iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року

м. Київ

справа № 521/5786/23

провадження № 51-3992 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023231040000234 від 31 січня 2023 року за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця Черкаської області, мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України,

за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 травня 2024 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 12 червня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, а саме закінченого замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), учинене в умовах воєнного стану, з огляду на таке.

Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05:30 24 лютого 2022 року, строк дії якого далі продовжено з 05:30 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

ОСОБА_6 31 січня 2023 року о 09:40, перебуваючи біля магазину "Сільпо", що розташований на просп. Ушакова, 49у м. Херсоні, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи прямий умисел, спрямований на протиправне викрадення чужого майна, із корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, діючи в умовах воєнного стану, відкрито, без застосування фізичного насильства, з підлоги поблизу закритого входу зазначеного вище магазину взяв поліетиленовий пакет чорного кольору з продуктами харчування загальною вартістю 223,85 грн, які належать потерпілій ОСОБА_8, і намагався відкрито заволодіти вказаним пакетом з продуктами, проте свій умисел до кінця довести не зміг із причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий перехожими.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_6 намагався завдати потерпілій ОСОБА_8 майнової шкоди на загальну суму 223,85 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 травня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що, погоджуючись із висновками місцевого суду в частині необхідності застосування до ОСОБА_6 положень статей 69, 75 КК України, суд апеляційної інстанції:

- належним чином не врахував тяжкості вчиненого злочину, характеру та ступеня його суспільної небезпеки, даних про особу обвинуваченого, а також конкретні обставин скоєного, зокрема того, що ОСОБА_6, бувши особою працездатного віку, в умовах воєнного стану на території м. Херсона (яке щоденно перебуває під постійними обстрілами) відкрито викрав у 79 річної безпорадної жінки продукти харчування;

- необґрунтовано визнав наявність на утриманні в ОСОБА_6 матері похилого віку та неповнолітньої дитини, оскільки в ході досудового розслідування зазначених обставин не було з`ясовано, до того ж сам обвинувачений ніде не працює;

- не врахував практики Верховного Суду щодо умов одночасного застосування положень, передбачених статтями 69, 75 КК України.

Разом з тим прокурор уважає, що неперебування обвинуваченого на обліку в лікарів нарколога та психіатра, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність заподіяної шкоди й наявність утриманців не можуть слугувати підставами для застосування ст. 69 КК України, а отже і ст. 75 КК України.

Крім того, сторона обвинувачення не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність щирого каяття, посилаючись на таке:

- ОСОБА_6 визнав вину під тиском зібраних доказів;

- злочинні дії було припинено лише тому, що потерпіла почала голосно кричати, на що звернули увагу небайдужі перехожі та затримали обвинуваченого й повернули їй предмет злочину, що свідчить про відсутність у ОСОБА_6 добровільності та вимушене визнання вини;

- обвинувачений переховувався від суду і, як наслідок, був оголошений судом апеляційної інстанції в розшук.

Водночас прокурор стверджує, що вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих обставин не може слугувати підставою для застосування до обвинуваченого положень статей 69, 75 КК України, оскільки суд не врахував практики Верховного Суду в цій частині, а також у своєму рішенні не навів обставин, які б змусили особу працездатного віку, умисно, відкрито викрасти у літньої жінки продукти харчування.

За таких обставин, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги доводів сторони обвинувачення про неможливість застосування до ОСОБА_6 положень, передбачених статтями 69, 75 КК України, при цьому свого рішення належним чином не мотивував.

Разом з тим прокурор зауважує, що суд апеляційної інстанції проігнорував доводи щодо порушення місцевим судом приписів ст. 379 КПК України.

З огляду на зазначене вище прокурор уважає, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст. 419 КПК України.

Від учасників провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 та просила її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Щодо доводів касаційної скарги прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі ст. 50 КК України вбачається, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 цієї статті). Водночас покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 цієї статті).

Положеннями ст. 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 цієї статті). При цьому особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки (утримує матір похилого віку та неповнолітню дитину), на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебував. Також суд послався на відсутність завданої злочином шкоди, обґрунтовуючи свою позицію тим, що викрадені в потерпілої продукти харчування (які вона отримала як гуманітарну допомогу) на загальну суму 223,85 грн було їй одразу повернуті.

Крім того, місцевий суд взяв до уваги й життєві обставини обвинуваченого, які відбувалися в період, що передував учиненню злочину, а саме те, що ОСОБА_6 приїхав на заробітки до Херсонської області, проте під час окупації роботодавець, не розрахувавшись за роботу, виїхав із сім`єю до Криму. Під час окупації та безпосередньо після звільнення територій Херсонської області обвинуваченому було складно знайти будь-яку роботу і він виживав за рахунок випадкових заробітків, при цьому гуманітарну допомогу він намагався отримати, але не зміг, оскільки в нього відсутні документи.

Обставинами, що пом`якшують обвинуваченому покарання, місцевий суд визнав щире каяття, повне визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину та скоєння злочину внаслідок тяжких особистих обставин.

Обставиною, яка обтяжує обвинуваченому покарання, суд першої інстанції визнав скоєння злочину щодо особи похилого віку.

З огляду на матеріали справи місцевий суд звернув увагу на те, що зазначена обставина є дещо формальною, оскільки ОСОБА_6 заздалегідь не знав, що сумка належала саме особі похилого віку, а довідався про це лише після фактичного заволодіння майном, тобто усвідомлення обвинуваченим того, що він учиняє злочин щодо особи похилого віку і, як наслідок, використовує її безпорадний стан, на момент вчинення кримінального правопорушення в нього не було. При цьому суд зауважив, що ОСОБА_6 стосовно потерпілої не здійснював фізичного чи психологічного тиску.

Ураховуючи вказане, місцевий суд зазначив, що наведені вище обставини, які пом`якшують покарання, з огляду на дані про особу винного та його позитивну поведінку як після скоєння злочину, так і в ході досудового розслідування та судового розгляду, є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, але нижчого від найнижчої межі, установленої в санкції інкримінованої статті.

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора, який, з-поміж іншого, оскаржував вирок у частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України, урахувавши ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання, та однієї обставини, яка його обтяжує, погодився з висновками місцевого суду про необхідність призначення обвинуваченому більш м`якого покарання ніж передбачено законом, у виді позбавлення волі на строк 4 роки. При цьому суд апеляційної інстанції також зауважив, що такий вид і строк покарання повною мірою сприятиме досягненню мети його призначення, а також призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які вплинуть на його готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

У касаційній скарзі прокурор не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині встановлених обставин, що пом`якшують ОСОБА_6 покарання (щире каяття, повне визнання своєї вини, скоєння злочину внаслідок тяжких особистих обставин).

Відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, зокрема, визнаються, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Частиною 2 ст. 66 КК України передбачено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к, щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх відомих їй обставин учиненого діяння, учиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Як було зазначено вище, до обставин, що пом`якшують ОСОБА_6 покарання, суди попередніх інстанцій, з-поміж іншого, віднесли щире каяття та повне визнання вини.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення, зазначив, що ОСОБА_6 усвідомив свою провину, зробив належні висновки, активно сприяв з`ясуванню обставин кримінального правопорушення, дав критичну оцінку своїм злочинним діям. При цьому в ході апеляційного розгляду суд установив, що обвинувачений з моменту вчинення інкримінованого епізоду злочинної діяльності, після якого минув досить тривалий період (понад рік), не скоїв нових кримінальних чи адміністративних правопорушень, що, на думку цього суду, свідчить про вжиття ним усіх заходів щодо запобігання протиправної діяльності, а також урахував те, що ОСОБА_6 веде законослухняний спосіб життя, що свідчить про його свідоме відношення до скоєного.

З огляду на зазначене вище суд апеляційної інстанції, погодившись із позицією місцевого суду, який взяв до уваги життєві обставини обвинуваченого, що склалися напередодні скоєння злочину, дійшов висновку щодо наявності обґрунтованих підстав для визнання обставиною, що пом`якшує обвинуваченому покарання, вчинення злочину внаслідок тяжких особистих обставин.

При цьому колегія суддів не бере до уваги посилання в касаційній скарзі прокурора на постанову Верховного Суду від 20 квітня 2023 року у справі № 206/1127/21, оскільки таке рішення суду касаційної інстанції не містить жодних роз`яснень щодо урахування судами попередніх інстанцій зазначеної вище обставини, що пом`якшує обвинуваченому покарання, ба більше, у вказаній справі взагалі не було установлено жодних обставин, передбачених статтями 66, 67 КК України.

Таким чином, колегія суддів уважає, що рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання обставин, що пом`якшують обвинуваченому покарання, загалом є обґрунтованими, а тому доводи прокурора про те, що:

- ОСОБА_6 визнав вину під тиском зібраних доказів;

- обвинувачений переховувався від суду і, як наслідок, був оголошений судом апеляційної інстанції в розшук,

у цілому не спростовують зазначених висновків та не свідчать про порушення, передбачені статтями 412, 413 КПК України.

Ураховуючи наведене вище, Верховний Суд уважає, що призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням положень, передбачених ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 4 роки:

- відповідає вимогам закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і запобігання вчинення нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України;

- з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.

За таких обставин касаційна скарга сторони обвинувачення в частині безпідставного застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України задоволенню не підлягає.

Крім того, колегія суддів також не погоджується з доводами прокурора щодо відсутності підстав для застосування до ОСОБА_6 положень, передбачених ст. 75 КК України, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, під час вирішення питання про можливість виправлення засудженого без відбування реального покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням беруться до уваги тяжкість злочину, особа винного та інші обставини справи.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, посилаючись на обґрунтованість позиції місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, урахував:

- дані про особу обвинуваченого, його соціальне та матеріальне становище, а також те, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання, утримує матір похилого віку та неповнолітню дитину, тобто має міцні соціальні зв`язки, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебував, під час розгляду кримінального провадження визнав себе винним у скоєнні інкримінованого злочину, унаслідок чого судовий розгляд у суді першої інстанції здійснювався в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України;

- фактичні обставини вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, його характер і мотиви;

- позицію обвинуваченого, який висловлював щирий жаль з приводу вчиненого та бажав виправити ситуацію, що склалася, а також стверджував, що усвідомив власну протиправну поведінку, зробив для себе висновки, дуже шкодує про вчинене та має намір не вчиняти нових злочинів;

- думку потерпілої, яка жодних претензій будь-якого характеру до обвинуваченого не має;

- відсутність заподіяної злочином шкоди (майно, яким обвинувачений заволодів незаконно, було повернуто потерпілій).

Водночас, ураховуючи вказане, суд апеляційної інстанції вважає, що наведені обставини в їх сукупності свідчать про законність висновків суду першої інстанції щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання із випробуванням та необґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора в цій частині.

Така позиція суду апеляційної інстанції, на переконання колегії суддів, у цілому є обґрунтованою.

Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про безпідставне урахування судами попередніх інстанцій того, що ОСОБА_6 має утриманців, то Верховний Суд уважає їх непереконливими, оскільки сторона обвинувачення не навела мотивів, які б свідчили про зворотне, та доводів про те, що матір обвинуваченого, яка є особою похилого віку, і його неповнолітню дитину утримують інші особи. При цьому посилання прокурора на те, що засуджений ніде не працює, на думку колегії суддів, не спростовують висновків судів у цій частині, які, серед іншого, установили, що ОСОБА_6 виживав унаслідок випадкових заробітків.

Посилання у касаційній скарзі прокурора на тяжкість скоєного злочину, конкретні обставини його вчинення (відкрите викрадення продуктів харчування у потерпілої, яка є особою похилого віку) та суспільну небезпечність обвинуваченого, на думку колегії суддів, з огляду на:

- дані про особу засудженого;

- обставини вчинення кримінального правопорушення (його характер, мотиви);

- соціальне та матеріальне становище засудженого на момент скоєння злочину;

- думку потерпілої (яка не має жодних претензій до ОСОБА_6 );

- незначний розмір суми викраденого майна (223,85 грн) і відсутність заподіяної шкоди (викрадене майно було повернуто потерпілій);

- позицію обвинуваченого, а саме те, що він у ході судових розглядів визнав вину, висловив щирий жаль стосовно скоєного, критично оцінив свої дії, зазначав, що бажає стати на шлях виправлення,

у цілому не є такими, що спростовують висновки судів попередніх інстанцій у частині наявності законних та обґрунтованих підстав для застосування до ОСОБА_6 положень, передбачених ст. 75 КК України.

Ураховуючи вказане, колегія суддів уважає, що застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням у цьому випадку відповідає принципам законності та справедливості, а тому, з огляду на наведене вище, звільнення засудженого від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з встановленням іспитового строку є достатнім і необхідним для виправлення останнього.

Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не врахував практики Верховного Суду щодо умов одночасного застосування положень статей 69, 75 КК України, то вони, на переконання колегії суддів, не свідчать про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на таке.

Як було зазначено вище, суди попередніх інстанцій, призначаючи ОСОБА_6 покарання, яке є нижчим від найнижчої межі, ніж передбачено санкцією інкримінованого злочину, та звільняючи його від відбування цього покарання з випробуванням, в основу своїх рішень поклали підстави, які передбачені статтями 69, 75 КК України, та дійшли обґрунтованих висновків про можливість застосування до обвинуваченого вказаних норм кримінального закону, у цілому належним чином мотивувавши свої рішення в цій частині.

Крім того, Верховний Суд також не погоджується з доводами, які наведені в касаційній скарзі прокурора про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог КПК України.

Так, на переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, у цілому дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони обвинувачення доводам щодо застосування до ОСОБА_6 положень, передбачених статтями 69, 75 КК України, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення.

Щодо тверджень прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам його апеляційної скарги з доповненнями в частині порушення судом першої інстанції приписів ст. 379 КПК України під час ухвалення рішення та зміни суті резолютивної частини вироку стосовно процесуальних витрат, то колегія суддів зауважує, що сторона обвинувачення не зазначає належних обґрунтувань про те, яким чином указане свідчить про наявність істотного порушення КПК України, з огляду на те, що:

- у поданій апеляційній скарзі прокурор наводив обґрунтування про те, що, на його думку, стягнення зазначених судових витрат за проведення експертизи має бути на користь судового експерта ОСОБА_9 ;

- відповідно до ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2023 року суд виправив описку у вироку та зазначив: "Стягнути з ОСОБА_6 на користь експерта ОСОБА_9 судові втрати за проведення судово-товарознавчої експертизи у сумі 340 грн на розрахунковий рахунок ПАТ КБ "ПриватБанк": НОМЕР_1";

- зазначену ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2023 року про виправлення описки не було оскаржено в порядку, передбаченому КПК України, і вона набула чинності;

- у прохальній частині касаційної скарги прокурор не зазначає жодних вимог у цій частині.

За таких обставин Верховний Суд не встановив допущення судом апеляційної інстанції таких порушень, передбачених статтями 412-414, 419 КПК України, які могли б стати підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на зазначені в касаційній скарзі прокурора доводи.

Водночас відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Ураховуючи зазначені вище положення кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає за необхідне скористатися своїм правом на вихід за межі вимог касаційної скарги прокурора ОСОБА_7 (що не погіршує становища засудженого ОСОБА_6 ), оскільки в ході касаційного розгляду було встановлено порушення, передбачене п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України, а саме незастосування судами попередніх інстанцій закону, який підлягає застосуванню, зокрема положень ч. 5 ст. 72 КК України.

Так, приписами ч. 5 ст. 72 КК України передбачено, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 цієї статті.

З матеріалів кримінального провадження видно таке:

- 31 січня 2023 року ОСОБА_6 було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України;

- ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб, тобто до 31 березня 2023 року;

- ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 березня 2023 року ОСОБА_6 було продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 25 травня 2023 року;

- ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 травня 2023 року ОСОБА_6 було продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 21 липня 2023 року;

- вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 12 червня 2023 року було змінено ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та звільнено з-під варти, а саме з ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор".

Однак суди попередніх інстанцій, ухвалюючи стосовно ОСОБА_6 судові рішення, не врахували наведені вище обставини та, як наслідок, безпідставно не застосували до обвинуваченого положення ч. 5 ст. 72 КК України, що призвело до порушення п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України, а саме незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Отже беручи до уваги зазначене вище, колегія суддів уважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції згідно з положеннями ч. 2 ст. 433, п. 4 ч. 1 ст. 436, п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підлягають зміні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

................

Перейти до повного тексту