ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/26/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Краснов Є.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
ОГП: Сімаченко А.О.,
позивача: не з`явились,
відповідача-1: не з`явились,
відповідача-2: Потапенко С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024
та рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2024
у справі № 911/26/24
за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Узинської міської ради Київської області
до: Білоцерківської районної державної адміністрації та Фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни
про усунення перешкод у здійсненні права користування майном,
В С Т А Н О В И В:
Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Узинської міської ради Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації та Фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні позивачем земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006 шляхом визнання недійсним договору оренди водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011 та зобов`язання Фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни повернути на користь держави в особі Узинської міської ради Київської області земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006 площею 67,4057 га з розташованим на ній водним об`єктом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Білоцерківська районна державна адміністрація приймаючи розпорядження № 869 від 15.11.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду Фізичній особі-підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області" та укладаючи договір оренди від 16.12,2011, перебрала на себе повноваження Київської обласної державної адміністрації, ототожнивши два різних поняття - "водне господарство" та "рибне господарство", визначення яких закріплено на законодавчому рівні. Разом з тим, розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації порушує вимоги ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки в оренду передано земельну ділянку водного фонду без проведення земельних торгів. В даному випадку зміст правочину суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 51 Водного кодексу України та ст.ст. 57, 120 Земельного кодексу України, а укладення договору створює умови для незаконного користування земельною ділянкою.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2024 (суддя Черногуз А.Ф.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 (колегія суддів у складі: Коробенко Г.П. - головуючий, Тищенко О.В., Тарасенко К.В.), позов задоволено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що Розпорядженням № 869 від 15.11.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду Фізичній особі-підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області" Білоцерківської районної державної адміністрації вирішено, у тому числі, затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду Фізичній особі-підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області; надати в оренди земельну ділянку водного фонду Фізичній особі-підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні терміном на 43 роки загальною площею 67, 4057 га, з них: водне зеркало 54,1106 га, відкриті заболочені землі - 3,4133 га, сіножаті - 9,8818 га для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, тощо.
Між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою- підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною 16.12.2011 укладено договір № 106 оренди водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окремий водний об`єкт та земельну ділянку водного фонду зі всіма гідроспорудами загальною площею 67,4057 га, з них: водне дзеркало 54,1106 га, відкриті заболочені землі - 3,4133 га, сіножаті - 9,8818 га для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Пунктом 2.1 договору визначено, що орендна плата складається з плати за оренду земель водного фонду та плати за прибережну захисну смугу в загальній сумі 32 760,00 грн в рік, що становить не менше 4% від середньої нормативно-грошової оцінки ріллі по Київській області у 2011 році, з них: орендна плата на прибережну захисну смугу 21 840,00 грн, орендна плата за водне дзеркало 10 920, 00 грн в рік, яка перераховується до відповідних бюджетів.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору земельна ділянка водного фонду передається в оренду для риборозведення. Згідно з п. 3.2 договору експлуатація та використання об`єкта оренди здійснюється орендарем відповідно до ст.ст. 44, 47, 51, 77, 87, 88, 89, 95, 99 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 60, 61, 99 Земельного кодексу України та ст.ст. 9, 38, 40 Закону України "Про охорону навколишнього середовища".
Пунктом 6.1 договору узгоджено, що договір укладено на 43 роки починаючи з дати його реєстрації.
Між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною 16.12.2011 підписано акт прийому-передачі земельної ділянки водного фонду, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду загальною площею 67,4057 га, в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області терміном на 43 роки; земельна ділянка з розташованим на ній водним об`єктом загальною площею 67,4057 га належить до державної власності.
На підставі договору оренди водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011, укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною, 23.03.2018 було проведено державну реєстрацію за Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною права оренди земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 3220484600:04:005:0006, загальною площею 67,4057 га, з них: водне зеркало 54,1106 га, відкриті заболочені землі - 3,4133 га, сіножаті - 9,8818 га для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 25395929 від 19.03.2018.
Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер - 3220484600:04:005:0006. Вбачається, що цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006 - для рибогосподарських потреб. Крім того, у пункті 3.1 вищевказаного договору оренди водного об`єкту зазначено, що земельна ділянка водного фонду передається в оренду для риборозведення.
Прокурор вказав, що потребу у веденні водного господарства не можна ототожнювати з потребами та цілями, для яких надаються у користування на умовах оренди водні об`єкти для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях згідно зі ст. 51 Водного кодексу України.
За переконаннями прокурора Білоцерківська районна державна адміністрація, приймаючи вищевказане розпорядження та укладаючи договір оренди від 16.12,2011, перебрала на себе повноваження Київської обласної державної адміністрації, ототожнивши два різних поняття - "водне господарство" та "рибне господарство", визначення яких закріплено на законодавчому рівні. Разом з тим, розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації порушує вимоги ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки в оренду передано земельну ділянку водного фонду без проведення земельних торгів.
Також прокурор відмітив, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 715-ДК/695/АП/09/01/-21 від 16.07.2021 встановлено, що розпорядження № 869, яким затверджено розроблену технічну документацію із землеустрою та надано в оренду земельну ділянку, прийнято без погодження із представниками територіального органу Мінприроди, органу санітарно-епідеміологічної служби, органу охорони культурної спадщини та представником Держводгоспу, що суперечить ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України.
Прокурор звертав увагу на висновки, сформовані судами під час розгляду справи № 911/3223/21 та вказав, що звернувся до суду в інтересах держави в особі Узинської міської ради, оскільки повноваження ради на розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду та водним об`єктом імперативно закріплено пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Відповідач-2, у свою чергу, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, посилається на те, що 28.07.2005 між ОСОБА_1 (далі - її батьком) та Білоцерківською районною державною адміністрацією був укладений договір оренди водного об`єкта та земель водного фонду Білоцерківського району Київської області, за умовами якого на 49 років у платне користування батьку для риборозведення був переданий окремий водний об`єкт та землі водного фонду зі всіма гідроспорудами, а саме: земельна ділянка загальною площею 73,2 га (під водою 60,1 га та прибережна захисна смуга 13,1 га), яка розташована на території Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
На виконання приписів, встановлених ч. 7 ст. 51 Водного кодексу України (в чинній на той час редакції) 28.07.2005 орендована земельна ділянка за актом прийому-передачі була передана у платне володіння та користування її батьку.
При цьому відповідачка зауважила, що при передачі в оренду зазначеного водного об`єкта та земель водного фонду Білоцерківська РДА керувалась ст.ст. 122 та 124 ЗК України та ст. 51 ВК України (в редакції, яка була чинною станом на 28.07.2005). При цьому редакція ст. 124 ЗК України станом на 28.05.2005 не передбачала проведення торгів при передачі земельної ділянки в оренду.
Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер, що підтверджується наданою до суду копією свідоцтва про смерть. Відповідачка відмітила, що право оренди земельної ділянки відповідно до ст. 1219 ЦК України нерозривно не пов`язано з особою спадкодавця, а тому може успадковуватися його спадкоємцем (спадкоємцями). Це також слідує з положень ч. 1 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" та п. 6.7. договору оренди землі від 28.07.2005. Відтак, право оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 73,2 га (під водою 60,1 га та прибережна захисна смуга 13,1 га), яка розташована на території Острійківської сільської ради, для риборозведення, після смерті орендаря могло успадковуватися його спадкоємцем (спадкоємцями), а тому увійшло до складу спадщини. З метою реалізації успадкованого нею права оренди водного об`єкта та земель водного фонду у квітні 2010 року відповідачка звернулась з відповідною заявою до Білоцерківської РДА, як розпорядника та орендодавця по договору оренди від 28.07.2005, маючи правомірні очікування на прийняття Білоцерківською РДА легітимного рішення. Заява була розглянута 19.04.2010 на засіданні постійно діючої комісії при Білоцерківській РДА з питань раціонального використання і охорони водних об`єктів та земель водного фонду району та надання їх в оренду, за результатами якого голові Білоцерківської РДА було рекомендовано надати ФОП Цукановій І.М., як спадкоємиці ОСОБА_1, дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду. Розпорядженням голови Білоцерківської РДА від 29.04.2010 №0627-794 ФОП Цукановій І.М. був наданий дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду для риборозведення загальною Острійківської сільської ради
Таким чином, відповідачка вважає, що успадкувавши у свого батька право оренди на спірну земельну ділянку на підставі договору оренди № 106 від 16.12.2011 та його державної реєстрації, шляхом правонаступництва ФОП Цуканова І.М. стала стороною орендних правовідносин, які виникли між її батьком та Білоцерківською РДА ще 31.08.2005, після державної реєстрації договору оренди від 28.07.2005 у Київському регіональному центрі державного земельного кадастру про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №040502900028. ФОП Цуканова І.М. зазначила, що остання після укладення з Білоцерківською РДА Договору оренди № 106 від 16.12.2011, вправі мати обґрунтовані сподівання щодо законності отримання спірної земельної ділянки в оренду та можливості її використання, зокрема у своїй підприємницькій діяльності. Такий порядок, а також принципи належного урядування, юридичної визначеності та верховенства права передбачають презумпцію законності орендованої ФОП Цукановою І.М. спірної земельної ділянки, право ФОП Цуканової І.М. розраховувати на впевненість у законності дій Білоцерківської РДА щодо укладення Договору оренди № 106 від 16.12.2011, а також мати обґрунтовані сподівання щодо законності отримання спірної земельної ділянки в оренду та можливості його використання у своїй підприємницькій діяльності. Відповідачка зауважила, що 28.01.2013 на спірну земельну ділянку був розроблений Водогосподарський паспорт, погоджений технічною радою Басейнового управління водних ресурсів р. Рось. Басейнове управління водних ресурсів р. Рось 14.08.2013 встановило режим роботи Блощинецького водосховища, розташованого на спірній земельній ділянці, що підтверджується копією листа № 775/02.1 від 14.08.2013. У 2018 році відповідачем була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і земельній ділянці площею 67,4057 га був присвоєний кадастровий номер 3220484600:04:005:0006. З 16.12.2011 по даний час відповідачка використовує спірну земельну ділянку для риборозведення, своєчасно та у повному обсязі сплачує орендну плату, що підтверджується копією листа Узинської міської ради № 03-10-138 від 14.02.2024. При цьому відповідачка стверджувала, що визнання недійсним у судовому порядку договору оренди № 106 від 16.12.2011 та зобов`язання щодо повернення спірної земельної ділянки за відсутності справедливої компенсації призведе до порушення прав ФОП Цуканової І.М., які об`єктивно існують на час розгляду даного спору, зокрема права мати обґрунтовані сподівання щодо законності отримання комунального майна у користування та права використовувати таке майно у своїй підприємницькій діяльності, а отже і до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час прийняття розпорядження № 869 від 15.11.2011 Білоцерківської районної державної адміністрації та укладання між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою- підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною договору № 106 оренди водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду від 16.12.2011 у Білоцерківської районної державної адміністрації були відсутні повноваження для передачі спірної земельної ділянки для рибогосподарських потреб. У зв`язку з цим, укладений на його підставі договір № 106 оренди водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду від 16.12.2011 вчинено із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", та інших нормативно-правових актів України - за відсутності відповідних повноважень для його укладення. Суд дійшов висновку, що набуття права на спірну земельну ділянку площею 67,4057 га мало бути здійснене із застосуванням процедур визначених ст. 124 ЗК України, в чинній на той момент редакції, а саме - за результатами проведення земельних торгів, які у даному випадку в порушення вимог ст. 124 ЗК України не проводились. Дана обставина додатково вказує на правильність доводів прокуратури щодо наявності підстав для визнання спірного договору недійсним. Відхиляючи доводи відповідача щодо правонаступництва права оренди земельної ділянки в порядку спадкування за своїм померлим батьком суд апеляційної інстанції зазначив, що: належним доказом на підтвердження переходу, в даному випадку права оренди спірного водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду, до спадкоємця - є свідоцтво про право на спадщину; зі змісту долученої відповідачем-2 до матеріалів справи довідки Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області, вбачається, що у ній відсутні відомості щодо фактів реєстрації та видачі свідоцтва про право на спадщину за заявою відповідачки в частині спадкування права оренди спірного водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду; у вищевказаній довідці нотаріуса зазначено, що відповідачка та її брат є єдиними спадкоємцями, які прийняли спадщину у встановлений законом строк шість місяців з дня смерті спадкодавця на рухоме та нерухоме майно, що залишилось після смерті їх батька, однак у матеріалах справи відсутні відомості, ким з вищевказаних осіб успадковано право оренди спірного водного об`єкта і земельної ділянки водного фонду та в яких частках. Тобто, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі, в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України докази, які підтверджують перехід права оренди спірного водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду, до спадкоємця, а саме свідоцтва про право на спадщину в частині спадкування права оренди спірного водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду відповідачем-2. Крім цього, в оренду за договором від 28.07.2005 була передана земельна ділянка загальною площею 73,2 га - 60,1 га під водою та 13,1 прибережна захисна смуга. Водночас, за оспорюваним договором № 106 від 16.12.2011 відповідач прийняв в оренду земельну ділянку зі всіма гідроспорудами загальною площею 67,4057 га - 54,1106 водне зеркало, 3,4133 га відкриті заболочені землі, 9,8818 сіножаті, а тому об`єкт переданий в оренду за договором від 2005 року не може бути визнаний тотожним об`єкту оренди переданому за спірним договором від 2011 року в силу різних площ земельних ділянок, і відсутні підстави стверджувати, що мала місце заміна сторони орендаря за договором від 2005 року в порядку спадкування права оренди.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, ФОП Цуканова І.М. звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, що регулюють порядок успадкування права оренди земельної ділянки, без урахування відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду. При цьому висновки судів не відповідають встановленим обставинам у справі, що стосуються успадкування права оренди спірної земельної ділянки, і суди не дослідили та не надали жодної оцінки доказам, наданим ФОП Цукановою І.М., що обґрунтовують її заперечення щодо відсутності підстав для задоволення позову прокуратури. Крім цього, суди не застосували п. 241 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України, що призвело до прийняття рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки з 08.11.2024 повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою знову перейшли до Київської обласної державної адміністрації.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах (щодо моменту прийняття спадщини), викладених у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 463/6829/21-ц, від 06.06.2024 у справі № 290/260/22, від 13.05.2024 у справі № 727/8026/230, від 27.09.2022 у справі № 199/315/21.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 25.03.2025 та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 24.02.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.02.2025 від Білоцерківської районної державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів попередніх інстанцій.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 17.03.2025 від ФОП Цуканової І.М. надійшла відповідь на відзив.
Розпорядженням від 18.03.2025 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Случа О.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 911/26/24, за результатами якого для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Краснов Є.В.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження посилається на неврахування висновків щодо прийняття спадщини, викладених у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 463/6829/21-ц, від 06.06.2024 у справі № 290/260/22, від 13.05.2024 у справі № 727/8026/230, від 27.09.2022 у справі № 199/315/21.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2023 у справі № 463/6829/21 (а не як помилково зазначає скаржник номер справи 463/6829/21-ц) зазначив, що у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.
У постанові від 06.06.2024 у справі № 290/260/22 Верховний Суд зазначив, що ч. 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 2 ст. 1296 ЦК України).
У постанові від 13.05.2024 у справі № 727/8026/23 Верховний Суд зазначив, що згідно з ч.ч. 1, 3 та 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Так згідно зі ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 781 ЦК України договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір оренди землі припиняється, зокрема в разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" станом на час виникнення обставин спадкування у цій справі).
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.
Таким чином, при вирішенні спору про визнання права оренди в порядку спадкування, судам слід з`ясувати: наявність спадкоємців у орендаря; чи передбачено умовами договору оренди перехід права на оренду в порядку спадкування; наявність осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам ЗК України.
При цьому спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Судами обох інстанцій у справі № 911/26/24 встановлено, що договором оренди водного об`єкту від 28.07.2005, де орендарем виступав батько відповідача-2 у пункті 6.7 передбачено, що право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.
В той же час у постанові від 27.09.2022 у справі № 199/315/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової плати Касаційного цивільного Суду зазначив: "У відповідності до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Разом із тим, частиною одинадцятою статті 67 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена".
Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про те, що належним доказом на підтвердження переходу, в даному випадку права оренди спірного водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду, до спадкоємця - є свідоцтво про право на спадщину, яке відповідачем-2 суду не надано, а зі змісту долученої відповідачем-2 до матеріалів справи довідки Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області, вбачається, що у ній відсутні відомості щодо фактів реєстрації та видачі свідоцтва про право на спадщину за заявою відповідача-2 в частині спадкування права оренди спірного водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду, тобто що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі, в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України докази, що спадщину оформлено відповідно до діючого на той час законодавства, - є передчасними.
Крім цього рішення господарського суду, як акт правосуддя та кінцевий результат розгляду справи, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Водночас судами обох інстанцій не досліджено наявні у справі докази, а саме витяг з протоколу № 2 засідання постійно діючої комісії при Білоцерківській РДА з питань раціонального використання земельних ресурсів і земель водного фонду району та надання їх в оренду від 19.04.2010, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 04.10.2018 № 582-ДК/544/АП/09/01/-18 та інші докази, подані відповідачем-2 в підтвердження її доводів щодо успадкування права оренди земельної ділянки, належного її батьку, у зв`язку з чим суди передчасно виснували про відсутність доказів спадкування права оренди земельної ділянки відповідачем-2.
Також посилання судів на те, що об`єкт переданий в оренду за договором від 2005 року не може бути визнаний тотожним об`єкту оренди переданому за спірним договором від 2011 року в силу різних площ земельних ділянок, а відтак відсутні підстави стверджувати, що мала місце заміна сторони орендаря за договором від 2005 року в порядку спадкування права оренди, зроблені без урахування положень Закону України "Про державний земельний кадастр", а саме п. 2 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення", в якому зазначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Наведене в сукупності свідчить про неповне з`ясування судами фактичних обставин справи в частині спадкування права оренди відповідачем-2 земельної ділянки, яке належало її батьку, що, в свою чергу, свідчить про передчасність висновків судів та необхідність скасування оскаржуваних судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Достеменне встановлення обставин наявності або відсутності спадкування відповідачем-2 права оренди земельної ділянки, яке належало її батьку, є важливим для правильного вирішення цього спору по суті.
Що ж до посилань скаржника на те, що суди не застосували п. 241 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України, що призвело до прийняття рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки з 08.11.2024 повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою знову перейшли до Київської обласної державної адміністрації, то вони колегією суддів відхиляються, позаяк на час подання прокурором позовної заяви у цій справі (26.12.2023) і під час ухвалення судом першої інстанції рішення (16.04.2024) розпорядником земельної ділянки водного фонду була Узинська міська рада, а суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому зміна положень законодавства на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції не може впливати на перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права у відповідній редакції закону, який діяв на час розгляду справи судом першої інстанції.
Інші доводи скаржника підставами касаційного оскарження не обґрунтовані.
Під час нового розгляду справи судами слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.
З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, то з урахуванням ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -