ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
справа № 754/4708/23
провадження № 51- 3409км24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
розглянула касаційні скарги захисника ОСОБА_5 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року й ухвалу Київського апеляційного судувід 10 квітня 2024 року, прокурора ОСОБА_7, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на вказану ухвалу в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Медвин Богуславського району Київської області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року, залишеним без змін 10 квітня 2024 року Київським апеляційним судом, ОСОБА_8 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.
Цивільні позови задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 27 700 грн у рахунок компенсації матеріальної шкоди та 100 000 грн - моральної; на користь ОСОБА_10 - 100 000 грн моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.
Як установив суд, 20 січня 2023 року близько 16:57, керуючи автомобілем марки "Dacia Supernova" (д.р.н. НОМЕР_1 ), рухаючись на просп. Червоної Калини у м. Києві ОСОБА_8 всупереч вимогам пп. "б" п. 2.3, пунктів 1.5, 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) не оцінив дорожньої обстановки, відволікся від керування автомобілем, не вжив заходів для зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу й навпроти будинку № 69 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11, котра перетинала дорогу теж із порушенням ПДР (п. 4.7, п.п. а, г п 4.14). У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілій було заподіяно численні тілесні ушкодження, від яких вона 21 січня 2023 року померла в лікарні.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати судові рішення стосовно ОСОБА_8 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть аргументів зводиться того, що вирок ґрунтується на недопустимих доказах, які не отримали належної правової оцінки. На думку захисника, диск із відеозаписом з місця пригоди здобуто з порушенням правил ст. 2451 КПК; використані під час експертних досліджень вихідні дані є помилковими; зміст протоколу огляду місця події від 20 січня 2023 року не узгоджується з інформацією, наданою Комунальним підприємством (далі - КП) "Київміськсвітло". Також зазначає, що місцевий суд усупереч ч. 2 ст. 349 КПК без постановлення ухвали змінив установлений порядок дослідження доказів; необґрунтовано відхилив клопотання сторони захисту про визнання окремих фактичних даних недопустимими, не виключив недостовірних; безпідставно стягнув на користь ОСОБА_10, який не є потерпілим у кримінальному провадженні, кошти у рахунок компенсації моральної шкоди. На переконання захисника, засуджений перебував у створеній потерпілою аварійній ситуації, що виключає кримінальну відповідальність. Як уважає скаржник, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені порушення, не спростував усіх доводів сторони захисту і ухвалив рішення, котре не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Аргументуючи позицію, твердить, що під час перегляду вироку суд належним чином не перевірив доводів сторони обвинувачення про неправильне застосування до ОСОБА_8 інституту умовного звільнення (ст. 75 КК), попри положення статей 370, 419 КПК переконливо не вмотивував свого рішення; при цьому не зважив на необоротність наслідків злочину - смерть людини, думку потерпілої, невідшкодування засудженим завданих збитків. Скаржник також посилається на те, що при визначенні покарання та способу його відбування було враховано одні й ті ж самі обставини. На переконання прокурора, апеляційне провадження було здійснено формально, а постановлена ухвала - незаконна.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило. У поданій заяві потерпіла ОСОБА_9 поінформувала, що не бажає брати участь у касаційному розгляді, крім того, висловила свою позицію, за якою касаційні вимоги захисника є необґрунтованими, а призначене ОСОБА_8 покарання - м`яким.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції захисник та прокурор підтримали кожний свою касаційну скаргу; водночас сторона захисту заперечила спроможність доводів сторони обвинувачення, натомість остання вважала безпідставними аргументи протилежної сторони.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433, ст. 438 КПК суд касаційної інстанції (далі - Суд) перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений ревізувати повноти слідства, досліджувати докази, установлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Здійснюючи касаційне провадження, Суд виходить із фактичних обставин, установлені судами попередніх інстанцій.
У поданій касаційній скарзі захисник, серед іншого, ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як перевірки цього в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
Як убачається з матеріалів справи, висновок суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні правопорушення проти безпеки руху є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, передбачених ст. 91 КПК, котрі підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до статей 84-86, 94 цього Кодексу.
Такого висновку суд дійшов, проаналізувавши показання обвинуваченого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, експерта ОСОБА_14 ; результати проведених медичної, фототехнічної, автотехнічних експертиз від 20 й 22 лютого, 21 та 27 березня 2023 року відповідно; фактичні дані, зафіксовані в протоколах: огляду місця ДТП і схемі до нього від 20 січня 2023 року, на цифровому носії інформації від 8 лютого 2023 року; у довідці КП "Київміськсвітло", зміст яких детально відображено у вироку.
Водночас суд з`ясував позицію ОСОБА_8, котрий не заперечував факту наїзду на ОСОБА_11 й унаслідок цього її смерті, однак стверджував, що через сутінки, темний одяг потерпілої, котра перетинала дорогу в недозволеному місці, він не мав можливості завчасно побачити пішохода й уникнути ДТП.
Упродовж розгляду справи суд ретельно перевірив висунуту обвинуваченим на свій захист версію і вмотивовано її відхилив, спростувавши наведеними у вироку конкретними доказами.
Обґрунтовуючи порушення засудженим ПДР, місцевий суд слушно послався на дані висновку судової автотехнічної експертизи від 27 березня 2023 року № СЕ-19/111-23/14988-ІТ, згідно з якими в конкретній дорожній ситуації водій ОСОБА_8 міг уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування, за умови відсутності перешкод технічного характеру. Таких перешкод при здійсненні провадження не було встановлено, а за результатами автотехнічної експертизи від 21 березня 2023 року на момент огляду автомобіля "Dacia Supernova" системи гальмівна і рульового керування, ходова частина були в робочому стані, тобто справні.
Крім того, допитаний експерт ОСОБА_14 підтвердив суду свої висновки у згаданому дослідженні від 27 березня 2023 року.
Також за інформацією КП "Київміськсвітло" (довідка від 15 лютого 2023 року № 053/266-804-02/2023) на час ДТП було ввімкнено зовнішнє освітлення, що узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_12, даними відеозапису з камер спостереження та фототаблиці до протоколу огляду місця пригоди.
Посилання захисника на розбіжності в протоколі огляду місця пригоди та довідці комунального підприємства щодо роботи ліхтарів не спростовують висновків суду, адже, як видно з указаних відеозапису та фототаблиці, проїзна частина дороги освітлювалася. До того ж процесуальна дія проводилася більш ніж через три години після ДТП.
За матеріалами кримінального провадження, на відміну від тверджень у скарзі, відеозапис із камер спостереження з місця пригоди вилучався у володільця з додержанням правил ст. 2451 КПК на підставі постанови слідчого від 8 лютого 2023 року, протокол про зняття показань технічних приладів та засобів від цієї ж дати наявний у справі й досліджувався судом.
Установивши, що докази сторони обвинувачення було отримано в передбаченому КПК порядку й оцінивши їх за критеріями, визначеними у статтях 84-87 цього Кодексу, суд першої інстанції вмотивовано відхилив заявлені стороною захисту клопотання про визнання недопустимими окремих фактичних даних і виключення недостовірних. Натомість протилежна позиція скаржника є неспроможною.
Посилаючись у касаційній скарзі на порушення судом приписів ч. 2 ст. 349 КПК під час зміни порядку, дослідження доказів, захисник не зазначає, яким чином це позначилося на їх змісті, вплинуло на належність, допустимість та в цілому на законність вироку. Отже, сама собою зміна згаданого порядку в розумінні ст. 412 КПК не є істотним порушенням, котре зумовлює обов`язкове скасування оспорюваного рішення.
Таким чином усупереч доводам сторони захисту істотних порушень норм процесуального права під час збирання й використання доказів не було допущено.
Не залишив суд без оцінки і факт порушень ПДР пішоходом. Як обґрунтовано виснував суд у вироку, така поведінка ОСОБА_11 не звільняла водія ОСОБА_8 від виконання ним вимог указаних правил, згідно з якими він для забезпечення безпеки дорожнього руху зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування транспортним засобом. Тож ОСОБА_8 повинен був діяти в умовах конкретної дорожньої обстановки і при виникнення перешкоди негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, як передбачено п. 12.3 ПДР, чого не зробив. Тому суд вирішив, що допущені засудженим порушення ПДР перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з наслідками пригоди - смертю людини.
Переконливих достатніх аргументів, які би доводили, що засуджений не міг уникнути наїзду і був у створеній пішоходом аварійній ситуації, в касаційній скарзі не наведено.
За встановлених фактичних обставин кримінального провадження вчинене суспільно небезпечне винне діяння правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК.
Призначаючи засудженому покарання, керуючись статтями 50, 65 КК, суд урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке за класифікацією відповідно до ст. 12 КК є тяжким, дані про особу ОСОБА_8, котрий вперше притягається до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, на спеціальних обліках не перебуває. Пом`якшуючих чи обтяжуючих обставин суд не встановив.
З огляду на це суд обрав засудженому за ч. 2 ст. 286 КК захід примусу не в мінімальних межах санкції закону.
Разом з цим, зваживши на похилий вік ОСОБА_8, конкретні обставини кримінального правопорушення, яке за формою вини необережне, віктимну поведінку пішохода, суд дійшов переконання, що виправлення засудженого та досягнення мети заходу примусу є можливим без ізоляції від суспільства і звільнив останнього від відбування покарання з випробуванням, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
У розумінні ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме за наявності обґрунтованих підстав для висновку, щоз урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого та досягнення мети заходу примусу є можливим без відбування засудженим покарання.
Таким чином, справедливість покарання законодавець пов`язує не тільки з даними про особу винуватця, пом`якшуючими обставинами та класифікацією злочинів (ст. 12 КК), а й з обставинами кримінального провадження.
З огляду на фактичні обставини в цій справі підстав вважати, що призначене засудженому покарання явно несправедливе, а інститут умовного звільнення - ст. 75 КК застосовано неправильно, як твердить прокурор, немає.
Щодо міркувань захисника в касаційній скарзі про безпідставне задоволення цивільного позову ОСОБА_10, то їх не можна визнати прийнятними.
Згідно з ч. 1 ст. 61 КПК цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди та котра в порядку, установленому цим Кодексом, пред`явила цивільний позов.
За приписами статей 23, 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Місцевий суд, розглянувши поданий до початку судового розгляду цивільний позов ОСОБА_10 і встановивши, що діями засудженого, які привели до смерті матері позивача, останньому було заподіяно моральні страждання, обґрунтовано, керуючись наведеними нормами закону, визнав його цивільним позивачем та, з урахуванням засад розумності, виваженості й справедливості, частково задовольнив заявлені позовні вимоги.
Оспорюваний вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК, його було ухвалено з додержанням засад, закріплених у ст. 7 цього Кодексу.
Крім того, доводи захисника про недоведеність винуватості засудженого, недопустимість зібраних доказів, безпідставність задоволення позову ОСОБА_10, подібні викладеним у касаційній скарзі, а також доводи прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції. Цей суд, переглянувши в змагальній процедурі вирок, проаналізувавши й зіставивши з матеріалами кримінального провадження всі аргументи сторін, дав на них вичерпні відповіді й умотивовано їх відхилив.
Попри посилання захисника, суд додержав правил статей 404 КПК. Доводи скаржника про обов`язковість повторного дослідження доказів не корелюються з положенням вказаної норми процесуального права.
Спростовуючи твердження прокурора, апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив усі обставини, які мають правове значення при виборі способу відбування покарання і переконливо у розрізі конкретних даних у справі, положень ст. 75 КК й принципу індивідуалізації обґрунтував відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення.
Оспорювана ухвала відповідає положенням статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень норм права, які є безумовними підставами для скасування судових рішень стосовно ОСОБА_8, про що йдеться в скаргах, під час перевірки кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.
Тому подані захисником та прокурором касаційні скарги необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів