ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 220/209/21
провадження № 61-8971св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Забродній Євген Олександрович, на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області, у складі судді Якішиної О. М., від 11 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Корчистої О. І., Остапенко В. О., від 29 травня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я.
2. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 18 вересня 2014 року під час артобстрілу в Петровському районі, м. Донецьк вона отримала тілесні ушкодження, внаслідок яких тривалий час перебувала на лікуванні, а в подальшому їй було встановлено інвалідність 2 групи.
3. 18 липня 2016 року відомості за цим фактом були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) під № 12014050840001193 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 258 КК України.
4. У кримінальному провадженні позивачку визнано потерпілою та
17 вересня 2019 року допитано, однак жодній особі про підозру не повідомлено, досудове розслідування триває.
5. Вважає, що досудове розслідування наразі не проводиться і упродовж понад 6 років держава Україна не забезпечила належного розслідування скоєного злочину, встановлення винних осіб, через що вона не має можливості стягнути спричинену їй моральну школу з винних осіб.
6. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р
від 02 грудня 2015 року, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, м. Донецьк, де були заподіяні їй поранення, належить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
7. Відповідно до статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи.
8. На момент звернення до суду держава не прийняла відповідний закон, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", на підставі якого виплачується компенсація за шкоду, завдану здоров`ю осіб від терористичних актів. Однак відсутність відповідного закону не може бути перешкодою у захисті її прав.
9. Вважає, що держава зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, заподіяну каліцтвом та ушкодженням здоров`я внаслідок терористичного акту, а також відсутністю ефективного, належного розслідування протягом більше 6 років. Наголошує, що втрати нею здоров`я є довічними та більшою частиною непоправними.
10. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн, шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
11. Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області
від 11 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
12. Суди попередніх інстанцій вказали, що позивачка не обґрунтувала порушення державою Україною її позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя та здоров`я. Доказів отримання позивачкою каліцтва внаслідок невиконання державою Україною конкретних обов`язків з гарантування права на життя та здоров`я позивачкою не надано, у зв`язку з чим відсутні підстави для відповідальності держави України за неналежне виконання вказаного обов`язку.
13. Територія м. Донецьку, на якій позивачка отримала поранення, як на час отримання поранення так і натепер є тимчасово окупованою. Держава Україна не контролювала цю частину території настільки, щоби попередити отримання позивачкою тілесних ушкоджень, навіть якщо би могла та мала це зробити. За дотримання і захист прав людини на цих територіях за міжнародним гуманітарним правом відповідає росія як держава, яка фактично окупувала і контролює частину Донецької області, вона ж відповідає і за відшкодування будь-якої шкоди, завданої на цій території громадянам України.
14. Позивачка не зазначила, які заходи могла вжити держава Україна аби підтримувати громадський порядок на території, яку вона не контролює, та усунути ризик для її життя та здоров`я.
15. Внаслідок збройної агресії росії, Україна створила спеціальний механізм для визначення збитків, які завдала держава-агресор, що підтверджено зокрема у постанові Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 "Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації", відповідно до якого Україна в особі Мінсоцполітики взяла на себе позитивний матеріальний обов`язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, ушкодження здоров`я, каліцтва цивільних осіб через збройну агресію рф. Його невиконання чи неналежне виконання може бути окремою підставою для позову про відшкодування Україною шкоди, завданої затримкою виконання цього обов`язку.
16. Позивачка, як сторона кримінального провадження, має право надавати докази, заявляти клопотання та відводи, в тому числі слідчому, який здійснює досудове розслідування, оскаржувати дії та бездіяльність слідчого. Проте позивачка з відповідними скаргами на дії слідчого не зверталась. Сам факт неповідомлення про підозру жодній особі не свідчить про неефективність розслідування. Крім того тимчасова окупація м. Донецька значно ускладнює проведення слідчих (розшукових) дій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат
Забродній Є. О. просить рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 11 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18. 21 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Забродній Є. О. подав касаційну скаргу на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 11 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року.
19. Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2024 року відкрито провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у липні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
20. Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
21. Підставою касаційного оскарження судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Забродній Є. О. зазначає необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові
від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (пункт 2 частини другої
статті 389 ЦПК України).
22. Вказує, що не згоден із висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 635/6172/17 про те, що моральна шкода є майном в розумінні
статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
23. Зауважує, що моральна шкода має відшкодовуватись у будь-якому випадку її спричинення та право на її відшкодування виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Україна від зобов`язань, визначених статтею 2 Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей не відступала, а тому повинна нести відповідальність за невиконання позитивних зобов`язань.
24. Вважає, що Україна, оголошуючи у квітні 2014 року про проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, не могла не знати про наявність реальної загрози життю і безпеці громадян та повинна була вжити всіх можливих засобів щодо убезпечення життя та здоров`я громадян.
25. Звертає увагу, що із квітня 2014 року до дня поранення позивачки
(18 вересня 2014 року), держава Україна мала можливості здійснити евакуацію цивільного населення, або застосувати інші засоби захисту.
26. Зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 20 березня
2022 року № 326 "Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації" прийнята у 2022 році, не встановлює правовий механізм відшкодування моральної шкоди, заподіяної пораненням чи загибеллю людини внаслідок терористичного акта, а лише встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні, внаслідок збройної агресії росії. Законодавство, яке регулює порядок відшкодування Україною такої шкоди, відсутнє.
27. Посилається що, невиконання державою Україна позитивного обов`язку обґрунтовується також відсутністю кінцевого результату розслідування обставин отримання позивачкою поранень, а правоохоронні органи України не забезпечили своєчасного ефективного розслідування.
28. Не погоджується із запропонованим Великою Палатою Верховного Суду у справі № 635/6172/17 способом захисту порушеного права, відповідно до якого відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави України, покладаються на росію. Вважає, що такий спосіб захисту суперечить нормам національного та міжнародного права, оскільки відповідальність рф виникає за шкоду завдану Україні, а не її громадянам. При цьому держава Україна, виплативши своїм громадянам компенсацію, має право вимагати від рф відшкодування шкоди.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
29. У липні 2024 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, погоджуючись із висновками судів.
Обставини справи, встановлені судами
30. Згідно виписки з історії хвороби № 1303 ОСОБА_1 1959 року народження, перебувала на стаціонарному лікуванні у Центральній міській клінічній лікарні № 1 м. Донецька в період з 18 вересня по 08 жовтня 2014 року з діагнозом: мінно-вибухова травма, відкритий вогнепальний багатоуламковий перелом нижньої щелепи в ментальному відділі праворуч та тіла ліворуч (з дефектом тканин), забито - рвані рани лівої щоки, кута роту, язику, дна порожнини рота, чужорідне тіло (осколок міни?) дна рота справа. Кровотеча з рани, наростаюча дислокаційна асфікція. Проведено оперативне лікування
18, 20, 24 вересня 2014 року та 01 жовтня 2014 року.
31. Крім того у період з 19 січня по 27 лютого 2015 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в ЦМКМ № 1 у відділенні щелепо-лицевої хірургії м. Харків з діагнозом: невірно-консолідуючий двобічний перелом нижньої щелепи з формуванням хибних суглобів внаслідок перенесеної мінно-вибухової травми. За вказаний період проводилось хірургічно - ортопедичне лікування. 22 лютого 2015 року виконано оперативне втручання під наркозом "Усунення деформації нижньої щелепи, остеосинтез", з послідовною ортопедо-ортодоничною корекцією в післяопераційний період.
32. Із 02 по 26 березня 2015 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в ЦМКМ № 1 у відділенні щелепно - лицевої хірургії
м. Харків з діагнозом: деформуючий рубець щічної ділянки, дна порожнини рота зліва. Посттравматична адентія нижньої щелепи зубо-альвеолярний дефект зліва. В післяопераційному періоді проводився ортопедичний етап лікування - щелепо-лицеве протезування. Виготовлена та пристосована відновлююча ортопедична конструкція на нижню щелепу.
33. Із 27 лютого по 22 березня 2017 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарні № 12 з діагнозом: неправильно консолідований перелом нижньої щелепи в ділянці лівого тіла. Проведена операція - реконструкція нижньої щелепи.
34. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 28 від 29 липня
2018 року, проведеної у кримінальному провадженні№ 12016050420000691
від 25 жовтня 2017 року, виявлені при судово-медичному обстеженні травми могли утворитись від дії фрагменту (фрагментів) мінно-вибухового (мінно-вибухових) пристрою, індивідуальні особливості яких у властивостях ушкоджень не відобразились, як окремо, так і у сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент отримання.
35. З виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 76132/351
від 11 квітня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 у період з 08 по 11 квітня 2019 перебувала на стаціонарному лікуванні в Київській обласній клінічній лікарні № 12 з діагнозом: стороннє тіло (металоконструкція) нижньої щелепи. Проведено операцію - зняття металоконструкції.
36. Висновком МСЕК серії 12 ААБ № 413709 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 04 лютого 2020 року, причина інвалідності - поранення, ушкодження здоров`я від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 18 вересня 2014 року на території проведення антитерористичної операції.
37. Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи.
38. Відповідно до витягу ЄРДР у кримінальному провадженні
№ 12014050840001193 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 258 КК України, 08 липня 2016 року до чергової частини Лиманського ВП Словянського відділу поліції ГУНП в Донецькій області зі слідчого управління ГУНП в Донецькій області надійшла копія адвокатського запиту від 30 червня 2016 року від адвоката
Науменко Ю. В. про те, що під час обстрілу 18 вересня 2014 року в Петровському районі м. Донецька були спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
39. Листом старшого слідчого в ОВС слідчого відділу 2-го управління
(з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 30 червня 2020 року № 78/2/13-2207нт повідомлено, що 08 липня 2016 року ОСОБА_1 визнано потерпілою у кримінальному провадженні № 12014050840001193 та 17 вересня 2019 року допитано як потерпілу. На час надання відповіді досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженню триває, про підозру нікому не повідомлено.
40. Згідно висновку експерта № 16/20 за результатами проведення психологічної експертизи, складеного 08 лютого 2021 року, у ОСОБА_1 наявні зміни в психоемоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості, та виникли за обставин отримання ОСОБА_1 травм внаслідок обстрілу 18 вересня 2014 року в Петровському районі м. Донецьк. ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою. Попередній орієнтовний (можливий) розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1, становить 1 000 000 грн.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
41. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
42. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо права позивачки на відшкодування державою моральної шкоди, заподіяної каліцтвом та ушкодженням здоров`я, внаслідок терористичного акту, на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом"
43. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
44. Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
45. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
46. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
47. Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього Кодексу у редакції, чинній до 03 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (див. пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17).
48. Відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
49. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), проаналізувавши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, чинній до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13, поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, зазначив, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування.
ЄСПЛ зазначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним
Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави.
З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції (ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України" (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08 і від 16 грудня 2014 року у справі "Золотюк проти України" (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
50. Частина перша статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
51. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом").
52. З огляду на зміст вказаних приписів Закону України "Про боротьбу з тероризмом" реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.
53. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
54. Більше того, у законодавстві України відсутня не лише процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння рішення ЄСПЛ
від 24 квітня 2014 року у справі "Будченко проти України" (Budchenko
v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України").
55. За усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у частині першій
статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. рішення ЄСПЛ від 05 січня
2000 року у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202,
§ 100).
56. Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому, як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. рішення ЄСПЛ
від 28 вересня 2004 року у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky
v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 35).
57. Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема у судовому рішенні (див. для порівняння ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності
від 02 липня 2002 року у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заява № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява
№ 44912/98, § 50).
58. Отже, передбачене у статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від держави Україна відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачу внаслідок каліцтва та ушкодження здоров`я під час терористичного акту в період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
59. У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачки щодо права вимоги на підставі Закону України "Про боротьбу з тероризмом" до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із каліцтвом та ушкодженням здоров`я у період проведення АТО.
60. Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц,
від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19, від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17.
61. Враховуючи наведене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".