Постанова
Іменем України
5 лютого 2025 року
м. Київ
Cправа № 757/29209/22-ц
Провадження № 61-6938св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є
позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Науменко Юлія Володимирівна (далі - адвокат),
відповідач- Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - банк),
про визнання неправомірними вимог сплатити заборгованість, достроково повернути кредит і нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів за договором, про зобов`язання списати неустойки і звільнити від обов`язку погашати основну суму кредитного боргу
за касаційною скаргою банку на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2023 року, ухвалене суддею Матійчук Г. О., та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Поліщук Н. В., Мережко М. В., Соколової В. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивач отримав у банку іпотечний кредит для придбання квартири у місті Маріуполі. До введення воєнного стану й окупації російською армією цього міста позивач добросовісно виконував обов`язок зі сплати чергових платежів. У березні 2022 року під час бойових дій квартиру знищили. З червня 2022 року банк почав надсилати позивачеві повідомлення про необхідність внесення обов`язкових щомісячних платежів за договором про іпотечний кредит. А у жовтні 2022 року надіслав позивачеві повідомлення-вимогу, згідно з якою той мав сплатити прострочену заборгованість або достроково повернути кредит із нарахованими відсотками та неустойкою. Тому позивач просив суд, зокрема, звільнити його від обов`язку погасити основну суму іпотечного кредиту та нараховані відсотки за цим договором до деокупації міста Маріуполя.
2. Суди обох інстанцій виснували про обґрунтованість цієї вимоги. Вказали, що квартира, яка є предметом іпотеки, розташована у вказаному місті, яке російська федерація окупувала після укладення договору про іпотечний кредит із позивачем. Тому останній є звільненим від обов`язку сплачувати кредит і відсотки. Відповідач із цими висновками судів попередніх інстанцій не погодився. Подав касаційну скаргу.
3. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи належить розглядати у судовому порядку вимогу про звільнення позивача на період окупації території, де він проживає або з якої перемістився, від обов`язку погасити борг за кредитним договором, зобов`язання за яким забезпечене іпотекою, об`єкт (предмет) якої розташований (зареєстрований) на тій території, що була тимчасово окупованою після укладення іпотечного договору. Відповідь на це питання негативна. Верховний Суд вирішив, що цю вимогу не можна розглядати у судовому розгляду, зокрема за правилами цивільного судочинства. Тому судові рішення про задоволення позову скасував, а провадження у справі в цій частині закрив.
(2) Зміст позовної заяви
4. У жовтні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:
4.1. Визнати неправомірними пред?явлення банком вимоги сплатити прострочену заборгованість і достроково повернути споживчий кредит разом із нарахованими відсотками за користування кредитом і неустойкою, а також нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів за договором про іпотечний кредит від 7 лютого 2020 року № МR80GK0040300017 (далі - договір про іпотечний кредит), починаючи з 24 лютого 2022 року;
4.2. Зобов`язати банк списати будь-які неустойки (штраф, пеню), нараховані з 24 лютого 2022 року включно, за невиконання зобов?язання за договором про іпотечний кредит;
4.3. Звільнити позивача від обов?язку погашати основну суму іпотечного кредиту та нараховані відсотки за ним до деокупації міста Маріуполя Донецької області.
5. Мотивував вимоги так:
5.1. 7 лютого 2020 року позивач уклав із банком договір про іпотечний кредит, згідно з умовами якого:
(1) банк надав позивачу кредит у сумі 430 637,50 грн - 352 500,00 грн на придбання нерухомості (квартири АДРЕСА_1 площею 56 кв. м (далі - квартира)) та 78 137,50 грн на сплату страхових платежів;
(2) розмір реальної відсоткової ставки становить 25,00 % річних;
(3) строк повернення кредиту - не пізніше 7 лютого 2040 року;
(4) цей договір забезпечений, зокрема іпотекою квартири.
5.2. 7 лютого 2022 року позивач вніс черговий платіж. Із урахуванням відсотків розмір кредитної заборгованості на той час становив 233 196,58 грн.
5.3. З 24 лютого 2022 року в Україні ввели воєнний стан. З 1 березня 2022 року у місті Маріуполі відбувалися бойові дії.
15 березня 2022 року квартиру зруйнували. У зв`язку з цим позивач звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, яку внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12022052640000023.
5.4. 22 березня 2022 року позивач звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (далі - страхова компанія) із заявою про виплату страхового відшкодування через знищення квартири.
15 квітня 2022 року страхова компанія повідомила, що заявлений позивачем випадок не є страховим, тому відсутні підстави для виплати страхового відшкодування.
5.5. З 20 травня 2022 року місто Маріуполь є окупованою російськими військами територією.
5.6. Із червня 2022 року банк вимагає від позивача сплати щомісячних платежів. Згідно з випискою за договором про іпотечний кредит від 9 серпня 2022 року станом на серпень 2022 року є 257 971,77 грн боргу. Він збільшився на 24 775,19 грн порівняно з тим, який був на момент останнього платежу у лютому 2022 року.
Нарахування банком додаткових сум суперечить пункту 6-1 розділу ІV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII (далі - Закон № 1734-VIII), статті 9-2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
5.7. 27 червня та 15 серпня 2022 року позивач звертався до банку із заявами про врегулювання відносин за договором про іпотечний кредит і про перерахунок за цим договором нарахованих боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та процентів річних від простроченої суми, неустойки (штрафу, пені), інших санкцій майнового характеру.
18 липня і 26 серпня 2022 року банк надіслав позивачу відповіді, у яких повідомив про можливість оформлення реструктуризації замість перерахунку та необхідність виконання умов договору про іпотечний кредит.
5.8. 7 жовтня 2022 року банк надіслав позивачу повідомлення-вимогу, у якому вимагав вчинити одну з таких дій: 1) сплатити прострочену заборгованість на умовах та в порядку, що встановлені кредитним договором, що зумовить втрату чинності цієї вимоги, або 2) достроково повернути споживчий кредит разом із нарахованими відсотками за користування кредитом і неустойкою.
5.9. Маріупольська міська територіальна громада входить до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75.
Місто Маріуполь є окупованою територією, тому позивач має право бути звільненим від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих за ним відсотків до деокупації Маріуполя згідно з реченням першим частини шостої статті 15 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII).
(3) Зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
6. 16 березня 2023 року Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення про часткове задоволення позову:зобов?язав банк звільнити позивача від обов?язку погашати основну суму іпотечного кредиту за договором про іпотечний кредит і нараховані проценти за ним до деокупації міста Маріуполя; у задоволенні інших вимог відмовив; стягнув із банку на користь позивача 992,40 грн судового збору. Мотивував так:
6.1. Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року, вся територія Маріупольського району Донецької області, включно із містом Маріуполем, де розташований (зареєстрований) предмет іпотеки - квартира, є тимчасово окупованою територією України із 5 березня 2022 року. Тому на підставі речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII слід задовольнити вимогу про зобов`язання банку звільнити позивача від обов?язку погасити основну суму іпотечного кредиту та нараховані відсотки за ним.
6.2. Необґрунтованими є вимоги про визнання неправомірними пред?явлення банком вимоги сплатити прострочену заборгованість і достроково повернути споживчий кредит разом із нарахованими відсотками і неустойкою, а також нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів за договором про іпотечний кредит та зобов`язання банку списати будь-які неустойки, нараховані з 24 лютого 2022 року включно. Позивач не надав суду будь-яких доказів, що банк нарахував неустойку. Банк не вчиняв жодних дій, спрямованих на примусове стягнення заборгованості за іпотечним кредитом і відсотками у позасудовому та судовому порядках. Повідомлення-вимога є виключно пропозицією про усунення порушень за договором про іпотечний кредит відповідно до погоджених сторонами умов.
7. 21 березня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою апеляційну скаргу банку залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині щодо задоволених вимог - без змін. Мотивував так:
7.1. Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин припис речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII.
7.2. В апеляційній скарзі банк безпідставно наголошує на відсутності в позивача статусу внутрішньо переміщеної особи та необхідності врахування приписів Закону № 1706-VII як підстави для відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання банку звільнити позивача від обов`язку погасити іпотечний кредит і нараховані за ним відсотки до деокупації Маріуполя. У Законі № 1207-VII відсутня вказівка про те, що його слід застосовувати виключно до осіб зі статусом внутрішньо переміщених.
7.3. Банк стверджує, що не вчиняв дій, спрямованих на стягнення заборгованості за кредитом і процентами, тому вважає позов передчасним. Однак у матеріалах справи є повідомлення-вимога банку про дострокове повернення споживчого кредиту в повному обсязі.
(4) Провадження у суді касаційної інстанції
8. 9 травня 2024 року адвокат в інтересах банку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив: 1) скасувати зазначені судові рішення та спрямувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, 2) зупинити дію оскаржених судових рішень, 3) стягнути з позивача судові витрати.
9. 20 червня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та надав банку строк для усунення недоліків.
10. 26 липня 2024 року банк сформував у системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків (вх № 25170/0/220-24 від 29 липня 2024 року).
11. 13 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою банку та витребував справу із суду першої інстанції, відмовив у задоволенні заяви про зупинення дії оскаржених судових рішень.
12. 5 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. Банк мотивував касаційну скаргу так:
13.1. Оскаржені судові рішення суди першої й апеляційної інстанцій ухвалили "без висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду".
13.2. У судових рішеннях відсутні посилання на будь-які висновки Верховного Суду. Оскільки суди попередніх інстанцій не навели таких висновків, то банк теж не повинен це робити.
13.3. За змістом абзацу п`ятого частини шостого статті 9-2 Закону № 1706-VII положення частин першої - п`ятої цієї статті (щодо звільнення внутрішньо переміщених осіб від негативних наслідків невиконання грошових зобов`язань за кредитними договорами) не поширюються на заборгованість внутрішньо переміщених осіб, в яких станом на дату початку тимчасової окупації наявне прострочення сплати платежів за кредитними договорами. Позивач відмовився підписати акт перевірки нерухомості від 24 березня 2021 року. Тобто на початок окупації міста Маріуполя у позивача була прострочена заборгованість за договором про іпотечний кредит.
13.4. Суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)):
- апеляційний суд вважав доведеним те, що банк нібито вчиняв дії, спрямовані на стягнення заборгованості за кредитом і відсотками, на підставі повідомлення-вимоги. Тоді як суд першої інстанції виснував про протилежне: вказав, що банк не вчиняв жодних дій, спрямованих на примусове стягнення заборгованості за кредитом і відсотками як у позасудовому, так і в судовому порядках, а повідомлення-вимога є виключно пропозицією про усунення порушень за договором про іпотечний кредит відповідно до погоджених сторонами його умов. Доказів на спростування цього висновку позивач не надав;
- згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджує довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Суди попередніх інстанцій не перевірили статус позивача як внутрішньо переміщеної особи;
- суди також не перевірили, чи існували обставини, визначені в абзаці п`ятому частини шостої статті 9-2 Закону № 1706-VII, згідно з яким положення частин першої - п`ятої цієї статті, які стосуються підстав звільнення внутрішньо переміщених осіб від негативних наслідків невиконання грошових зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики, не поширюються на заборгованість внутрішньо переміщених осіб, які залишили або покинули своє місце проживання на тимчасово окупованій території України та в яких станом на дату початку тимчасової окупації є прострочення за кредитними договорами та/або договорами позики.
(2) Позиції інших учасників справи
14. 30 вересня 2024 року адвокат в інтересах позивача зареєструвала у системі "Електронний суд" відзив, у якому просила рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу банку - без задоволення. Мотивувала, зокрема, так:
14.1. Банк не надав належних доказів наявності простроченої кредитної заборгованості станом на початок окупації міста Маріуполя.
14.2. Спірні правовідносини врегульовані приписами законів № 1207-VII, № 1734-VIII та "Про іпотеку". Встановивши, що позивач уклав із банком договір про іпотечний кредит до тимчасової окупації міста Маріуполя і предмет іпотеки є на окупованій території, суди обґрунтовано застосували до спірних правовідносин припис частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII.
14.3. Зміст повідомлення-вимоги безпосередньо підтверджує вимогу банку до позивача або сплатити прострочену заборгованість, або достроково повернути кредит разом із відсотками.
14.4. Необґрунтованим є довід банку про те, що позивач не має статусу внутрішньо переміщеної особи. 15 серпня 2022 року позивач надіслав банку заяву про перерахунок боргу за договором про іпотечний кредит, до якої приєднав копію довідки про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
15. 13 вересня 2024 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою банку на підставі, визначеній у пункті 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
16. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
17. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
18. Позивач рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову в апеляційному суді не оскаржив. Відповідно Верховний Суд не переглядає у касаційному порядку відмову в задоволенні вимог про визнання неправомірними дій банку щодо пред?явлення вимоги сплатити прострочену заборгованість, достроково повернути споживчий кредит разом із нарахованими відсотками за користування кредитом, неустойкою й іншими платежами, зобов`язання списати будь-які нараховані з 24 лютого 2022 року неустойки за невиконання зобов?язання за договором про іпотечний кредит. Отже, Верховний Суд переглядає рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині задоволеної вимоги про зобов`язання банку звільнити позивача від обов`язку погасити основну суму іпотечного кредиту та нараховані за ним відсотки до деокупації міста Маріуполя.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи належить розглядати у судовому порядку вимогу про звільнення позивача на період окупації території, де він проживає або з якої перемістився, від обов`язку погасити борг за кредитним договором, зобов`язання за яким забезпечене іпотекою, об`єкт (предмет) якої розташований (зареєстрований) на тій території, що була тимчасово окупованою після укладення іпотечного договору?
19. Позивач зазначив, що у 2020 році взяв у банку іпотечний кредит на 20 років з метою придбання квартири площею 56 кв. м у місті Маріуполі, і до лютого 2022 року вчасно виконував зобов`язання за договором про іпотечний кредит, простроченої заборгованості не мав. У березні 2022 року під час бойових дій квартиру знищили. Місто Маріуполь є окупованим російськими військами. Починаючи з червня 2022 року банк почав надсилати позивачеві повідомлення про необхідність внесення обов`язкових платежів за договором про іпотечний кредит відповідно до графіку. 7 жовтня 2022 року банк надіслав позивачеві повідомлення-вимогу, згідно з якою останній мав сплатити прострочену заборгованість або достроково повернути кредит із нарахованими відсотками та неустойкою. Позивач стверджував, що така вимога банку є неправомірною і суперечить припису речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII. Тому просив суд, зокрема, звільнити від обов`язку погасити основну суму іпотечного кредиту та нараховані відсотки за ним до деокупації міста Маріуполя.
20. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили цю вимогу на підставі припису речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII. Виснували, що квартира, яка є предметом іпотеки, розташована в місті Маріуполі, яке військовослужбовці російської федерації окупували після укладення договору про іпотечний кредит.
21. Банк вважав помилковими такі судові рішення. Зазначив, зокрема, що суди неправильно застосували вказаний припис, бо не врахували частину першу статті 4 Закону № 1706-VII про обов`язковість довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (позивач не довів, що мав такий статус, через що не був звільнений від зобов`язань за договором про іпотечний кредит), а також не перевірили, чи існували обставини, визначені в абзаці п`ятому частини шостої статті 9-2 Закону № 1706-VII.
22. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає доводи банку частково обґрунтованими. Вимога про звільнення позивача на період окупації міста Маріуполя, з якого він перемістився, від обов`язку погасити борг за договором про іпотечний кредит, зобов`язання за яким забезпечене іпотекою квартири, розташованої (зареєстрованої) на тій території, що була тимчасово окупованою після укладення іпотечного договору, не підлягає судовому розгляду.
23. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
24. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).
25. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
26. Обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц (пункт 23)).
27. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
28. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
29. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
30. Однак, визначаючи предметну юрисдикцію спору, суди повинні зважати не тільки на суб`єктний склад такого спору, але й на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, зміст заявлених вимог, характеру спірних правовідносин і суттєві обставини справи.
31. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство саме для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
32. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
33. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).
34. За змістом вказаного припису поняття "звільнення суб`єкта цивільного права від обов`язку" означає, що цивільний обов`язок припиняється без його виконання, тоді як поняття "звільнення від виконання обов`язку" передбачає, що відповідний обов`язок продовжує існувати, але через певні обставини немає можливості його примусового виконання доти, поки вони існують.
35. Упродовж строку тимчасової окупації особи, які проживають на тимчасово окупованій території або перемістилися з неї, звільняються від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об`єктом іпотеки є майно, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована. Національний банк України приймає рішення про зміну класифікації таких іпотечних кредитів або інші рішення з метою недопущення погіршення ліквідності (фінансового стану) кредитора. Положення цього пункту не поширюються на об`єкти житлової нерухомості, загальна площа якого перевищує показники, встановлені статтею 266 Податкового кодексу України (частина шоста статті 15 Закону № 1207-VII).
36. База оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів (абзаци перший - четвертий підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України).
37. За змістом припису речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII він визначає умови, за яких боржник за кредитним договором (зобов`язання за яким забезпечене іпотекою, об`єктом (предметом) якої є майно відповідної площі, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення іпотечного договору була тимчасово окупована) може бути звільнений від виконання цивільного обов`язку за кредитним договором на строк тимчасової окупації відповідної території.
38. З огляду на формулювання речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи не є визначальним, оскільки відповідний припис поширюється як на тих осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, так і на тих, які перемістилися з неї (безвідносно до того, чи всередині країни, чи за її межі).
39. Інакше кажучи, виконання особами, які проживають на тимчасово окупованій території або перемістилися з неї (незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб), обов`язку погасити основну суму іпотечного кредиту та нараховані відсотки за ним відстрочується на період тимчасової окупації території, на якій розташоване (зареєстроване) іпотечне майно, якщо ця територія зазнала окупації після укладення іпотечного договору. Такі особи не звільнені від зазначеного обов`язку, однак його виконання відстрочується на період тимчасової окупації вказаної території.
40. Дія приписів частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII не позбавляє фінансову установу обов`язку облікувати кредитну заборгованість і нараховувати проценти за користування іпотечним кредитом (із урахуванням вимог, визначених, зокрема, статтею 9-2 Закону № 1706-VII, пунктом 6 розділу ІV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1734-VIII). Однак унеможливлює вчинення такою установою дій зі спонукання боржника до погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих за ним відсотків, а також зі стягнення відповідного боргу до завершення періоду тимчасової окупації території, на якій розташоване (зареєстроване) іпотечне майно.
41. Тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації (пункт 7 частини 1-1 Закону № 1207-VII).
42. Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, з 5 березня 2022 року вся територія Маріупольського району є тимчасово окупованою територією.
43. Суди попередніх інстанцій встановили такі факти:
43.1. 7 лютого 2020 року позивач уклав із банком договір про іпотечний кредит, згідно з умовами якого (а. с. 5 - 11):
- банк зобов`язався надати позивачу 430 637,50 грн у вигляді невідновлювальної кредитної лінії (з яких на придбання нерухомості - 352 500,00 грн, на сплату страхових платежів - 78 137,50 грн) з розміром реальної відсоткової ставки 25,00 % річних, а позивач зобов`язався повернути кошти згідно з графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), але не пізніше 7 лютого 2040 року;
- виконання позивачем зобов`язання за договором про іпотечний кредит забезпечене, зокрема, іпотекою квартири загальною площею 56,00 кв. м у місті Маріуполі (іпотечний договір від 7 лютого 2020 року);
- банк має право вимагати від позивача дострокового повернення кредиту в частині або в цілому, сплати процентів за користування ним й інших платежів, що належать до сплати за договором про іпотечний кредит, у випадку невиконання або неналежного виконання позивачем будь-яких зобов`язань за цим або іпотечним договором.
43.2. Згідно з випискою банку від 9 серпня 2022 року позивач 7 лютого 2022 року сплатив черговий платіж у сумі 11 000,00 грн; прострочених кредиту, відсотків і комісії не мав; залишок кредиту на той день становив 257 971,77 грн (а. с. 12 - 16).
43.3. Згідно з витягом з ЄДРДР позивач звернувся до поліції з повідомленням про те, що 15 березня 2022 року під час обстрілу міста Маріуполя була зруйнована його квартира (кримінальне провадження 12022052640000023).
43.4. 22 березня 2022 року позивач подав до страхової компанії заяву про виплату страхового відшкодування, а та 15 квітня 2022 року надала відповідь, що заявлений позивачем випадок не є страховим, тому для вказаної виплати немає підстав.
43.5. 27 червня та 15 серпня 2022 року позивач звертався до банку із заявами про врегулювання відносин за договором про іпотечний кредит і про перерахунок за цим договором нарахованих боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та процентів річних від простроченої суми, неустойки (штрафу, пені), інших санкцій майнового характеру.
43.6. 18 липня і 26 серпня 2022 року банк надіслав позивачу листи з пропозицією оформити реструктуризацію боргу замість перерахунку. Також сповістив про необхідність виконання умов договору про іпотечний кредит.
43.7. 7 жовтня 2022 року банк надіслав позивачу повідомлення-вимогу, у якому вимагав вчинити одну з таких дій: 1) сплатити прострочену заборгованість на умовах та в порядку, встановлених у договорі про іпотечний кредит, що зумовить втрату чинності цієї вимоги, або 2) достроково повернути споживчий кредит разом із нарахованими відсотками за користування кредитом і неустойкою.
44. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що у частині шостій статті 15 Закону № 1207-VII парламент не передбачив можливість звільнення від виконання обов`язку (відстрочення такого виконання) за відповідною позовною вимогою. Таке звільнення (відстрочення) відбувається в силу вказівки закону та настання відповідних юридичних фактів (тимчасова окупація певної території України; проживання особи на цій території або переміщення з неї; укладення такою особою договору іпотеки для забезпечення виконання її кредитного зобов`язання до моменту тимчасової окупації території, на якій це майно розташоване (зареєстроване); площа відповідного майна не перевищує визначені Податковим кодексом України).
45. Отже, вимога позивача до банку про зобов`язання звільнити від обов`язку погасити основну суму іпотечного кредиту та нараховані за ним відсотки до деокупації міста Маріуполя не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу як позовна. Наявність у банку визначеного у частині шостій статті 15 Закону № 1207-VII обов`язку звільнити позивача від виконання цивільного обов`язку на строк тимчасової окупації території, на якій розташований об`єкт (предмет) іпотеки може бути аргументом позивача у межах ініційованого банком судового спору про стягнення кредитної заборгованості. У такому спорі вказаний аргумент суд має оцінити, врахувавши встановлені обставини справи, та у разі підтвердження сукупності умов, визначених у частині шостій статті 15 Закону № 1207-VII, відмовити у задоволенні позову (повністю чи частково).
46. Отже, звернення до суду з превентивною позовною вимогою про зобов`язання банку звільнити позивача від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків до деокупації території, на якій розташований (зареєстрований) предмет іпотеки, не відповідає завданню цивільного судочинства, а зазначену позовну вимогу не можна розглядати у судовому порядку.
47. З огляду на вказане суди помилково розглянули по суті вимогу позивача, яка ґрунтується на приписі речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII.
48. Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
49. Приписи "суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), "суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Судувід 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45), від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (пункт 30)).
50. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
51. Відсутність у позивача юридичної можливості превентивно спонукати банк у судовому порядку до виконання вимоги закону, дія якої не залежить від наявності чи відсутності судового спору, є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається тим, що за встановлених судами обставин на позивача поширюється гарантія, визначена у реченні першому частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII, щодо звільнення від обов`язку сплати основної суми іпотечного кредиту та відсотків за ним до деокупації міста Маріуполя. Тому банк не може як вимагати від позивача погасити цей кредит і відсотки за ним, так і надсилати позивачеві будь-які вимоги та повідомлення про необхідність внесення платежів за договором про іпотечний кредит.
52. З огляду на те, що вимогу позивача про зобов`язання звільнити від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків до деокупації міста Маріуполясуд не може розглядати як позовну, зокрема у порядку цивільного судочинства, оскаржені рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині задоволення означеної вимоги слід скасувати та закрити провадження у справі в цій частині.