П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 990/111/23
провадження № 11-330заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Усенко Є. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 990/111/23 за позовом ОСОБА_1 до Етичної ради про визнання протиправним і скасування рішення, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024 (головуюча суддя Радишевська О. Р., судді Мельник-Томенко Ж. М., Мацедонська В. Е., Смокович М. І., Уханенко С. А.),
У С Т А Н О В И Л А:
1. Зміст позовної заяви та судового рішення, ухваленого щодо неї
1.1. ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Етичної ради (далі також - відповідач), у якій просила визнати протиправним і скасувати рішення Етичної ради від 28.04.2023 № 33 "Про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена Вищої ради правосуддя".
1.2. На обґрунтування позову позивачка зазначає, що ухвалене щодо неї рішення Етичної ради є незаконним та необґрунтованим, оскільки викладені у ньому обставини не відповідають дійсності. Так, сумніви у її відповідності вимогам фінансового контролю і такому критерію професійної етики та доброчесності, як сумлінність, Етична рада вмотивувала лише тим, що "критично ставиться" до її, ОСОБА_1, пояснень щодо джерела коштів, за які вона придбала майнові права на об`єкт незавершеного будівництва (квартиру), задекларований за 2018 рік, а саме: отримання від батьків 480 000 гривень. Ці кошти Етична рада безпідставно розцінила як подарунок, унаслідок чого дійшла помилкового висновку, що вони підлягали обов`язковому декларуванню.
1.3. Як стверджує позивачка, висновок Етичної ради базується на довільному тлумаченні норм антикорупційного законодавства без урахування роз`яснень Національного агентства з питань запобігання корупції та без урахування інформації та наданих нею документів.
1.4. ОСОБА_1 доводить, що висновок Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності має правове значення, оскільки позбавляє кандидата права претендувати на зайняття посади члена Вищої ради правосуддя як такий, що має остаточний характер, не вимагає подальшого затвердження або погодження іншими державними органами.
1.5. Етична рада подала клопотання (з додатковими поясненнями) про закриття провадження у справі, зазначивши, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідач посилається на те, що рішення про відповідність / невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності не породжує самостійних правових наслідків, а тому не є самостійним предметом судового контролю. У звʼязку із цим уважає, що позов не спрямований на поновлення права, про порушення якого стверджує ОСОБА_1, адже навіть у випадку його задоволення участь позивачки у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя не може бути поновлена.
1.6. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 17.12.2024 задовольнив клопотання Етичної ради за позовом ОСОБА_1 та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
1.7. Постановляючи ухвалу про закриття провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спірні у цій справі правовідносини є подібними до правовідносин, щодо яких Велика Палата Верховного Суду вже сформувала правову позицію (постанови від 11.04.2024 у справі № 990/106/23, від 07.11.2024 у справі № 990/231/24) щодо неналежності таких спорів до юрисдикції адміністративних судів та й судовому розгляду взагалі. Встановлена Етичною радою невідповідність кандидата станом на певний момент у часі критеріям професійної етики та доброчесності має значення тільки для його участі у конкретному конкурсному відборі та не створює юридичних наслідків для можливої подальшої участі цієї особи в інших оцінюваннях, відборах, конкурсах.
1.8. Спираючись на таку правову позицію, Касаційний адміністративний суд виснував, що позов ОСОБА_1, зважаючи на обставини, у зв`язку з якими вона звернулась до адміністративного суду, та правове регулювання правовідносин, у площині яких виник спір, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, як і судовому розгляду взагалі.
2. Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі
2.1. ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 17.12.2024, в якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
2.2. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивачка зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення Етичної ради набуло широкого поширення в її, позивачки, професійному середовищі та у суспільстві, що призводить до порушення її ділової репутації. Висновок суду першої інстанції, що її позовна вимога (про захист честі, гідності і ділової репутації) знаходиться в цілому поза межами судового розгляду, суперечить нормам законодавства.
2.3. Як стверджує позивачка, кожна особа (у випадку порушення її прав) має право обрати саме той спосіб захисту, який є ефективним для відновлення порушеного права. Так, з метою відновлення її, позивачки, ділової репутації ефективним способом захисту є визнання протиправним та скасування індивідуального акта - оскаржуваного рішення. Можливість відновлення участі в процедурах конкурсу на зайняття посади члена Вищої ради правосуддя не має вирішального значення, оскільки мова йде не про порушення права на участь у конкурсі, а про відновлення ділової репутації, яка була порушена протиправним рішенням.
2.4. Згідно з доводами позивачки, якщо Етична рада наділена дискреційними повноваженнями щодо оцінки кандидата на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності, то вона є суб`єктом владних повноважень, а тому її рішення мають підлягати оскарженню.
2.5. На переконання позивачки, висновок суду першої інстанції, що оскаржуване рішення не зумовлює самостійних правових наслідків, суперечить нормам права та фактичним обставинам, адже саме з прийняттям цього рішення подальша її участь у конкурсі припинилась.
2.6. Закривши провадження у справі, суд першої інстанції порушив її право на справедливий суд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки вона, ОСОБА_1, була позбавлена можливості довести порушення свого права та незаконність прийнятого відносно неї рішення.
3. Рух апеляційної скарги
3.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30.01.2025 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 17.12.2024, а ухвалою від 27.02.2025 призначила справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
4. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивачки
4.1. Етична рада у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не погоджується з наведеними в ній доводами, стверджує, що вони не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 17.12.2024 щодо підстав для закриття провадження у справі.
4.2. Етична рада звертає увагу на те, що є допоміжним органом, який сприяє суб`єктам обрання (призначення) на посаду члена Вищої ради правосуддя у встановленні відповідності кандидата на цю посаду критеріям професійної етики та доброчесності, не маючи при цьому повноважень ухвалювати остаточне рішення щодо призначення кандидата на зазначену посаду або звільнення з неї. Етична рада у правовідносинах із кандидатами на посаду члена Вищої ради правосуддя не є суб`єктом владних повноважень, який приймає рішення, що породжує правові наслідки для кандидата, про що обґрунтовано зазначив Касаційний адміністративний суд в оскаржуваній ухвалі.
4.3. Остаточне рішення, яке створює правові наслідки для кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя, ухвалюється органами, визначеними статтею 131 Конституції України. Щодо таких остаточних рішень, а не до рішення Етичної ради, і здійснюється судовий контроль.
4.4. На переконання Етичної ради, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі без роз`яснення позивачці, до суду якої юрисдикції вона може звернутись з такими вимогами, оскільки позовні вимоги, зазначені нею в позові, не підлягають розгляду судом.
5. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування у цій справі
5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
5.2. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
5.3. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
5.4. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
5.5. Частиною першою статті 2 КАС встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
5.6. За частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
5.7. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
5.8. Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС).
5.9. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
5.10. Таким чином, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (або більше) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у публічних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) особи, яка звернулася до суду [такі ж висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18.09.2018 у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 28)].
5.11. Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою (у редакції Закону України від 14.07.2021 № 1635-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя" (далі - Закон № 1635-IX), чинній станом на 29.05.2023 - дату звернення ОСОБА_1 до суду).
5.12. Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо рішень, дій чи бездіяльності органів, які оцінюють членів Вищої ради правосуддя відповідно до Закону № 1635-IX (пункт 3 розділу VII "Перехідні положення" КАС; доповнено згідно із Законом № 1635-ІХ).
5.13. Предметом спору, за вирішенням якого ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду, є рішення Етичної ради від 28.04.2023 № 33 "Про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена Вищої ради правосуддя".
5.14. За сталою практикою Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд є судом першої інстанції для розгляду питань щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу, який має повноваження оцінювати членів Вищої ради правосуддя. Цим органом є Етична рада як стосовно власне такого оцінювання, так і стосовно сприяння органам, що обирають (призначають) членів Вищої ради правосуддя, у встановленні відповідності кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності. Проте це не свідчить, що всі спори з Етичною радою належать до предметної юрисдикції адміністративного суду (до прикладу, постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/120/22, від 11.04.2024 у справі № 990/106/23, від 07.11.2024 у справі № 990/231/24).
5.15. Правовий статус Етичної ради визначений статтею 9-1 Закону України від 21.12.2016 № 1798-VIIІ "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIIІ) та пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1635-IX.
5.16. За частиною першою статті 9-1 Закону 1798-VIII Етична рада утворюється з метою сприяння органам, що обирають (призначають) членів Вищої ради правосуддя, у встановленні відповідності кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності.
5.17. Етична рада для здійснення своїх повноважень ухвалює та оприлюднює на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя обґрунтований висновок щодо відповідності кожного кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності, складає та оприлюднює список кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання (призначення) на посаду члена Вищої ради правосуддя; надсилає органу, що обирає (призначає) члена Вищої ради правосуддя, висновок щодо кожного кандидата та список кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання (призначення) на посаду члена Вищої ради правосуддя (пункти 8, 9 частини двадцятої статті 9-1 Закону № 1798-VIII).
5.18. Крім того, пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1635-IX встановлено, що Етична рада протягом шести місяців з дня затвердження її персонального складу одноразово здійснює оцінювання відповідності членів Вищої ради правосуддя (крім Голови Верховного Суду), обраних (призначених) на посаду члена Вищої ради правосуддя до набрання чинності цим Законом, критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена Вищої ради правосуддя.
5.19. Порядок та черговість оцінювання відповідності діючих членів та кандидатів у члени Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності визначаються Етичною радою з урахуванням можливості здійснення повноважень Вищою радою правосуддя згідно з Конституцією України.
5.20. Для цілей такого оцінювання Етична рада діє відповідно до положень частин одинадцятої - вісімнадцятої, двадцятої, двадцять першої статті 9-1 Закону № 1798-VIII.
5.21. За результатами одноразового оцінювання Етична рада може ухвалити рішення про внесення до відповідного органу, що обрав (призначив) члена Вищої ради правосуддя, мотивованої рекомендації про звільнення члена Вищої ради правосуддя з підстав, визначених пунктами 3-5 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII.
5.22. Після розгляду мотивованої рекомендації про звільнення члена Вищої ради правосуддя орган, що обрав (призначив) члена Вищої ради правосуддя, може ухвалити таке рішення: 1) про задоволення рекомендації та звільнення члена Вищої ради правосуддя з посади; 2) про відхилення рекомендації Етичної ради про звільнення члена Вищої ради правосуддя.
5.23. Рішення Етичної ради за результатами одноразового оцінювання відповідності членів Вищої ради правосуддя (крім Голови Верховного Суду), обраних (призначених) на посаду до набрання чинності цим Законом, критеріям професійної етики та доброчесності оприлюднюються на офіційному вебпорталі судової влади України (абзаци перший - третій, п`ятий, восьмий, п`ятнадцятий пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1635-IX в порядку викладення).
5.24. Касаційний адміністративний суд, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що Етична рада є допоміжним органом, який лише сприяє суб`єктам обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя у встановленні відповідності кандидата на цю посаду критеріям професійної етики та доброчесності, не маючи при цьому повноважень ухвалювати остаточне рішення щодо призначення на цю посаду або звільнення з неї.
Остаточні рішення, які створюють правові наслідки для кандидатів на посаду членів Вищої ради правосуддя, ухвалюються саме за результатами голосування з`їзду суддів України, з`їзду адвокатів України, всеукраїнської конференції прокурорів, з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, Верховної Ради України (щодо обрання членів Вищої ради правосуддя), а також Президентом України (щодо їх призначення) - суб`єктами обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя згідно зі статтею 131 Конституції України. Відповідно таке рішення суб`єкта обрання чи призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя має правове значення винятково для особи, щодо якої воно постановлене, і може бути оскаржено в судовому порядку лише такою особою.
Висновки Етичної ради щодо відповідності або невідповідності кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності самі по собі не мають наслідком обрання / призначення на відповідну посаду, а є лише однією з умов для розгляду цих питань компетентним органом (етапом у процедурі обрання / призначення члена Вищої ради правосуддя), тобто не зумовлюють самостійних правових наслідків, а відтак не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.
З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття рішення про обрання / призначення члена Вищої ради правосуддя судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважені приймати з`їзд суддів України, Президент України, Верховна Рада України, з`їзд адвокатів України, всеукраїнська конференція прокурорів, з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. В іншому випадку може виникати ситуація, за якої оцінка наявності або відсутності підстав для обрання / призначення кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя буде надана до вирішення цього питання компетентним суб`єктом або всупереч волі органу, який сприяє обранню / призначенню членів Вищої ради правосуддя.
Спір з Етичною радою з приводу оскарження її рішень, дій або бездіяльності (крім як щодо оцінювання членів Вищої ради правосуддя), зокрема оскарження висновку щодо відповідності (невідповідності) кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності, а також списку кандидатів, рекомендованих для обрання на цю посаду, не належить до юрисдикції судів України (як-от не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), а Етична рада в таких правовідносинах не є субʼєктом владних повноважень, який може бути відповідачем. Водночас до предметної юрисдикції адміністративного суду належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Етичної ради у зв`язку з оцінюванням нею членів Вищої ради правосуддя, як це визначено пунктом 5 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 1635-IX і пунктом 3 розділу VII "Перехідні положення" КАС в редакції вказаного Закону.
5.25. Такі висновки в ухвалі Касаційного адміністративного суду від 17.12.2024 кореспондуються з висновками, неодноразово викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 10.11.2022 (справа № 990/120/22), від 11.04.2024 (справа № 990/106/23), від 07.11.2024 (справа № 990/231/24). Підстав для відступу від сформованої позиції при розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду не знаходить.
5.26. Варто зазначити, що оцінка відповідності позивачки критеріям професійної етики та доброчесності здійснювалась винятково як кандидатки на посаду члена Вищої ради правосуддя у конкурсній процедурі. У межах неї Етична рада тільки складає висновок щодо відповідності кожного кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, а також список кандидатів, рекомендованих для обрання на посаду члена Вищої ради правосуддя. Такі дії не є виконанням публічно-владних управлінських функцій щодо кандидатів.
5.27. Законодавство України не гарантує право стати членом Вищої ради правосуддя, а тільки надає право взяти участь у відповідному конкурсному відборі. Непроходження особою одного з проміжних етапів цього відбору не створює негативних наслідків для кар`єри такої особи, вона не позбавляється посади, яку займала на момент проходження конкурсу, не припиняє здійснювати діяльність, яку на той час здійснювала, та не має перешкод для того, щоб взяти участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя у майбутньому, тощо.
5.28. Як допоміжний орган Етична рада сприяє суб`єктам обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя у встановленні відповідності кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності. Висновки в рішенні Етичної ради, ухваленому за результатами проведеного оцінювання, не мають преюдиційного характеру, зокрема для оцінювання особи в інших процедурах (відборах, конкурсах тощо). Вони не можуть впливати на гарантії справедливого процесу проведення компетентним органом процедури оцінювання (відбору, конкурсу тощо), у якому особа братиме участь у майбутньому, як і не позбавляє права на ефективні засоби правового захисту у випадку його порушення цим органом.
5.29. Стосовно доводу ОСОБА_1 в апеляційній скарзі щодо обмеження її в доступі до суду внаслідок закриття провадження у справі, то Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Європейський суд з прав людини у пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" зазначив, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28.05.1985 у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
5.30. Законодавство України спрямоване на те, щоб гарантувати стабільність правопорядку, зокрема діяльності конституційних органів державної влади. Оскарження рішення Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття цієї посади може створювати небажані наслідки для конкретної конкурсної процедури (зокрема, перешкоджати їй, унеможливлювати продовження, зумовлювати перегляд її результатів, створених суб`єктами призначення членів Вищої ради правосуддя). Тому обмеження у доступі до суду щодо такого оскарження має легітимну мету.
5.31. З огляду на те, що встановлена Етичною радою невідповідність кандидатки ОСОБА_1 станом на певний момент у часі критеріям професійної етики та доброчесності має значення тільки для її участі у конкретному конкурсному відборі та не створює юридичних наслідків для можливої подальшої її участі в інших процедурах професійного оцінювання, закриття провадження в адміністративній справі про визнання протиправним і скасування рішення Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття цієї посади є пропорційним наведеній вище легітимній меті та не нівелює суті права на доступ до суду.
5.32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 239 КАС).
5.33. Суд першої інстанції правильно виснував, що позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та, правильно застосувавши норму пункту 1 частини першої статті 238 КАС, закрив провадження у справі.
5.34. Суд не порушив норму частини першої статті 239 КАС, роз`яснивши позивачці в ухвалі про закриття провадження у справі, що її позовні вимоги не підлягають розгляду судом. Це відповідає сутності юридичного спору як спору про право.
5.35. Частиною другою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
5.36. У контексті цих конституційних норм поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.
5.37. Наведені позивачкою в апеляційній скарзі доводи, що спір, за вирішенням якого вона звернулась до Касаційного адміністративного суду, віднесений до юрисдикції адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду відхиляє з викладених вище мотивів.
5.38. Доводи позивачки в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновку суду першої інстанції та не дають підстав для оцінки ухвали Касаційного адміністративного суду від 17.12.2024 як незаконної та необґрунтованої.