iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 752/3476/22

провадження № 61-4469св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Департамент патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції у м. Києві,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Зінкевич Дмитро Валерійович, на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року в складі колегії суддів Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції у м. Києві, третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції у м. Києві (далі - Департамент патрульної поліції), третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що стосовно нього 23 вересня 2020 року складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП. 07 грудня 2020 року Святошинський районний суд м. Києва ухвалив постанову про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП. Однак постановою від 09 лютого 2021 року Київський апеляційний суд постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП стосовно нього закрив у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення за зазначеною статтею.

Позивач зазначав, що працівники поліції під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення стосовно нього допустили низку грубих порушень, а саме застосували до нього фізичну силу та одягнули кайданки, хоча він опору працівникам поліції не чинив, від проходження огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння не відмовлявся. Крім того, працівники поліції під час складання протоколу вилучили у нього водійське посвідчення та не надали тимчасовий талон на право керування транспортним засобом.

За вказаним фактом протиправних дій працівників поліції Територіальне управління Державного бюро розслідування за заявою позивача відкрило кримінальне провадження, в якому йому в подальшому вручено пам`ятку про права та обов`язки потерпілого.

Позивач зазначав, що наведеними неправомірними діями працівники поліції завдали йому матеріальних збитків та моральної шкоди.

В обґрунтування матеріальної шкоди, завданої внаслідок протиправних дій працівниками поліції під час складання протоколу, позивач зазначав те, що його було позбавлено права керувати транспортними засобами, у зв`язку з чим він втратив джерело доходу та можливість утримувати сім`ю, оскільки був звільнений з посади директора ТОВ "Ренджи Томашпіль" та з посади директора за сумісництвом ТОВ "Грін Агро Сервіс".

Крім того, матеріальну шкоду обґрунтовував канцелярськими витратами, поштовими витратами, а також витратами на медичні препарати та на пальне.

Звертав увагу, що окрім матеріальної шкоди, працівники поліції завдали йому також моральної шкоди, яка виразилася у вигляді психічних розладів, втрати сну, підвищення кров`яного тиску, внаслідок чого він був змушений звертися за медичною допомогою.

Ступінь моральних страждань та розмір моральної шкоди мотивував висновком судової психологічної експертизи від 15 червня 2022 року.

За вказаних обставин, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач просив суд:

- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на його користь матеріальну шкоду у розмірі 153 000,00 грн та моральну шкоду у розмірі 648 000,00 грн;

- зобов`язати Національну поліцію принести вибачення у письмовій формі за незаконні дії працівників поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 20 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 134 200,00 грн компенсації моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції керувався доведеністю таких вимог з огляду на встановлені протиправні дії працівників поліції стосовно ОСОБА_1 у постанові Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у справі № 759/17423/20, якою закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності через відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд керувався принципами розумності, справедливості та співмірності, вважав за необхідне визначити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, у сумі 134 200,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що такі вимоги є безпідставними та недоведеними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Київський апеляційний суд постановою від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнив частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2023 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди змінив, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, з 134 200,00 грн до 29 900,00 грн.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, однак не погодився з визначеним судом розміром такої шкоди, вважав, що суд не врахував фактора тривалості страждань, який є одним із визначальних факторів, що впливають на розмір відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд, врахувавши висновок експерта, а також тривалість страждань позивача, яка становила 4 місяці та 18 днів, дійшов висновку, що розмір грошової компенсації за моральну шкоду ОСОБА_1 становить 29 900,00 грн (розмір мінімальної заробітної плати з моменту порушення його прав до моменту їх відновлення), що буде не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб ОСОБА_1, і не призведе до його безпідставного збагачення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 березня 2024 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Зінкевич Д. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20, у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі № 683/1084/21, від 30 червні 2020 року в справі № 369/11032/17, від 24 липня 2023 року в справі № 766/5551/17. Суд не взяв до уваги належні та допустимі докази, які подані позивачем на підтвердження своїх вимог, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення та порушення статей 76, 78, 79, 89 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував докази, подані позивачем на підтвердження розміру завданої йому моральної шкоди, не врахував, що внаслідок неправомірних дій працівників поліції позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що позивач постійно перебуває у стані стресу, погіршився сон, отримав психологічні розлади, він перебуває у постійній нервовій напрузі, він змушений неодноразово звертатися за допомогою до фахівців та змінився його звичний устрій життя.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 10 квітня 2024 рокуВерховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Голосіївського районного суду м. Києва.

30 квітня 2024 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою від 24 лютого 2025 року Верховний Суд призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

22 вересня 2020 року стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП (т. 1, а. с. 11).

22 жовтня 2020 року Територіальне управління Державного бюро розслідування за заявою позивача відкрило кримінальне провадження № 62020100000002140 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України (т. 1, а. с. 20, 21).

Постановою від 07 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14 Святошинський районний суд м. Києва визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП (т. 1, а. с. 44-47).

Постановою від 09 лютого 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, постанову Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року скасував, провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрив у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (т. 1, а. с. 51-55).

У зазначеній постанові Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року встановлено неправомірні дії працівників поліції стосовно ОСОБА_1 .

На підтвердження розміру моральної шкоди позивач долучив висновок експерта від 15 червня 2022 року № СЕ-19/111-22/600-ПС за результатами проведеної судової психологічної експертизи, відповідно до якого можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання ОСОБА_1 знаходяться в діапазоні від 0 до 108 мінімальних заробітних плат та залежать від провини та ступеня відповідальності особи, що заподіяла шкоду (т. 1, а. с. 161-196).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Предметом спору у цій справі є стягнення моральної шкоди, спричиненої працівниками патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП.

Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов`язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.

Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюють її права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (далі - Інструкція № 1395).

Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КУпАП, визначені у розділі Х Інструкції № 1395.

Особи, які керують транспортними засобами, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду на стан сп`яніння і проведення такого огляду здійснюються відповідно до Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (зі змінами).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 затверджено Інструкцію про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - Інструкція № 1452/735).

Відповідно до вимог пунктів 6, 7 розділу І Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров`я України та Держспоживстандартом. У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

Велика Палата Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.

Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення під час розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22 січня 2025 року в справі № 335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, що для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

У разі невстановлення під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

Як відомо з матеріалів справи, 22 вересня 2020 року стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП (т. 1, а. с. 11).

Постановою від 09 лютого 2021 року в справі № 759/17423/20 Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, постанову Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, скасував, провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрив у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (т. 1, а. с. 51-55).

У зазначеній постанові Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року встановлено неправомірні дії працівників поліції стосовно ОСОБА_1, а також невідповідність складеного протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону.

Отже, встановивши протиправність дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1, а також врахувавши закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності складу такого порушення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.

Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності вважав за необхідне визначити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, у сумі 134 200,00 грн.

Апеляційний суд не погодився з визначеним судом розміром моральної шкоди, вважав, що суд не врахував фактора тривалості страждань, який є одним із визначальних факторів, що впливають на розмір відшкодування моральної шкоди.

Перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час вирішення розміру моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню, колегія суддів Верховного Суду керується таким.

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" ("Rysovskyy v. Ukraine").

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не спричинили вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Отже, позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок неправомірних дій працівників поліції позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що позивач постійно перебуває у стані стресу, погіршився сон, отримав психологічні розлади, він перебуває у постійній нервовій напрузі, він змушений неодноразово звертатися за допомогою до фахівців та змінився його звичний устрій життя.

На підтвердження розміру моральної шкоди позивач долучив висновок експерта від 15 червня 2022 року № СЕ-19/111-22/600-ПС за результатами проведеної судової психологічної експертизи, відповідно до якого можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання ОСОБА_1 знаходяться у діапазоні від 0 до 108 мінімальних заробітних плат та залежать від провини та ступеня відповідальності особи, що заподіяла шкоду.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, а також із визначеним судом апеляційної інстанції розміром моральної шкоди.

Однак Верховний Суд звертає увагу на помилкове застосування до спірних правовідносин положень статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", але враховує те, що таке помилкове застосування до спірних правовідносин положень статті 1176 ЦК України та зазначеного Закону на правильність вирішення спору не вплинуло, а тому не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 березня 2025 року в справі № 201/7848/21 (провадження № 61-18305св23).

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував докази, подані позивачем на підтвердження розміру завданої йому моральної шкоди, оскільки суд апеляційної інстанції врахував докази, подані позивачем на підтвердження позовних вимог, з`ясувавши чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, а саме обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, взявши до уваги засади розумності, виваженості й справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення відшкодування моральної шкоди саме у розмірі 29 900,00 грн.

Такий висновок суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14 (провадження № 14-538цс19), згідно з яким розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Посилання в касаційній сказі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки правові висновки апеляційного суду не суперечать наведеним позивачем висновкам Верховного Суду, в яких були встановлені інші фактичні обставини.

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через невідповідність протоколу вимогам закону та через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав, визначених статтею 1174 ЦК України, для відшкодування моральної шкоди позивачу.

................

Перейти до повного тексту