ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 509/1332/22
провадження № 61-9635св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання договору дарування будинку розірваним.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_3
07 квітня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 07 квітня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського міського нотаріального округу Панченко О. О. (далі - приватний нотаріус Панченко О. О.), зареєстрований у реєстрі за № 251, 252.
Посилаючись на те, що зазначений договір дарування укладений внаслідок застосування до ОСОБА_3 психічного тиску з боку відповідача ОСОБА_2, він створює загрозу для її життя та здоров`я, а також загрозу безповоротної втрати будинку, позивачка просила визнати договір дарування від 07 квітня 2021 року розірваним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
30 січня 2023 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги шляхом зміни предмета позову та просила визнати договір дарування будинку від 07 квітня 2021 року недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що на початку 2021 року ОСОБА_3 подарувала своєму сину ОСОБА_2 будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 07 квітня 2021 року, та продовжувала жити у зазначеному будинку.
ОСОБА_2 не піклувався про матір, не забезпечував її ліками та належним харчуванням. Він не сплачував за комунальні послуги, у будинку постійно було не прибрано, меблі зламані, а умови для проживання людини, яка самостійно не могла ходити, жахливі.
Згодом ОСОБА_3 переїхала до місця проживання позивачки, оскільки відповідач здійснював не неї сильний психологічний тиск та погрожував фізичною розправою.
ОСОБА_1 піклувалася про матір, зокрема займалася її лікуванням, купувала необхідні ліки, оскільки ОСОБА_3 не могла самостійно пересуватися, потребувала постійного догляду.
Посилаючись на те, шо ОСОБА_2 не спілкувався з матір`ю понад
10 років, а потім шляхом систематичних погроз та залякувань здійснив психічний вплив на неї, змусивши підписати договір дарування від 07 квітня 2021 року, позивачка просила визнати недійсним зазначений договір дарування.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано договір дарування нерухомого майна (будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, від 07 квітня 2021 року), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, недійсним.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 тяжко хворіла та потребувала стороннього догляду. Оспорюваний договір дарування укладений внаслідок застосування відповідачем до ОСОБА_3 психічного тиску, що відповідно до частини першої статті 231 Цивільного кодексу України є підставою для визнання зазначеного договору недійсним.
Постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вона звернулася до суду з позовом у власних інтересах, залучивши дарувальника ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, без зазначення підстав порушення саме її (позивачки) прав у зв`язку з укладенням договору дарування будинку від 07 квітня 2021 року.
Після укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 проживала з ОСОБА_1 за її місцем проживання. Після смерті матері ОСОБА_1 до нотаріальної контори не зверталася.
Зважаючи на те, що позивачка не довела порушення її прав відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення її позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 травня 2023 року.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 556/2085/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Посилається не те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у неї підстав для звернення до суду з позовом, зокрема з огляду на те, що після смерті матері вона не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що реєстрація спадкоємця за місцем реєстрації спадкодавця на час смерті спадкодавця свідчить про "автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини". Таким чином, спадкоємцю достатньо звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і надати паспорт із реєстрацією за місцем проживання спадкодавця, і нотаріус буде вважати цього спадкоємця таким, що прийняв спадщину.
За життя ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, за цією ж адресою була і залишається зареєстрованою позивачка. Тобто, її право було порушено як під час звернення до суду з позовом, так і після смерті матері, оскільки вона мала шість місяців для відмови від прийняття спадщини, однак з такою заявою вона до нотаріуса не зверталася.
Крім того, укладенням оспорюваного договору дарування від 07 квітня 2021 року її права були порушені, оскільки такий правочин укладений ОСОБА_3 під психологічним тиском відповідача, зважаючи на те, що 09 жовтня 2020 року мати склала на її ім`я заповіт.
Статтею 231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на надані позивачкою докази, які, зокрема, підтверджують неспроможний стан ОСОБА_3 на час укладення оспорюваного договору дарування. Натомість ОСОБА_2 не надав будь-яких доказів на їх спростування.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених
пунктами 1, 4 частини другої статті 389, витребувано із Овідіопольського районного суду Одеської області матеріали справи № 509/1332/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У серпні 2024 року матеріали справи № 509/1332/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.