ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/17256/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.
та представників:
позивача: Синьоока Г.І., Дігтяр М.М.
відповідача: Ткач І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024
(головуючий - Пономаренко Є.Ю., судді Кропивна Л.В., Руденко М.А.)
у справі №910/17256/23
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги"
про стягнення 223 670 557, 26 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. У зв`язку з запланованим відрядженням судді Кондратової І.Д. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 17.03.2025.
Короткий зміст позовних вимог
2.Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП ?НАЕК? "Енергоатом", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (далі - ТОВ "Київські енергетичні послуги", відповідач) про стягнення 95 633 166,73 грн заборгованості, 51 088 744,15 грн 3% річних та 172 581 813,11 грн інфляційних втрат.
3. Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов`язань за договором №65-150-SD-21-00406 від 23.09.2021 року купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг, щодо своєчасної оплати отриманої електричної енергії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 закрито провадження у справі №910/17256/23 в частині стягнення основного боргу в розмірі 95 633 166,73 грн.
5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у задоволенні позову відмовлено.
6. Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, за період з 24.02.2022 по даний час (у тому числі за спірний період в межах справи), є передчасними, оскільки ТОВ "Київські енергетичні послуги" у даному випадку звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов`язання по договору до завершення дії обставин непереборної сили.
7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 51 088 744, 15 грн 3 % річних, 172 581 813,11 грн інфляційних втрат та 658 049, 70 грн судового збору.
8. Постанову мотивовано тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором, отже, наявні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, враховуючи, що заявлені позивачем складові не є відповідальністю, а входить до складу грошового зобов`язання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
9. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
10. У касаційній скарзі скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в яких вказано, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.
11. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 ?Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для задоволення потреб побутових споживачів у процесі функціонування ринку електричної енергії? в контексті застосування положень ст. 218 Господарського кодексу України щодо підприємств на яких покладено спеціальні обов`язки, та впливу спеціальних нормативно-правових актів на відносини пов`язані з виконанням договору між сторонами.
12. Крім того, скаржником зазначено, що суд апеляційної інстанції при винесені постанови всебічно і повно не проаналізував норми законодавства України та всупереч ст. 2 ГПК України не прийняв до уваги доводи відповідача, та зробив хибний висновок щодо обставин справи.
Позиція інших учасників справи
13. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги відповідача, та водночас вказує на обґрунтованість висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для стягнення інфляційних та 3 % річних, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, вважає доводи касаційної скарги безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
14. 23.09.2021 року між позивачем (продавець) і відповідачем (покупець) укладено Договір купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг №65-150-SD-21-00406 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого Договір укладено відповідно до ЗУ "Про ринок електричної енергії", Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для задоволення потреб побутових споживачів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №483 від 05.06.2019 (зі змінами), далі - Положення про ПСО, та рішення Аукціонного комітету від 21.09.2021.
15. Відповідно до пункту 1.3. договору для цілей цього Договору Сторони під терміном Розрахунковий місяць розуміють календарний місяць (з першого по останнє число включно), за який Сторонами визначається обсяг і вартість електричної енергії та здійснюються розрахунки між покупцем та продавцем.
16. За цим Договором продавець зобов`язаний продати, а покупець зобов`язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію (стандартний продукт Base_M) для постачання побутовим споживачам покупця. (п. 2.1. договору).
17. Періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00:00 год першого календарного дня по 24:00 год останнього календарного дня такого періоду (далі - Період постачання), що зазначаються у Додатковій угоді для Періоду постачання за результатами проведеного електронного аукціону (пункт 3.1. договору).
18. Згідно з п. 4.2. договору вартість електричної енергії визначається як арифметичний добуток обсягу електричної енергії на ціну за 1 МВт*год, та зазначається у Додатковій угоді для періоду постачання.
19. Оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. Покупець оплачує вартість електричної енергії до початку періоду постачання у строки та у розмірі, відповідно до умов Додаткової угоди для періоду постачання. (п. 4.3. договору).
20. Відповідно до умов п. 11.1. договору він вступає в силу з дати його підписання сторонами (в тому числі КЕП) та діє на період чинності Положення про ПСО. У частині виконання фінансових зобов`язань Договір діє до їх повного виконання.
21. Додатковими угодами до Договору в період з лютого 2022 року по вересень 2023 року сторонами погоджували змінену вартість електричної енергії.
22. Відповідно до актів купівлі-продажу електричної енергії між сторонами, за березень 2022 року - жовтень 2023 року, Продавець продав, а Покупець купив електричну енергію загальною вартістю 10 106 648 873,38 грн (з ПДВ), загальним обсягом 2 987 350,497 МВт*год.
23. На підтвердження порушення відповідачем строків внесення оплати за куплену у Продавця електричну енергію, позивач надав до позову інформацію від АТ "Ощадбанк" про надходження коштів на рахунок ДП "НАЕК "Енергоатом" за період з 01.03.2022 по 31.10.2023, виписки по рахунку від АТ "Укрексімбанк" за період з 01.03.2022 по 31.10.2023 та від 14.11.2023.
24. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем у відповідача утворилась заборгованість в сумі 95 633 166, 73 грн., з позовом про стягнення якої АТ "НАЕК "Енергоатом" звернулось до суду.
25. Також, позивачем заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 51 088 744,15 грн та інфляційні втрати в розмірі 172 581 813,11 грн.
26. Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем погашено суму основної заборгованості у розмірі 95 633 166, 73 грн.
27. У зв`язку з викладеним, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 закрито провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 95 633 166,73 грн.
28. За таких обставин предметом розгляду у даній справі є вимоги на суму 223 670 557,26 грн, з яких: 172 581 813,11 грн інфляційні втрати та 51 088 744,15 грн 3% річних.
Позиція Верховного Суду
29. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, викладені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
30. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
31. Так, посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник, зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ст. 625 Цивільного кодексу України та неврахування правових висновків, викладених у постановах від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в яких, на думку скаржника, вказано, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.
32. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності підстав, згідно п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
33. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
34. До того ж, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
35. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає, що такі доводи є безпідставними, з огляду на наступне.
36. Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
37. За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
38. Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
39. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
40. Судом апеляційної інстанції встановлено, відповідачем порушено строк виконання зобов`язань щодо оплати отриманої від позивача електроенергії, внаслідок чого виникла заборгованість яку відповідач погасив вже під час розгляду справи у суді.
41. У частині 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
42. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або Законом.
43. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
44. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
45. Тобто, визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
46. З урахуванням зазначеного суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок, що нарахування передбачені положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, а тому наявні підстави для задоволення позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
47. Касаційний суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, вказано, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.
48. Проаналізувавши зміст вказаних скаржником постанов Верховного Суду касаційний суд зазначає, що скаржником неправильно розтлумачено висновок у вказаних постановах Верховного Суду, а цитату, яка на думку скаржника вказує на приналежність 3 % річних та інфляційних до відповідальності, процитовано з загального контексту висновку, викладеного у постановах Верховного Суду.
49. Так, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду вказано, що "нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання".
50. Як зазначалось у цій постанові нарахування інфляційних втрат та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
51. З урахуванням вищезазначеного помилковими і безпідставними є доводи касаційної скарги відповідача про те, що інфляційні витрати і 3 % річних є відповідальністю, для застосування якої необхідно встановити вину боржника. Твердження заявника про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов`язань як боржника, що прострочив грошове зобов`язання.
52. З огляду на наведене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, у зазначених скаржником справах та не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги у цій частині.
53. Щодо оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
54. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
55. Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
56. У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
57. Скаржник у касаційній скарзі вказує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 ?"Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для задоволення потреб побутових споживачів у процесі функціонування ринку електричної енергії? в контексті застосування положень ст. 218 Господарського кодексу України щодо підприємств на яких покладено спеціальні обов`язки, та впливу спеціальних нормативно-правових актів на відносини пов`язані з виконанням договору між сторонами.
58. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, викладені в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачені п. 3. ч. 2 ст. 287 ГПК України, Суд зазначає, що у цій постанові вказувалось про те, що стягнуті апеляційним судом нарахування інфляційних втрат та 3% річних не є відповідальністю, а тому, доводи відповідача щодо звільнення його від відповідальності зважаючи, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 на відповідача покладено спеціальні обов`язки енергопостачальника, є безпідставними. Водночас, Суд зауважує, що доводи відповідача в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень касаційного суду, зважаючи на положення ст. 300 ГПК України, а тому відсутні підстави для викладення правового висновку щодо положень вказаних відповідачем у касаційній скарзі в обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
59. Щодо доводів касаційної скарги відповідача, з посиланням на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про неналежне дослідження доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд зазначає наступне.
60. Відповідно до ч. 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
61. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
62. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені відповідачем у касаційній скарзі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів встановлення обставин справи відхиляються судом касаційної інстанції. До того ж, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди відповідача із наданою судом оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.
63. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені апеляційним судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження на підставі пункту 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційній скарзі відповідач вказує на необґрунтованість судового рішення у справі і наведені ним аргументи тісно пов`язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга відповідача, подана на підставі п.п. 1, 3, 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою, а тому, постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.