ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
справа № 243/4527/23
провадження № 61-11066св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Музиканта Владислава Сергійовича на заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 лютого 2024 року в складі судді Фаліна І. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2024 року в складі колегії суддів Зубакової В. П., Остапенко В. О., Тимченко О. О.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання спадкового договору та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив розірвати спадковий договір від 21 серпня 2010 року, укладений між ним та ОСОБА_2 ; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Зазначав, що за умовами договору відповідачка взяла на себе обов`язки забезпечувати його ліками згідно з рецептами лікарів незалежно від їх вартості. Він є людиною похилого віку, має багато захворювань та постійно потребує ліків. Протевідповідачка з березня 2022 року виїхала з м. Слов`янська і не виконує своїх обов`язків, передбачених спадковим договором. Оскільки відповідачка покинула його та залишила без ліків, які постійно потрібні, є всі законні підстави для розірвання спадкового договору, укладеного між сторонами.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
16 лютого 2024 року заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
02 липня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовано тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не виконувала умови спадкового договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
01 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Музикант В. С. через систему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2024 року, в якій просить їх скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що його клопотання про витребування доказів судом першої інстанції не розглянуто, адже суд витребував лише інформацію про реєстрацію відповідачки як внутрішньо переміщеної особи, а не про перетин нею кордону. Саме цей факт свідчить про неможливість набувачем майна виконувати прийняті на себе зобов`язання за спадковим договором.
Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року в справі № 587/2931/15-ц, від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17, від 15 вересня 2020 року в справі № 209/3295/18, від 01 лютого 2021 року в справі № 295/14945/18, від 12 травня 2021 року в справі № 460/1496/14-ц, від 08 листопада 2021 року в справі № 456/1081/20, щодо підстав дострокового розірвання спадкового договору.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений спадковий договір, посвідчений державним нотаріусом Першої слов`янської державної нотаріальної контори Задорожним Д. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2-3137.
За пунктом 1 спадкового договору ОСОБА_1 (відчужувач) передає після своєї смерті у власність ОСОБА_2 (набувач майна) належну йому 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 6 спадкового договору за згодою сторін на набувача майна покладаються такі обов`язки: забезпечувати відчужувача ліками, згідно рецептів лікарів, незалежно від їх вартості; у разі смерті відчужувача поховати його на цвинтарі у м. Слов`янську.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 651 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 651 ЦК України визначено, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смертінабуває право власності на майно відчужувача.
Статтею 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов`язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов`язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.
Згідно зі статтею 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.
За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17, на яку посилається заявник, зазначено, що відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
У цій справі відсутні підстави для висновку щодо неврахування постанови Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17, адже для підтвердження наявних правових підстав для розірвання спадкового договору відчужувач повинен надати належні і допустимі докази невиконання набувачем умов спадкового договору.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до пункту 6 оспорюваного спадкового договору за згодою сторін на набувача майна покладаються такі обов`язки: забезпечувати відчужувача ліками, згідно рецептів лікарів, незалежно від їх вартості; у разі смерті відчужувача поховати його на цвинтарі у м. Слов`янську.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керувався тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що позивач ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 з повідомленням про необхідність забезпечувати його ліками, а відповідачка ОСОБА_2 ухиляється від виконання договору та не забезпечує придбання необхідних ліків, обумовлених спадковим договором.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про безпідставність доводів ОСОБА_1 про те, що відповідачка з березня 2022 року виїхала з м. Слов`янська, оскільки сторонами не узгоджувалися умови щодо обов`язкового забезпечення позивача необхідними ліками саме за особистої присутності відповідачки ОСОБА_2 у м. Слов`янську Донецької області.
Необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про те, що його клопотання про витребування доказів судом першої інстанції не розглянуто, адже суд витребував лише інформацію про реєстрацію відповідачки як внутрішньо переміщеної особи, а не про перетин нею кордону. Обставини щодо виїзду ОСОБА_2 з м. Слов`янська Донецької області не оспорюються в справі та не впливають на предмет доказування, адже в цій справі для розірвання спадкового договору відчужувач повинен був довести факти невиконання набувачем умов спадкового договору, а не місцеперебування відповідачки.
Суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні в справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Стосовно посилань на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року в справі № 587/2931/15-ц, від 15 вересня 2020 року в справі № 209/3295/18, від 01 лютого 2021 року в справі № 295/14945/18, від 12 травня 2021 року в справі № 460/1496/14-ц, від 08 листопада 2021 року в справі № 456/1081/20, необхідно зазначити таке.
Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і в подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2018 року в справі № 587/2931/15-ц зазначено, що відповідачка не надала суду докази на підтвердження продовження виконання нею умов спадкового договору з 23 жовтня 2015 року, що є її процесуальним обов`язком.
У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 209/3295/18 встановлено, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достовірних доказів про виконання відповідачкою умов спадкового договору, зокрема, щодо надання грошової винагороди, забезпечення лікувальними засобами, та врахувавши, що відповідачкою на спростування вимог позивачки доказів не надано, суди обґрунтовано виснували про задоволення позовних вимог у зв`язку з невиконання набувачем розпоряджень відчужувача та недотримання відповідачкою умов спадкового договору.
У постанові від 01 лютого 2021 року в справі № 295/14945/18 Верховний Суд зазначив, що, врахувавши наведені норми матеріального та процесуального права та обставини справи, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, суди правильно виснували про те, що відповідачка умови спадкового договору належним чином не виконувала, догляд за позивачкою не здійснювала. Належних та допустимих доказів виконання спадкового договору не надала.
У постанові від 12 травня 2021 року в справі № 460/1496/14-цВерховний Суд зазначив, що, встановивши, що відповідач не виконує розпорядження відчужувача та не дотримується умов пунктів 4-6 спадкового договору, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили вимоги про розірвання правочину.
У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2021 року в справі № 456/1081/20 зазначено, що суди, встановивши фактичні обставини в справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, обґрунтовано виснували про те, що відповідачка зобов`язання за спірним спадковим договором належним чином не виконувала, а позивачкою доведено, що відповідачка не здійснювала за нею догляд, зокрема не підтримувала належних умов її проживання, лікування, а відповідачкою відповідними доказами такі обставини не спростовано, що є її процесуальним обов`язком.
Висновки Верхованого Суду в наведених справах і в справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У цій справі позивач мав надати докази того, що він звертався до відповідачки з вимогою про забезпечення ліками, а вона таку вимогу не виконала.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.