ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 331/7999/23
провадження № 61-17304св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Бондар Ілля Михайлович, на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у складі судді Світлицької В. М. від 22 липня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Гончар М. С.,
Кочеткової І. В., Подліянової Г. С., від 20 листопада 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1, звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення.
Позовну заяву мотивовано тим, що вона є власником частки квартири АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2022 року у справі
№ 331/175/20, яке набрало законної сили. Власником іншої частки цієї квартири є відповідач, який без згоди позивачки надав право користування квартирою третім невідомим їй особам, які з відома та погодження відповідача чинять перешкоди їй як співвласнику у користуванні майном. Відповідач не надає їй доступу до квартири, не передає ключі від вхідних дверей, не надає можливості вселитися та завести власні речі.
Посилаючись на викладене, позивачка просила усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вселено ОСОБА_1 у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 073,60 грн.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Судове рішення мотивоване тим, що відповідач чинить позивачці як співвласнику перешкоди у користуванні квартирою, а тому наявні підстави для усунення таких перешкод шляхом вселення позивачки до спірного майна.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 30 липня 2024 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Вселено ОСОБА_1 у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції хоч і дійшов правильного висновку про задоволення позову, з огляду на перешкоди у користуванні спірною квартирою, які чинить позивачці відповідач, однак помилково розглянув справу у порядку спрощеного, а не загального позовного провадження, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового. Такою підставою є і скасування додаткового судового рішення, яке було ухвалено за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про розгляд питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
26 грудня 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від імені ОСОБА_2 - адвокат Бондар І. М. подав касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, у якій просить їх скасувати та закрити провадження у справі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 299/1256/19, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що станом на момент звернення позивача із позовом (08 грудня 2023 року) між сторонами не міг існувати спір, оскільки відповідач ще не набув права власності на частки квартири (відповідно до витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно право власності за відповідачем визнано лише 27 грудня 2023 року). Реєстрація права власності на вказану частку квартири відбулася на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2023 року, яка набрала законної сили лише 22 грудня 2023 року.
Надані позивачкою докази не свідчать про чинення відповідачем перешкод, оскільки вони датовані раніше, аніж відповідач набув право власності на частки квартири.
Вважав, що за відсутності спору між сторонами на час звернення позивачки
із позовом суди повинні були закрити провадження у справі на підставі пункту
2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами фактичні обставини справи
ОСОБА_1 є власником частки квартири
АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2022 року у справі № 331/175/20 за її позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня
2023 року, яке набрало законної сили 28 жовтня 2023 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та визнано за ним право власності у порядку спадкування на частки спірної квартири.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2023 року виправлено описку в рішенні цього ж суду від 26 вересня 2023 року щодо неправильно зазначеної адреси спірної квартири.
Відповідно до витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно право власності за відповідачем на частки зареєстровано 27 грудня 2023 року.
За змістом доповідної записки працівників поліції від 02 листопада 2023 року за наслідками виклику позивачки щодо неможливості потрапити до квартири АДРЕСА_1, факти у зверненні позивачки визнано такими, що знайшли своє підтвердження (а. с. 16, 17).
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті
411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Установивши, що частка квартири
АДРЕСА_1 належить позивачці на праві власності і вона, як співвласник майна, має право користуватися та розпоряджатися цим майном, проте відповідач чинить перешкоди у користуванні таким майном, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення позивачки у спірне майно.
Доводи касаційної скарги про те, що станом на момент звернення позивача із позовом (08 грудня 2023 року) між сторонами не міг існувати спір, оскільки відповідач ще не набув права власності на частки квартири, є помилковими, оскільки право власності на вказану частку квартири за відповідачем визнано рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2023 року, яке набрало законної сили 28 жовтня 2023 року, тобто на час звернення позивачки до суду із цим позовом відповідач вже був співвласником спірної квартири. Виправлення описки в цьому рішенні суду ухвалою від 06 грудня 2023 року не змінює моменту виникнення у відповідача права щодо цього майна.
Посилання на те, що він набув право власності на частки квартири 27 грудня 2023 року, коли таке право було зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є помилковими.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав)- це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної вище норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.
Отже, сама по собі відсутність державної реєстрації права власності відповідача на частки спірної квартири на момент звернення позивачки із позовом не спростовує факту набуття ОСОБА_2 такого права на майно, яке виникло на підставі рішення суду від 26 вересня 2023 року, яке набрало законної сили
28 жовтня 2023 року, тобто до звернення позивачки із позовом.
Отже, у судів не було підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України (суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору).
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду
від 10 квітня 2024 року у справі № 299/1256/19, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18 є помилковими, оскільки у цих справах, порівняно зі справою, яка переглядається, є різними предмети та підстави позовів, відповідно й встановлені інші фактичні обставини.