ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
Справа № 524/9659/21
Провадження № 61-1880св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 червня 2023 року в складі судді Нестеренка С. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору дарування та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що за договором дарування подарував своїй доньці ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . За усною домовленістю остання повинна доглядати за ним до його смерті, користуватися квартирою, але не продавати, тому договір дарування квартири фактично був договором довічного утримання.
Пізніше дізнався, що дочка змінила замки в квартирі та дала оголошення про її продаж. Крім того, невідомі йому особи почали проживати у квартирі. Вважав, що квартира має для нього майнову цінність, дії дочки створюють реальну загрозу безповоротної втрати цієї квартири (дарунка).
Просив розірвати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 20 лютого 2014 року між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
28 червня 2023 року рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
14 листопада 2023 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 червня 2023 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів у встановленому законом порядку, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування квартири та що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин (договір довічного утримання).
Умови договору дарування свідчать, що укладення цього договору не пов`язане із виконанням обдаровуваним будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальника зараз або в майбутньому. У пункті 5.5 договору дарування квартири сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, їх волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 червня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, в якій просить їх скасувати.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що укладення позивачем договору дарування, а не договору довічного утримання чи оформлення заповіту відбулося виключно з причин його юридичної недосвідченості. Нотаріус не розʼяснював йому наслідків укладення договору дарування і не пропонував будь-якої іншої альтернативи (договору довічного утрмання, заповіту). Наявність усної домовленості з відповідачкою не відчужувати подаровану квартиру підтверджено показами свідків.
Крім того, суди не врахували правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року в справі № 464/1509/17, оскільки на момент пред`явлення вимоги дарунок є збереженим, тому він має право вимагати розірвання договору дарування.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касацій скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 .
12 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 472 (т. 2, а .с. 1 9).
За пунктом 1.1 договору ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 15,0 кв. м., загальною площею 29, 6 кв. м.
У пункті 1.4 договору дарування визначено, що дарувальник свідчить, що укладення цього договору не пов`язане із виконанням обдаровуваним будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальника зараз або в майбутньому.
Сторони договору досягли згоди щодо предмета договору, його вартості, переходу права власності, прав та обов`язків сторін за договором, інших умов, і окремо засвідчили про те, що у договорі зафіксовано всі істотні умови договору (пункт 5.1 договору дарування).
Пунктом 5.5. договору дарування квартири сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, їх волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Цього ж дня приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В. здійснив дії з реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2
22 жовтня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2, в інтересах якої діяла ОСОБА_4, продала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Договір було посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Марченко Н. А. та зареєстровано в реєстрі за № 2768 (т. 2, а. с. 27, 52).
Станом на час розгляду справи власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .
У суді першої інстанції приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Ганночка О. В. пояснив, що посвідчував спірний договір дарування квартири та здійснив дії по реєстрації права власності на квартиру за відповідачем ОСОБА_2 . Під час укладення та посвідчення договору дарування квартири здійснив дії по перевірці дієздатності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, їх намірів, волевиявлення, роз`яснив відповідні права та обов`язки, наслідки укладення такого договору. Сторони такого договору вирішили укласти саме договір дарування квартири.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а також його обов`язковість для сторін договору.
Свобода договору належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
Сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
За вимогами статей 717, 719, 722 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
За змістом частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 651 ЦК України).
У частині другій статті 727 ЦК України передбачено право дарувальника вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.
У такому випадку дарувальнику належить довести належними та допустимими доказами, що належна йому квартира, яку він подарував відповідачу, становить для нього велику немайнову цінність, та в чому полягає така цінність (див. постанову Верховного Суду від 29 листопада 2024 року в справі № 466/8860/17).
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив розірвати спірний правочин з посиланням на статтю 727 ЦК України у зв`язку зі створенням відповідачем ОСОБА_2 загрози безповоротної втрати дарунка, який має велику немайнову цінність для позивача.
Позивач вказував, що договір дарування квартири був договором довічного утримання, оскільки існувала домовленість, що ОСОБА_2 не має права продавати квартиру.
Водночас позивачем під час розгляду справи не доведено, що між сторонами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування квартири від 12 лютого 2014 року.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Ганночка О. В. пояснив, що під час укладення та посвідчення договору дарування квартири він перевірив дієздатність ОСОБА_1 та ОСОБА_2, їх наміри, волевиявлення, роз`яснив відповідні права та обов`язки, наслідки укладення договору дарування. Сторони договору вирішили укласти саме договір дарування квартири.
Зазначене підтверджено й умовами оспорюваного договору дарування квартири від 20 лютого 2014 року, згідно з якими дарувальник підтвердив, що укладення цього договору не пов`язане із виконанням обдаровуваним будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальника зараз або в майбутньому (пункт 1.4 договору). У пункті 5.5 договору дарування квартири сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, їх волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Тобто воля ОСОБА_1 на дарування квартири зафіксована у підписаному ним особисто та нотаріально посвідченому договорі дарування.
Верховний Суд в постанові від 25 квітня 2018 року в справі № 361/8035/14-ц звернув увагу, що право власності на майно передбачає право володіння, користування та розпорядження ним. Бажання власника, який набув право власності на підставі договору дарування, розпорядитись своїм майном, не є підставою для розірвання договору дарування в сенсі положень частини другої статті 727 ЦК України.
ОСОБА_1 з 1988 року зареєстрований та проживає в будинку на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 5), відповідачка неодноразово зазначала, що зазначений будинок перебуває у власності позивача, і останнім такої обставини не спростовано, тому суд не вбачає порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) щодо втручання у право особи на житло (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 02 грудня 2010 року в справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (№ 8863/06)).
За таких обставин, суди попередніх інстанцій зробили правильний та обґрунтований висновок про те, що підстави для розірвання договору дарування, передбачені статтею 727 ЦК України, відсутні.
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року в справі № 464/1509/17, на яку звертає увагу заявник, колегія суддів виснувала про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на час звернення до суду з позовом у відповідача було відсутнє право власності на квартиру, яка є предметом спірного договору дарування, тобто відсутня умова застосування статті 727 ЦК України - збереженість майна за обдаровуваним.
Суд апеляційної інстанції помилково послався на постанову Верховного Суду від 26 вересня 2019 року в справі № 464/1509/17, оскільки на час звернення до суду з цим позовом відповідачка була власником спірної квартири. Водночас таке посилання не є підставою для скасування законного по суті судового рішення про відмову в позові.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).