ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2025 року
м. Київ
справа № 560/17450/23
адміністративне провадження № К/990/11374/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 560/17450/23
за позовом заступника керівника Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області до Комунального некомерційного підприємства "Деражнянська міська багатопрофільна лікарня" про зобов`язання привести у стан готовності захисні споруди цивільного захисту, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року (суддя Гнап Д.Д.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року (головуючий суддя - Кузьмишин В.М., судді: Сушко О.О., Сапальова Т.В.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року заступник керівника Летичівської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (далі - ГУ ДСНС у Хмельницькій області, позивач) з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Деражнянська міська багатопрофільна лікарня" (далі - КНП "Деражнянська міська багатопрофільна лікарня", відповідач) про зобов`язання відповідача привести у стан готовності захисту споруди цивільного захисту - протирадіаційні укриття (ПРУ) № 84776 та № 84801, що розташовані по вул. Подільська, 1 у м. Деражня Хмельницького району Хмельницької області, з метою використання їх за призначенням відповідно до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09 липня 2018 року (далі - Наказ № 579).
Позов обґрунтований тим, що власником та балансоутримувачем захисних споруд ПРУ № 84776 та № 84801 є відповідач. У 2022 році ГУ ДСНС у Хмельницькій області за результатами перевірки відповідача виявлено ряд порушень законодавства, зокрема Наказу № 579, щодо утримання та експлуатації ПРУ № 84776 та № 84801. Проте на час подання даного позову відповідач не вжив належних заходів щодо приведення у відповідність до вимог законодавства ПРУ та, відповідно, у готовність до використання за призначенням.
Вказано, що ГУ ДСНС у Хмельницькій області є спеціально уповноваженим органом на здійснення контролю за готовністю захисних споруд до використання за призначенням і звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту. Втім позивач, знаючи про тривале ігнорування КНП "Деражнянська міська багатопрофільна лікарня" вимог приписів, у тому числі щодо приведення у відповідність до Наказу № 579 ПРУ № 84776 та № 84801, упродовж більше одного року, не вжив відповідних заходів з метою зобов`язання балансоутримувача привести ПРУ № 84776 та № 84801 у відповідність до вимог законодавства.
Таким чином неналежне виконання уповноваженим органом функцій щодо захисту інтересів держави вказує не лише на право, а й на обов`язок в органу прокуратури вжити заходи з представництва інтересів держави в суді.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року позовну заяву заступника керівника Летичівської окружної прокуратури повернуто на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що прокурор може здійснювати представництво, якщо: 1) суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту чи здійснює його неналежно; 2) відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Повноваження щодо здійснення захисту інтересів держави у сфері пожежної та техногенної безпеки покладено на органи ДСНС, спосіб реалізації яких визначений приписами статей 67 та 68 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України), якими передбачено звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств.
Прокурор у позові вказує позивача - ГУ ДСНС у Хмельницькій області, і при цьому не встановлює обставин нездійснення захисту чи здійснення його неналежно цим суб`єктом владних повноважень. Фактично прокурор просить суд зобов`язати КНП "Деражнянська міська багатопрофільна лікарня" виконати вимоги актів оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту протирадіаційні укриття №84776 та №84801, що не відповідає вимогам закону.
Суд першої інстанції зауважив, що представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб`єкта виконання владних управлінських функцій, а спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб`єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень.
Суд дійшов висновку, що з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.
Відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Перший заступник прокурора Хмельницької обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 02 жовтня 2023 року та постанову суду апеляційної інстанції від 17 січня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до Хмельницького окружного адміністративного суду.
Касаційна скарга побудована на доводах про те, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII) та допустили порушення норм статей 9, 53, 54, пункту 1 частини четвертої статті 169, статті 242 КАС України, а також не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, щодо застосування частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII та у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16 у подібних правовідносинах.
За твердженнями скаржника, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у прокурора законних підстав на звернення з цим позовом до суду в інтересах ГУ ДСНС у Хмельницькій області є необґрунтованими та передчасними, оскільки зроблені без належного дослідження обставин дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, дослідження порушення інтересів держави, а також наявності або відсутності бездіяльності цього органу протягом розумного строку після отримання такого звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження виключних підстав для представництва прокурора в інтересах держави в особі цього органу.
Зазначає, що маючи право та повноваження на звернення до суду з даним позовом, виконавши вимоги статті 23 Закону 1697-VII, прокурор у порядку, передбаченому статтею 53 КАС України, звернувся до адміністративного суду в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Хмельницькій області до КНП "Деражнянська міська багатопрофільна лікарня" про зобов`язання привести захисні споруди у готовність до використання за призначенням.
Окрім того скаржник звертає увагу на те, що Законом України від 06 жовтня 2022 року № 2655-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пертих кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності", який набрав чинності 29 жовтня 2022 року, внесено зміни до статті 17-1 КЦЗ України, відповідно до яких центральний орган державної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, має право звертається до адміністративного суду, крім позовів про застосування заходів реагування, також з інших підстав, визначених законом. Отже законодавець розширив повноваження органів ДСНС на звернення до суду з позовами, чим фактично усунув спірність питання у подібних правовідносинах.
Ухвалою від 11 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
ГУ ДСНС у Хмельницькій області та КНП "Деражнянська міська багатопрофільна лікарня" відзивів на касаційну скаргу прокурора не надіслали (не подали), що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання заступника керівника Летичівської окружної прокуратури про зупинення провадження у справі № 560/17450/23 до набрання законної сили рішенням об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 260/4199/22.
Ухвалою від 28 березня 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Джерела права й акти їхнього застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 КАС України (тут і далі - у редакції на час звернення прокурора до суду з позовом) сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Згідно з частиною другою статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина четверта статті 46 КАС України).
Частинами третьою - п`ятою статті 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах, визначено, зокрема Конституцією України та Законом №1697-VII.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України обумовлено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною першою статті 23 Закону №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
При цьому положеннями частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII закріплено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
V. Позиція Верховного Суду
Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України та постанова суду апеляційної інстанції, якою цю ухвалу залишено без змін.
Касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки обґрунтованості доводів, наведених Першим заступником керівника Хмельницької обласної прокуратури в касаційній скарзі, про неправильне застосування судами норм матеріального права - статті 23 Закону № 1697-VII та порушення норм процесуального права - статей 9, 53, 54, пункту 1 частини четвертої статті 169, статті 242 КАС України, а також неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 та від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16.
Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що орган, визначений прокурором як позивач, не наділений правом звертатися до адміністративного суду із заявленим позовом, що свідчить про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цьому випадку. За позицією судів, заступник керівника Летичівської окружної прокуратури не довів наявності правових підстав для подання цього позову в інтересах ГУ ДСНС у Хмельницькій області, що стало підставою для його повернення.
Застосовуючи межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України, колегія суддів, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій, дійшла до таких висновків.
З аналізу конструкції частини третьої статті 23 Закону №1697-VII слідує, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
Таке "не здійснення захисту" полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Водночас "здійснення захисту неналежним чином" полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Проте "неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому прокурор, звертаючись з позовною заявою та обґрунтовуючи підстави звернення до суду через протиправність "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту повинен навести не лише свою суб`єктивну думку щодо "не здійснення захисту" або "неналежність" такого захисту, але й підтвердити це для суду відповідними доказами (тобто таким обставинам повинна бути надана юридична оцінка). Як приклад, притягнення керівника суб`єкта владних повноважень до юридичної відповідальності за протиправне "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту.
У статті 131-1 Конституції України наголошено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках. Тобто прокурор може звертатися в інтересах держави, в особі визначеного ним суб`єкта владних повноважень, в особливих, поодиноких ситуаціях, як виняток із загальних правил. У кожному такому виключному випадку прокурор повинен довести, що на момент звернення до суду з позовом суб`єкт владних повноважень, в інтересах якого звертається прокурор, не міг зробити це самостійно.
Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор у виключних випадках може виконувати субсидіарну роль, замінючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом та чи є обґрунтованими підстави для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічний правовий підхід наведено Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.
У випадку, що розглядається, звернення заступника керівника Летичівської окружної прокуратури до суду з цим позовом обґрунтовано бездіяльністю ГУ ДСНС у Хмельницькій області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисні споруди у стан готовності до використання. У позові зазначено, що ГУ ДСНС у Хмельницькій області, яке повинно бути позивачем, не виконує своїх функцій та, відповідно, не здійснює захисту інтересів держави, а тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах цього органу як позивача у цій справі.
Отож першочергового значення набуває питання, чи наділено ГУ ДСНС у Хмельницькій області належним обсягом компетенції, що дозволяє йому набути статусу позивача у справі.
Відповідно до частини восьмої статті 32 КЦЗ України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями (частина п`ятнадцята статті 32 КЦЗ України).
Згідно з пунктом 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі - Порядок №138), балансоутримувач захисної споруди - власник захисної споруди або юридична особа, яка утримує її на балансі.
Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку №138).
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями (пункт 12 Порядку №138).
Пунктом 1 Положення про ДСНС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1052 (далі - Положення № 1052), передбачено, що ДСНС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Пунктом 3 Положення №1052 визначено, що основним завданнями ДСНС є, зокрема, реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Повноваження ДСНС як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, визначені статтею 17-1 КЦЗ України.
Законом України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності", який набрав чинності 29 жовтня 2022 року, внесено зміни до КЦЗ України.
Пунктом 48 частини другої статті 17-1 цього Кодексу в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ установлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.
На відміну від попередньої редакції КЦЗ України, якою було передбачено право ДСНС як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець розширив перелік випадків, за яких ДСНС має право на звернення до суду. Зокрема, пунктом 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ визначено право ДСНС на звернення до суду з підстав:
допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"),
та з інших підстав, визначених законом.
Як вказує у касаційній скарзі Перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури, такі законодавчі зміни (формулювання "з інших підстав, визначених законом" у нормі пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України) розширили повноваження органів ДСНС щодо звернення до суду з позовами та фактично усунули спірність питання.
Між тим, із такими міркуваннями скаржника Суд не погоджується з тих підстав, що ДСНС як суб`єкт владних повноважень при застосуванні своєї компетенції має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом. Натомість, ні положеннями КЦЗ України, ні іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення ДСНС до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 24 січня 2025 року у справі №400/9970/23, від 06 лютого 2025 року у справах № 160/18617/23, №320/11439/22 та інших.
До того ж, у постанові від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23 Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ, підкреслив, що коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду з нормою закону, і лише за її наявності ДСНС може набути статусу позивача.
Проаналізувавши чинне законодавство щодо обсягу повноважень ДСНС, Верховний Суд у названій постанові дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
За таких обставин ДСНС та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов`язання щодо приведення у належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача. Відповідно, прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, визначив орган, в інтересах якого подано позов, який не має права на таке звернення.
Згідно з пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Отож з`ясувавши, що заступник керівника Летичівської окружної прокуратури в особі ГУ ДСНС у Хмельницькій області не має права на звернення до суду з цим позовом, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для його повернення.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Харківській області про зобов`язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту (сховище) № 78600 у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення), Суд уважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Як свідчить аналіз змісту згаданої постанови, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, при цьому межі касаційного оскарження не охоплювали спірність підстав звернення прокурора в інтересах держави.
Окрім того, на момент звернення прокурора з позовом в інтересах держави у справі № 820/4717/16 діяльність органів прокуратури була врегульована розділом VII (статті 121- 123) Конституції України (на час подання цього позову розділом VIIІ, стаття 131-1) та статтею 23 Закону № 1697-VII, яка відрізняється від діючої редакції цієї статті, на момент звернення прокурора з цим позовом.
Також принагідно зауважити, що правова позиція у справі № 820/4717/16 була сформована Великою Палатою Верховного Суду з урахуванням положень статті 67 КЦЗ України, яка на час звернення з цим позовом утратила чинність на підставі Закону України від 21 квітня 2022 року №2228-IX.
Так само є відмінними від обставин цієї справи обставини справи № 820/4717/16 (проведення органами ДСНС перевірки, внесення позивачу припису, накладення адміністративного штрафу, невиконання відповідачем вимог припису).
З уваги на різницю у фактичних обставинах справ та їх нормативного регулювання, висновки у справі № 820/4717/16 не є релевантними до цієї справи.
У світлі вказаного колегія суддів зауважує, що після відкриття провадження у цій справі Верховний Суд сформував правову позицію щодо застосування норм статті 23 Закону № 1697-VII та статті 53 КАС України стосовно права прокурора на звернення до суду в інтересах держави у контексті необхідності врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16 у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23, від 24 січня 2025 року у справах № 520/30126/23, № 520/13228/23 та № 400/9970/23, від 30 січня 2025 року у справі № 420/22304/23, від 31 січня 2025 року № 320/3128/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 160/18617/23 та багатьох інших. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи. Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи.
Стосовно посилань скаржника на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, колегія суддів вказує про таке.
Так, за позицією заявника касаційної скарги, суди першої та апеляційної інстанцій помилково не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У контексті наведеного Суд повторює, що у справі № 560/17450/23 суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що ГУ ДСНС у Хмельницькій області не має права на звернення до суду з позовом про зобов`язання відповідача привести у стан готовності захисту споруди цивільного захисту з метою використання їх за призначенням. Тобто, ГУ ДСНС у Хмельницькій області не є тим компетентним органом, про який йдеться у вищенаведеному висновку Великої Палати Верховного Суду, а відтак, такий висновок не може слугувати прикладом (не)правильного застосування судами положень статті 23 Закону № 1697-VII.
Посилання у тексті касаційної скарги на інші постанови Верховного Суду колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки вони не стосуються правовідносин, які є подібними до тих, що мають місце у цій справі, а саме, щодо компетенції органів ДСНС звертатися до адміністративного суду з позовами до балансоутримувачів і власників споруд цивільного захисту з метою приведення їх у відповідність для використання за призначенням.
На основі зазначеного Верховний Суд констатує, що доводи та аргументи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, прийняття оскаржуваних судових рішень без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень.
Зважаючи на те, що оскаржувані судові акти є законними і підстави для їх скасування відсутні, касаційну скаргу відповідно до статті 350 КАС України необхідно залишити без задоволення, а рішення - без змін.