ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2025 року
м. Київ
справа №360/572/21
провадження № К/990/13766/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу №360/572/21 за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Луганської обласної прокуратури на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Міронової Г.М., суддів - Геращенка І.В., Компанієць І.Д.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. 02 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Луганської обласної прокуратури, у якій просив:
- стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу у сумі 38752 грн 03 коп.;
- стягнути з відповідача на його користь 254141 грн 22 коп. за 141 день затримки виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням за ініціативою роботодавця, тобто 1802 грн 42 коп. середньоденної заробітної плати за кожен день затримки розрахунку з 12 вересня 2020 року по 02 лютого 2021 року, та по день винесення судового рішення.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що наказом прокурора Луганської області №1310к від 09 вересня 2020 року його звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" 11 вересня 2020 року. Із указаним наказом позивача ознайомлено 11 вересня 2020 року та отримано цього ж дня.
3. На виконання наказу позивачу надано розрахунковий лист за вересень 2020 року. Відповідно до цього листа позивачу нарахована і виплачена компенсація за невикористані дні відпустки та заробітна плата за фактично відпрацьовані дні за вересень.
4. Однак, вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі не менше середнього місячного заробітку позивачу не нараховано та не виплачено.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції указав, що наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 22 вересня 2020 року №1530к [на виконання судових рішень у справі №360/2794/20] ОСОБА_1 з 23 вересня 2020 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Луганської обласної прокуратури.
7. Таким чином, станом на момент прийняття рішення судом першої інстанції у цій справі, наказ про звільнення позивача з посади, який міг би бути підставою для виплати вихідної допомоги позивачу при його звільненні - скасовано судом, а позивач вважається таким, що поновлений на посаді.
8. Суд вважав, що указані обставини свідчать про відсутність, станом на момент прийняття цього рішення, підстав для виплати позивачу вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України.
9. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено частково:
- стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 38752 (тридцять вісім тисяч сімсот п`ятдесят дві) грн 03 коп.;
- стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 38752 (тридцять вісім тисяч сімсот п`ятдесят дві) грн 03 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
10. Задовольняючи позовні вимоги частково апеляційний суд зазначив, що частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, до такого переліку не включені питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
11. Суд вважав, що на час звільнення з посади прокурора позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
12. Констатував, що оскільки в день звільнення позивача 11 вересня 2020 року відповідачем не була проведена повна виплата належних позивачу сум, і відповідач не довів відсутність вини з невиплати, то на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Короткий зміст касаційної скарги
13. Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції Луганська обласна прокуратура подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти у цій частині нове рішення про залишення позову без розгляду.
14. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
15. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 щодо: пріоритету застосування частини п`ятої статті 122 КАС України по відношенню до статті 233 КЗпП України у правовідносинах, що виникають під час проходження та звільнення з публічної служби; розмежування трудових спорів і спорів стосовно проходження публічної служби, як наслідок і застосування до спорів про проходження та звільнення з публічної служби строків звернення до суду, передбачених саме частини п`ятої статті 122 КАС України; указує на необхідність урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 щодо неможливості одночасного стягнення середнього заробітку за статтями 117 та 235 КЗпП України.
16. Обґрунтовуючи пункт 2 частини четвертої статі 328 КАС України зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19 та аргументує дану підставу тим, що необхідно відступити від висновку щодо застосування статті 44 КЗпП України у правовідносинах щодо звільнення прокурора через неуспішне проходження атестації за підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX з посиланням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
17. Указує, що юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є неуспішне проходження атестації і ця підстава є відмінною від тих, у зв`язку з якими статтею 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги.
18. Зауважує, що вихідна допомога не є частиною заробітної плати, а тому для звернення до суду з позовом про її стягнення слід застосовувати місячний строк, визначений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
19. Додатково зазначає, що апеляційний суд не урахував, що судовими рішеннями у справі №360/2974/20 позивача поновлено на посаді, а тому стягнення на його користь вихідної допомоги є безпідставним.
20. Указує, що у межах справи №360/2974/20 вирішено питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому стягнення на його користь, також, середнього заробітку, визначеного статтею 117 КЗпП України є неприпустимим.
Позиція інших учасників справи
21. Від ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу відповідача не надійшло, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у суді касаційної інстанції.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
22. 06 червня 2022 року до касаційного суду надійшла скарга Луганської обласної прокуратури.
23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2022 року для розгляду справи №360/572/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
24. Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Луганської обласної прокуратури на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у справі №360/572/21 на підставі пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
25. Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Луганської обласної прокуратури про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення у справі №360/572/21.
26. Листом від 03 жовтня 2022 року вих.№360/572/21/9828/2022 Луганський окружний адміністративний суд повідомив про неможливість направлення справи №360/572/21 до Верховного Суду у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України.
27. З огляду на викладене, Верховний Суд витребував адміністративну справу №360/572/21 з Центральної бази даних автоматизованої системи документообігу суду.
28. Ухвалою Верховного Суду від 27.03.2025 закінчено підготовчі дії; справу №360/572/21 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
29. ОСОБА_1 з 16 грудня 2002 року по 11 вересня 2020 року працював в органах прокуратури України.
30. Наказом прокуратури Луганської області від 09 вересня 2020 року №1310к на підставі рішення кадрової комісії №7 від 13 липня 2020 року №10, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 11 вересня 2020 року.
31. Одночасно, в наказі від 09 вересня 2020 року №1310к відділу фінансового та бухгалтерського обліку прокуратури Луганської області указано провести остаточний розрахунок та виплату усіх належних позивачу виплат при звільненні.
32. З наказом від 09 вересня 2020 року №1310к позивача ознайомлено 11 вересня 2020 року, що підтверджується відміткою про ознайомлення з наказом.
33. Відповідно до розрахункового листа за вересень 2020 року позивачу нараховано до виплати: оклад за 9 днів у розмірі 3170 грн 45 коп., премію за 9 днів - 4139 грн 96 коп., компенсацію відпустки щорічної за 104 дні - 127384 грн 40 коп., надбавку за вислугу років прокурорам і слідчим за 9 днів - 1268 грн 18 коп., надбавку за виконання ОВР за 9 днів - 3772 грн 84 коп., індексацію відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №526 - 159 грн 08 коп. Усього нараховано 139894 грн 91 коп.
34. 16 січня 2021 року позивач звернувся до керівника Луганської обласної прокуратури із заявою, у якій просив вирішити питання про виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку, який позивач мав на час звільнення.
35. Листом від 28 січня 2021 року №21-22вих-21 відповідач відмовив позивачу у виплаті вихідної допомоги, посилаючись на те, що ОСОБА_1 було звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами України "Про прокуратуру", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільнені, на день звільнення та на сьогодні підстави здійснення виплати вихідної допомоги відсутні.
36. Вважаючи, що у день звільнення з ним не проведено остаточний розрахунок, зокрема, йому не виплачено вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
37. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
38. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України в чинній редакції).
39. Спірним питанням, що постало перед Судом у межах цього касаційного провадження є наявність/відсутність підстав для стягнення на користь позивача вихідної допомоги, що мала бути нарахована та виплачена при звільненні, за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про скасування наказу про звільнення.
40. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, до такого переліку не включені питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
41. Апеляційний суд установив, що наказом прокуратури Луганської області від 09 вересня 2020 року №1310к на підставі рішення кадрової комісії №7 від 13 липня 2020 року №10, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 11 вересня 2020 року.
42. На день звільнення відповідач не виплатив позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.
43. Таким чином, суд апеляційної інстанції констатував, що на час звільнення з посади прокурора позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
44. У тексті касаційної скарги відповідач зазначає, що юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є неуспішне проходження атестації, який, на його думку, є відмінним від тих юридичних фактів, з якими стаття 44 КЗпП України пов`язує обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу при звільненні.
45. Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що у наказі від 09 вересня 2020 року №1310к нормативною підставою звільнення позивача зазначено пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" - тобто у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
46. Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, оскільки позиція Верховного Суду у цій категорії спорів є сталою та послідовною, а тому відсутні підстави для відступу від неї.
47. У тексті касаційної скарги відповідач зазначає, що судовими рішеннями у справі №360/2794/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді та стягнуто з Луганської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу.
48. Вважає, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі №360/2794/20 та стягнення вихідної допомоги у справі №360/572/21 є взаємовиключними, оскільки їх задоволення матиме наслідком зобов`язання відповідача виплатити подвійну суму середнього заробітку.
49. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника та зазначає таке.
50. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
51. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
52. Тобто право на вихідну допомогу, у визначених законодавством випадках, виникає у працівника в день його звільнення.
53. У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.
54. З огляду на викладене Суд констатує, що факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги.
55. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №520/4500/21 та від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19.
56. Завданням адміністративного судочинства у силу приписів частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
57. Питання щодо наявності/відсутності порушеного права позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні вирішується адміністративним судом, зокрема, шляхом перевірки рішень, дій чи бездіяльності відповідача.
58. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).
59. Отже, під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевірити їх на відповідність вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України. Водночас правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності адміністративні суди перевіряють на момент їхнього прийняття/вчинення/невчинення суб`єктами владних повноважень. Тобто суд перевіряє правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень станом на момент виникнення спірних правовідносин [у цій справі - на момент звільнення].
60. Ураховуючи те, що вихідну допомогу ОСОБА_1 мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим і виник спір), то наявні підстави для стягнення/нарахування цієї допомоги.
61. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.
62. У тексті касаційної скарги Луганська обласна прокуратура зазначає, що з огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості щодо нарахованої до виплати суми, з урахуванням строку звернення позивача до суду, а також стягнення судом за результатами розгляду іншої справи №360/2794/20 на користь позивача середнього заробітку за період вимушеного прогулу, вважає, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 38752 грн 03 коп. [розмір вихідної допомоги при звільненні] є таким, що не відповідає обставинам цієї справи.
63. Водночас, заперечуючи проти розміру присудженого на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скаржник не наводить правильного, на його думку, розрахунку такого середнього заробітку, та заперечує сам обов`язок його сплати на користь ОСОБА_1 .
64. Як зазначалось вище, колегія суддів підтримала висновок суду апеляційної інстанції про те, що вихідну допомогу ОСОБА_1 мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим і виник спір), а тому наявні підстави для стягнення/нарахування цієї допомоги.
65. З урахуванням викладеного наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України.
66. Щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 122 КАС України в частині визначення строку, протягом якого позивач мав звернутися до суду з цим позовом, Суд зазначає таке.
67. Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та щодо застосування статей 233 КЗпП України, 122 КАС України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями.
68. У пункті 57 постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
69. Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою, у зв`язку з чим звернення до суду з вимогами про його стягнення обмежується строком звернення до суду.
70. Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20.
71. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №240/532/20, установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
72. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
73. Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
74. Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав у подібних правовідносинах, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 сформувала висновки, що застосовні до цієї справи. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
74.1. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
74.2. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
74.3. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок з колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
74.4. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, установленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
75. Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
76. З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
77. У тексті касаційної скарги відповідач переконує, що ОСОБА_1 станом на 10 вересня 2020 року був обізнаний про суми, нараховані йому при звільненні, про що його повідомлено листом від 10 вересня 2020 року №18-227 вих-20.
78. Однак, після проведеного 11 вересня 2020 року розрахунку між позивачем та Луганською обласною прокуратурою виник спір щодо необхідності виплати вихідної допомоги, а вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивач заявив одночасно з вимогою про стягнення вихідної допомоги.
79. Беручи до уваги, що відповідач не здійснив виплату позивачеві вихідної допомоги, то й підстав вважати, що позивачем було пропущено місячний строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати цієї допомоги, немає.
80. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
81. Суд зауважує, що за наслідками касаційного розгляду справи №755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду, в аспекті порушених у касаційній скарзі [у справі №755/12623/19] питань, висловилася щодо застосування норм права у частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а також щодо сплати судового збору за звернення до суду із зазначеними вимогами [див. розділ "Висновки щодо застосування норм права"].
82. З огляду на викладене колегія суддів констатує, що предмет спору у цій справі та у справі №755/12623/19 не є подібними, а тому зазначена скаржником судова практика не є релевантною.
83. Отже, Суд не установив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції у межах доводів, що стали підставою для відкриття касаційного провадження.