ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
справа № 711/8268/20
провадження № 51-3598км24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
виправданої
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_5
захисника
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_6
представника потерпілої ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
розглянула в судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_9, яка брала участь у судах першої й апеляційної інстанцій, на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 грудня 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, потерпілої ОСОБА_10 на вказану ухвалу в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Кліщенців Градіжського району Полтавської області, яка зареєстрована в АДРЕСА_1 і проживає в АДРЕСА_2,
виправданої за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувалась у тому, що вона 8 червня 2020 року близько 11:10 в м. Черкасах на території свого домоволодіння ( АДРЕСА_2 ) умисно на ґрунті тривалої неприязні з метою залякування сусідки ОСОБА_10, котра теж була на своєму подвір`ї (пров. Зої Космодем`янської, 10) біля паркану, завдала останній чотирьох ударів невстановленим гострим предметом у ліве передпліччя, заподіявши цим середньої тяжкості тілесних ушкоджень - рани на поверхні цього передпліччя з частковим ушкодженням м`яза ліктьового згинача лівого зап`ястка, крім того, - легких ушкоджень у вигляді трьох ран на тильній поверхні передпліччя.
За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси ОСОБА_5 була виправдана за ч. 2 ст. 122 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченою цього кримінального правопорушення.
Цивільний позов ОСОБА_10 залишено без розгляду, вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 15 травня 2024 року залишив вирок без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_10, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів зводиться до того, що під час апеляційного перегляду не було перевірено всіх аргументів потерпілої сторони і прийнято рішення, яке не відповідає статтям 370, 419 КПК. На переконання скаржниці, винуватість ОСОБА_5 у заподіянні тілесних ушкоджень підтверджується зібраними з додержанням процедури допустимими доказами, а протилежні висновки з указівкою на відсутність у матеріалах справи постанови про визначення групи слідчих та відомостей про обставини отримання медичної документації - хибні, суперечать положенням статей 3, 22, 39, 55, 56, 93 КПК й практиці суду касаційної інстанції. Як зазначає потерпіла, також не отримали належної оцінки її показання, свідка ОСОБА_11 та дані, зафіксовані камерами спостереження. Уважає, що допущені порушення перешкодили апеляційному суду ухвалити справедливе рішення.
Прокурор у касаційній скарзі просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Мотивуючи заявлену вимогу, наводить аргументи, суть котрих полягає в тому, що в цій справі всі докази сторони обвинувачення є допустимими, у сукупності їх достатньо для визнання ОСОБА_5 винною у вчиненні інкримінованого за ч. 2 ст. 122 КК злочину, однак їх було неправомірно відкинуто. На думку автора скарги, під час судового розгляду не дотримано приписів статей 7, 9, 22, 23, 39, 84-86, 91, 93, 94, 214, 242, 370, 374, 442 КПК і всупереч положенням Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" не враховано правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, котрі регламентують порядок оцінки фактичних даних. Твердить, що апеляційний суд не зважив на допущені порушення, не проаналізував доводів прокурора та потерпілої, не дав на них відповідей, необґрунтовано відмовив у допиті свідка ОСОБА_12 та експерта, водночас в ухвалі не відобразив відомостей, установлених при повторному дослідженні обставин отримання слідчим медичної документації. На думку скаржника, згаданий суд також не виконав вимог статей 404, 419 КПК і постановив незаконну ухвалу.
На касаційні скарги захисник ОСОБА_6 подала заперечення, у яких зазначає про законність ухвалених стосовно ОСОБА_5 судових рішень і просить залишити їх без зміни.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор уважав, що касаційну скаргу сторони обвинувачення належить задовольнити частково, а скаргу потерпілої - задовольнити, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді; представник потерпілої підтримав касаційну скаргу останньої, щодо скарги сторони обвинувачення висловив таку ж позицію, як прокурор; виправдана та її захисник заперечили обґрунтованість заявлених касаційних вимог і просили залишити судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах і в запереченнях на них, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статей 412, 438 КПК однією з підстав для скасування судових рішень є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, тобто такі, які перешкодили чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом положень гл. 31 указаного Кодексу під час перегляду оскарженого вироку апеляційний суд має з`ясувати, чи в установленому законом порядку здобуто докази, чи відповідно до критеріїв ст. 94 цього Кодексу оцінив їх місцевий суд і чи правильно був застосований закон України про кримінальну відповідальність.
Ухвала апеляційного суду повинна відповідати вимогам законності, обґрунтованості й умотивованості, закріпленим у ст. 370 КПК.
Згідно зі ст. 419 цього Кодексу в своїй ухвалі суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними в справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на конкретні фактичні дані й норми права; при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі належить зазначити правові підстави, з яких подану скаргу визнано необґрунтованою.
Під час перегляду вироку стосовно ОСОБА_5 апеляційний суд не додержав окреслених приписів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із виправдувальним вироком, прокурор та представник потерпілої оскаржили його в апеляційному порядку. У поданих скаргах, наводячи конкретні аргументи щодо незаконності судового рішення, акцентували на істотному порушенні місцевим судом вимог КПК, неналежній оцінці доказів і внаслідок цього неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність. Твердили, що всі докази обвинувачення є допустимими, їх зібрано в передбаченому КПК порядку, а протилежні висновки суду й про отримання фактичних даних неуповноваженою особою, самостійне збирання експертом матеріалів для судово-медичного дослідження - хибні, суперечать нормам процесуального права та позиції об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду. Скаржники наполягали на тому, що в справі є достатньо доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого за ч. 2 ст. 122 КК злочину, просили скасувати виправдувальний вирок і ухвалити обвинувальний.
Відмовляючи в задоволенні поданих скарг, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки місцевого про отримання доказів обвинувачення неуповноваженою особою через відсутність постанови про призначення групи слідчих до 28 вересня 2020 року та письмового підтвердження обставин отримання медичної документації потерпілої. Провівши часткове слідство апеляційний суд теж вирішив, що судово-медичні дослідження, протоколи слідчого експерименту за участі ОСОБА_10, огляду відеозапису з камер спостереження на подвір`ї останньої є недопустимими. Крім того, суд критично оцінив показання співмешканця потерпілої - свідка ОСОБА_11, вважаючи його зацікавленим у притягненні ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності. В ухвалі також зазначено, що неможливо встановити особу, котра спричинила середньої тяжкості тілесне ушкодження, зокрема, чи вчинила це обвинувачена або інша особа і чи не утворилися вони внаслідок самоушкодження.
Разом із цим на викладені в апеляційних скаргах аргументи суд апеляційної інстанціїне дав переконливих, вичерпних відповідей у розрізі ст. 87 КПК з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата). У постановленій ухвалі переважно процитовано висновки, відображені у виправдувальному вироку, попри його оспорювання.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. У ч. 2 вказаної статті унормовані випадки, коли суд зобов`язаний визнати істотними порушення прав людини і основоположних свобод.
На таке чітке регулювання апеляційний суд не зважив, здійснюючи провадження залишив поза увагою висновки Великої Палати в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10006/17). Між тим у ній теж констатовано, що недопустимість доказів може бути зумовлена лише порушенням тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та/або Конституцією України. Однак в оскарженій ухвалі подібних порушень не окреслено, натомість міститься посилання на невідповідність форми та змісту доручення керівника органу поліції від 9 червня 2020 року вимогам до процесуальних рішень органу досудового розслідування. При цьому не конкретизовано, яких саме реквізитів бракує в документі, і не вмотивовано, як це вплинуло на охоронювані законом права і свободи людини.
Погодившись із висновком місцевого суду про порушення ч. 4 ст. 69 КПК унаслідок самостійного збирання експертом матеріалів для експертизи, апеляційний суд залишив без належної оцінки наявні в провадженні документи: медичну довідку та виписку з медичної карти, за змістом яких 8 червня 2020 року ОСОБА_10 зверталась у відділення швидкої медичної допомоги з різаними ранами передпліччя, перебувала на стаціонарному лікуванні з 8 до 22 червня 2020 року з множинними відкритими ранами передпліччя. Також не були проаналізовані адресоване слідчому клопотання потерпілої від 30 червня 2020 року, до котрого додано вказану виписку; запит слідчого до лікувального закладу від 23 липня 2020 року з проханням надати історію хвороби ОСОБА_10 ; супровідний лист від 24 липня 2020 року до постанови про призначення судово-медичної експертизи, за яким слідчий направив експертові медичні карти потерпілої та копії виписок із них; розписка ОСОБА_10 від 2 листопада 2020 року про отримання на зберігання її медичної карти; подана місцевому суду заява від 27 липня 2022 року, згідно з якою потерпіла підтвердила надання керівнику медичного закладу письмового дозволу на видачу слідчому її медичної документації. Замість зіставленняфактичних даних у перелічених документах суд апеляційної інстанції обмежився тезою про те, що в справі немає відомостей про надання потерпілою медичних документів, а заяві ОСОБА_10 було надано у вироку відповідну оцінку.
Крім того, виходячи із засади змагальності (ст. 22 КПК) на наявності у потерпілої особи, гарантованого ст. 56 КПК процесуального права безпосередньо подавати докази слідчому та суду, наголошувала об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17). У цьому рішенні викладено правову позицію про те, що відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
Необхідно відзначити й те, що оскаржена ухвала містить суперечності, оскільки в ній, визнавши недопустимим експертний висновок, водночас суд удався до аналізу змісту дослідження щодо механізму утворення тілесних ушкоджень. Також попри вимоги ст. 94 КПК апеляційний суд застосував різний підхід до оцінки окремих доказів: критично сприйняв показання свідка ОСОБА_11 через стосунки з потерпілою, а до показань родичів виправданої (свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 ) не висловив подібних застережень.
Отже, суд апеляційної інстанції належно не виконав завдань кримінального провадження відповідно до приписів ст. 2 КПК, а постановлена ухвала не відповідає вимогам ст. 419 цього Кодексу.
Допущені на стадії апеляційного перегляду істотні порушення процесуального закону перешкоджають суду касаційної інстанції дійти безспірного висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину, правильність чи неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За таких обставин оспорювана ухвала підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Тому подані прокурором та потерпілою касаційні скарги належить задовольнити частково.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, а також інші аргументи сторін, дати на них вичерпні відповіді й прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 цього Кодексу.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів