ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 497/1584/2021
провадження № 61-3421св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство оборони України, Болградська міська рада Одеської області,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Болградського районного суду Одеської області від 19 квітня 2022 року під головуванням судді Раца В. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у складі колегії суддів Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Болградської міської ради Одеської області, треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про скасування відомостей про право власності,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила: припинити право власності Міністерства оборони України на квартиру АДРЕСА_1, скасувати та припинити запис про право власності Міністерства оборони України у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в реєстрі прав власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала на те, що на підставі рішення Виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області від 04 жовтня 2006 року № 302 ОСОБА_4 шляхом безкоштовної приватизації отримав у спільну сумісну власність квартиру
АДРЕСА_1, яка належала на праві власності Міністерству оборони України.
Квартира була передана у сумісну власність сім`ї ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
На підставі зазначеного рішення власники отримали свідоцтво про право власності на нерухоме майно, за яким кожним з членів сім`ї було набуто право власності на 1/4 частку спірної квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер і його частку успадкували ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У 2020 році співвласники вирішили продати квартиру та з`ясували, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником квартири значиться Міністерство оборони України. Позивач вважає, що державним реєстратором була допущена помилка і такі обставини порушують права співвласників.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Болградський районний суд Одеської області рішенням від 19 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, позовні вимоги задовольнив. Припинив право власності Міністерства оборони України на квартиру, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_2, скасував та припинив записи про право власності Міністерства оборони України в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважав, що запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності Міністерства оброни України на спірну квартиру порушує право власності ОСОБА_1 на розпорядження спірною квартирою, оскільки зазначений об`єкт нерухомого майна був набутий у спільну часткову власність колишнім власником (чоловіком позивача) в порядку безоплатної приватизації державної власності, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на об`єкт нерухомості.
Апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду та додатково зазначав, що видача ордеру на ім`я ОСОБА_4 та подальша приватизація квартири відбувалася після укладення вказаного договору купівлі-продажу, при цьому видача ордеру відбувалася за клопотанням КЕЧ району, тому Міністерству оборони України достеменно було відомо про передачу спірної квартири у постійне користування. Міністерство оборони України не оскаржувало рішення міської ради про передачу квартири у спільну власність сім`ї ОСОБА_5, а тому суди не встановили протиправності набуття позивачем та членами її сім`ї права власності.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2024 року представник Міністерства оборони України Єрмаков А. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Болградського районного суду Одеської області від 19 квітня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.
Заявник вважає, що позивач обрала спосіб захисту, який за змістом зазначеного правового висновку не відповідає приписам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".
Крім того, заявник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції залишили поза увагою довідку про склад сім`ї та прописку, видану на ім`я ОСОБА_4, за змістом якої члени його сім`ї дружина ОСОБА_1, син ОСОБА_2 та дочка
ОСОБА_3 були виписані з квартири АДРЕСА_3 з 20 квітня 2006 року, а також заяву ОСОБА_4 від 19 вересня 2006 року про передачу йому квартири АДРЕСА_3 в особисту приватну власність, відсутність заяв ОСОБА_4 та її дітей на приватизацію спірної квартири та наявність їх згоди на приватизацію квартири одноособово ОСОБА_4 .
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Правом на подання відзиву на касаційну скаргу інші учасники справи не скористалися.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою 12 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу з Болградського районного суду Одеської області.
01 травня 2024 року цивільну справу № 497/1584/2021 передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 26 лютого 2025 року призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
20 жовтня 2005 року Виконавчий комітет Болградської міської ради Одеської області розглянув клопотання Болградського КЕЧ району від 20 жовтня 2005 року № 891, № 896 та ухвалив рішення "Про видачу постійних та службових ордерів на вселення в квартири Міністерства оборони" № 491, яким видав постійні ордери на вселення до квартир Міністерства оборони, зокрема, ОСОБА_4 на квартиру
АДРЕСА_3, житловою площею
45,33 кв. м, склад сім`ї: дружина ОСОБА_1 та діти ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
На підставі цього рішення 21 жовтня 2005 року ОСОБА_4 та членам його сім`ї Виконавчий комітет Болградської ради народних депутатів видав ордер на житлове приміщення № 524, а саме на спірну квартиру АДРЕСА_1 .
19 вересня 2006 року ОСОБА_4 звернувся до Болградської міської ради із заявою про надання йому в особисту приватну власність спірної квартири, яка належить КЕЧ району, при цьому у заяві наявна згода на це його дружини, яка на момент написання заяви була єдиним повнолітнім членом сім`ї, діти на той час не досягли повноліття.
Заява була розглянута на сесії Болградської міської ради та за результатами її розгляду Виконавчий комітет Болградської міської ради прийняв рішення
від 04 жовтня 2006 року № 302 про передачу у спільну сумісну власність квартир, належних Міністерству оборони України, зокрема, ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_3, шляхом безоплатної приватизації.
На підставі цього рішення 23 листопада 2006 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, в якому визначені частки власників квартири в розмірі по 1/4 частини за ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, та їх право власності зареєстроване Комунальним підприємством Ізмаїльського міжміського бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 16848670, дата прийняття рішення про реєстрацію права власності - 23 листопада 2006 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадщину після його смерті прийняли тільки діти: ОСОБА_2 і ОСОБА_3, оскільки дружина померлого відмовилася від своєї частки на користь дітей, тому кожен з них набув додатково у власність ще по 1/8 спірної квартири.
У 2021 році ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Агбун М. І. з метою укладення та посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири, однак під час перевірки у Державному реєстрі речових прав приватний нотаріус виявив, що квартира, окрім позивача та третіх осіб, належить Міністерству оборони України, на підставі чого нотаріус відмовила у посвідченні договору, про що свідчить відповідний лист з
вих. № 660/01.16
Підставою виникнення права власності Міністерства оборони України є договір купівлі-продажу від 30 серпня 2005 року № 3271, посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Ажинтаревим В. В., а частка Міністерства складає 1/1.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (пункт 64, заява № 40450/04,
від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частинами третьою, четвертою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Статтею 345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Статтями 3, 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім`ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Згідно з частинами другою, третьою, п`ятою статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення №369) визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.
Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Таким чином передача у спільну власність квартир, які підлягають приватизації, здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно проживають у цій квартирі.
З матеріалів справи відомо та суди встановили, що 19 вересня 2006 року
ОСОБА_4 звернувся до Болградської міської ради із заявою про надання йому в особисту власність спірної квартири, яка належить КЕЧ району, при цьому у заяві наявна згода на це його дружини, яка на момент написання заяви була єдиним повнолітнім членом сім`ї, діти на той час не досягли повноліття (а. с. 10).
Заява була розглянута на сесії Болградської міської ради за наслідками чого виконавчий комітет цієї ради ухвалив рішення від 04 жовтня 2006 року № 302 про передачу у спільну сумісну власність квартир, належних Міністерству оборони України, в тому числі ОСОБА_4 - квартири
АДРЕСА_3, шляхом безоплатної приватизації (а. с. 9).
На підставі цього рішення 23 листопада 2006 року було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, в якому визначені частки власників квартири в розмірі по 1/4 частини за ОСОБА_4, ОСОБА_1,
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Право власності зареєстроване Комунальним підприємством Ізмаїльського міжміського бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 16848670, дата прийняття рішення про реєстрацію права власності - 23 листопада 2006 року, що підтверджено витягом № 12614886 (а. с. 15, 16).
Відомостей про правовстановлюючі документи, якими підтверджується право власності за Міністерством оборони України на спірну квартиру матеріали прави не містять. Наявний лише запис в Державному реєстрі на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, який був вчинений 20 жовтня 2005 року за
№ 11772288.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі
№ 916/675/15.
За приписами статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Відповідно до п. 3.9. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України
від 07 лютого 2002 року № 7/5 (далі - Тимчасове положення), у разі переходу права власності на нерухоме майно, яке вже зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстратор при реєстрації прав на це майно одночасно скасовує попередній запис щодо права власності на це майно.
Відповідно до п. 3.3 Тимчасового положення, у реєстрації права власності може бути відмовлено у разі, якщо заявлене право вже зареєстровано.
Згідно пункту 10 переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна (додаток № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно), зокрема, таким документом є cвідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді.
Оскільки за обставин цієї справи встановлено, що ОСОБА_2 разом із членами своєї сім`ї, на підставі рішення Виконавчого комітету Болградської міської ради
від 04 жовтня 2006 року № 302 набув право власності на спірну квартиру, тобто право власності від Міністерства оборони України в особі Болградського КЕЧ району в порядку процедури приватизації перейшло до нового власника, однак запис про таке право у реєстрі залишився, задоволення вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності за Міністерством оборони України призведе до відновлення порушених прав ОСОБА_1 без застосування додаткових способів захисту, таких як припинення права власності.
З огляду на викладене колегія суддів вважає частково обґрунтованими аргументи касаційної скарги.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що рішення місцевого суду, залишене без змін судом апеляційної інстанції, слід змінити, шляхом виключення з його резолютивної частини посилання про припинення права власності Міністерства оборони України на квартиру АДРЕСА_3 .