ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2025 року
м. Київ
справа № 947/23307/20
провадження № 61-5698св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2024 року в складі колегії суддів Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Лозко Ю. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 03 лютого 2018 року він надав у позику ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 54 000,00 дол. США, на підтвердження чого останній склав розписку про отримання коштів та зобов`язався їх повернути до кінця 2018 року.
У 2019 році позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути борг, однак останній відмовився.
06 грудня 2019 року позивач звертався до правоохоронних органів з відповідною заявою про наявність у діях відповідача ознак кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 190 КК України, на підставі якої 28 лютого 2020 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне провадження за № 12020160480000633.
Постановою від 18 червня 2020 року слідчий відділу Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області закрив кримінальне провадження № 12020160480000633 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, у зв`язку з відсутністю у діях відповідача складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
Позивач стверджував, що станом на момент закриття кримінального провадження, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань за договором позики від 03 лютого 2018 року з повернення отриманих у позику грошових коштів.
Посилаючись на те, що оскільки у розписці не передбачено сплату процентів за користування коштами, то позивач вважав, що стягненню підлягають проценти, виходячи з облікової ставки НБУ та 3 % річних. Тому позивач просив суд:
- стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 03 лютого 2018 року в сумі 54 000,00 дол. США, що еквівалентно 1 474 529,40 грн;
- стягнути з відповідача на його користь відсотки за користування коштами за період з 03 лютого 2018 року до дня ухвалення рішення суду, які станом на 18 серпня 2020 року складають 20 806,64 дол. США, що еквівалентно 568 148,20 грн;
- стягнути з відповідача на його користь 3 % за порушення грошового зобов`язання, нараховані на суму заборгованості за період з 01 січня 2019 року до дня ухвалення рішення суду, які станом на день подання позову (18 серпня 2020 року) складають 2 645,63 дол. США, що еквівалентно 72 241,83 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 30 жовтня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що:
- розписка від 03 лютого 2018 року не містить ідентифікуючих ознак її виконавця;
- відповідач не визнає складання та підписання розписки;
- відповідно до висновку судового експерта від 29 травня 2023 року № 22-6800 судової почеркознавчої експертизи, достеменно та однозначно встановити, що розписка від 03 лютого 2018 року складена та підписана саме відповідачем не є можливим;
- інші подані позивачем докази на підтвердження заявлених вимог не відносяться до предмета позову цієї справи.
Суд вважав недостатніми докази для висновку, що подана до суду розписка від 03 лютого 2018 року складена саме від імені відповідача, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Одеський апеляційний суд постановою від 25 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики у розмірі 54 000,00 дол. США, що еквівалентно 1 474 529,40 грн, 3 % річних з простроченої суми у розмірі 2 645,63 дол. США, що еквівалентно 72 241,83 грн, судовий збір в сумі 12 476,30 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 6 740,23 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів відмовив.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції, взявши до уваги висновок судового експерта від 29 травня 2023 року № 22-6800, який не містить висновку з поставлених перед експертом питань, дійшов помилкового висновку про недостатність доказів для висновку, що подана до суду розписка від 03 лютого 2018 року складена саме від імені відповідача ОСОБА_2, оскільки саме відповідач, який заперечує проти отримання коштів повинен довести, що грошові кошти ним не отримувались у позику. У висновку експерта від 29 травня 2023 року № 22-6800 зазначено, що вирішити питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 у наданому на експертизу документі самим ОСОБА_2 або іншою особою не виявилося можливим, у зв`язку з відсутністю вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_2 . Отже відповідач не довів, що грошові кошти він не отримував у позику або, що такі кошти він повернув позивачу.
Тому, врахувавши, що 03 лютого 2018 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 54 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до кінця 2018 року, на підтвердження чого написав розписку, оригінал якої знаходиться у позивача та дійсність якої відповідач не спростував, апеляційний суд дійшов висновку, що між сторонами виникли позикові правовідносини та у відповідача наявний обов`язок повернути отримані у позику грошові кошти у розмірі 54 000,00 дол. США та 3 % річних.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, апеляційний суд керувався тим, що відповідач отримав позику в іноземній валюті без обумовлення розміру і порядку сплати процентів від суми позики, тому врахувавши висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, колегія суддів вважала, що положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані до цих правовідносин.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
18 квітня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Так заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норм матеріального права та порушив норми процесуального права, неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи. Також суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16, від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16.
Заявник зазначає, що суд не взяв до уваги те, що відповідач заперечував факт написання ним боргової розписки, не врахував, що розписка не містить інформації про особові та персональні дані особи, якою складено розписку, тому відсутні підстави вважати, що розписка складена саме відповідачем. Крім того, звертає увагу на те, що в розписці зазначено адресу відповідача, яка не відповідає адресі його фактичного проживання.
Також вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки висновку експерта та не взяв до уваги, що висновок експерта № 22-6800 судової почеркознавчої експертизи беззаперечних відповідей щодо написання розписки саме відповідачем не містить.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 14 травня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали ізКиївського районного суду м. Одеси.
Справу передано до Верховного Суду у червні 2024 року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
Відповідно до розписки від 03 лютого 2018 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 54 000,00 дол. США та зобов`язався повернути кошти до кінця 2018 року (т. 1, а. с. 8).
Розписка від 03 лютого 2018 року містить прізвище ім`я та по батькові позикодавця і позичальника, суму позики 54 000,00 дол. США, дату складання - 03 лютого 2018 року, строк повернення грошових коштів, підпис позичальника.
Також внизу розписки зазначена адреса " АДРЕСА_1".
Відповідно до відповіді з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 21 липня 2021 року за № 1534/01-07 відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 01 серпня 2008 року значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 76).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції було здійснено допит свідка ОСОБА_3, яка надала свідчення, що вона є донькою ОСОБА_1, під час вчинення правочину не була присутньою, однак обізнана про його укладення за телефоном. Свідок зазначала, що її батько надав ОСОБА_2 спочатку в борг грошові кошти у розмірі 4 000,00 дол. США, а в подальшому - 54 000,00 дол. США для ведення бізнесу. Свідок підтвердила факт того, що вона бачила оригінал розписки від 03 лютого 2018 року та саме вона, після її складення, вчинила на розписці запис щодо зазначеної адреси: " АДРЕСА_1".
Ухвалою від 14 листопада 2022 року Київський районний суд м. Одеси призначив судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставив питання: чи виконаний рукописний текст та підпис у борговій розписці від 03 лютого 2018 року, складеній від імені ОСОБА_2, особисто ОСОБА_2, чи іншою особою від його імені? Проведення експертизи суд доручив експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. У розпорядження експертів суд направив матеріали цієї справи № 947/23307/20 та відібрані у ОСОБА_2 експериментальні зразки підпису та почерку. Також зобов`язав ОСОБА_2 протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення цієї ухвали суду надати до суду вільні та умовно-вільні зразки почерку і підпису в кількості не менше п`ятнадцяти документів, якими є документи, що містять рукописні підписи, достовірно виконані відповідачем до відкриття провадження у справі (11 вересня 2020 року), які повинні відповідати об`єкту, який досліджується, за часом виконання (03 лютого 2018 року), за видом матеріалів письма (папір, кулькова ручка, тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням (т. 1, а. с. 124-126).
Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України направляв до суду першої інстанції клопотання про надання додаткових матеріалів для проведення судової почеркознавчої експертизи, а саме: документ з оригіналами об`єктів дослідження; вільні зразки почерку ОСОБА_2 в оригіналах документів різного характеру максимально наближених за часом виконання до досліджуваного документу (2015 - січень 2018 роки), де б неодноразово зустрічалися всі букви та цифри співставні з досліджуваним текстом розписки (8 - 15 документів); вільні зразки підпису ОСОБА_2 в оригіналах документів з офіційних джерел за 2016 - січень 2018 роки, виконані достовірно ним самим (8-10 документів) (т. 1, а. с. 133).
Ухвалою від 01 березня 2023 року Київський районного суду м. Одеси направив до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України матеріали цивільної справи № 947/23307/20 для продовження проведення судово-почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2022 року. У розпорядження експертів направлено: матеріали цивільної справи № 947/23307/20; відібрані у ОСОБА_2 експериментальні зразки підпису та почерку; оригінали документів, що містять вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_2, а саме: оригінал податкової декларації про майновий стан і доходи за 2010 рік, оригінал договору від 25 жовтня 2021 року про припинення зобов`язань за кредитним договором № 014/79790/74/85697 від 13 листопада 2007 року; оригінал боргової розписки від 03 лютого 2018 року, складеної від імені ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку експерта судової почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29 травня 2023 року № 22-6800 вирішити питання, чи виконанні рукописний текст, складеній від імені ОСОБА_2 у наданому на експертизу документі ("боргова розписка"), а також підпис від імені ОСОБА_2, розміщений нижче запису "3.02.2018г." самим ОСОБА_2 або іншою особою, не є можливим з причин, викладених у пункті 1 дослідницької частини висновку (т. 1, а. с. 159-162).
У дослідницькій частині висновку експерта № 22-6800 судової почеркознавчої експертизи зазначено, що оцінка результатів проведеного дослідження дозволяє констатувати, що встановлені збіжні ознаки хоч і чисельні, але більшість з них малоінформативні, тобто часто зустрічаються у почерках (підписах) різних осіб, ряд з них носить приблизний характер тому їх недостатньо для позитивного висновку про виконання досліджуваного підпису самим ОСОБА_2 . У свою чергу, виявлені розбіжності не вдалося оцінити однозначно, а саме: чи вони є варіантами підписаного почерку ОСОБА_2, які не проявилися у наданому обмеженому порівняльному матеріалів, або ці ознаки можуть свідчити про виконання досліджуваного підпису іншою особою з наслідуванням його підпису. Вирішення питання ускладнено відсутністю вільних зразків підпису ОСОБА_2, наближених за часом виконання досліджуваного підпису.
Також встановлено, що 27 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, а саме про те, що у 2017 році ОСОБА_2 шляхом зловживання довірою, під приводом позичення, заволодів грошовими коштами ОСОБА_1 .
На підставі вказаної заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 лютого 2020 року внесені відомості про кримінальне провадження за № 12020160480000633, за частиною першою статті 190 КК України, орган досудового розслідування - Київський ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області (т. 1, а. с. 10).
Постановою від 18 червня 2020 року слідчий слідчого відділу Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області Чорна А. О. закрила кримінальне провадження № 12020160480000633 від 28 лютого 2020 року, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (т. 1, а. с. 11).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.