ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 907/948/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача: не з`явився
Відповідача - 1: Кривошей О.Ю.
Відповідача - 2: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Солоніна Ярослава Миколайовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024
(головуючий - Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.)
у справі №907/948/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермент Плюс"
до 1) Фізичної особи-підприємця Солоніна Ярослава Миколайовича,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Потестас"
про відшкодування шкоди,
ВСТАНОВИВ:
1. У зв`язку з відрядженням судді Мамалуя О.О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 17.03.2025.
Короткий зміст позовних вимог
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фермент Плюс" (далі - ТОВ "Фермент Плюс", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Солоніна Ярослава Миколайовича (далі - СПД ФО Солоніна Я.М., відповідач - 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Потестас" (далі - ТОВ "Потестас", відповідач - 2) про солідарне відшкодування шкоди в розмірі 93 395 Євро, завданої знищенням вантажу позивача під час перевезення відповідачем -1, що на момент звернення з позовом ставить 3. 617. 683,34 грн,.
3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при перевезенні відповідачем-1 вантажу позивача, 04.07.2022 на території Республіки Молдови сталася пожежа, внаслідок якої напівпричіп марки SCHMITZ SCB-S3T, державний номер НОМЕР_1 та вантаж було знищено, що підтверджується актом про пожежу від 04.07.2022.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.04.2024 в позові відмовлено.
5. Судове рішення мотивовано тим, що між сторонами договору перевезення не укладалось. Із акту про пожежу від 04.07.2022 неможливо встановити причину виникнення пожежі, вину перевізника у такій пожежі та місце розташування осередку пожежі. Враховуючи вищезазначене, місцевий суд зробив висновок, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог про відшкодування шкоди, у зв`язку з чим позовні вимоги є недоведеними та безпідставними, а відтак суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 рішення Господарського суду Київської області від 03.04.2024 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідача - 1 та відповідача - 2 на користь позивача 3 606 062,75 грн основного боргу та 54 090,94 грн витрат на оплату судового збору. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
7. Постанову мотивовано тим, що наявними матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору перевезення відповідач - 1 прийняв вантаж позивача до перевезення. 04.07.2022 на території Республіки Молдови сталася пожежа, внаслідок якої напівпричіп марки SCHMITZ SCB-S3T, державний номер НОМЕР_1 та вантаж було знищено, що підтверджується актом про пожежу від 04.07.2022. Відповідно до Інвойсів № 145, 146, 147 від 29.06.2022, вартість вантажу, який було втрачено, становила 93 095,00 Євро (3 606 062,75 грн), що є реальними збитками, які поніс позивач в результаті втрати вантажу, в процесі перевезення, відповідальним за належне здійснення якого був відповідач -1.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
8. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач -1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
9. Скаржник, посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що постанова апеляційного суду про часткове задоволення позову ґрунтується на припущеннях, оскільки, у акті від 04.07.2022 вказано, що ймовірною причиною пожежі є несправність транспортного засобу. Постанову апеляційного суду обґрунтовано вказаним актом про пожежу від 04.07.2022, тоді як судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях. Апеляційним судом не враховано правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 13.08.2018 у справі № 907/746/17, від 02.12.2019 у справі № 925/1183/18, від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21.
10. Також, скаржник, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що позивачем належними і допустимим доказами не доведено факту завдання йому збитків відповідачем - 1.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
11. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.09.2021 між ТОВ ?Фермент Плюс? та фірмою ZAFIRIS NAXIADES-TOBACCO IN LEAVES s.a. (Греція) було укладено контракт № 09-1 на поставку товару - тютюнова сировина, склад, вартість та обсяг яких викладається в специфікаціях на загальну суму 2 000 000 Євро.
12. За твердженням позивача, між позивачем та СПД ФО Солоніним Я.М. було укладено договір перевезення, відповідно до умов якого відповідач - 1 зобов`язався здійснити перевезення вантажу вагою 21 883,40 кг вартістю 93 395 Євро за маршрутом м. Салоніки (Греція) м. Ужгород (Україна), що підтверджується інвойсами № № 145, 146, 147 від 29.06.2022, СМR № 214929 від 30.06.2022, накладною № ХС85386276 від 30.06.2022 та дорожнім сертифікатом АІ083444.
13. 29.06.2022 між ТОВ ?Фермент Плюс? (кредитор) та ТОВ ?Потестас? (поручитель) було укладено договір поруки № 011-22, відповідно до п. 1.1. якого поручитель зобов`язується в повному обсязі відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань перевізника ФОП Солоніна Вячеслав Миколайович за договором перевезення, укладеним між кредитором і боржником.
14. Відповідно до п. 2.2. договору предметом основного договору є: перевезення в цілісності без пошкоджень і втрат вантажу (тютюн сировина) вагою 21883,40 кг, вартістю 93 395 Євро за маршрутом м. Салоніки, Греція м. Ужгород, Україна, що обумовлено: інвойсами № № 145, 146, 147 від 29.06.2022, СМR № 214929 від 30.06.2022, накладною № ХС85386279 від 30.06.2022. та дорожнім сертифікатом А1083444. Перевезення буде здійснено транспортним засобом боржника, а саме: автомашиною державний номер НОМЕР_2 /причіп державний номер НОМЕР_1 .
15. Як вбачається із матеріалів справи, при перевезенні вантажу сталася пожежа на території Республіки Молдови, що підтверджується актом про пожежу від 04.07.2022, внаслідок якої весь вантаж позивача був знищений, загорання вантажу ймовірно сталося внаслідок несправності транспортного засобу, який цей вантаж перевозив.
16. 24.10.2022 позивач звернувся до відповідачів з вимогою № 121 про відшкодування протягом 7 днів шкоди, завданої пошкодженням вантажу до ступеня його знищення. Дана вимога залишена відповідачами без відповіді та задоволення.
Позиція Верховного Суду
17. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача - 1, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
18. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
19. Як зазначалось апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у позові вказував на те, що:
- договір автомобільного перевезення вантажу укладається в письмовій формі за ініціативою будь-якої сторони, однак недотримання цієї форми не має наслідком недійсності договору, а тому він може бути вчинений в усній формі;
- 30.09.2021 між ТОВ"Фермент Плюс" та фірмою ZAFIRIS NAXIADES-TOBACCO IN LEAVES s.a. (Греція) було укладено контракт № 09-1 на поставку товару - тютюнова сировина, склад, вартість та обсяг яких викладається в специфікаціях на загальну суму 2 000 000 Євро. У зв`язку з цим між позивачем та СПД ФО Солоніним Я.М. було укладено договір перевезення, відповідно до умов якого відповідач - 1 зобов`язався здійснити перевезення вантажу вагою 21883,40 кг вартістю 93 395 Євро за маршрутом м. Салоніки (Греція) м. Ужгород (Україна), що підтверджується інвойсами № № 145, 146, 147 від 29.06.2022 р., СМR № 214929 від 30.06.2022 р., накладною № ХС85386276 від 30.06.2022 р. та дорожнім сертифікатом АІ083444;
- укладення письмового договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа - товарно-транспортної накладної/СMR;
- зважаючи на наявність договірних відносин між позивачем і відповідачем -1, та враховуючи обставини знищення вантажу під час перезення їх відповідачем-1, останній зобов`язаний відшкодувати позивачу вартість знищеного вантажу, отже, обгрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача -1 на користь позивача збитків, що є вартістю знищеного вантажу. Оскільки, відповідач - 2 поручився за виконання зобов`язань відповідачем -1, згідно договору поруки від 29.06.2022, суму збитків заявлену позивачем необхідно стягнути солідарно з відповідача - 1 та відповідача - 2.
20. Такі висновки апеляційного суду є передчасними, виходячи з наступного.
21. Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
22. Згідно з частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
23. Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
24. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
25. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
26. Згідно із ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
27. Частиною 1 ст. 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
28. Відповідно до частини 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
29. Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
30. Як вбачається з матеріалів, за твердженням позивача між ним та відповідачем -1 укладено договір перевезення.
31. Відповідно до частин 1, 2 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
32. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (стаття 909 Цивільного кодексу України).
33. Частинами 2, 6 ст. 306 Господарського Кодексу України встановлено, що суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
34. Договір перевезення вантажу є реальним, оскільки він вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення; строковим, оскільки передбачає виконання перевізником його зобов`язання з доставки вантажу у визначений законом або договором строк; оплатним, оскільки законодавством передбачено обов`язок вантажовідправника сплатити перевізнику встановлену плату за перевезення.
35. Отже, істотними умовами договору перевезення вантажу є предмет, ціна та строк договору.
36. Сторонами договору перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи. Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і фізичні особи, яким вантаж належить на праві власності, або на іншій підставі, передбаченій законом або договором. Особа, яка має право на одержання вантажу від перевізника, є одержувачем. Останнім може бути як сам відправник так і третя особа.
37. Разом з цим, положеннями частини 2 ст. 909 Цивільного кодексу України регламентовано, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
38. Згідно із ст. 50 Законом України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
39. Судом апеляційної інстанції встановлено, що товар перевозився за маршрутом м. Салоніки (Греція) м. Ужгород (Україна).
40. Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956.
41. Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
42. За змістом статей 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі - Конвенція), така застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19.09.1949.
43. Статтями 4, 9 Конвенції передбачено, що договір перевезення вантажу підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу частини 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення і прийняття вантажу перевізником. Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.
44. Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції розглядаючи спір у справі, у описовій частині постанови зазначив, що: " між Товариством з обмеженою відповідальністю Фермент Плюс та Фізичною особою підприємцем Солоніним Ярославом Миколайовичем було укладено договір перевезення, відповідно до умов якого відповідач 1 зобов`язався здійснити перевезення вантажу вагою 21883,40 кг вартістю 93 395 Євро за маршрутом м. Салоніки (Греція) м. Ужгород (Україна), що підтверджується інвойсами № № 145, 146, 147 від 29.06.2022 р., СМR № 214929 від 30.06.2022 р., накладною № ХС85386276 від 30.06.2022 р. та дорожнім сертифікатом АІ083444".
45. Зазначаючи такі факти у постанові апеляційним судом не було з достовірністю перевірено доказів поданих сторонами на підтвердження укладення договору перевезення, судом не перевірялись та не встановлювались обставини чи укладався між сторонами саме письмовий договір перевезення вантажу, які він містив умови, чи все ж таки договір перевезення укладався у спрощеній формі.
46. Разом з цим, в мотивувальній частині постанови, апеляційний суд зазначив, що укладення письмового договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа - товарно-транспортної накладної/СMR. На думку суду, за таких обставин між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір перевезення. Водночас, апеляційний суд зазначив, що договір перевезення містив такі умови: "За умовами даного договору одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввіреній їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату".
47. Посилаючись на вказані докази, апеляційний суд не зазначив, на підставі яких доказів зробив висновки, що договір перевезення, укладений між позивачем та відповідачем -1, містив саме такі умови. Суд не перевірив та не встановив у судовому рішенні між ким було складено інвойси, накладні та інші документи, які на думку апеляційного суду, підтверджують укладення договору перевезення між позивачем та відповідачем-1. Тоді як належне встановлення таких обставин має вирішальне значення для висновку щодо укладення/неукладення договору перевезення між позивачем та відповідачем - 1 та відповідно вплине на вирішення спору у справі.
48. Судом не враховано, що сторонами договору перевезення є саме перевізник і замовник, відповідно, документи (накладні тощо), якими може бути підтверджено укладення між сторонами такого договору перевезення, мають бути складені саме між перевізником і замовником.
49. Не дослідивши належним чином таких документів апеляційний суд припустився передчасних висновків про укладення між позивачем і відповідачем - 1 договору перевезення та стягнення з відповідачів заявленої позивачем шкоди.
50. Крім того, вказуючи у описовій частині постанови про укладення 29.06.2022 між ТОВ ?Фермент Плюс? (кредитор) та ТОВ ?Потестас? (поручитель) договору поруки № 011-22, апеляційний суд не звернув належної уваги та те, що у п. 1.1. вказаного договору зазначено, що поручитель зобов`язується в повному обсязі відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань перевізника ФОП Солоніна Вячеслав Миколайович за договором перевезення, укладеним між кредитором і боржником.
51. Тоді як встановлено судами та вбачається з правовідносин сторін у справі, що розглядається, перевізником є - ФОП Солонін Ярослав Миколайович.
52. Апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що особою за яку поручився поручитель за договором поруки є ФОП Солонін Вячеслав Миколайович, а не ФОП Солонін Ярослав Миколайович, який є перевізником та відповідачем - 1 у справі, що розглядається. А тому, апеляційний суд зробив передчасні висновки про наявність підстав для стягнення заявленої суми збитків і з поручителя - відповідача -2.
53. Тоді як, відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
54. Згідно з частиною 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
55. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини 4 статті 238 ГПК України).
56. Відхиляючи будь-які доводи сторін (учасників справи) чи спростовуючи подані докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взяв до уваги суд. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
57. За змістом пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції, крім іншого, має містити: встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
58. У зв`язку з цим, зазначаючи у постанові обставини щодо укладення позивачем і відповідачем - 1 договору перевезення, та посилаючись на інші неперевірені апеляційним судом докази, апеляційний суд припустився порушень процесуальних вимог визначених у ст.ст. 73, 74, 86, 236, 237, 282 ГПК України, так, судом не було належним чином встановлено, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
59. Водночас, касаційний суд вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції розглядаючи спір та задовольняючи частково позов про стягнення шкоди, не врахував наступне.
60. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
61. Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
62. За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).
63. Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці ( такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).
64. Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №922/1246/21 зазначив, що нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це. Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною. Таким чином, незалежно від того чи документ викладений на папері чи в електронному документі, він повинен бути підписаний. Крім того, сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.
65. В даному випадку, для встановлення обставин наявності між сторонами договірних правовідносин перевезення, суду необхідно належним чином дослідити докази які підтверджують укладення такого договору між позивачем і відповідачем-1, чого в даному випадку не відбулось.
66. Тоді як, чинне законодавство передбачає особливі та конкретні умови настання відповідальності перевізника за втрату або пошкодження вантажу під час перевезення.
67. Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
68. Згідно зі статтею 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
69. За змістом наведених норм обсяг відповідальності перевізника має бути погоджений сторонами у відповідному договорі.
70. Тобто відповідальність перевізника за пошкодження вантажу настає у тому випадку, якщо таке пошкодження було здійснене з моменту прийняття вантажу до перевезення та до видачі його одержувачеві. У такому разі вина перевізника презюмується і за наявності пошкоджень перевізник несе відповідальність крім випадків, якщо він доведе існування умов, за яких відповідно до договору перевезення та положень чинного законодавства він може бути звільнений від відповідальності (зокрема, супроводження вантажу іншою особою - експедитором). При цьому тягар доведення відсутності вини перевізника покладається на самого перевізника.
71. Так, відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
72. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові: 1) неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; 2) наявність шкоди, під якою потрібно розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду; 4) вину заподіювача шкоди (яка презюмується). За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
73. Водночас, згідно ч 1. ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
74. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
75. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції покладаючи на відповідача - 1 відповідальність у вигляді стягнення збитків завданих пошкодженням товару, не встановив всіх обставин необхідних в даному випадку для стягнення з відповідача - 1 збитків, що складаються з вартості пошкодженого вантажу. Так, судом не було встановлено внаслідок чого сталася пожежа, чи в наслідок неправомірних дій водія чи несправності автомобіля, тоді як у акті вказано, що ймовірно пожежа сталася внаслідок несправності автомобіля. Крім того, судом не досліджувалися обставини: належності транспортного засобу саме відповідачу - 1, перебування водія та відповідача-1 у трудових відносинах, обставини наявності/відсутності вини водія транспортного засобу.
76. Тоді як встановлення вказаних обставин впливає на прийняття правильного рішення у справі, оскільки, за положеннями ст. 924 Цивільного кодексу України та ст. 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
77. До того ж, не встановивши належним чином суб`єктного складу правовідносин перевезення, апеляційним судом не враховано, що збитки (шкода) як вид відповідальності беззаперечно пов`язані з особою яка їх завдала, тоді як в даному випадку, апеляційним судом не було належним чином встановлено суб`єктів правовідносин перевезення.
78. З урахуванням вищезазначеного Верховний Суд вважає за необхідне також звернути увагу на таке.
79. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
80. У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
81. Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
82. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
83. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
84. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
85. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
86. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
87. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
88. Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
89. З урахуванням вищезазначеного касаційний суд констатує, що апеляційний суд в порушення вищезазначених положень законодавства, що регулює правовідносини перевезення, а також, положень Господарського процесуального кодексу України, необґрунтовано та безпідставно частково задовольнив позов, вказавши про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів збитків завданих знищенням вантажу.
90. На вказані порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права звертав увагу Суду скаржник у касаційній скарзі зазначаючи, що апеляційний суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення ним фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та вказував на неврахування правових висновків, зокрема, викладених у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
91. Зважаючи на вищезазначене, Верховний Суд констатує, що судом апеляційної інстанції в повній мірі не було встановлено обставини справи, надано їм належної правової оцінки, з урахуванням всіх доводів та доказів, заперечень сторін та положень ст.ст. 73, 74, 86, 236, 237, 238 ГПК України, та відповідних правових висновків Верховного Суду щодо застосування судами норм матеріального права та процесуального права, а тому, апеляційний суд, в порушення зазначених положень матеріального та процесуального законодавства та правових висновків щодо їх застосування, передчасно та необґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та частково задовольнив позов.
92. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга, є частково обґрунтованою, постанову апеляційного суду необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.