iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 року

м. Київ

справа № 541/3303/21

провадження № 61-10734св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2024 року в складі колегії суддів Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Миргородської районної державної адміністрації про усунення перешкод у володінні і користуванні земельною ділянкою та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати недійсними та скасувати розпорядження Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року в частині передачі в приватну власність ОСОБА_2 і ОСОБА_3 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 279130 щодо права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323255400:01:005:0153 та

серії ЯМ № 912932 щодо права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323255400:00:010:0159; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області відновити в Державному земельному кадастрі межі земельної ділянки, право власності на яку посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку від 02 березня 2006 року серії ПЛ № 139165; стягнути з відповідачів на його користь понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що земельні ділянки відповідачів накладаються на належну йому на праві власності земельну ділянку, про що він дізнався, одержавши витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 вересня 2021 року № НВ 0007625812021.

Оскільки оскаржуваним розпорядженням Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року фактичні межі земельних ділянок відповідачам не визначалися, встановлення їх меж в натурі (на місцевості) відбулося після проведення реєстрації державних актів та одержання відповідачами документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку 30 вересня 2011 року та 12 грудня 2012 року відповідно, позивач вважав, що передача у приватну власність відповідачів частини належної йому земельної ділянки призвела до втручання у його право мирно володіти своїм майном, оскільки за фактичним користуванням площа, конфігурація та лінійні розміри зовнішніх меж його земельної ділянки не відповідають правовстановлюючим документам.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

21 вересня 2023 року рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, право власності на яку посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку від 02 березня 2006 року серії ПЛ № 139165.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122 в частині передачі в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 279130, зареєстрований 30 вересня 2011 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 532320001001298 Миргородською районною державною адміністрацією на ім`я ОСОБА_2 з кадастровим номером 5323255400:01:005:0153.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122 в частині передачі в приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 912932, зареєстрований 12 грудня 2012 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 532320001002415 Миргородською районною державною адміністрацією на ім`я ОСОБА_3 з кадастровим номером 5323255400:00:010:0159.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області відновити в Державному земельному кадастрі межі земельної ділянки, право власності на яку посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку від 02 березня 2006 року серії ПЛ № 139165 за точками А-Б-В-Г-Д-А із довжиною меж земельної ділянки А - 140,6 м - 205,5 м - 210 м - 72,5 м - 147,9 м - А. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, які посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, було допущено помилки у визначенні меж земельних ділянок відповідачів, які до звернення позивача до суду не виправлені, право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 набув раніше, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом скасування розпорядження Миргородської районної державної адміністрації в частині передачі земельних ділянок у власність відповідачів та державних актів на право власності на вказані земельні ділянки, а також зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області відновити межі належної позивачу земельної ділянки відповідно до державного акта.

05 вересня 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що оскаржуване розпорядження Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122 про безоплатну передачу земельних ділянок у власність відповідачів у межах норм приватизації державних земель було видане до того, як цим органом виконавчої влади вирішувалося питання про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (розпорядження від 20 грудня 2004 року № 287, від 29 грудня 2005 року № 321), тому висновки суду першої інстанції про те, що вказане розпорядження не відповідає законові і порушує право позивача на земельну ділянку, є безпідставними і не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та нормах матеріального права.Та обставина, що державні акти на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було видано пізніше, не спростовує факту передачі їм спірних земельних ділянок відповідно до вимог статей 116, 118, 121 Земельного кодексу (далі - ЗК) України та само собою не свідчить про недійсність державного акта на право власності на земельну ділянку і не є підставою для його скасування. Невідповідність меж земельної ділянки з кадастровим номером 5323255400:00:010:0076, що зареєстрована в Державному земельному кадастрі, межам цієї земельної ділянки, зазначеним у Державному акті серії ПЛ № 139165, що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_1, не є достатньою підставою для втручання у право власності відповідачів таким чином, що повністю скасовує таке право, набуте відповідачами на законних підставах. Площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1, становить 3,6466 га, що на 0,0634 га менше належної йому на праві власності земельної ділянки 3,71 га, фактична площа земельної ділянки ОСОБА_2 становить 1,8688 га, що на 0,1311 га менше площі належної йому земельної ділянки 2,0 га, що зареєстрована в Поземельній книзі, площа земельної ділянки ОСОБА_3 становить 1,9068 га, що на 0,0532 га менше площі її земельної ділянки 1,9600 га, яка зареєстрована в Поземельній книзі. Вказане свідчить про необхідність відновлення меж вказаних земельних ділянок відповідно до статті 107 ЗК України та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), за їх фактичним використанням, оскільки як вбачається з висновку експерта з північно-західної, північно-східної та південно-західної сторони межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (автомобільними шляхами та лісосмугою), а в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленій на замовлення ОСОБА_1, відсутній каталог координат поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5323255400:00:010:0076, що унеможливлює виявлення дійсних меж її встановлення. Відновлення меж земельної ділянки позивача ОСОБА_1 за пропонованим експертом варіантом за рахунок земельних ділянок відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за відсутності доказів порушення ними прав позивача не відповідає завданням цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення справи та ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів фізичних осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Миргородського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2023 року залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірне розпорядження Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122 не містить інформації про те, з категорії яких земель передавалися земельні ділянки відповідачам. Відповідачі не спростували висновків експерта про те, що його права на земельну ділянку порушуються фактичним накладанням земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3, внаслідок такого накладення відбулася зміна конфігурації, периметру та площі його земельної ділянки. Під час розроблення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, які посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, було допущено помилки у визначенні меж земельних ділянок відповідачів, які до звернення позивача до суду не виправлені.

Він звернувся до суду в межах позовної давності, з моменту, коли дізнався про порушення своїх прав.

Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/5635/13-ц, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області зазначає, що відповідно до інформації Національної кадастрової системи відсутні накладення чи перетини земельної ділянки позивача із суміжними ділянками. Проміри земельної ділянки ОСОБА_1 на кадастровому плані не відповідають промірам цієї землі в державному акті. Позивач не вказав, яким чином Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області порушило його права. Межі земельних ділянок підлягають відновленню у встановленому законом порядку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу зазначають, що ОСОБА_1 не вказує в касаційній скарзі, які саме порушенням норм права допущені судами. Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, нерелевантні до спірних правовідносин. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі. Висновок експерта від 28 квітня 2023 року № 1013 апеляційний суд дослідив та виснував, що відновлення меж земельної ділянки позивача ОСОБА_1 за пропонованим експертом варіантом за рахунок земельних ділянок відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за відсутності доказів порушення ними прав позивача не відповідає завданням цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення справи та ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів фізичних осіб. Проміри земельної ділянки ОСОБА_1 на кадастровому плані не відповідають промірам цієї землі в державному акті. Позивач не надав доказів належного формування і реєстрації його земельної ділянки. Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивач виготовив після розпорядження Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122, за яким вони отримали землю. Відповідно до інформації Національної кадастрової системи відсутні накладення чи перетини земельної ділянки позивача із суміжними ділянками.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням десятої сесії четвертого скликання Комишнянської селищної ради від 13 листопада 2003 року погоджено надання та передачу земельних ділянок безкоштовно у приватну власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу за межами населеного пункту в межах норм земельного законодавства громадянам ОСОБА_2 у розмірі 2,0 га ріллі та ОСОБА_3 у розмірі 1,86 га ріллі.

Розпорядженням Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122, враховуючи пропозиції районного відділу земельних ресурсів, рішення десятої сесії четвертого скликання Комишнянської селищної ради від 13 листопада 2003 року, вирішено передати безоплатно у власність із земель державної власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах Комишнянської селищної ради ОСОБА_2 площею 2,0 га ріллі та ОСОБА_3 площею 1,96 га ріллі. Надано дозвіл вказаним громадянам на виготовлення технічної документації із складення державних актів на право власності на земельну ділянку. Вказано посвідчити право власності громадян на земельні ділянки державними актами на право власності на земельні ділянки із встановлення меж кожної з них в натурі (на місцевості) (підпункт 2.1.3. пункту 2, пункт 7 розпорядження).

Позивачу ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку із земель Селянського (фермерського) господарства "Світанок" у розмірі середньої по Комишнянській селищній раді земельної частки (паю) та надано дозвіл на розробку технічної документації з землеустрою для складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку за розпорядженням Миргородської районної державної адміністрації від 20 грудня 2004 року № 287.

Розпорядженням Миргородської районної державної адміністрації від 29 грудня 2005 року № 321 затверджено ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку за рахунок земельної частки (паю) із земель Селянського (фермерського) господарства "Світанок" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Комишнянської селищної ради.

02 березня 2006 року позивачу ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 139165, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землі за № 010654500629.

Технічну документацію із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2, розташовану на території Комишнянської селищної ради Миргородського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5323255400:01:005:0153, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та на земельну ділянку ОСОБА_3, розташовану на території Комишнянської селищної ради Миргородського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5323255400:01:005:0154, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, було розроблено Товариством з обмеженою відповідальністю "Консультаційний центр "Землемір" в 2011 році.

Державні акти на право власності на земельну ділянку відповідачам видано: 30 вересня 2011 року - державний акт серії ЯК № 279130, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землі за № 5323200010001298, щодо права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,0 га на території Комишнянської селищної ради (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки 5323255400:01:005:0153, на підставі розпорядження Миргородської державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122; 12 грудня 2012 року - державний акт серії ЯК № 912932, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землі за № 532320001002415, що посвідчує право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,96 га на території Комишнянської селищної ради (за межами населеного пункту), кадастровий номер 5323255400:00:010:0159, на підставі розпорядження голови Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Заявник зазначав однією з підстав касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, однак касаційна скарга не містить обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо статті 141 ЗК України для правильного вирішення справи, а тому вказана підстава касаційного оскарження судом не розглядається, про що було зазначено в ухвалі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 21 жовтня 2024 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі № 9901/172/20, від 01 лютого 2022 року в справі № 750/3192/14, від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 592/10260/16 зазначено, що "статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень (подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 368/1158/16-ц).

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року в справі № 731/264/23 зазначено, що "порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами, визначений статтями 116, 118, 122 ЗК України, передбачає вчинення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відповідних дій та прийняття рішень, а саме: формування земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, тощо. Вказані дії та рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування можуть порушувати права інших власників земельних ділянок, а тому визнання незаконними цих рішень і дій, відповідно, може бути способом захисту цивільного права або інтересу. […] Апеляційний суд не врахував, що при частковому накладанні земельних ділянок власник однієї з них може, зокрема, оспорювати відповідне рішення органу місцевого самоврядування й державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку іншого власника".

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Метою позову ОСОБА_1 є захист, як він вважає, порушених прав володіння земельною ділянкою, щодо якої позивач отримав правовстановлюючі документи та на яку накладаються земельні ділянки відповідачів.

Для правильного вирішення справи правове значення мають обставини суміщення (накладення) спірних земельних ділянок, які відповідно до правовстановлюючих документів належать різним особам. Це питання повинно досліджуватися саме на час надання спірних земельних ділянок у власність приватним особам.

Відповідно до статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (стаття 118 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За статтею 125 ЗК України (а редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно із статтею 126 ЗК України (а редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Технічні документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, містять погоджені Комишнянської селищної ради Миргородського району Полтавської області схеми й межі розташування земельних ділянок відповідачів, викопіювання їх місцерозташування, кадастрові плани (т. 1, а. с. 103-113, 115-117).

Надані Управлінням Держгеокадастру в Миргородському районі Полтавської області Поземельні книги на спірні земельні ділянки відображають координати поворотних точок меж земельних ділянок (Т. 2, а. с. 35-58).

Згідно з висновком експерта від 28 квітня 2023 року № 1013 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи фактична площа та конфігурація земельних ділянок (розміри меж) з кадастровими номерами: 5323255400:00:010:0076 - належить на праві власності ОСОБА_1, 5323255400:01:005:0153 - належить на праві власності ОСОБА_2 та 5323255400:00:010:0159 - належить на праві власності ОСОБА_3 не відповідають розробленій землевпорядній документації. Площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1, становить 3,6466 га, що на 0,0634 га менше належної йому на праві власності земельної ділянки 3,71 га, фактична площа земельної ділянки ОСОБА_2 становить 1,8688 га, що на 0,1311 га менше площі належної йому земельної ділянки 2,0 га, що зареєстрована в Поземельній книзі, площа земельної ділянки ОСОБА_3 становить 1,9068 га, що на 0,0532 га менше площі її земельної ділянки 1,9600 га, яка зареєстрована в Поземельній книзі.

Експертом встановлено, що за фактичними межовими знаками і користуванням земельні ділянки відповідачів (площа накладення 0,1601 га та 0,0298 га відповідно) накладаються на виділену позивачеві земельну ділянку.

Однак у справі не встановлено, що таке накладення має місце у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділено землю за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 .

Крім того, відповідачам земельні ділянки виділено розпорядженням Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122, а позивачу ОСОБА_1 за розпорядженням Миргородської районної державної адміністрації від 20 грудня 2004 року № 287, тобто пізніше в часі.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що відновлення меж земельної ділянки позивача ОСОБА_1 за запропонованим експертом варіантом за рахунок земельних ділянок відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за відсутності доказів порушення ними прав позивача не відповідає завданням цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення справи та ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів фізичних осіб.

У листі від 21 січня 2022 року № 102/432-22 Відділом № 2 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області зазначено, що реєстрація земельної ділянки ОСОБА_1 згідно даних Національної кадастрової системи відбувалася на підставі заяви ОСОБА_1, обмінного файлу та Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розроблених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 ; відповідно даних Національної кадастрової системи відсутні накладки чи перетини земельної ділянки з кадастровим номером 5323255400:00:010:0076 із суміжними земельними ділянками; проміри земельної ділянки на кадастровому плані відповідно до даних Державного земельного кадастру не відповідають промірам земельної ділянки, зображеної в державному акті (т. 1, а. с. 74-75).

Такі ж висновки містить висновок експерта від 28 квітня 2023 року № 1013, який зазначив, що відповідно до Публічної кадастрової карти України земельні ділянки з кадастровими номерами 5323255400:00:010:0076 ( ОСОБА_1 ), 5323255400:01:005:0153 ( ОСОБА_2 ) та 532355400:00:010:0159 межують між собою та не накладаються.

Тобто правовстановлюючі документи сторін на землю відповідають вимогам закону.

Фактично між сторонами існує спір щодо установлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а не щодо правомірності виділення відповідачам земельних ділянок розпорядженням Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122 як такого.

Відповідно до частини дванадцятої статті 79-1 ЗК України межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно із статтею 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Статтею 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV "Про землеустрій" закріплено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

У пункті 4 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" зазначено, що в разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.

Отже, позивач не позбавлений можливості відновити порушене право на земельну ділянку шляхом відновлення її меж на підставі відповідної технічної документації, а не за рахунок землі, правомірно виділеної відповідачам.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що невідповідність меж земельної ділянки позивача, кадастровий номер 5323255400:00:010:0076, що зареєстрована у Державному земельному кадастрі, межам цієї земельної ділянки, зазначеним у Державному акті серії ПЛ № 139165, що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_1, не є достатньою підставою для втручання у право власності відповідачів таким чином, що повністю скасовує таке право, набуте відповідачами на законних підставах.

Задоволення позову ОСОБА_1 призведе до непропорційного втручання у право відповідачів мирно володіти своїм майном та покладе лише на них обов`язок щодо виправлення можливих помилок органів державної влади та місцевого самоврядування при визначенні меж земельних ділянок під час передачі їх у власність сторін, право на отримання яких гарантовано державою.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку обставинам, дослідив надані сторонами докази та правильно виснував про відмову в позові.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/5635/13-ц, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

Заявник формально посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/5635/13-ц, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17, проте не вказав ні норму, яку в цій справі суди застосували інакше, ні висновки, які необхідно було врахувати. Тому Верховний Суд не досліджує зміст наведених заявником постанов Великої Палати Верховного Суду.

В іншій частині доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів судами не встановлено і така оцінка зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги на правильність постанови апеляційного суду не впливають та її не спростовують.

................

Перейти до повного тексту