РІШЕННЯ
Іменем України
31 березня 2025 року
м. Київ
справа №990/162/24
адміністративне провадження № П/990/162/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., Мартинюк Н. М., Радишевської О. Р.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ключник А. Ю.,
позивача - ОСОБА_1,
представник відповідача - Леошка Д. Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог і предмет спору
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка) 15.05.2024 через підсистему "Електронний суд" звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ВККС України щодо неоприлюднення публічної інформації, відповідно до статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та статті 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме: суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді);
- зобов`язати ВККС України оприлюднити на своєму офіційному вебсайті суддівські досьє (досьє кандидатів на посаду судді).
Аргументи позивача
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона співпрацює з громадською організацією "Фундація DEJURE", яка створена правниками з метою сприяння розвитку правовладдя (верховенства права) та реформ у сфері правосуддя в Україні. Організація здійснює систематичну діяльність з проведення аналізу діяльності органів судової влади, органів суддівського самоврядування, органів адвокатури, відкритих даних, належної роботи системи документообігу, системно займається темою проведення судової реформи та доброчесності суддів, адвокатів та інформує про виявлені порушення суспільство.
Відколи ВККС України відновила свою діяльність, в рамках співпраці з громадською організацією, вона відстежує результати роботи цього органу, переглядає співбесіди із суддями та здійснює аналіз прийнятих рішень, зокрема, в рамках кваліфікаційного оцінювання та добору суддів на вакантні посади. Крім того, вона здійснює моніторинг проведення конкурсів на зайняття суддівських посад чи посад в органах суддівського врядування. Тож суддівські досьє їй необхідні для здійснення громадського контролю над діяльністю судових органів та аналізу кандидатів на посаду суддів та суддів, що проходять вище згадані процедури. Тому для виконання своєї мети їй потрібна офіційна і правдива інформація, яка, відповідно до законодавства, повинна бути відкритою і доступною на офіційному вебсайті відповідача.
Зазначає, що відповідач, відповідно до законодавства, повинен оприлюднювати суддівські досьє (досьє кандидатів на посаду судді). Проте, починаючи з лютого 2022 року, ВККС України обмежила доступ до суддівських досьє на своєму вебсайті та станом на дату подачі цього позову доступ не відновила. Позивачка двічі зверталася до відповідача, щоб з`ясувати дату відновлення доступу. У відповідь на звернення, надіслане від імені організації, з якою вона співпрацює, від 10.08.2023 відповідач відповів, що "Питання відновлення загального доступу до відповідних розділів офіційного вебсайту Комісії планується розглянути на засіданні ВККС України".
Натомість, у відповідь на запит від 28.02.2024, в якому вона запитувала, чи це питання уже розглядалося, і чи планується, відповідач відповів, що "На сьогодні питання відновлення загального доступу до відповідних розділів офіційного вебсайту Комісії з суддівськими досьє на засіданнях Комісії не розглядалося" і, якщо розгляд такого питання плануватиметься, то про це вона дізнається з офіційного вебсайту. Однак і понині в проєктах порядків денних ВККС України таке питання відсутнє, що свідчить про відсутність наміру відновлювати доступ до суддівських досьє. На її думку, не оприлюднення ВККС України досьє порушує одночасно статтю 85 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), якою встановлений обов`язок оприлюднювати досьє, і законодавство про доступ до публічної інформації.
Наголошує, що Закон, який би передбачав обмеження доступу до досьє, відсутній (за винятком обмеження деякої інформації, що міститься в досьє і перелік якої безпосередньо визначений у частині сьомій статті 85 Закону № 1402-VIII). Зазначає, що відповідач надає суддівські досьє у відповідь на запит на публічну інформацію, що доводить відсутність підстав для обмеження доступу до них. Отже, ВККС України неправомірно не виконує свій обов`язок оприлюднювати публічну інформацію, а саме: суддівські досьє (досьє кандидатів на посаду судді) на власному вебсайті.
Позивачка уважає, що вона має право на доступ до публічної інформації, якому кореспондує обов`язок розпорядників оприлюднювати інформацію. До того ж з початком повномасштабного вторгнення і введення воєнного стану законодавець не обмежив це право.
Отже, на думку позивачки, ВККС України порушила її право на доступ до публічної інформації.
У судовому засіданні позивачка просила позов задовольнити.
Аргументи відповідача
У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 04.06.2024, ВККС України просив відмовити у задоволенні позову, уважаючи його безпідставним й необґрунтованим.
Позиція ВККС України полягає у тому, що у зв`язку з оголошенням в Україні воєнного стану, в інтересах національної безпеки, безпеки громадян (суддів, членів їх сімей та близьких осіб) та підтримання неупередженості правосуддя 24.02.2022, відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI), обмежено публічний доступ до суддівських досьє. Під час дії воєнного стану судді, члени їх сімей та близькі особи систематично залучаються до захисту територіальної цілісності та незалежності України, однак Комісія може не володіти актуальною інформацією про таких осіб. В умовах військової агресії російської федерації проти України розголошення інформації щодо суддів, членів їх сімей та близьких осіб може становити загрозу інтересам національної безпеки, територіальної цілісності, життю, здоров`ю та безпеці суддів, членів їх сімей та близьких осіб, а також провокувати вчинення правопорушень щодо них, у тому числі кримінальних. Шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні під час воєнного стану на території України. Крім того, збір відповідної інформації під час дії воєнного стану може мати ознаки ймовірної неправомірної діяльності, спрямованої проти України. Ураховуючи наведене, загальний доступ до суддівських досьє не здійснюється.
Також відповідач зазначає, що листом від 17.05.2024 № 21-2805/24 Комісія звернулася до Ради суддів України, в якому просила висловити позицію Ради суддів України щодо відновлення загального доступу громадян до матеріалів суддівського досьє та досьє кандидатів на посаду судді (крім інформації, яка не є відкритою для загального доступу). За інформацією із вебсайту Ради суддів України, у засіданні Ради суддів України 30.05.2024 питання щодо відновлення загального доступу громадян до матеріалів суддівського досьє та досьє кандидатів на посаду судді (крім інформації, яка не є відкритою для загального доступу) виключено з порядку денного. З огляду на зазначене, Комісія вживає заходів щодо відновлення загального доступу громадян до матеріалів суддівського досьє та досьє кандидатів на посаду судді та за результатами розгляду листа Комісії від 17.05.2024 № 21-2805/24 Радою суддів України, Комісією буде вирішено питання щодо відновлення загального доступу до матеріалів досьє. Уважає, що сукупність цих факторів обґрунтовує правомірність дій Комісії щодо обмеження доступу до указаної інформації.
За таких обставин відповідач уважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
Клопотання сторін та інші процесуальні дії у справі
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.05.2024 справу № 990/107/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., Мартинюк Н. М., Радишевської О. Р.
Ухвалою Верховного Суду від 16.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 12.06.2024 о 13 год 00 хв. Пунктом 4 резолютивної частини цієї ухвали відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву/пояснень на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення/пояснення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву/пояснень і доданих до них доказів позивачу.
04.06.2024 до Верховного Суду від ВККС України надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 .
Розгляд цієї справи 12.06.2024 не відбувся, у зв`язку з тим, що суддя Загороднюк А. Г. перебував у відпустці з 07.06.2024 по 17.06.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2024 справу № 990/162/24 призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 10.07.2024 о 13 год 00 хв.
Розгляд цієї справи 10.07.2024 не відбувся, у зв`язку з тим, що суддя Загороднюк А. Г. перебував у відрядженні з 03.07.2024 до 14.07.2024, суддя Мартинюк Н. М. перебувала у відпустці з 08.07.2024 до 26.07.2024.
Крім того, суддя Радишевська О. Р. перебувала у відпустках з 11.07.2024 до 12.07.2024, з 15.07.2024 до 19.07.2024 та з 09.08.2024 до 16.08.2024, суддя Єресько Л. О. перебувала у відпустці з 15.07.2024 до 12.08.2024, суддя Мельник-Томенко Ж. М. перебувала у відпустці з 07.08.2024 до 28.08.2024, суддя Загороднюк А. Г. перебував у відпустці з 12.08.2024 до 30.08.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 03.09.2024 справу № 990/162/24 призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 02.10.2024 о 13 год 00 хв.
Ухвалою Верховного Суду від 16.09.2024 задоволено заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні, призначеному на 02.10.2024 о 13 год 00 хв у справі № 990/162/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Забезпечено участь ОСОБА_1 у засіданні, призначеному на 02.10.2024 о 13 год 00 хв у справі № 990/162/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, відповідно до вимог розділу ІІІ Порядку функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС Положення про ЄСІТС.
Розгляд цієї справи 02.10.2024 не відбувся, у зв`язку з тим, що судді Мельник-Томенко Ж. М. та Єресько Л. О. перебували у відрядженні з 02.10.2024 до 04.10.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2024 справу № 990/162/24 призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 16.10.2024 о 13 год 00 хв.
16.10.2024 у справі оголошено перерву до 12 год 30 хв 27.11.2024 для надання можливості представнику відповідача надати докази.
Розгляд цієї справи 27.11.2024 не відбувся, у зв`язку з тим, що суддя Загороднюк А. Г. знаходився у стані тимчасової непрацездатності з 25.11.2024 по 29.11.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2024 справу № 990/162/24 призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 22.01.2025 о 12 год 30 хв.
Розгляд цієї справи 22.01.2025 не відбувся, у зв`язку з тим, що суддя Радишевська О. Р. знаходилася у відрядженні з 17.01.2025 по 26.01.2025.
Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2025 справу № 990/162/24 призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 19.02.2025 о 12 год 30 хв.
19.02.2025 у справі оголошено перерву до 12 год 30 хв 12.03.2025 у зв`язку із повітряною тривогою.
12.03.2025 у справі оголошено перерву до 12 год 50 хв 19.03.2025.
19.03.2024 Суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та призначив дату проголошення судового рішення 31.03.2025 о 12 год 00 хв.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
28.02.2024 позивачка звернулася до ВККС України із запитом на публічну інформацію, в якому, відповідно до Закону № 2939-VI, просила:
1. Надати інформацію про те, чи розглядалося станом на дату цього запиту на засіданні ВККС України питання відновлення публічного доступу до розділів офіційного вебсайту Комісії, зокрема, з суддівськими досьє. Якщо так, то надати результати цього питання.
2. Якщо таке питання не розглядалося, надати інформацію про те, на якому засіданні ВККС України розгляне це питання відновлення публічного доступу до розділів офіційного вебсайту Комісії, зокрема, з суддівськими досьє.
Також у цьому запиті позивачка зазначила, що запитувана інформація потрібна їй для здійснення громадського контролю над діяльністю судових органів. Тому для виконання своєї мети їй потрібна офіційна і правдива інформація. Запитувану інформацію просила надіслати їй в електронному вигляді на електронну адресу: m.bereza@dejure.foundation.
ВККС України листом від 06.03.2024 № Б-1385/24 на запит від 28.02.2024, зареєстрований в Комісії 29.02.2024 (вх. № 27пі-Б-224/24ел), повідомило ОСОБА_1 на її електрону адресу про те, що на сьогодні питання відновлення загального доступу до відповідних розділів офіційного вебсайту Комісії з суддівськими досьє на засіданнях Комісії не розглядалося. Також у листі зазначено, що у разі призначення засідання з розгляду вказаного питання інформацію про дату та час, а також його результати буде оприлюднено на офіційному вебсайті Комісії.
Уважаючи, що відповідач неправомірно не виконує свій обов`язок оприлюднювати публічну інформацію, а саме: суддівські досьє (досьє кандидатів на посаду судді) на власному вебсайті, що, на думку позивачки, є порушенням її права на доступ до публічної інформації, вона звернулася до суду з цим позовом.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою, третьою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII "Про інформацію" (далі - Закон № 2657-XII).
За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону № 2657-XII інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Статтею 2 Закону № 2657-XII визначено, що основними принципами інформаційних відносин є, зокрема, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією.
Основними напрямами державної інформаційної політики у розумінні приписів частини першої статті 3 Закону № 2657-XII є, зокрема: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів владних повноважень.
Статтею 5 Закону № 2657-XII визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Частиною другою статті 6 Закону № 2657-XII передбачено, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно з частинами першою, другою статті 7 Закону № 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Статтею 20 Закону № 2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон № 2939-VI.
Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Частиною першою статті 2 Закону № 2939-VI визначено, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.
Статтею 5 Закону № 2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 15 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати іншу інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, порядок обов`язкового оприлюднення якої встановлений законом.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII установлено, що ВККС України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
Пунктом 8 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII передбачено, що ВККС України забезпечує ведення суддівського досьє, досьє кандидата на посаду судді.
Відповідно до частини шостої статті 85 Закону № 1402-VIII формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Оригінали окремих документів, за рішенням ВККС України, можуть додатково зберігатися у паперовій формі. Формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному ВККС України після консультацій із Радою суддів України.
Згідно з частиною сьомою статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє (досьє кандидата на посаду судді) є відкритим для загального доступу на офіційному веб-сайті ВККС України, за винятком: 1) відомостей про місця проживання або перебування, дати народження фізичних осіб, їх адрес, номерів телефонів чи інших засобів зв`язку, адрес електронної пошти, реєстраційних номерів облікових карток платників податків, серій та номерів паспортів, військових квитків, місцезнаходження об`єктів власності (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об`єкт), реєстраційних номерів транспортних засобів; 2) відомостей про результати проведення тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей судді (кандидата на посаду судді), загальних здібностей судді (кандидата на посаду судді), а також медичних відомостей; 3) будь-яких відомостей та даних щодо неповнолітніх дітей, крім відомостей щодо майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у їх власності відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка подається суддею (кандидатом на посаду судді); 4) інформації, що містить державну таємницю. Доступ до матеріалів суддівського досьє (крім вказаних вище в частині сьомій цієї статті) як до публічної інформації здійснюється виключно через веб-сайт ВККС України.
Відповідно до пункту 1.3. Розділу І Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням ВККС України від 15.11.2016 № 150/зп-16 (далі - Порядок) інформація, яка міститься у суддівському досьє, використовується, обліковується та зберігається відповідно до вимог Закону № 1402-VIII, Закону України "Про захист персональних даних", Закону № 2657-XII, Закону України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", Закону № 2939-VI, Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", цього Порядку та інших нормативно-правових актів.
Згідно з пунктом 1.4. Розділу І Порядку формування і ведення суддівського досьє забезпечується Комісією та здійснюється в автоматизованій системі.
Забезпечення формування, ведення, обліку та зберігання суддівських досьє покладається на структурний підрозділ секретаріату Комісії (пункт 1.6. Розділу І Порядку).
Пунктом 1.9. Розділу І Порядку визначено види доступу до досьє, а саме: повний доступ - доступ до інформації суддівського досьє, а також даних, на підставі яких її було включено, для перегляду без можливості їх зміни; безпосередній доступ - доступ до інформації суддівського досьє, а також даних, на підставі яких її було включено, з можливістю внесення до неї змін у межах повноважень відповідного органу (посадової особи) у встановленому Комісією порядку; загальний доступ доступ до перегляду матеріалів суддівського досьє як публічної інформації, який здійснюється виключно через веб-сайт Комісії.
Відповідно до пункту 1.12. Розділу І Порядку кожна особа має право загального доступу до інформації суддівського досьє через веб-сайт Комісії, за винятком: 1) відомостей про місця проживання або перебування, дати народження фізичних осіб, їх адрес, номерів телефонів чи інших засобів зв`язку, адрес електронної пошти, реєстраційних номерів облікових карток платників податків, серій та номерів паспортів, військових квитків, місцезнаходження об`єктів власності (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об`єкт), реєстраційних номерів транспортних засобів; 2) відомостей про результати проведення тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей судді, загальних здібностей судді, а також медичних відомостей; 3) будь-яких відомостей та даних стосовно неповнолітніх дітей, крім відомостей щодо майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у їх власності відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка подається суддею; 4) інформації, що містить державну таємницю; 5) даних, що становлять службову інформацію.
Згідно з пунктом 4.1. Розділу IV Порядку ведення суддівського досьє здійснюється відповідальним структурним підрозділом шляхом його систематичного оновлення в автоматизованій системі актуальною інформацією (документами, матеріалами), отриманою від суддів, судів, Державної судової адміністрації України, органів суддівського самоврядування, інших органів та установ у системі правосуддя, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, об`єднань громадян та окремих фізичних осіб. Внесення змін до суддівського досьє здійснюється співробітниками відповідального структурного підрозділу
Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду
За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проаналізувавши викладені положення законодавства, якими врегульовано спірні у цій справі правовідносини, а також оцінивши доводи сторін, викладені ними у позовній заяві та відзиві на неї, заявах по суті справи та поясненнях, наданих у судових засіданнях, Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення цього позову, виходячи з такого.
Суд установив, що позивачка звернулася до суду з цим позовом як фізична особа та у позовній заяві зазначила, що вона співпрацює з громадською організацією "Фундація ДЕЮРЕ" та двічі зверталася до відповідача, щоб з`ясувати дату відновлення доступу до суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді) на вебсайті ВККС України, який був обмежений з лютого 2022 року та станом на подачу цього позову не відновлений.
Крім того, позивачка зазначає, що у відповідь на звернення від 10.08.2023, надіслане від імені громадської організації "Фундація ДЕЮРЕ", з якою вона співпрацює, відповідач відповів, що "Питання відновлення загального доступу до відповідних розділів офіційного вебсайту Комісії планується розглянути на засіданні ВККС України".
Натомість, у відповіді на її запит від 28.02.2024, у якому вона запитувала, чи це питання уже розглядалося, чи коли буде розглядатися, відповідач відповів, що "На сьогодні питання відновлення загального доступу до відповідних розділів офіційного вебсайту Комісії з суддівськими досьє на засіданнях Комісії не розглядалося. У разі призначення засідання з розгляду вказаного питання інформацію про дату та час, а також його результати буде оприлюднено на офіційному вебсайті Комісії".
Отже, на думку позивачки, це свідчить про відсутність наміру відновлювати доступ до суддівських досьє та порушує одночасно статтю 85 Закону № 1402-VIII і законодавство про доступ до публічної інформації.
Верховний Суд зазначає, що право на доступ до інформації є однією з основоположних свобод, закріплених як у національному законодавстві, так і в міжнародних актах.
Відповідно до частини першої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Ця норма узгоджується з положеннями Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, який закріплює право кожної людини на вільне вираження поглядів, включно зі свободою шукати, одержувати та поширювати будь-яку інформацію незалежно від кордонів (пункт 2 статті 19).
Аналогічний підхід міститься у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка, згідно зі статтею 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України. У статті 10 цієї Конвенції зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Водночас як Конституція України, так і міжнародне законодавство передбачають, що право на доступ до інформації не є абсолютним та може бути обмежене законом за певних умов.
Так, за змістом пункту 3 статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права здійснення права на свободу вираження, зокрема права отримувати і поширювати інформацію, накладає особливі обов`язки і особливу відповідальність. Воно може бути обмежене законом, якщо це необхідно, зокрема для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моралі населення.
Подібне регулювання міститься у статті 10 Конвенції, відповідно до пункту 2 якої здійснення права на отримання і поширення інформації може підлягати обмеженням, якщо вони передбачені законом, є необхідними в демократичному суспільстві та спрямовані на захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадської безпеки, запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров`я чи моралі, захисту репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету та безсторонності суду.
Саме тому частина третя статті 34 Конституції України установлює, що здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Верховний Суд зазначає, що, даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України наголосив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац 6 пункту 4, абзац 4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20.01.2012 № 2-рп/2012).
Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац 3 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01.06.2016 № 2-рп/2016).
Конституційний Суд України також зазначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров`я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац 2 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019).
Таким чином, за позицією Конституційного Суду України, право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац 7 пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Першого сенату Конституційного Суду України від 22.01.2020 № 1-р(I)/2020).
Отже, як національні, так і міжнародні норми прямо передбачають можливість обмеження доступу до інформації, якщо це здійснюється на законних підставах, відповідає принципу домірності та спрямоване на захист важливих суспільних інтересів.
Закон № 2939-VI визначив порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Аналіз норм наведеного Закону дає підстави для висновку, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом, й обмеження доступу до інформації здійснюється при дотриманні сукупності вимог, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.
Забезпечення доступу до публічної інформації здійснюється двома способами: оприлюднення і систематичного її оновлення, зокрема, на офіційних веб-сайтах і надання інформації за запитами на інформацію.
При цьому спосіб забезпечення доступу до публічної інформації залежить, у тому числі, від виду (характеру, суті) такої інформації, а кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь.
У межах правовідносин, щодо яких виник спір, ВККС України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України, має офіційний вебсайт та офіційний друкований орган, які є офіційними джерелами інформації про роботу Комісії (стаття 92 Закону № 1402-VIII)
Тобто ВККС України за своїм статусом є суб`єктом владних повноважень, у розумінні визначення термінів, які наводяться у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, статті 1 Закону № 2657-XII та пункті 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI, а отже, є розпорядником публічної інформації, зокрема, щодо суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) й така інформація, як встановлено судовим розглядом справи і не заперечується відповідачем, перебуває у володінні цього органу.
Позивачка звернулася до суду, бо відсутність загального доступу до суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді) на офіційному вебсайті ВККС України перешкоджає їй здійснювати громадський контроль над діяльністю судових органів та аналізу кандидатів на посаду суддів та суддів, що проходять кваліфікаційні оцінювання та добір суддів на вакантні посади.
Отже, позивачка уважає, що відповідач протиправно неоприлюднює публічну інформацію, а саме: суддівські досьє (досьє кандидатів на посаду судді) на своєму вебсайті, що, на її думку, є порушенням її права на доступ до публічної інформації.
Отож позивачка уважає, що за наведених обставин має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо неоприлюднення на своєму вебсайті суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді).
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 15.04.2021 у справі № 9901/104/20, від 01.09.2022 у справі № 990/46/22, від 31.08.2023 у справі № 990/75/23 та від 14.03.2024 у справі № 240/25193/23, неодноразово наголошувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.
Як зазначив Верховний Суд, зокрема у постанові від 13.12.2019 у справі № 826/7889/16, для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Варто зазначити, що, з огляду на виконувані ВККС України функції, цей орган є розпорядником як відкритої публічної інформації, так і інформації з обмеженим доступом.
Водночас, відповідно до частини сьомої статті 85 Закону № 1402-VIII, суддівське досьє (досьє кандидата на посаду судді) є відкритим для загального доступу на офіційному вебсайті ВККС України, за винятком:
1) відомостей про місця проживання або перебування, дати народження фізичних осіб, їх адрес, номерів телефонів чи інших засобів зв`язку, адрес електронної пошти, реєстраційних номерів облікових карток платників податків, серій та номерів паспортів, військових квитків, місцезнаходження об`єктів власності (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об`єкт), реєстраційних номерів транспортних засобів;
2) відомостей про результати проведення тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей судді (кандидата на посаду судді), загальних здібностей судді (кандидата на посаду судді), а також медичних відомостей;
3) будь-яких відомостей та даних щодо неповнолітніх дітей, крім відомостей щодо майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у їх власності відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка подається суддею (кандидатом на посаду судді);
4) інформації, що містить державну таємницю.
Доступ до матеріалів суддівського досьє (крім вказаних вище в частині сьомій цієї статті) як до публічної інформації здійснюється виключно через вебсайт ВККС України.
Отже, Закон передбачає, що суддівське досьє (за винятком окремих відомостей) є публічною інформацією і доступ до нього є відкритим.
Таким чином, стаття 85 Закону № 1402-VIII передбачає зобов`язання ВККС України забезпечувати відкритий доступ до суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді) на своєму офіційному вебсайті (за винятком окремих відомостей).
Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI).
Розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати іншу інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, порядок обов`язкового оприлюднення якої встановлений законом (пункт 12 частини першої статті 15 Закону № 2939-VI).
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Закон, який би передбачав обмеження доступу до суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді), за винятком обмеження деякої інформації, що міститься в суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді) і перелік якої безпосередньо визначений у частині сьомій статті 85 Закону № 1402-VIII, відсутній.
Водночас, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який надалі продовжувався відповідними указами Президента України та діє дотепер.
Суд відзначає, що відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Оскільки у статті 64 Конституції України відсутнє посилання на статтю 34 Конституції України, відтак, право на доступ до публічної інформації може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану. Утім, таке обмеження повинно відповідати вимогам національного законодавства та міжнародним стандартам.
Рада суддів України в рішенні від 24.02.2022 № 9 зазначила, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені. Водночас ситуація, яка склалася, потребує вжиття невідкладних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки суддів, працівників апарату судів, інших працівників органів системи правосуддя, визначення чіткого алгоритму дій у разі загострення ситуації з метою збереження судових справ, матеріально-технічних цінностей, документів.
У зв`язку з цим, у вказаному рішенні висловлено пропозицію обмежити публічний доступ до відповідних розділів офіційного сайту ВККС України, у яких розміщена інформація щодо декларацій доброчесності, родинних зв`язків, інформація щодо суддівських досьє та досьє кандидатів на посаду судді.
Відповідач зазначає, що з урахуванням зазначеного рішення Ради суддів України, на підставі частини другої статті 6 Закону № 2939-VI, у зв`язку з оголошенням в Україні воєнного стану, в інтересах національної безпеки, безпеки громадян (суддів, членів їх сімей та близьких осіб) та підтримання неупередженості правосуддя, ВККС України 24.02.2022 обмежила публічний доступ до суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді).
Згідно з абзацом 2 частини шостої статті 85 Закону № 1402-VIII формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному ВККС України після консультацій із Радою суддів України.
При цьому, Законом № 1402-VIII та Положенням про Раду суддів України, затвердженим X позачерговим з`їздом суддів України 16.09.2010 (із подальшими змінами), передбачено, що Рада суддів України розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань. Рішення Ради суддів України, прийняті в межах визначених цим Законом повноважень, є обов`язковими для всіх органів суддівського самоврядування, крім з`їзду суддів України.
Отже, вищезазначені дії ВККС України здійсненні відповідно до зазначених положень законодавства.
Проте Верховний Суд установив, що листом від 17.05.2024 № 21-2805/24 Комісія зверталася до Ради суддів України, в якому зазначила, що рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 № 9 запропоновано обмежити публічний доступ до розділу офіційного вебсайту Комісії, де розміщено, зокрема, суддівські досьє та досьє кандидатів на посаду судді, у зв`язку з оголошенням в Україні воєнного стану, в інтересах національної безпеки, безпеки громадян (суддів та їх близьких осіб) та з метою підтримання неупередженості правосуддя. Комісією з 24.02.2022 обмежено публічний доступ до розділу офіційного вебсайту Комісії із суддівськими досьє та досьє кандидатів на посаду судді. Просила висловити позицію Ради суддів України щодо відновлення загального доступу громадян до матеріалів суддівських досьє та досьє кандидатів на посаду судді (крім інформації, яка не є відкритою для загального доступу).
Рада суддів України листом від 11.06.2024 № 9рс-282/24-вих. повідомила ВККС України про те, що вона не заперечує стосовно відновлення загального доступу на офіційному вебсайті Комісії до розділу, в якому розміщено декларації родинних зв`язків та доброчесності судді (кандидатів на посаду судді), а також про відновлення загального доступу громадян до матеріалів суддівських досьє та досьє кандидатів на посаду судді (крім інформації, яка не є відкритою для загального доступу). Запропоновано Комісії розглянути можливість закривати відповідний доступ за вмотивованими заявами суддів про наявність підстав, які перешкоджають оприлюдненню певних матеріалів суддівського досьє (досьє кандидатів на посаду судді), а також декларацій родинних зв`язків.
Крім того, листом від 23.05.2024 № 21-2907/24 ВККС України зверталася до голів судів, в якому, з метою розгляду питання щодо забезпечення публічного доступу до розділів офіційного вебсайту Комісії, де розміщено декларації родинних зав`язків та доброчесності судді (кандидата на посаду судді), суддівські досьє (досьє кандидатів на посаду судді), просила до 27.05.2024 надати інформацію щодо: суддів, які проходять військову службу, з копією відповідного наказу голови суду або виконувача обов`язків голови суду; суддів, члени сімей або близькі особи яких проходять військову службу; суддів стосовно яких наявна інформація, яка може бути підставою для обмеження на час дії воєнного стану публічного доступу до відповідних декларацій та досьє.
Листом від 11.10.2024 № 19-5707/24 Комісія надіслала звернення до Проєкту Європейського Союзу "Право-Justice", Програми USAID "Справедливість для всіх" і Міжнародної організації права розвитку (ІДЛО) в Україні щодо можливості на законодавчому рівні врегулювати питання оприлюднення досьє та декларацій під час дії воєнного стану, з урахуванням категорій осіб, для яких такий доступ може бути особливо ризикованим (військовослужбовці, особи на тимчасово окупованих територіях тощо). У наданій 21.10.2024 (вх. № 01ел-6083/24 від 25.10.2024) спільній відповіді проєктів міжнародної технічної допомоги конкретної позиції з цього приводу не висловлено.
Також питання про відновлення доступу неодноразово включалося до порядку денного засідань Комісії, але щоразу відкладалося з різних причин.
Отже, ВККС України після проведених консультацій вживала заходів щодо відновлення загального доступу до матеріалів суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді).
Проте на теперішній час рішення ВККС України або його секретаріату про відновлення загального доступу до матеріалів суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді) відсутнє.
За установлених обставин у справі висновується, що відповідно до рішення Ради суддів України від 24.02.2022 № 9, ВККС України діяла відповідно до положень чинного законодавства, ураховуючи положення статті 85 Закону № 1402-VIII.
Водночас Комісія не розглянула питання щодо відновлення загального доступу на своєму офіційному вебсайті до розділу, в якому розміщено, зокрема, матеріали суддівських досьє та досьє кандидатів на посаду судді, з урахуванням застережень, зазначених у листі Ради суддів України від 11.06.2024 № 9рс-282/24-вих., та низки вимог чинного законодавства у повоєнний час та не прийняла з цього приводу відповідного рішення.
Отже, неприйняття відповідного рішення з питань ведення суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді) свідчить про бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах.
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав до визнання протиправною бездіяльності ВККС України щодо неоприлюднення публічної інформації, відповідно до статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та статті 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме: суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді).
Крім того, Суд зазначає, що позивачка не позбавлена в доступі до суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді) оскільки ця інформація їй надавалася і надається за її запитами. Відтак, позивачка має доступ до вказаної інформації.
Що стосується позовних вимог про зобов`язання ВККС України оприлюднити на своєму офіційному вебсайті суддівські досьє (досьє кандидатів на посаду судді), Суд зазначає таке.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що в умовах військової агресії російської федерації проти України розголошення інформації щодо суддів, членів їх сімей та близьких осіб може становити загрозу інтересам національної безпеки, територіальної цілісності, життю, здоров`ю та безпеці суддів, членів їх сімей та близьких осіб, а також провокувати вчинення правопорушень щодо них, у тому числі кримінальних. Шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні під час воєнного стану на території України.
Позивачка, як установлено Судом, двічі зверталася до відповідача, щоб з`ясувати, коли доступ до суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді) буде відновлено.
У відповідях на звернення Комісія відповідала, що "Питання відновлення загального доступу до відповідних розділів офіційного вебсайту Комісії планується розглянути на засіданні ВККС України"; що "На сьогодні питання відновлення загального доступу до відповідних розділів офіційного вебсайту Комісії з суддівськими досьє на засіданнях Комісії не розглядалося"; що "У разі призначення засідання з розгляду вказаного питання інформацію про дату та час, а також його результати буде оприлюднено на офіційному вебсайті Комісії".
З урахуванням установлених обставин у справі, дослідивши надану відповідачем відповідь на запит позивачки, Суд дійшов висновку, що відповідач у справі фактично відмовив позивачці в отриманні запитуваної нею публічної інформації, розпорядником якої він є, та в порушення вимог частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI, не навів мотивованих підстав, вичерпний перелік яких міститься в статті 22 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
При вирішенні цієї справи, Суд керується принципами адміністративного судочинства, у тому числі і принципом верховенства права відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Крім того, Верховним Судом установлено, що в провадженні Верховного Суду знаходилася адміністративна справа № 990/406/24 за позовом ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправною бездіяльності ВККС України, яка полягає у невиконанні обов`язку щодо регулярного оновлення набору даних "Реєстр декларацій родинних зв`язків та доброчесності" за 2023-2024 роки у формі відкритих даних, встановленого статтею 10-1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 835 та зобов`язання ВККС України оновити на своєму офіційному вебсайті та вебсторінці Єдиного державного вебпорталу відкритих даних набір даних "Реєстр декларацій родинних зв`язків та доброчесності" за 2023-2024 роки відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 835.
Рішенням Верховного Суду від 12.03.2025 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії у справі № 990/406/24. Зазначене рішення не набрало законної сили.
За приписами частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може: визнати дії чи бездіяльність ВККС України протиправними, зобов`язати ВККС України вчинити певні дії; застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Ураховуючи закріплене законодавцем у пункті 4 частини другої статті 245 КАС України положення, яке надає можливість суду визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, виконуючи обов`язок дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, який зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права, Суд уважає за можливе для повного захисту прав, свобод та інтересів позивачки задовольнити позов у цій частині заявлених вимог шляхом зобов`язання відповідача розглянути порушене у запиті ОСОБА_1 від 28.02.2024 питання відновлення загального доступу до відповідних розділів офіційного вебсайту ВККС України з суддівськими досьє, з огляду на відсутність рішення Комісії або його секретаріату з питань ведення суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді) під час виникнення спірних правовідносин, що водночас, не дає можливості Суду установити, чим саме керувався відповідач при прийнятті такого рішення, чи мотивів, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
При цьому, як установлено вище, рішенням Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 990/406/24 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправною бездіяльність ВККС України, яка полягає у невиконанні обов`язку щодо регулярного оновлення набору даних "Реєстр декларацій родинних зв`язків та доброчесності" за 2023-2024 роки у формі відкритих даних, встановленого статтею 10-1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 835 та зобов`язання ВККС України оновити на своєму офіційному вебсайті та вебсторінці Єдиного державного вебпорталу відкритих даних набір даних "Реєстр декларацій родинних зв`язків та доброчесності" за 2023-2024 роки відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 835. Зазначене рішення не набрало законної сили.
Разом з тим, зміст суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді), про зобов`язання оприлюднення яких просить позивачка, містить відомості щодо декларацій родинних зв`язків та доброчесності судді, про які зазначено у справі № 990/406/24.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, Суд виходить з того, що за правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка сплатила судовий збір у розмірі 968,96 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією (а.с. 10).
Позовні вимоги про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії є однією вимогою.
Ураховуючи, що судовий збір у цій справі був сплачений позивачкою, як і належить, за одну позовну вимогу немайнового характеру, яка Судом задоволена частково, то Суд уважає, що стягненню на користь позивачки належать витрати, які вона понесла у зв`язку з розглядом цієї справи шляхом сплати судового збору, в повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 22, 139, 241-246, 262, 266, 295 КАС України, Суд