ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
справа № 953/3196/23
провадження № 51-4503км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023170020000736, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді старшого механіка водія ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, зареєстрованого в АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення в період із 06 березня по 09 травня 2023 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання стосовно застави, внесеної ОСОБА_8 .
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_9 від 08 грудня 2022 року № 350 рядового запасу ОСОБА_6 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду старшого механіка водія ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Під час проходження військової служби у складі НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України солдат ОСОБА_6 06 березня 2023 року вирішив стати на злочинний шлях та, діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.
Так, указаного дня близько 10:00 заступник командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України по роботі з особовим складом полковник ОСОБА_10 вишикував особовий склад 1, 2 та НОМЕР_3 батальйонів оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у тому числі солдата ОСОБА_6, у військовому містечку № НОМЕР_4 зазначеної військової частини, що розташовано на АДРЕСА_2, та віддав усний наказ для здійснення маршу в населений пункт Бахмут Донецької області для подальшого виконання бойових завдань за призначенням.
Будучи невдоволеним наказом щодо вибуття до м. Бахмута Донецької області для подальшого виконання бойових завдань за призначенням, солдат ОСОБА_6, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати наказ і вибувати до зазначеного пункту для подальшого виконання бойових завдань за призначенням, чим підірвав боєготовність та боєздатність 1, 2 та 4-го батальйонів оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, тобто у відкритій відмові виконати наказ начальника - непокорі, вчиненій в умовах воєнного стану.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 25 червня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення у зв`язку з неправильним застосуванням норми матеріального права і невідповідністю призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що його дії підпадають під адміністративну відповідальність за ст. 172-10 Кодексу України про адміністративну відповідальність; у його діях немає складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, оскільки в них відсутня така ознака, як відкрита відмова. Стверджує, що під час шикування та зачитування наказу він жодного незадоволення чи заперечування не висловлював, а тому його дії не підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України. Зазначає, що військово-лікарську комісію (далі - ВЛК) у м. Харкові не проходив, природа висновку комісії йому невідома. Вважає, що в його діях відсутня субʼєктивна сторона складу злочину. Засуджений стверджує, що він діяв відповідно до ст. 254 Статуту Збройних Сил України, згідно з якою військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини. Вважає призначене йому покарання суворим. Стверджує, що місцевий суд з урахуванням тих обставин, що він несудимий, є учасником бойових дій, утримує трьох неповнолітніх дітей і дружину, яка перебуває в декретній відпустці, мав застосувати до нього положення статей 69 чи 75 КК України.
У запереченнях на касаційну скаргу засудженого прокурор Харківської спеціалізованої прокуратури ОСОБА_11 просить касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 змінив прохальну частину своєї касаційної скарги: просив скасувати судові рішення стосовно нього і закрити кримінальне провадження.
Захисник ОСОБА_7 підтримала касаційну скаргу свого підзахисного.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК України визначено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі: показань допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, даних з витягу з наказів командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) ОСОБА_9 від 08 грудня 2022 року № 350, від 01 січня 2023 року № 1, даних довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_5 від 14 лютого 2023 року, даних листа т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України полковника ОСОБА_14 від 06 березня 2023 року № 401/17/2/2-2393, даних витягу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 23 березня 2023 року № 40/17/9/2-2875 з бойового розпорядження (ІНФОРМАЦІЯ_4 з бригади оперативного призначення Національної гвардії України, даних протоколу огляду документа від 17 квітня 2023 року, об`єктом огляду якого є витяг з бойового розпорядження (ІНФОРМАЦІЯ_4, даних протоколу огляду документа від 18 квітня 2023 року, об`єктом огляду якого є висновок службового розслідування за фактом невиконання наказу військовослужбовцями військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України; змісту висновку службового розслідування за фактом невиконання наказу військовослужбовцями військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, зокрема солдатом ОСОБА_6 .
Обвинувачений ОСОБА_6, будучи допитаним в суді першої інстанції, винним себе не визнав та показав, що в грудні 2022 року йому вручили повістку для виклику до військомату, він у цей час був працевлаштований і мав бронювання. Разом з тим, незважаючи на наявність бронювання, він погодився мобілізуватися. У зв`язку з тим що за станом здоровʼя він мав високий тиск, три військові частини відмовилися його зараховувати до частини. У четвертій військовій частині після медичного огляду лікар повідомив, що його підлікують і направлять на навчання. Після навчання його направили на службу, спочатку - на напрямок Золочева, а потім у м. Бахмут. У лютому 2023 року під час проходження ВЛК в Донецькій області лікар-хірург, у зв`язку з тим, що в нього були обморожені кінцівки, направив його на лікування в санітарну частину, де він пробув декілька днів. Надалі в санітарній частині йому видали пігулки й направили у військову частину. При цьому його скарги стосовно високого тиску лікарі проігнорували. 06 березня 2023 року був зібраний особовий склад військової частини на пласт, де полковник ОСОБА_10 віддав усний наказ про направлення до м. Бахмута для виконання завдань. Віддаючи наказ, полковник повідомив про те, що хто не згодний з його наказом, повинен вийти вперед. Після наказу він вийшов уперед та, керуючись Статутом, повідомив, що не може виконувати наказ за станом здоров`я та у звʼязку з відсутністю в нього фізичної підготовки. Зазначив, що не відмовлявся виконувати наказ, а відповідно до ст. 37 Статуту, розуміючи, що не в змозі виконати наказ за станом здоров`я та фізичним станом, доповів полковнику про це. Після того як він доповів, що не може виконати наказ, його відпустили, а через одну годину посадили в машину та відвезли в ізолятор. Пояснив, що ВЛК він проходив у Донецькій області, у м. Харкові ВЛК він не проходив. Звідки сторона обвинувачення взяла висновок ВЛК, яку він нібито пройшов у м. Харкові, йому невідомо. Станом на 06 березня 2023 року він розумів, що згідно з висновком ВЛК він є придатний до проходження служби. Будь-яких висновків ВЛК він не оскаржував, оскільки не мав наміру визнавати себе непридатним до служби. Якщо б стан його здоров`я дозволяв виконувати покладені на нього завдання, він би не вийшов уперед після наказу. Вказав, що наказ полковника ОСОБА_10 він також не оскаржував.
Однак суд першої інстанції критично поставився до показань обвинуваченого ОСОБА_6 у частині відсутності в його діях такої ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, зазначивши, що вони є суперечливими, спростовуються сукупністю досліджених судом доказів і спрямовані на спробу обвинуваченого уникнути покарання.
Місцевий суд установив, що ОСОБА_6 не звертався до вищого керівництва з рапортом про недовіру до командира, конкретні причини відмови від виконання наказу полковника ОСОБА_10 не повідомляв, обмежився загальними висловлюваннями: "за станом здоров`я та фізичною непідготовленістю". Сам наказ є законним, сформульованим виразно, чітко й зрозуміло, не допускає подвійного тлумачення та є реальним для виконання.
Судом першої інстанції також було враховано, що матеріали провадження не містять будь-яких відомостей про те, що відданий полковником ОСОБА_10 наказ сторона захисту оскаржувала до керівництва вищого рівня або до суду, як не містять будь-яких посилань на обставини та відповідні докази, які могли об`єктивно перешкодити ОСОБА_6 його виконати. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази оскарження останнім висновку ВЛК від 14 лютого 2023 року про його придатність до військової служби.
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дослідив наявні в матеріалах кримінального провадження докази, ретельно їх перевірив, детально виклав зміст та результати їх аналізу у вироку і дав їм належну оцінку. Зазначені докази узгоджуються між собою, не містять суперечностей, не викликають сумнівів щодо їх достовірності, а тому місцевий суд обґрунтовано поклав їх в основу вироку.
Довід засудженого про те, що в його діях немає складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, оскільки відсутня така ознака, як відкрита відмова, був перевірений судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнаний безпідставним.
Стаття 402 КК України передбачає відповідальність за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.
У даному випадку безпосереднім об`єктом злочину є установлений порядок підлеглості.
З об`єктивної сторони це кримінальне правопорушення вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу.
Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий зобов`язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встановлений строк, крім випадків віддавання явно злочинного наказу та розпорядження. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
Непокора є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.
Відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобовʼязаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
За приписами п. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів звʼязку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Наказ завжди має бути конкретним.
Наказ (розпорядження) - це обов`язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дій по службі, який віддається письмово, усно або іншим способом. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має за мету досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось). Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав.
Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстративно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватися не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно.
Непокору слід вважати закінченим злочином з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.
Апеляційний суд зазначив про те, що відмова ОСОБА_6 виконувати наказ, відданий заступником командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо здійснення маршруту в населений пункт Бахмут, підтверджується показаннями свідка ОСОБА_10, наданими в судовому засіданні суду першої інстанції, та даними, що містяться на долученому до матеріалів кримінального провадження DVD-диску, марки "Axent".
Крім того, у показаннях сам обвинувачений не заперечував факту відмови виконувати наказ, мотивуючи це незадовільним станом здоров`я.
Проте суд апеляційної інстанції критично поставився до твердження сторони захисту щодо невиконання ОСОБА_6 наказу через поганий стан здоров`я, оскільки мотиви вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, можуть бути різними і для кваліфікації злочину значення не мають.
Будь-яких даних про те, що на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення обвинувачений мав проблеми зі здоров`ям, які б перешкодили чи могли перешкодити йому виконувати вказаний наказ, сторона захисту не надала.
Відповідно до медичної документації, а саме довідки військово-лікарської комісії від 14 лютого 2023 року, ОСОБА_6 придатний до військової служби.
Сам обвинувачений, будучи допитаним у суді першої інстанції, зазначив, що висновків ВЛК щодо придатності до проходження військової служби не оскаржував.
З огляду на викладене, враховуючи вказані вище докази та докази, досліджені судом першої інстанції в їх сукупності, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про вчинення ОСОБА_6 непокори, тобто відкритої відмови виконувати наказ начальника, вчиненої в умовах воєнного стану, правильно кваліфікувавши його дії за ч. 4 ст. 402 КК України.
Довід засудженого щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість є безпідставним з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобовʼязаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що помʼякшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його помʼякшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид і розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_6, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який є особою середнього віку, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має міцні та стійкі соціальні зв`язки, а також зареєстроване місце проживання, одружений, утримує двох неповнолітніх дітей, 2008 і 2009 року народження і одну малолітню дитину, 2024 року народження, якій станом на час ухвалення цього вироку виповнилося 2 місяці, поведінку до вчиненого злочину, те, що він проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді старшого механіка водія ІНФОРМАЦІЯ_5 НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, згідно з даними службової характеристики за професійними, діловими і моральними якостями солдат ОСОБА_6 займаній посаді не відповідає, за час тимчасового утримання на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправних дій та порушень не здійснював, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває. Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_6, суд не встановив.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6, суд також урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, яке є небезпечним тяжким військовим злочином, оскільки вчинене під час широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України і введеного воєнного стану, посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі й породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, а отже, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.
З огляду на зазначене, суд призначив обвинуваченому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 402 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Отже, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК України.
Щодо неможливості призначення покарання із застосуванням статей 69, 75 КК України Верховний Суд зауважує таке.
Однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання.
Верховний Суд звертає увагу, що під час застосування ст. 69 КК України необхідно не лише всатновити наявність двох і більше пом`якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виняткових випадках.
Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
У будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим. Проте доводи касаційної скарги засудженого не містять таких обґрунтувань.
Згідно з приписами ст. 75 ККУкраїни, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Законодавець надав дискреційні повноваження судам при призначенні покарання, а також при визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням. Однак така дискреція діє лише в межах, установлених законом. Отже, суд, реалізуючи свої повноваження, має навести правові підстави та переконливі мотиви, які є достатніми для постановлення рішення.
Водночас засуджений хоча і посилається на те, що місцевий суд мав застосувати до нього положення статей 69 чи 75 КК України, проте таких вимог до суду касаційної інстанції не заявляє.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що правові підстави для застосування у даному випадку положень статей 69 і 75 КК України відсутні.
Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК України. При цьому, залишаючи апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 без задоволення, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, з яких скаргу апелянта визнав необґрунтованою.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
З огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд