ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2025 року
м. Київ
справа № 752/8188/21
провадження № 61-16110св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Акціонерне товариство "Сенс Банк",
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Антонович,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє її представник - адвокат Батюк Олег Олександрович, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Історія справи
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк"(далі - АТ "Альфа-Банк"), яке є правонаступником Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), третя особа- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., про визнання виконавчого напису № 25178, вчиненного 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ "Укрсоцбанк" заборгованості в сумі 89 089,83 дол. США таким, що не підлягає виконанню.
У позовній заяві ОСОБА_2 також просила суд відшкодувати їй понесені судові витрати. Зазначила, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 24 000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2022 року у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки за спірним виконавчим написом стягувачем є АТ "Укрсоцбанк".
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Батюка О. О. оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу задоволено.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визнано виконавчий напис № 25178 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. від 31 жовтня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 895/06-034-175 від 28 березня 2008 року, що виникла перед АТ "Укрсоцбанк", у сумі 89 089, 83 дол. США таким, що не підлягає виконанню.
Стягнуто з АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_2 понесені в апеляційному суді витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Стягнуто з АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 2 270,00 грн.
При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що позов пред`явлено до належного відповідача, оскільки АТ "Альфа-Банк" є правонаступником АТ "Укрсоцбанк".
18 липня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Батюк О. О. подав до Київського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткової постанови, у якій просив стягнути з АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_2 24 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції.
Зазначено, що наразіАТ "Альфа-Банк" змінило найменування на АТ "Сенс Банк".
Короткий зміст оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Батюка О. О. про ухвалення додаткової постанови задоволено частково.
Стягнуто з АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 4 000,00 грн.
Апеляційний суд врахував, що представник позивачки не брав участі у судових засіданнях в суді першої інстанції, адвокатом було викладено позицію позивача у позовній заяві та окрім подання клопотань про забезпечення участі представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції та про розгляд справи без участі сторони позивача адвокат Батюк О. О. інших процесуальних документів не складав. Крім того, представником позивача не обґрунтовано належними доказами те, що на складання позовної заяви в нескладній та типовій справі ним було витрачено 24 години.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважав 4 000 грн реальним, необхідним, співмірним з ціною позову і розумним розміром витрат на правничу допомогу, що можуть бути стягнуті з відповідача на користь позивачки.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
03 грудня 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє її представник - адвокат Батюк О. О., через систему "Електронний суд" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, у якій просить суд вказане судове рішення скасувати та ухвалити нове про стягнення з АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 16 000,00 грн, понесені в суді першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
17 березня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана додаткова постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачкою до суду першої інстанції були надані: договір про надання правничої допомоги від 27 січня 2021 року № 27/01-21, укладений між позивачем ОСОБА_2 та адвокатом Батюком О. О., в якому відображені послуги за договором про надання правової допомоги на суму 24 000 грн; опис робіт, виконаних адвокатом станом на 23 березня 2020 року, відповідно до якого адвокат Батюк О. О. надав такі послуги: ознайомлення, зняття та виготовлення копій з матеріалів справи № 580/3240/20 та № 712/13756/14-ц (3 години), складання позовної заяви (24 години), виготовлення додатків до позовної заяви, їх засвідчення, виготовлення опису поштових вкладень (5 годин), направлення позовної заяви до суду (орієнтовний час 1 година), а всього - 33 години; довідка від 21 брезня 2021 року про отримання адвокатом частини гонорару за договором про надання правничої допомоги; ордер на надання правничої допомоги.
У відзиві на позовну заяву від 18 червня 2021 року представник відповідача вказував, що витрати на правову допомогу, які понесені позивачем, є необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи.
Ураховуючи характер виконаної адвокатом Батюк О. О. роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, з огляду на наявність заперечень сторони відповідача, виходячи з конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції ухвалена додаткова постанова без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").