41 188,00 дол. США строком на 4 місяці з виплатою позикодавцю 3 % в місяць від суми позики за користування позикою, про що ОСОБА_2 складена розписка.
Позичені кошти ОСОБА_2 отримувала з метою будівництва, ремонту та облаштування будинку за адресою: АДРЕСА_1 для проживання у ньому її сім`ї. Вказаний будинок не введений в експлуатацію, проте відповідачі у ньому проживають, тому, з огляду на встановлену статтею 60 СК України презумпцію спільності права власності на майно подружжя, вважає позичені кошти спільним боргом подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які на час отримання позики перебували у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до договору відступлення права вимоги від 21 травня 2021 року ОСОБА_5 відступила право вимоги за договором позики своєму чоловікові ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 просив:
стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики, а саме: 41 188,00 дол. США - основний борг, 17 298,96 дол. США - нараховані відсотки за користування позикою, 1 027,64 дол. США - відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26 червня 2020 року у розмірі 41 188,00 дол. США, заборгованість за відсотками за користування позикою у розмірі 4 942,56 дол. США, суму нарахованих відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 1 027,64 дол. США.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви у сумі по 4 496,76 грн з кожного.
Суд першої інстанції виходив з того, що позов у частині стягнення 41 188,00 дол. США основної суми та 3 % в розмірі 1 027,64 дол. США за прострочення грошового зобов`язання є обґрунтованим, адже кошти не повернуто, а зобов`язання за договором позики не виконано.
Крім того, стягнувши 4 942,56 дол. США процентів за користування позикою замість заявлених 17 298,96 дол. США, суд першої інстанції вважав, що відсотки мають бути стягнуті в межах строку, на який надавалась позика (4 місяці), тобто до 26 жовтня 2020 року.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилався на те, що борг за договором позики є спільним боргом подружжя, а тому стягненню підлягає з обох відповідачів. Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України. Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, відповідачі на момент укладення договору позики перебували у шлюбі.
Положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Отже, якщо одним із подружжя укладений договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
З огляду на презумпцію спільності права власності на майно подружжя, тягар спростування якої покладений на того з подружжя, хто її спростовує, ОСОБА_3 не надав доказів того, що кошти отримані за договором позики були використані не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби ОСОБА_2 . Заперечення ОСОБА_3 проти позову зводяться виключно до того, що він не надавав згоду на укладення цього договору, а позивач не довів факт використання цих коштів на потреби сім`ї відповідачів.
Зважаючи на значну суму коштів, отриманих у борг, ОСОБА_3 не навів обставин і не зазначив про придбання ОСОБА_2 будь-якого майна, використання цих коштів у підприємницькій діяльності, так само як і обставини, пов`язані із здійснення такої діяльності (зокрема, види діяльності, умови її ведення, наявність найманих працівників, офісу, оперативних витрат тощо), не вказав ознак способу життя ОСОБА_2 (подорожі, придбання речей тощо), які б давали суду підстави припустити використання нею цих коштів на власні потреби, не пов`язані із інтересами сім`ї. Клопотань про витребування доказів, які б підтверджували ці обставини ОСОБА_3 не заявляв.
Посилання ОСОБА_3 на відсутність його згоди на укладення договору позики суд вважає необґрунтованими, оскільки для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне.
Суд вважав, що покладення виключно на позивача обов`язку доводити факт використання відповідачем (позичальником) позичених коштів в інтересах сім`ї покладає на нього непропорційний тягар, адже факт використання позичальником коштів після їх передачі об`єктивно перебуває поза контролем з боку позикодавця. Водночас позивач довів факт здійснення відповідачами будівництва житлового будинку у м. Бровари Київської області, проживання у ньому сім`ї відповідачів та з більшою переконливістю - недостатність виключно доходів відповідачів для здійснення його будівництва та облаштування. ОСОБА_3 на підтвердження вартості будівництва та вартості об`єкту незавершеного будівництва не надав жодних доказів. Тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 не спростована презумпція спільності права власності подружжя.
Апеляційний суд визнав безпідставними, необґрунтованими твердження ОСОБА_6 про використання нею позичених коштів не в інтересах сім`ї, у власних потребах, адже вони спростовуються обставинами справи та спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Суд також врахував й ту обставину, що боржниця проживає за межами України й наміру повертати позичені кошти не має.
Твердження ОСОБА_2 про наявність у неї боргових зобов`язань перед іншими особами не підтверджені належними доказами, а договірні відносини з банком мали місце у 2008 році, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 .
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики.
Апеляційний суд вважав, що активна позиція відповідачів про отримання ОСОБА_2 у позику коштів лише у своїх інтересах, а не в інтересах сім`ї, має на меті невиконання зобов`язання перед ОСОБА_1, остільки ОСОБА_2 виїхала за межі України та проживає за кордоном. При цьому відповідачі належними доказами не довели, що кошти витрачено на власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя, а позивачем доведено використання отриманих коштів відповідачами в інтересах сім`ї.
Отже, враховуючи зазначене та те, що укладений між сторонами договір позики є чинним, суд першої інстанції з достатньою повнотою з`ясував дійсні обставини справи, зібраним доказам дав належну правову оцінку й ухвалив законне та обґрунтоване рішення про стягнення 41 188,00 дол. США основної суми. Крім того, оскільки 26 червня 2020 року ОСОБА_2 взяла у борг 41 188,00 дол. США у ОСОБА_5 під 3 % в місяць строком на чотири місяці, то суд першої інстанції підставно стягнув з відповідачів й 3 % у розмірі 1 027,64 дол. США.
Разом з цим, у розписці від 26 червня 2020 року сторони узгодили строк повернення боргу - 4 місяці, тобто до 26 жовтня 2020 року. Тому суд першої інстанції правильно вказав, що відповідно до погодженого в розписці строку необхідно стягнути 4 942,56 дол. США процентів за користування позикою замість заявлених до стягнення 17 298,96 дол. США.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 користь ОСОБА_1 по 4 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, з кожного. У задоволенні заяви у іншій частині відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з інших сторін, адже цей розмір, окрім іншого має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, значимості вчинених адвокатом дій, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - 8 000 грн, тобто по 4 000 грн з кожного.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди зробили помилковий висновок, що відповідачі належними доказами не довели те, що кошти витрачено на власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя, незважаючи на висновки, які містяться у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 725/4873/20 (провадження № 61-228св23) про солідарне стягнення боргу з подружжя за договором позики, згідно з якими, тягар доведення обґрунтованості заявлених вимог, в тому числі й щодо використання отриманих у позику грошових коштів в інтересах сім`ї, за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача;
суди помилково вважали, що згода ОСОБА_3 на укладання договору позики ОСОБА_2 не була потрібна. Апеляційний суд також не перевірив доводи ОСОБА_3 про необхідність з`ясування того чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики, незважаючи на висновки, які містяться у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року в справі № 638/20603/16 (провадження № 61-26089св18), від 08 квітня 2020 року в справі № 361/7130/15-ц (провадження № 61-1843св20) та від 21 липня 2021 року в справі № 361/5840/19 (провадження № 61-259св21);
суди помилково переклали тягар доказування обставин щодо надання ОСОБА_3 згоди на укладення ОСОБА_2 договору позики та стосовно використання отриманих у позику грошових коштів в інтересах сім`ї, з позивача на відповідачів;
правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший ж подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики;
належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Суд апеляційної інстанції всупереч норм статей 12, 89, 263 ЦПК України не з`ясував належним чином чи витрачалися кошти в інтересах сім`ї; не перевірив доводи ОСОБА_3 про необхідність з`ясування, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустивши неповноту у з`ясуванні таких обставин. Зазначене перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору. При цьому суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У травні 2024 року ОСОБА_1 направив відзив за підписом представника ОСОБА_7, у якому просив касаційне провадження закрити; касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
у касаційній скарзі скаржник не вказує: 1) які саме норми матеріального права застосували суди першої та апеляційної інстанцій без врахування висновків Верховного Суду; 2) які висновки Верховного Суду, зазначені у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які стали предметом спору у справі, що розглядається;
доводи скаржника здебільшого стосуються переоцінки доказів з приводу використання коштів в інтересів сім`ї, що і обумовлено його вимогою до суду касаційної інстанції про направлення справи на новий судовий розгляд. Разом з тим, оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, це обумовлює необхідність співставлення наведених скаржником справ на предмет подібності постанов Верховного Суду, які вказані у касаційній скарзі, до обставин справи, що переглядається;
у справах № 725/4873/20, № 638/20603/16, № 361/7130/15-ц, № 361/5840/19, № 143/280/17, № 569/24347/18, № 372/1558/16-ц, які наведені заявником у касаційній скарзі як приклад неоднакового застосування норм права, встановлені інші фактичні обставини ніж у справі, що переглядається у касаційному порядку, більшість з них стосується саме недоведеності обставин використання коштів отриманих за договором позики в інтересах сім`ї. У цій справі позивач навів узгоджені між собою докази використання отриманих у борг коштів в інтересах сім`ї на будівництво житлового будинку, в якому, навіть після відчуження на користь батька, проживає ОСОБА_3 . Тобто, на відміну від наведених скаржником справ, фактичні обставини цієї справи отримали оцінку судами попередніх інстанцій в контексті узгоджених дій відповідачів, спрямованих на створення умов для неможливості повернення позивачем коштів, які були надані в борг подружжю. ОСОБА_3, незважаючи на невизнання свого обов`язку солідарно нести зобов`язання за договором позики, після рішення суду першої інстанції відчужив своє майно на користь батька з метою унеможливити накладення на нього стягнення в рахунок боргу;
суди правильно врахували, що у спірних правовідносинах узгоджені дії відповідачів свідчать про явно недобросовісну поведінку, яка покликана унеможливити повернення ними отриманих у борг коштів.