ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 183/5694/22
провадження № 61-11124св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Деркач Н. М., Свистунової О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на недоотримані страхові виплати в порядку спадкування за законом, зобов`язання вчинити певні дії та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на недоотримані страхові виплати за період
з 01 серпня 2014 року до 01 жовтня 2019 року включно з урахуванням всіх коригувань, підвищень та індексації, в порядку спадкування за законом після матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати та виплатити їй недоотримані страхові виплати; вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, а саме на недоотримані страхові виплати ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2014 року до 01 жовтня 2019 року. За життя ОСОБА_2 заповіту не залишила.
ОСОБА_1 зазначала, що у визначений законом строк вона звернулася до Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2, а в подальшому із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, проте державним нотаріусом Янковою І. В. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотримані страхові виплати у зв`язку з відсутністю складу спадкового майна, оскільки на запит нотаріуса відповідач надав інформацію про відсутність заборгованості за страховими виплатами перед померлою.
ОСОБА_1 зазначала, що її мати ОСОБА_2 за життя перебувала на обліку та отримувала страхові виплати у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красному Лучі Луганської області (далі - Фонд). З 01 серпня 2014 року нарахування та виплату ОСОБА_2 страхових виплат було припинено у зв`язку із проведенням на території Луганської області антитерористичної операції (далі - АТО). Її мати мала статус внутрішньо переміщеної особи з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 01 грудня 2014 року № 6301003210. Останні роки життя проживала на території, яка тимчасово не контрольована органами державної влади України. Позивачка вказала, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_2, вони проживали разом однією сім`єю, що підтверджується будинковою книгою. Вона неодноразово зверталася до відповідача із заявами щодо розрахунку та виплати недоотриманої суми страхових виплат померлої матері ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2014 року до 01 жовтня 2019 року, проте відповідачем були надані відповіді, якими відмовлено в нарахуванні та виплаті страхових сум у зв`язку з відсутністю законодавчих підстав для їх нарахування та виплати, оскільки її мати за життя у встановленому законом порядку не вчинила будь-яких дій, спрямованих на їх відновлення, а тому ненараховані та невиплачені страхові виплати не можуть входити до складу спадщини.
Ухвалою суду від 30 січня 2023 року до участі в справі в якості правонаступника відповідача Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
29 лютого 2024 року рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на недоотримані страхові виплати за період з 01 серпня 2014 року до 01 жовтня 2019 року включно з урахуванням усіх коригувань, підвищень та індексації, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов`язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - ГУ ПФУ в Луганській області) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримані страхові виплати за період з 01 серпня 2014 року до 01 жовтня 2019 року включно з урахуванням всіх коригувань, підвищень та індексації, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції посилався на те, позивачка як спадкоємець першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом.
18 червня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Луганській області задоволено.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 29 лютого 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за життя ОСОБА_2 не отримувала страхові виплати, починаючи з 01 серпня 2014 року. Припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій ГУ ПФУ в Луганській області спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
Апеляційним судом встановлено та із спадкової справи № 42/2020, заведеної 24 січня 2020 року Третьою Дніпровською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, 24 січня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 . Однак у матеріалах спадкової справи відсутня постанова нотаріуса про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій, а також відсутні докази видачі нотаріусом Сірій О. А. свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотримані страхові виплати, після смерті матері ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (спадкова справа № 42/2020, заведена 24 січня 2020 року). Позивачкою вказаних доказів суду надано не було, матеріали справи таких доказів не містять.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій, а також відсутні докази видачі нотаріусом позивачці ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотримані страхові виплати після смерті матері ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, та такі докази позивачкою, її представником суду не надані, ОСОБА_1 звернулася передчасно до суду з позовними вимогами до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання права власності на недоотримані страхові виплати в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити певні дії, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2024 року ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 1268 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України у випадку, коли спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а спадкове майно у її складі не обтяжене, не є нерухомим майном та не підлягає державній реєстрації, звернення до нотаріуса про прийняття спадщини та/або отримання відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії не є обов`язковим.
У виплаті страхових сум відмовило Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області з підстав відсутності підстав для їх нарахування, бо її мати за життя не вчинила дій, спрямованих на відновлення порушених прав. Її права порушені саме відповідачем. Страхові виплати в порядку страхування виплачуються без звернення до нотаріуса. Вона прийняла спадщину після смерті матері, адже постійно проживала із спадкодавцем на момент відкриття спадщини. Розмір спадкового майна не визначений, що перешкоджає видачі свідоцтва про право на спадщину.
Крім того, після ухвалення судових рішень у справі вона звернулася до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину, однак постановою від 16 липня 2024 року у вчиненні нотаріальної дії відмовлено через неможливість визначити склад спадкового майна й відмову відповідача у виплаті страхових сум.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
Спадкова справа № 42/2020 була заведена за заявою позивачки 24 січня 2020 року, номер у спадковому реєстрі 65401915, Третьою Дніпровською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за життя була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та перемістилася з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи від 01 грудня 2014 року № 6301003210 (т. 1, а. с.11).
Позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та перемістилася з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_3, що підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи від 24 березня 2017 року № 0000152982.
Згідно інформації домової книги позивачка ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_2 на день смерті останньої проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с.15, 16).
24 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 178). ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті своєї матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інших спадкоємців як за законом так і за заповітом судом не встановлено.
Рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 31 березня 1999 року в справі № 2-81/1999 страхові виплати ОСОБА_2 були призначені безстроково (т. 1, а. с. 26, 27).
За життя ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебувала на постійному обліку та отримувала щомісячні страхові виплати як особа, що має право на страхові виплати в разі втрати годувальника у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красному Лучі Луганської області, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, що підтверджується листом Управління виконавчої дирекції Фонду в Луганській області від 21 березня 2023 року за вих. № 408/02-000.
ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області із заявами від 10 грудня 2019 року, 20 березня 2020 року, 04 травня 2020 року, 22 березня 2020 року, 28 серпня 2020 року з питань отримання та нарахування страхових виплат, належних за життя її матері ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 6-9, 150-152, 153).
Листом від 26 серпня 2020 року за вих. № 03/С-755з-856 Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України надала відповідь на звернення представника ОСОБА_3 на урядовий контактний центр з питань отримання страхових виплат спадкоємцями ОСОБА_2, в якій зазначено, що згідно з інформацією управління виконавчої дирекції Фонду у Луганській області ОСОБА_2 перебувала на постійному обліку та отримувала щомісячні страхові виплати у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красному Лучі Луганської області, яке знаходиться на тимчасово окупованій території. Місто Красний Луч (Хрустальний) розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Справа про страхові внески потерпілої залишилася на окупованій за допомогою збройних формувань російської федерації частині території України, що унеможливлює доступ робочих органів Виконавчої дирекції Фонду до справи. Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення реабілітації у сфері охорони здоров`я, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Отже, за відсутності актів та інших необхідних для проведення страхових виплат документів, відсутні і правові підстави для здійснення робочими органами виконавчої дирекції Фонду страхових виплат. За інформацією управління ОСОБА_2 як внутрішньо переміщена особа до будь-яких відділень виконавчої дирекції Фонду, які розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження повному обсязі, із заявою про продовження страхових виплат не зверталась. Оскільки в робочих органів виконавчої дирекції Фонду, які проводять свою діяльність на території, підконтрольній органам державної влади України, відсутні оригінали документів, що підтверджують право ОСОБА_2 на страхові виплати (справа про страхові виплати), за відсутності у потерпілої статусу внутрішньо переміщеної особи відсутні підстави для нарахування та проведення страхових виплат за період з грудня 2014 року до дня смерті. Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Отже, до складу спадщини включаються суми страхових виплат, які належали померлому потерпілому за життя. Оскільки ОСОБА_2 з грудня 2014 року як внутрішньо переміщена особа до робочих органів виконавчої дирекції Фонду із заявою про продовження страхових виплат не зверталася та не надала довідку внутрішньо переміщеної особи, а, отже, не реалізувала у встановленому нормативно-правовими активами порядку свого права на продовження страхових виплат, тому суми, що їй належали б за життя та не виплачені Фондом, відсутні (т. 1, а. с. 8, 9).
Листом від 28 серпня 2020 року за вих. № № С-83/02-3 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області повідомило позивачку ОСОБА_1, що підстав для нарахування коштів як спадкоємцю у відділень немає, оскільки у відділень управлінь виконавчої дирекції Фонду, які розташовані на території, що контролюється українською владою, відсутні нараховані та невиплачені суми, що за життя належали матері позивачки ОСОБА_2 .
Вважаючи протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплаті сум страхових виплат померлої матері ОСОБА_2, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року в справі № 160/1377/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 66, 67).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року в справі № 160/1377/21 залишено без змін (т. 1, а. с. 65-67).
Підставою відмови в задоволенні вимог стало те, що сама ОСОБА_2 не зверталася до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй сум страхових виплат з 01 серпня 2014 року до 01 жовтня 2019 року та не зверталася до адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати їй зазначених сум страхових виплат. Виключно ОСОБА_2 належало право на звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати належних їй за життя сум страхових виплат.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
За статтею 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (з 01 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ та має назву "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування") (далі - Закон № 1105-ХІV) визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
Статтею 40 Закону № 1105-ХІV передбачено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; особам, які мають право на виплати у зв`язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно із статтею 21 цього Закону - протягом строку, на який визначено потребу в них.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду соціального страхування від нещасних випадків своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Належні суми страхових виплат, що з вини Фонду соціального страхування від нещасних випадків не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
Суди встановили, що рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 31 березня 1999 року в справі № 2-81/1999 страхові виплати ОСОБА_2 були призначені безстроково.
ОСОБА_2 перебувала на постійному обліку та отримувала щомісячні страхові виплати як особа, що має право на страхові виплати в разі втрати годувальника у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красному Лучі Луганської області, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, що підтверджується листом Управління виконавчої дирекції Фонду в Луганській області від 21 березня 2023 року за вих. № 408/02-000.
ОСОБА_2 не отримувала страхові виплати, починаючи з 01 серпня 2014 року. Підставу відмови у виплаті страхових сум Фонд мотивував тим, що за відсутності актів та інших необхідних для проведення страхових виплат документів, відсутні і правові підстави для здійснення робочими органами виконавчої дирекції Фонду страхових виплат. За інформацією управління ОСОБА_2 як внутрішньо переміщена особа до будь-яких відділень виконавчої дирекції Фонду, які розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, із заявою про продовження страхових виплат не зверталася. Оскільки у робочих органів виконавчої дирекції Фонду, які проводять свою діяльність на території, підконтрольній органам державної влади України, відсутні оригінали документів, що підтверджують право ОСОБА_2 на страхові виплати (справа про страхові виплати), за відсутності в потерпілої статусу внутрішньо переміщеної особи відсутні підстави для нарахування та проведення страхових виплат.
Відповідно до статті 38 Закону № 1105-ХІV (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) страхові виплати і надання соціальних послуг може бути припинено: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-ХІV (у редакції з 01 січня 2015 року) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначає Кабінет Міністрів України.
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи наведено в абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
У статті 2 Закону № 1706-VII зазначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, указано в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", відповідно до статті 2 якого за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Жодним законом України не визначено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року в справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18) та від 12 грудня 2018 року в справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Отже, ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, так і скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке право закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.
Такий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 12 травня 2021 року в справі № 243/9109/19, від 19 травня 2019 року в справі № 243/8684/19-ц.
Встановивши, що спадкодавець ОСОБА_2 мала право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, а спадкоємець ОСОБА_4 відповідно до положень статті 1227 ЦК України мала право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції правильно виснував про визнання за ОСОБА_1 права власності на недоотримані страхові виплати за період з 01 серпня 2014 року до 01 жовтня 2019 року в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційний суд в цій частині висновків обґрунтовано погодився з тим, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій ГУ ПФУ в Луганській області спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
Однак апеляційний суд помилково виснував про передчасне звернення позивачки із позовом через відсутність постанови нотаріуса про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) у разі звернення спадкоємця з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину для завершення спадкування щодо спадщини, яка була відкрита на окремих територіях України до початку їх тимчасової окупації, введення воєнного стану та щодо якої спадкова справа була зареєстрована у Спадковому реєстрі, але не була закінчена, внаслідок знищення спадкової справи або відсутності доступу до місця її зберігання у зв`язку з тимчасовою окупацією чи веденням бойових дій, приватний нотаріус (державна нотаріальна контора), до якого (якої) звернувся спадкоємець, має перевірити факти, передбачені законом, та витребувати необхідні документи. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Згідно з підпунктами 4.12, 4.14 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Листом від 26 серпня 2020 року за вих. № 03/С-755з-856 Фонд повідомив, що, оскільки ОСОБА_2 з грудня 2014 року як внутрішньо переміщена особа до робочих органів виконавчої дирекції Фонду із заявою про продовження страхових виплат не зверталася та не надала довідку внутрішньо переміщеної особи, а, отже, не реалізувала у встановленому нормативно-правовими активами порядку свого права на продовження страхових виплат, суми, що їй належали б за життя та не виплачені Фондом, відсутні (т. 1, а. с. 8, 9).
Тобто склад спадкового майна у вигляді невиплачених страхових сум на момент звернення до суду не був підтверджений, що перешкоджало ОСОБА_1 отримати свідоцтво про право на спадщину.
Це додатково підтвердив нотаріус, до якого ОСОБА_1 звернулася за видачею свідоцтва про право на спадщину після ухвалення судових рішень у цій справі. Постановою від 16 липня 2024 року у вчиненні нотаріальної дії відмовлено через неможливість визначити склад спадкового майна й відмову відповідача у виплаті страхових сум.
Встановлені в справі обставини виключають позасудовий спосіб врегулювання спору щодо страхових сум.
Спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні обґрунтованого позову з формальних підстав та помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 1268 ЦК України у випадку, коли спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а спадкове майно у її складі не обтяжене, не є нерухомим майном та не підлягає державній реєстрації, звернення до нотаріуса про прийняття спадщини та/або отримання відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії не є обов`язковим.
Стаття 1268 ЦК України визначає підстави прийняття спадщини, а в цій справі не оспорюються обставини про те, що 24 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто прийняла спадщину в установлений строк.
Підстави для формування висновку щодо застосування положень статті 1268 ЦК України в справі відсутні.